Життя Кості іде стабільно на дно. Ніщо з його починань не має майбутнього, а ресурсів вдавати, що все гаразд, не залишилось. Та раптом у цій всій депресивній млі з’являється дивна гра.
Як вона вплине на його життя?
Це був звичайний вересневий вечір. Костя сидів на кухні перед чашкою досі дуже гарячого чаю. Міша пішов додому до дружини ще кілька годин тому - після того, як вони записали подкаст. Залишився монтаж і залити на ютуб, але зараз за це сідати не хотілось. Дискусія була палкою.
Той день Костя так і провів здебільшого у фіфі; також був дзвінок від батька, який він успішно проігнорував. Похмурі думки десь таки роїлись на задвірках свідомості. Ввечері, перед сном, він зайшов подивитись коментарі під подкастом.
Як-небудь зібравши себе до купи, Костя через якийсь час покинув Довженко-центр та дійшов додому. Відчував він себе як натягнута струна, що лопне будь-якої миті, тому не викликав таксі, щоб навіть перебіжно не контактувати з людьми. Як він дійшов додому, у пам’яті не збереглося.
Якийсь час Костя в ступорі дивися на телефон. Занадто багато подій сталось за останні п’ять хвилин, і не було жодного адекватного їм пояснення. Логічно цього просто не могло бути.
На карту впало три тисячі гривень. Що ж. Ніби все як і планувалось. Але відчуття тривоги все одно трохи колупало потилицю. Відчувалося, що з цією грою щось не чисто, але поки гроші капали на рахунок, довбати собі мозок деталями не хотілось.
Той вечір пролетів як у тумані. Костя не пам’ятав що робив до того як впав на ліжко і заснув, але точно пам’ятав як впала та дівчинка і як Міша проводив його додому. Це був важкий день. Не дивно, що він якось на автопілоті допетляв до ліжка.
Прокинувся Костя приблизно в четвертій ранку. Прокинутись в таку рань було максимально дивно, але враховуючи що його вирубило в другій половині дня, можна було зрозуміти що організм «виспався».
Зранку Костя прокинувся від будильника. На диво, коли син був удома, йому хотілось зранку просинатись, щось робити, кудись іти… Просто коли результати його роботи справді комусь потрібні, то було і бажання навіть елементарно щось приготувати, разом посидіти за уроками, піти кудись.
Кілька хвилин, можливо десять, минуло ніби в трансі. Костя не пам’ятав нічого з того моменту як поклав телефон назад до кишені. Зараз він просто йшов. Не знаючи куди й навіщо, просто йшов. Дивлячись перед собою, ні на чому не акцентуючи увагу. Наче сновида.
Ввечері Костя вже сидів на дивані в себе вдома з чашкою люб’язно завареного Мішею чаю. Переживаючи люту суміш ахую та нудоти, від струсу мозку, він дивився на свою, зафіксовану бандажами, синю від синців ногу, що лежала випрямлена на журнальному столику.
Прокинувся Костя від болю у плечі, коли невдало поворухнувся уві сні. Не те, щоб було аж дуже боляче, але сон перервався. Костя потягнувся у ліжку, мружачись від променів полудневого сонця. Вільною, нетравмованою рукою він прикрив очі та крізь пальці вдивлявся у стелю. Стелю спальні.
Сума балансу картки дивилась на нього ніби з презирством та звинуваченням. Зараз вона не навіювала відчуття нових можливостей, багатства чи благополучного майбутнього Мілана, а просто нагадувала про момент слабкості і відчаю, який міг бути останнім у його житті.
Відгуки