Частина 2

З тієї розмови пройшло три дні, а мертва точка ніяк не хотіла покидати Ноа. А найголовніше — завтра вже починаються вихідні, які могли б стати прекрасним кроком вперед, от тільки зустріти Міна і щось спробувати у Вебер не виходило. Ніби увесь світ спеціально зговорився не давати їй можливості побачитись з ним нормально. Він випадком не якийсь відьмак, що наслав на неї прокляття?

Дівчина була вже на ґанку, коли погляд зачепився за виходячого з гуртожитку хлопця. Варто йому було помітити Ноа, як він скривився. Хотів, напевно, пройти повз неї якомога швидше, але раптом зупинився і підняв очі, ніби дивився на свій власний страх.

— Я і забув, що ти також тут живеш.

— Тут багато хто живе. Когось конкретного шукаєш, Чімін?

Ноа взагалі-то було якось фіолетово кого він там шукав і що саме хотів у гуртожитку. Згадуючи, його походеньки, то з величезною імовірністю — репетирував зчеплення з якоюсь омегою. Що йому ще робити серед цілої купи дівчат, котрі його обожнюють і раді віддати себе, варто йому тільки попросити.

— Лише роздавав запрошення, — гмикнув Чімін, відвертаючись. — Для тебе немає.

— Не заслужила?

— Ти звабила мене півтора роки тому і кинула. Не хочу тебе там бачити.

Вебер закотила очі. Він робив з цього таку драму, ніби маленький хлопчик, що досі пам’ятав, як йому батьки не купили собаку. Огидно просто, по іншому не скажеш. Ніби був вже дорослим хлопцем, а вів себе наче дитина. Ноа його хоч і кинула, але зробила це тоді максимально делікатно. Так і сам Чімін потім став трошки тихішим в своїх походеньках.

— Звабила, — посмакувала слово Вебер і цокнула. — Так кажеш, ніби стояла вже перед тобою оголена, хоча ні, лежала під тобою, а потім вибачилась і сказала, що не віддамся. Погодься, дуже дивно звучить.

— Це в тебе алегорія дивна, — Чімін сховав руки в кишенях штанів, і було видно, як дуже сильно хотів би натягнути понижче шапку, якби на ньому була така зараз. — А мені ти подобалась.

— То я тобі життя похєріла?

Хлопець шмигнув носом, але нічого не відповів. Просто стояв і дивився кудись вниз, ніби вишукуючи щось на тому сірому асфальті. Але там пусто було, зовсім нічого цікавого.

— Чому ти завжди така холодна? Невже немає хлопця, якому б вдалось розбити цей лід?

— Ти хотів сказати, розтопити?

— Ні, — протягнув Чімін, усміхаючись. — Розтоплюють, коли там щось живе, а в тебе чистий лід у формі серця.

— Ти завжди був таким інтимним ліриком?

Чімін тільки видихнув ще раз, ніби в котрий раз просто увірився в тому, що був правий. Просто покачав головою і пішов кудись подалі від гуртожитку, щоб тільки не бачити обличчя дівчини. Стало на крапельку образливіше, ніж було до цього. А до цього було взагалі ніяк, будемо чесними.

Може, він справді був в чомусь правий — живого серця в Ноа не було. Точніше, вона не вважала, що повинно бути для когось, хто на це не заслужив. Тобто життя розповсюджувалось лише на двох подруг і, звичайно, родичів та друзів з Австралії.

Знизавши плечима, Вебер зайшла в середину і стала прислухатись, щоб взнати, куди саме усіх запрошував Чімін так неочікувано з’явившись в їхньому гуртожитку. Згадалось, як дівчата не могли зрозуміти, чому саме вона була такою ядовитою, коли справа стосувалась хлопців, яких вона відшила, наприклад, того ж Пака. Та скільки Ноа не пояснювала, що ті робили набагато гірші речі.

Техьон завжди мав мінімум двоє стосунків одночасно; Чонгук купався в дівочій увазі і тому часто не розумів слова «ні»; Сокджин страждав мізогінією головного мозку, постійно принижуючи однокурсниць; Хосок, що залишався і зараз головним хуліганом університету, звик, що гроші вирішували будь-які питання, навіть якщо це стосувалось жінок; Чімін просто був бабієм, якому закони були неписані; а головний відмінник Намджун страждав рідкісним захворюванням — надто великою самовпевненістю і бажанням, щоб дівчата буквально падали перед ним на коліна.

Коротше, червоною лінією — таких перевчати треба було.

Звичайно, що усі вони зараз були куди більш поважними до жінок навкруги, але все одно це сильно погоди не змінювало, адже минуле з пам’яті не зітреш. От тільки в чому полягала проблема Мін Юнгі — було досить незрозуміло. Навряд чи він розбивав серця кожній дівчині яка в нього закохувалась і зізнавалась в коханні.

А от розповісти Ноа про те, куди усіх так запрошував Пак, не вдалось. Це вже потім Сонкьон відписалась, що у Чіміна сьогодні проходила вечірка, де збирались усі. Хтось потусити, інші напитись, треті зайнятись чимось з розряду вісімнадцять плюс. Вебер не засмутилась, що її туди не позвали, адже ловити там все одно було нічого. Окрім Мін Юнгі, звичайно, але в неї навіть не вийшло б до нього підійти.

Яка вірогідність, що він точно буде прямо поруч з Чіміном? Стовідсоткова.

Тому дівчина довго читала книжку, готувалась до конференції з маркетингових комунікацій, яка повинна була статись в понеділок, і тільки о другій годині ночі все-таки дійшла до душу, щоб після влягтись спати. Як добре, що можна було поспати подовше в свій вихідний день. Просто неймовірно, що в цьому житті взагалі існують вихідні.

Ноа швидко закінчила і встала біля умивальника, щоб почистити зуби. Добре, що вийшло відхопити кімнату зі своєю душовою, та ще й вийшло жити одній. Не придумувати відмазки, якщо прийшла пізно. Не згадувати, в кого можна було б залишитись на ніч, якщо сусідка по кімнаті вирішить когось привести. Просто скажена удача.

В кімнаті почувся гуркіт і шиплячі мати, явно через стиснуті зуби, ніби хтось боявся розбудити володарів кімнати. Ноа пробіглась очима по ванній кімнаті і озброївшись єдиним, що знайшла — вологим рушником та власною силою, — вкотре насварила себе за те, що не слухалась братів. А могла б хоча б на самооборону сходити декілька разів.

Було непроглядно темно і прохолодно. Ноа спеціально відкрила вікно, щоб провітрити. Хто ж знав, що навіть на третій поверх можуть залізти. А це ж міг бути грабіжник, або, не дай Бог, вбивця. В кримінальних серіалах, зазвичай, саме так серії і починались.

— Блять.

Голос був доволі знайомим, коли послідував за черговим гуркотом, ніби хтось вдарився об щось. Скоріш за все наткнувся на коробку, яку Ноа отримала сьогодні від родичів, та була дуже важкою і містила в собі — відсотків дев’яносто впевненості, — консервацію. А ось і те, чим можна вбити в крайньому випадку.

От тільки голос надто знайомий. З риком. Смачним таким. Вже десь чула.

— Хто тут?

На свій страх і ризик дівчина дотягнулась до вимикача і натиснула. Світло загорілось по всій невеличкій кімнаті, де на Ноа стояв і дивився Юнгі. Похмурий, трошки злий, стискаючий кулаки, ніби напоготові битися. От тільки Вебер битися перехотілося, тому вона опустила руку з рушником і примружилась.

Від Міна відчувався запах. Ні, не той, про який вона читала і чула. Спиртний, алкогольний, душний. Його ж за ногу, а що він в неї забув? Поверхом помилився, коли до якоїсь омеги ліз? Ноа скривилась і закотила очі. Господи, як же противно в цей момент стало просто словами не описати.

Ну як можна було завалитись в чужу кімнату в такому вигляді? Дивно, що при цьому одягнений був. Ноа підійшла ближче, оглядаючи хлопця, який тільки хмурився і поглядав на вікно. Виплигнути планував? Та на здоров’я, їй же легше буде.

Хоча ні. Блять, вона ж повинна його зваблювати, а виходить поки що тільки навпаки.

— Не підкажеш, що ти тут забув?

Не ворухнувся. Стояв і дивився. Тільки дихати почав ще важче і кулаки стискати. Може, йому б водички?

— Можна в твій душ?

Швидко, наче скоромовкою, щоб ні слова не зрозуміти. Він же реально просив водички, тільки не в тому сенсі, про який спочатку думала Ноа. І що їй залишалось? Кивнула і махнула рукою в сторону ванної кімнати.

І цей нахабний покидьок не сказав ні слова вдячності, просто пішов в потрібному напрямку. Найскаженіше те, що вихватив її рушник з рук. Той самий. Вологий, бо вона витирала ним своє тіло. Але сказати взагалі нічого не встигла, Юнгі вже зачинив двері і моментально увімкнув воду в умивальнику, яка потім змінилась шумом душової лійки.

Треба буде рушник потім спалити.

Ноа встигла розстелити собі постіль і влягтись знову з книжкою на ліжко. Робити було нічого, хіба що стрічку в соц мережі полистати. А Юнгі не виходив довго, цілих двадцять п’ять хвилин, Вебер рахувала кожну. Цікаво, що він там робив увесь цей час?

— Дякую, — вийшов Мін з ванної. — Гель для душу могла б і мені залишити. Приємний запах.

— Що?

Юнгі притулився плечем до стіни і тепер нахабно розглядав Ноа. Широкі домашні штани, така ж кофта — усе тепле і більше схоже на якогось ведмедика. Як там Розе називала цей дивний матеріал? Якось напрочуд Тедді.

— Кажу, що мені сподобався запах твого гелю для душу. Шкода, що закінчився, я б взяв.

— Я не користуюсь гелями для душу, — спокійно сказала Ноа, повільно всідаючись. — І мило також не дуже люблю, від нього сохне шкіра.

— Але, — запнувся Юнгі, відводячи погляд. — Але твій рушник пах… блять, він тому був вологим?

Тяжкий видих і підведені до стелі очі. Його наче обманули там, де він взагалі не очікував. А не треба було хватати те, що тобі не належить. Справді покидьок. Він реально відчув її запах на рушнику? А це щось новеньке, вона ж омега, а не сильний альфа.

— Закінчив стогнати? Може, тепер поясниш, як ти попав в мою кімнату?

— Забрався по балконах, що не зрозумілого?

Він взагалі не чув, що там казала Ноа, повністю зосередившись на власних думках. Йому і самому дуже хотілося б знати, чому саме в її кімнату його занесло. Може, тому що вікно було відчиненим і це було ближче за всі інші місця?

— Я маю на увазі, навіщо ти тут? Саме в моїй кімнаті? І не кажи, що помилився.

Зосередилась на своїх нігтях, прекрасно знаючи, що тепер він, як мінімум, буде думати, що відповісти. Так, чомусь в Ноа не виходило бути милою і доброю дівчинкою поруч з Юнгі. Іноді хотілось уражати, іншим разом — робити вигляд, що вона надто холодна. Як таким чином вона його закохає в себе — питання на мільйон.

— Втікав, побачив відкрите вікно, заліз, — знизав плечима Мін. — Ти знала, що пахнеш грейпфрутом, сандалом та жасмином? Доволі цікаве поєднання.

— Це огидно, — пробуркотіла Ноа, відводячи погляд. — Від кого ти втікав?

— Від запаху, — гмикнув Юнгі, який, якщо можна так пошуткувати, на інший запах прибіг. — В дівчини, яку визвався провести додому, почалась тічка. Встиг тільки довести до будинку, а потім почав відчувати запах. Ледь звідти втік. А вона живе поруч з твоїм гуртожитком. Є ще якісь питання?

— А якщо їх нема, ти просто підеш?

Ноа склала ноги в позі лотосу і сперлась руками о ступні. Юнгі виглядав дещо розгубленим, почувши це запитання. Взагалі-то, він і відповідати на нього не повинен був, як і на інші, але якогось біса стояв і казав, розповідав. Сам не розумів чому.

— Так, — пограв щелепою Мін. — Мене ж звідси спокійно випустять?

— Сумніваюсь, — покачала головою Ноа. — Комендант і так, скриплячи зубами, дозволяє хлопцям заходити сюди вдень, а під вечір виганяє. Якщо побачить тебе вночі — тобі кінець.

Юнгі різко відштовхнувся від стіни і, швидко знайшовши вимикач, натиснув на кнопку. В кімнаті знову стало темно. Тільки світло з вікна давало хоч якесь уявлення, що саме коїлось всередині. Принаймні, можна було розлічити тіні.

Ось наприклад, Мін підходив до Ноа ближче, а потім вона взагалі побачила тільки його очі. Їй здалось чи вони реально блиснули жовтим? Невже в нього гон вирішив початись раніше через те, що запах омеги почув? Тоді це пояснило б чому він і її запах відчув.

— Ти що робиш?

— Роблю так, щоб твоя комендант не прийшла до тебе перевіряти, чому не спиш.

— В мене іноді світло не вимикається аж до ранку, тому що я вчусь, — розізлилась Ноа, скидаючи свої ноги з ліжка. — Вона не зайде сюди, бо знає про це!

— О, то ти хороша дівчинка, можеш водити сюди кого завгодно?

— Це ти на що зараз натякаєш?

Юнгі ввімкнув настільну лампу, що стояла поруч з ліжком, і тепер стало видно хоч трохи більше. Мін всівся поруч комодом і притулився головою до прохолодного дерева. Усім видом так і показував, що Ноа треба було вигнати його прямо через вікно, як він сюди і заліз, ніби кіт по трубах.

— Ми з Чімом живемо в одній кімнаті, і в нас надто часто збираються хлопці, — насупився Юнгі і миттєво відкрив очі, одразу знаходячи погляд Ноа. — Я ненавиджу лишній шум, коли хочу спати. А в тебе тихо. І спокійно. Я реально думав, що мене від її запаху понесе і вимкнеться голова.

— Підозрюю, в душ мені краще не заходити, — криво посміхнулась Вебер, уявляючи, як саме Юнгі заспокоювався. — В цій кімнаті у вигляді лишнього шуму взагалі-то я…

— Я буду згодний на три місяці, — перервав її Мін. — Тобі ж буде легше, хіба ні?

Вигідна угода, нічого не скажеш. І вона ж реально могла просто дати йому періодично ночувати в неї в кімнаті, при цьому… і як вона буде закохувати його в себе, якщо замість ідеально вивіреного образу, Юнгі буде бачити її зрання, коли вона тільки прокинулась? Ні-ні-ні, це буде вже якось занадто. Тому вона і покачала головою на таке запрошення.

— Я хочу сподобатись, а не зробити ще гірше.

— Мені подобається твій запах, — непохитно продовжував гнути свою лінію Юнгі. — Я можу спати на підлозі. І навіть речі свої принесу, щоб не забирати твої. Мені просто десь поспати. В тиші.

— В нас жахлива звукоізоляція, — продовжувала Ноа. — Дівчата дуже гучні, особливо зранку.

— Якщо в цій кімнаті буде тихо, то інше мене не хвилює, — знизав плечима альфа. — Знаєш, як важко спати, коли за стінкою хтось трахається?

Ноа знала. Буквально тиждень тому чула у сусідній кімнаті. А як тоді волала на увесь гуртожиток комендант. Півночі розбирались, як в Шень, ще однієї студентки за обміном, вийшло провести хлопця. Точніше не вивести його перед закриттям дверей в гуртожиток. А Ноа могло також влетіти, якщо хтось взнає, де цей чортів Мін Юнгі збирався ночувати.

— Я все одно проти.

— Отже, не так сильно я тобі і подобаюсь?

І посмішка хитра, наче в кота перед тим, як той мишу з’їсть. А Ноа мишею бути не хотілось. Зовсім. Взагалі! А цей покидьок більше нічого не казав, просто вкрав з ліжка одну з двох подушок і влігся прямо на підлозі. Буквально зарився носом в м’яку тканину і скрутився в позу ембріона.

— Ти все ще п’яний просто, так? Ти ж там перед кращим другом себе винним відчувати не хотів!

— Мені реально подобається твій запах.

Та він її взагалі не чув. Заснув походу, ледь доторкнувшись обличчям до подушки. І що тепер Ноа треба було робити? Приймати вуличного кота до себе? Залишати і робити вигляд, що так і було задумано? Просто неймовірно. З одного боку все складалось якнайкраще, з іншого — щось точно йшло не так. З самого початку.

Мін Юнгі просто досі п’яний і йому не допоміг душ. А це означало те, що на ранок він усе забуде і… а якщо не забуде?

Ноа вимкнула світло і вляглась майже на самий край ліжка, тихенько спостерігаючи за сплячою красунею. Навіть смішно, але у сні він виглядав дуже мило і якось по-дитячому. Зовсім не такий, який був у звичайному житті.

Може, ось так закохувати його в себе буде не такою і поганою ідеєю?