Частина 10

Найнеочікуванішим за увесь цей тиждень було не те, що в п’ятницю знову планували вечірку, куди вмовили піти навіть Юнгі, а дзвінок, який пролунав в момент, коли Ноа зовсім не розраховувала з кимось говорити.

Вони з Міном були разом вже більше місяця, а її тічка все ніяк не приходила, що зовсім трохи непокоїло. Хоча з іншого боку, гон в альфи також ще не починався, також запізнюючись на тиждень. Блонді казала, що таке буває, коли істинні ще не провели спільну ніч. Типу їхні організми через це не змогли нормально синхронізуватися, тому йде така затримка, але це може статись будь-якого моменту, тому треба бути максимально обережними.

Та з такою тривожністю Ноа б краще почала пити заспокійливе, але найкращими ліками став запах Міна, тому вони навіть в столовій почали сидіти поруч. Юнгі і сам неодноразово казав, що йому зручніше тримати омегу за руку або хоча б просто сидіти зліва чи справа.

— Ноа, в тебе телефон дзвонить!

Розе кричала зі своєї кімнати, поки Вебер стояла перед дзеркалом в  туалеті квартири блонді і вимальовувала собі губи. Щось дуже впевнено не відпускало вже декілька днів, даючи по її нервах, тому навіть контур олівцем виходив кривим на її погляд.

— Написано, що це мама. Візьми слухавку.

Блонді простягнула руку з телефоном і, віддавши той, пішла далі збиратись. Ноа не довго думала, батьки набирали її стабільно хоча б один раз в день, але зараз розмовляти їй якось не дуже хотілося.

— Так, у мене все добре, — на автоматі сказала Вебер, опускаючи погляд на якусь гігієнічну помаду, якою б можна було завершити макіяж губ. — Мамусю, давай я тобі перенаберу, бо зараз не дуже зручно говорити.

— Ноа, це терміново.

Голос мами був сухим і не кажучим про якісь хороші новини. А це могло означати тільки одне, чого так боялась омега. Вона сподівалась, що встигне хоча б прилетіти додому.

— Добре, тоді я… куплю квитки і найближчим рейсом прилечу.

Більше Ноа не казала ні слова, просто відключилась і подивилась в дзеркало. А от і відповідь чому їй було так тривожно увесь цей час. А через це збився більш-менш регулярний цикл.

Вебер спробувала набрати Юнгі, але навіть після десятого гудку той не підіймав слухавки. Дівчина видохнула і спокійно знайшла потрібні квитки, відписалась куратору, що їй потрібна позапланова відпустка на декілька днів, і глянула на годинник в телефоні. Якщо Мін не передзвонить, то в неї буде час заскочити на вечірку і попросити його не переживати за неї.

Чи краще попросити Розе?

— Ти чого застила на одному місці?

— Ро, — відвела погляд Ноа, знову відчуваючи підступаючий нервовий стан. — Ти не могла б передати Юнгі, що я не зможу бути присутньою на вечірці сьогодні? Дещо сталось, тому в мене не вийде поїхати.

— Але ж ти вже повністю готова і ми виходимо, — здивовано відповіла блонді, кліпаючи очима. — Ти можеш сказати, що саме сталось?

— Не зараз, — покачала головою і зробила глибокий вдих. — Я не хочу гаяти час, тому… будь ласка, передай йому. Він просто не бере слухавки, напевно, зайнятий.

Розе покивала і відійшла з проходу, пропускаючи Вебер. Їй було дуже сильно цікаво, що саме сталось і з якої причини омега так швидко все кидає, аби втекти з квартири, але намагалась поважати прохання подруги.

…Коли через півгодини Ноа вже була в гуртожитку, там кипіло життя, адже на вечірку збирались геть усі, навіть ті, хто туди ніколи не приходив. Ніби в цей день повинно було статись щось настільки неймовірне і грандіозне, що пропустити цей захід дорівнювало стати повним бовдуром на увесь університет.

Тільки Вебер швидко кидала речі в невеличкий рюкзак і на ходу перевдягалась в більш зручний одяг, щоб можна було нормально перетерпіти політ на літаку. Телефон так жодного разу і не задзвонив, а сама омега навіть на п’ять хвилин підвисла над екраном, де висвічувалась їхня з Юнгі переписка. Жодного нового повідомлення. Зовсім трохи засмучувало і бісило.

Але часу на ці емоції Ноа собі не давала, видихнувши і покинувши кімнату. В коридорі ходили не тільки дівчата, навіть хлопцям вдалося пройти повз коменданта і опинитись в святому храмі жіночої енергії, звідки зараз було чутки тільки гомін, злі викрики і гучне тупотіння ніг.

— О, Ноа, ти вже готова? Прекрасно!

Шень підхопила Вебер під лікоть і повела за собою, де вже чекали хлопці з її тусовки. От тільки в плани омеги зовсім не входило йти з усіма.

— Я не йду на вечірку. Відпусти, будь ласка.

Альфи перевели усю свою увагу на Ноа, навіть Шень зупинилась і здивовано дивилась на дівчину. На секунду здалося, що увесь їхній поверх став максимально тихим, аби Вебер могла ще раз повторити свою репліку і змусити усіх подумати ще раз.

— Але ж це буде вечірка року! — викрикнув один з хлопців. — Ми сьогодні проводжаємо старшаків!

Вони це робили кожного тижня, ніби не свято. А от Вебер було взагалі не до цих дурних вечірок, на які вона ще встигне попасти, якщо дуже захочеться. Хоча вона все частіше помічала, що в них з Міном тут думка сходилась — проводити так свій вільний час було не для них.

— Я обов’язково їх потім привітаю з цим величезним святом! Але зараз не можу, мені вже час йти.

— Та ну, Ноа, ти на приколі?

— Згоден, хапайте її і повеземо на вечірку, а то ти диви, вона вирішила втекти!

Ноа не встигла сказати зовсім нічого, тільки відчула як її під руки повели на вихід з гуртожитку. З одного боку омегу цей шлях влаштовував, але потім-то вони повели її до своєї машини. Вириватись і втікати не було бажання, бо в голові думки все одно крутились навколо зовсім іншого. А пояснювати чому саме вона не зможе бути присутньою на тусовці — не вистачало моральних сил.

Поруч усю дорогу в приблизно десять-п’ятнадцять хвилин сиділа Шень, яка впевнено розповідала якісь дивні і, напевно, смішні історії. Сміялися усі, окрім Ноа.

— Серйозно, я дуже любила «Черепашок-ніндзя»!

— Та ну, — схвильовано відповідав один з альф на заяву Шень. — Це ж хлоп’ячий мультик! Яка дівчинка буде дивитись його добровільно?

— Я! — майже на вухо кричала омега. — В мене сестра постійно приводила своїх друзів до нас додому, а вони полюбляли цей мультик. Так і вийшло, що я теж в нього закохалась і навіть хотіла бути, як Мікі!

— Ти ще скажи, що грала у відеоігри з ними!

— Так, уяви собі! Ще в найпершу!

Напевно, якби в Ноа був настрій і вона прислухалась геть до усього, що обговорювали пасажири машини, то в неї б точно сходились очі в одну точку. Просто тому що так можна було хоч якось зупинити в’янучі вуха. В цей момент Вебер здавалось, що спілкуватись про якусь іграшку чи улюблений мультфільм було зовсім недоречно.

Насправді, хотілось тиші і спокою, а не цього гармидеру.

— Приїхали, виходьте!

Нарешті. Омега стала на асфальт і знову перевірила телефон. Насправді, враховуючи, скільки часу залишалось до відльоту, вона ще встигала навіть знайти Юнгі і попрощатися. Встигала хоча б пояснити йому все, а не просто залишати йому на розсуд те, що вона зникла і навряд чи зможе відповісти на його дзвінки чи повідомлення в найближчі декілька днів.

Саме тому, Ноа закусила губу і, закинувши рюкзак на плече, пішла в напрямку входу в будинок. Мешканці своїх будинків у них в університеті також мались, тому зараз дивитись на два поверхи перед собою не здавалось чимось дивним. Особливо враховуючи той момент, що в Австралії вона сама жила в подібному будинку. Тільки там ціни на житло відрізнялись.

— Може, ти залишиш рюкзак в машині? — запитала Шень, коли обернулась до Вебер.

— Ні, дякую. Я сюди ненадовго.

Ноа покачала головою і зробила спробу перегнати компанію.

В будинку було надто людно. Це і не дивно, але викликало бажання схопитись за горло і вибігти подалі, бо аж душило. Вебер хмурилась і виглядала хоч когось зі своїх знайомих. Навіть той же Чімін би підійшов, або Чонін. Але як на зло нікого з них не було.

 Омега пройшла на другий поверх, постійно оглядаючись назад, бо може десь там в натовпі міг показатись Юнгі. В коридорі було досить пусто, музика долітала, але була вже більше схожа на приємний мотив, який можна було нормально слухати, а не просто відчувати біти, бо було надто гучно. А ще чулись розмови то з тієї кімнати, то стогони з іншої.

Сюди приходили або спокійно поговорити, або потрахатись. Третього варіанту обирати не хотів ніхто.

— Ти впевнений, що вона прийде?

Цей голос Ноа пам’ятала надто добре. Спокійний і вивірений, ніби навіть звучати повинен був в одній плоскості. Намджун і коли злився, стежив за тим, з якою інтонацією він щось казав. Типу хотів таким чином показати, що він куди страшніший, ніж комусь здається.

— Та куди вона дінеться, це найбільша вечірка цього семестру!

— До того ж, вона не кине Юнгі поки що. А отже ми можемо робити усе що нам заманеться.

— Наприклад, змінити правила гри! Треба вже принизити її при всіх.

Сокджин, Хосок та Чонгук. Навіть огидно стало в цей момент. Просто неймовірно! То вони хотіли зробити їй якимось чином боляче? Треба було швидше знайти Юнгі і йти з цього свята життя, адже нічим хорошим ці телепні точно займатись не будуть.

От тільки Ноа не могла ворухнутись з місця, бо щось зупиняло. Хотілося дослухати до кінця. Хотілося зрозуміти, як саме вони хотіли зробити їй боляче, адже так вона могла б точно уникнути чогось подібного у майбутньому.

— Ага, — подав голос Техьон, — її принизиш. Не сміши.

— Та це можливо! — знову заговорив Сокджин. — Вона кожному з нас життя зіпсувала. І самооцінку. Знаєш, як я настраждався?

— Не зміг трахнути чергового хлопця, бо вони тепер вважають, що ти не достойний їхньої уваги?

— От завали їбало, Чонгук! Ти сам коли останнього разу трахав хоч когось? І я маю на увазі на розслабоні, а не з переживаннями?

— Заваліться, а.

Ноа, звичайно, думала, що тут міг бути ще і Чімін, але той так і не сказав жодної репліки. Зате голос Юнгі вивів з себе, змушуючи прислухатись до того, що коїлось за дверима. Здавалось, вона знайшла Міна, але тепер розмова не викликала тієї хитрої посмішки — тільки гірку.

— Юнгі, ти ж виконав своє завдання? — запитав Намджун.

— А в нього було завдання? — здивовано заговорив Техьон. — Хєра собі! Тільки не кажіть, що вам вдалося якось зробити так, щоб вона вибрала саме його!

— Саме це і кажемо. — гмикнув Хосок. — Знаєш, скільки часу пішло на те, щоб змусити усіх говорити про нашого янгола, який ніколи і нікому в житті з жінок поганого слова не сказав?

— Та ти перебільшуєш! — вигукнув Чонгук. — Хоч один раз, але точно було!

— Зараз не це головне, а те, про що з тобою розмовляв Чімін, Юнгі, — рівно говорив Намджун, своїм голосом заспокоюючи інших альф в кімнаті. — Закохати її в себе, трахнути і кинути. Сьогодні день «х», тому, сподіваюсь, хоч закохати в себе ти її зміг?

— Намджун, думай, що кажеш, коли розмовляєш зі мною. Я може і п’яний, але не хочу чути усе це лайно.

В Міна був такий же спокійний голос, як в Кіма. З однією тільки різницею, від Юнгі реально ставало страшно. От тільки слухати більше не хотілося. Головне Вебер почула. Яким би янголом не називали альфу його друзі, тепер Ноа прекрасно бачила, яким той був насправді.

Варто їй було обернутися, як вона стикнулась з Чіміном, за яким бігла Розе, викрикуючи щось, що їм треба поговорити. У Пака збільшились очі, коли він перевів погляд на двері, де зібралися інші альфи з компанії його колег, і повернувся до омеги. Він точно не очікував подібного, тому зараз просто не знав, що йому треба казати. Просто стояв стовпом і не міг навіть ворухнутись.

— Чімін! — Блонді підбігла до Пака і схопила його за рукав, тільки через секунду помітивши подругу. — Ноа? Ти ж казала, що не зможеш прийти на вечірку. Все владналось? Як ти?

В кімнаті за секунду припинились розмови, а Ноа покачала головою у відповідь на усі питання Розе і просто пішла геть з коридору. Геть з другого поверху, з будинку. Напевно, вона до кінця так і не зрозуміла, що саме сталося, тому що діяла буквально на автоматі, коли вийшла на вулицю і стала викликати таксі.

Усього лише п’ять хвилин біля дверей на територію будинку і вона зможе поїхати в аеропорт. А там і додому. А там і пожалкуватись братам на життя, і на те, яка вона дурепа. Та все це потім, коли вона буде далеко від Сеулу. З тим, що тут буде коїтись в наступні дні, і з тими, хто тут залишився, вона розбереться якось потім.

Не зараз.

— Ноа!

Вебер прикрила очі, щоб не подивитись вліво, звідки з-за дверей вийшов Юнгі. Судячи з голосу, він напевно був дуже занепокоєний тим, що сталося. Тим, що вона підслухала. Тим, що вона тепер знала, чому той не підіймав слухавки і що повинен був зробити вже сьогодні.

— Ноа.

Мін ледь доторкнувся пальцями до плеча дівчини, аби вона хоч подивилась на нього. Невже боявся, що увесь їхній план розвалиться? Але Вебер чомусь саме в цей момент не відчувала нічого. Реально не зрозуміла до кінця ситуації і своєї ролі в ній. Ніби це не з нею, а кимось іншим.

— Юнгі, — повернулась усім корпусом і зазирнула в очі навпроти. — Нам треба розійтись.

Головне було казати це з натягнутою черговою посмішкою. Саме так, як вона робила ще шість разів до цього. Тільки тоді їй було легше. А зараз вона не могла дати самій собі відповідь, чому всередині було таке важке відчуття. Просто та сама тривожність, яка не відпускала вже кілька днів.

Ноа передчувала кожне лайно, яке повинно було вилитись.

— Просто, знаєш, ми різні, — покивала вона. — Ти альфа, а я усього лиш омега…

— Що за маячню ти несеш?

— Навряд чи, так швидко закохуються, але я… закохалась у тебе. Тому ти виграв, — знизала плечима Ноа, відводячи погляд. — Можна навіть сказати, що трахнув. Тому можеш спокійно сказати усім, що виконав умови. А знаєш, в дечому ми рівні. Я теж сперечалась на тебе, тому я не краща. Просто на сьомий раз я програла.

— Грейпфрутику, ти реально не розумієш, що саме між нами? Чи того, чому я був на тій зустрічі? Чому туди йшов Чімін? Ми збирались…

— Так-так, зупинити все і зробити вигляд, ніби ви взагалі там ні при чому, розумію, — Ноа подивилась на телефон, який розповідав, що залишилось менше хвилини. — Навіть якщо так, у що я не вірю, бо це було б надто… книжно? Так, ніби я в якійсь дешевій романтичній мелодрамі. Вибач, що зайняла твій час. Не дуже вже пам’ятаю, хто там тобі подобався до мене, але краще будь з нею. А мені потрібен час.

— Ноа, зупинись негайно, — злився, навіть радужка почервоніла. — Бо я зараз затягну тебе назад в будинок і відлупцюю в одній з кімнат. Ти мені навіть сказати нормально не даєш, що…

— Бо я не хочу слухати.

В цей момент під’їхала машина і Ноа відкрила двері.

— Я стерво, Юнгі. І найкраще, що я вмію робити — розбивати серця.

— Ноа! Ноа, зупинись!

Але двері машини вже були зачинені, а сама автівка від’їхала, відриваючись і залишаючи Юнгі самотньо стояти посеред вулиці після того, як пробіг за нею з два квартали.