Повернутись до головної сторінки фанфіку: Gigil

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Біла кухня, але така затишна. Ноа завжди здавалось, що цей колір робив приміщення більш холодним, хоча тут тепло скоріше йшло від самої сім’ї, яка мешкала в будинку. Столик за який її всадила пані Кан — так, в Кореї при шлюбі не брали прізвище чоловіка, — був присунутий до стіни, тому вміститись за ним могло в цей момент лише двоє, але Юнгі пообіцяв відсунути, коли мама скаже.

Жінка радісно наспівувала собі під ніс, завершуючи якісь тільки їй відомі моменти з приготуванням їжі, поки Ноа з Юнгі сиділи і навіть не дивились одне на одного. Мін постійно відводив погляд, бо йому досі було соромно, а Вебер не могла наважитись заговорити першою. До того ж, жоден з них не хотів вирішувати проблеми при пані Кан.

— Ноа, а ти в дитинстві також не любила овочі та зелень?

Мати Юнгі сіла за стіл саме в той момент, коли альфа встав, щоб зробити собі каву. І одразу пожалкував про це.

— В мене мама вегетаріанка, тому більшість раціону в моїй сім’ї складалась саме з овочів, фруктів та зелені, — покивала дівчина. — Тато відстоював права м’яса, але ми з братами звикли їсти те, що готувала мама.

— О, то в тебе є брати? — зацікавлено запитала жінка. — В Юнгі тільки кузина по батьковій лінії, але вони переїхали років десять тому до Великобританії по роботі і так і залишились. Тому ми не часто бачимось, як хотілось би.

Пані Кан сумно зітхнула. По ній було видно, що вона хотіла запитати дуже багато, та і розповідати також мала що. Тільки сам Юнгі підійшов ближче, поклавши матері долоні на плечі, ніби мовчки попросивши нічого з цього не робити.

— Ноа, будеш каву або чай? В нас, здається, ще був яблучний сік.

Він, напевно, такою натягнутою посмішкою і загальними питаннями намагався відтягнути момент істини, коли маму понесе не в той бік. Вебер прекрасно його розуміла, адже її батьки були такими ж, їм тільки дай волю поговорити про своїх дітей.

— Сік підійде, — кивнула Ноа.

— Ти така висока, навіть трохи вища за Юнгі, — на таку заяву від матері альфа гучно закрив холодильник, звідки діставав сік. — В тебе, напевно, і батьки високі?

— Тато, — стало трохи ніяково. — І дядько, його брат. Але моїй кузині повезло більше, вона пішла в батька і тому її зріст сто вісімдесят п’ять. Ми живемо поруч і все дитинство пробігали разом, тому я звикла, що вона мені, як рідна сестра, а не кузина.

Ноа в перше в житті не розуміла, чому вона стала говорити настільки багато про своє життя. Ніби підтримувала тон бесіди з жінкою, яка робила саме так. Ніби, якщо Вебер буде розповідати менше, то це буде максимально неетично і потім це позначиться на їхніх відносинах з пані Кан.

— І правда повезло, неймовірно! — захоплено розвела руками жінка. — Завжди хотіла бути вище, але природу не обдуриш. Зате наш Юнгі доказав усім, що зріст зовсім не головне. Батько їм так пишається, що наш хлопчик грає в баскетбол. Та ще й кращий гравець в команді!

— Мамо, перестань.

Юнгі закотив очі і поставив перед Ноа склянку соку, який та замовляла. Сам же знову відійшов, бо як раз кавомашина зробила потрібний напій.

— Що перестань? — надула губи жінка. — Я ж не з тобою розмовляю, до того ж не розповідаю нічого дурного. От, Ноа, ти знала, яке прізвисько дали Юнгі інші гравці по команді ще за часів середньої школи?

— Мамо!

— Ні, яке?

— Шуга, — задоволено посміхнулась жінка. — Це вони так скорочували з англійської «атакуючий захисник». Але, я так розумію, зараз його вже ніхто так не називає в університеті.

— І слава богу! — вигукнув Юнгі. — Знаєш, як мені ніяково від цього прізвиська?

— Чому? Ти ніколи не розповідав, просто казав усім, щоб не називали так.

— Здається, я знаю, — підтиснула губи Ноа, косячи поглядом на альфу, який тільки нервово відстукував ногою якийсь ритм по підлозі. — Воно звучить, як цукор англійською.

— Серйозно? — здивувалась пані Кан. — А коли ти хотів стати репером, то на усіх прослуховуваннях представлявся усім Шугою.

— Мамо, досить.

Альфа буквально прохникав це прохання до матері. Зате скільки цікавого можна було знайти в його минулому житті! Сам Мін ніколи б не вирішився розповісти комусь щось подібне. В Ноа навіть були підозри, що той же Чімін, з яким Юнгі дружить доволі близько, не знав такої інформації, а їй виклали безкоштовно.

— Твоя майбутня дружина має право знати такі подробиці!

Мін поперхнувся і почав кашляти, бо кава точно пішла не в те горло. Зате Ноа сиділа максимально здивована, а ще відчувала дивну радість всередині. Напевно тому, що вона в цей момент як раз нічого не пила. Яка цікава заява, але їй подібних пропозицій не поступало.

— Мамо, я казав тобі, — видихнув Юнгі, — ми сильно посварилися.

— Помиритесь, — припечатала пані Кан. — Яку б гидоту цей дурник не зробив, але я можу тобі точно сказати, Ноа, він кається і обов’язково не раз попросить вибачення.

Жінка змінилась буквально за секунду, ставши строгою і власною. Юнгі ж більше не казав ні слова, тільки помінявся з нею місцями, щоб їй було зручніше готувати. А точніше, вимикати плиту і накладати в тарілки. На питання чи могла б Ноа чимось допомогти, пані Кан покачала головою, знову розтягнувшись в посмішці і повідомивши, що вона впорається сама.

Розмова за столом знову пішла, коли вже усі троє сиділи за столом. Мати Юнгі розповідала смішні історії з дитинства сина, але тепер він не перечив і просто тихо слухав усе, що вона розповідала, тільки іноді виправляючи.

— До речі, саме батько його і возив на усі прослуховування.

— Ага, — закотив очі Юнгі. — Вони ж знімали на камеру, а він стояв за нею і тихо ржав з мене кожного разу. Я був особистим клоуном.

— В тебе були такі дорослі тексти для твого віку, тому це виглядало досить комічно, — посміхалась по-теплому жінка. — При цьому він кожного разу хизувався перед друзями, зачитуючи твої вірші.

— А я ще думав, куди зникали мої блокноти.

— В твого батька є таємна коробка, де зберігається кожен з твоїх блокнотів. Можна буде його попросити якось, щоб Ноа також послухала, — підморгнула омезі пані Кан. — А ще наш Юнгі в дитинстві був таким балакучим! Особливо, коли був зовсім малюком.

— А коли вивчив слова, перестав? — підтиснув губи Мін.

— Ні, так і залишився, — задумливо сказала його мати. — Що правда, перестав розмовляти уві сні.

Ноа кидала погляди на Юнгі і тихенько сміялась, тому бачити, як червонів альфа було вкрай мило і кумедно. Уся атмосфера тепер стала куди більш домашньою і комфортною, затишною. Можна було розслабитись і видихнути увесь накопичений поганий настрій за усі ці дні.

 

***

 

— Повернусь завтра близько одинадцятої-дванадцятої! Не забудьте закрити вікна на ніч!

Пані Кан увесь день не залишала Ноа з Юнгі наодинці, ніби спеціально знаходячись поруч. Спочатку Вебер здавалось, що жінка хотіла просто якомога більше поговорити, але потім помітила, які погляди вона кидала в сина. Ні, не відтягувала час для розмови між омегою та альфою, а скоріше накаляла бажання це зробити.

От тільки варто було їй вийти за двері, як Мін не проронив ні слова, просто стоячи на верхній сходинці на другий поверх, а Ноа вбирала посмішку з обличчя. Залишилась тільки тиша. Повинні були зостатись також питання, але жоден з них не був заданий. Та і не хотілося якось.

— Сильно втомилась? — все-таки заговорив Юнгі, ховаючи долоні в карманах штанів. — Мама вміє заговорити настільки, що аж втомлюєшся.

— Трохи, — кивнула Ноа і підійшла до альфи ближче. — А твій батько? Коли він повинен приїхати?

— Він у відрядженні, — знизав плечима і зосередив погляд на очах дівчини. — Ми залишились вдвох.

— Ти цього боїшся?

— А ти?

Хороше питання, бо вона скоріше боялась того, що могло б статись. Навіть враховуючи те, що збиралась тримати себе в руках і до останнього гнути саме свою лінію. Та все одно страх був присутнім, це правда.

— Показати тобі мою кімнату? — закусив губу Юнгі. — Чи хочеш поговорити тут?

— Почитаєш мені свої вірші?

— От зараз взагалі не смішно було, — гмикнув Мін і трохи розслабився. — Вибач, Ноа. Коли ти підійшла до мене на майданчику, того ж вечора я розповів Чіміну. Мені нема було чого приховувати від нього. Навпаки, я вважав, що він повинен знати, адже постійно тільки про тебе і говорив. Тоді він вмовляв мене помститись за нього, а я… коли побував у тебе в кімнаті… я захотів зрозуміти, чому він так сильно обурився на тебе. Ну кинула і кинула, він постійно робив те ж саме з дівчатами. І ще… я не міг відмовитись від твого запаху. Спочатку потрохи, а потім хотілося тільки більше.

— Ти і правда балакучий, виявляється, — Ноа обійшла Юнгі та пішла на верх, чуючи, як він шарудів своїми капцями по сходах за нею. — Ти знав, що вони сперечались і втягнули у це тебе, але нічого не зробив з цим. Тільки на тій вечірці духу вистачило, щоб типу прийти і висказати їм усе? Чому не одразу, Юнгі?

Альфа зупинив її біля однієї з дверей і відкрив, впускаючи до своєї кімнати. Низьке ліжко, буквально один високий матрац з темно-сірим простирадлом. Якась дивна картина яблука на стіні, нічна лампа над головою і поряд купа різних речей: столик з дрібницями у вигляді духів, кремів; стіл, де стояв годинник, ноутбук. На стіні з тієї сторони висіли фотографії-полароїди з людьми, яких Ноа ніколи не бачила, фото з якихось подорожей, картки з автографами баскетболістів. Під столом рюкзак, м’яч. Ідеально характеризуюча його кімната.

— Я не знаю, — покачав головою Юнгі. — Не знаю, чому не зробив цього одразу. Можливо тому, що казав Чіміну, що і так не збирався робити подібного з тобою.

— Ти не хотів займатись зі мною сексом? — скептично підняла брів Ноа.

— Грейпфрутику, я тебе з першої зустрічі хочу. Я мав на увазі робити тобі боляче. Думав, що Чімін мене почув і хлопцям сказав, щоб припинили будувати свої дивні плани помсти. Та я все одно винний, прекрасно це усвідомлюю.

— Тобто мені можна робити з тобою усе, що я захочу? Щоб ти зміг спокутати свою провину.

— Якщо дозволиш.

Ноа підійшла до Юнгі. Казали, що нормальна відстань між двома повинна бути тридцять сантиметрів, щоб обом було зручно себе почувати. Скільки ж зараз було між ними? Сантиметрів п’ять набереться?

Мін не дивився в очі, усім своїм виглядом показуючи, який він винуватий. Шкідливий кіт, якому давно не давали по вухах за його поведінку. Ноа простягнула руку, торкаючись альфового обличчя і моментально бачачи, як він видихнув, косячи поглядом на її долоню. Хотів ластитись і вдихати омежий запах, потонути у ньому.

— Ти ж в курсі, що через півтора місяці я лечу назад до Сіднею?

— Н-ні, — переляканий погляд і важке дихання буквально дали Ноа під дих. — В сенсі ти їдеш? Н-назавжди?

— Скоріш за все, — кивнула дівчина. — Тільки зараз в мене є варіант скоротити навчання і довчатись навіть цей семестр вже у себе в університеті. Я тут по програмі обміну, а не тому, що мені закортіло вчитись в Сеулі.

— Я дуже погано знаю англійську.

Юнгі підтискав губи і злився, але не дозволяв собі показувати це в повному обсязі. Навіть дихати намагався спокійніше, щоб Ноа не помітила, як стикав щелепи, аж жовна було видно.

— Ти ж через рік закінчуєш? — і дочекавшись кивка, продовжила: — Вивчай англійську. Я прилечу кілька разів, але не більше, та і то на декілька днів. Ти повинен розуміти, я тобі більше не довіряю, то ж заслужи.

— Якщо я буду просто мовчки чекати, як вірний пес, а через рік полечу до своєї хазяйки, то таким чином покажу, що мені можна довіряти?

— Ні, — покачала головою Ноа, побачивши, як Юнгі хмурився в своєму непорозумінні. — Таким чином ти зможеш спокутати свою провину. Це твоє покарання. А от як заслужити довіру — придумай сам.

— Де ти була увесь цей час? Куди так летіла, що навіть не збиралась на вечірку? Чому зникла, коли я так хотів з тобою поговорити?!

І злий такий, що аж зуби зводило. Бо відчувала, що тепер його злість виходила на новий рівень — тваринний. Усією своєю аурою наказував відповідати на його питання, та кожного разу, як намагався почати на неї давити — зупинявся. Просто не міг зробити це з нею. Тільки показував, який страшний і що міг би вчинити, але не робив цього.

— Думала, встигну довчитись тут і повернутись, щоб хоч попрощатись, — нервово облизала губи Ноа. — Бабуся не дочекалась мене. Обіцяла, але не дочекалась.

Сльози проступили моментально, одразу покотившись по щокам. Вебер за секунду стала маленькою дитиною, яка згадала кожен момент, проведений з рідною людиною.

Юнгі нічого більше не казав, відчувши, як в ньому з’явився страх, повністю замінивши собою злість. Він не знав, що треба було робити в такі моменти, тому просто притиснув до себе. Ледь не до хрусту кісток, бо не розрахував силу, але Ноа було все одно.

— І ти ще добив мене в той вечір, — Вебер вдарила його кулаком по спині, а після притиснулась сильніше. — Я нічого не могла нормально зрозуміти. До мене дійшло тільки в літаку. Знаєш, як люди дивились на мене? Ніби я скажена якась. Жінка поруч навіть дитину чоловікові віддала, щоб та не бачила, як якесь дівчисько соплі пускає при всіх. Це було так боляче, Юнгі.

— Знаю, — Мін кивав і намагався її заспокоїти, легенько гладячи по спині, по шиї, потилиці. — Я ніколи не відчував такої пустоти, як в той момент, коли не зміг зупинити твоє таксі, а жодного поблизу зловити так і не зміг. Навіть не знав, куди ти зникла. Просто сказала, що розбиваєш мені серце і пішла. Заслужив, так, але більше не хочу переживати подібного. І не хочу, щоб таке переживала ти. Вибач мені, грейпфрутику, я в тебе найжахливіший альфа з можливих.

— Це правда, — заспокоїлась Ноа, хоча все одно шмигала носом. — Я не краща. Я точно сперечалась на тебе.

— Ну і похуй, — заглянув Юнгі їй в очі. — Якби не це, ти б не підійшла до мене. Тоді ми б ніколи навіть не поговорили нормально. І назавжди втратили одне одного.

— Надто романтично.

— Згоден, — гмикнув альфа. — Спи тут, а я піду в кімнату батьків.

    Ставлення автора до критики: Обережне
    Надіслав: niceflareon , дата: вт, 07/23/2024 - 17:09