Частина 1

— Вона його кинула минулого місяця, — причитала Лі Сонкьон.

— Отож бо, — кивнула Хан Сохі, тикаючи повітря перед собою виделкою, — і після цього більше ні з ким не була. Це засмучує.

— Це споживчі відносини, хоча ми ніби були подругами, — закотила очі Ноа.

Майже півтора роки тому Ноа Вебер прилетіла в Корею за обміном, і в перші ж дні викликала фурор. По-перше своєю зовнішністю, хоча іноземок в Сеулі було зовсім не мало, а по-друге тим, що в університеті з’явилася нова жертва для головного альфи-бабія. Не довго музика для нього грала, що правда, адже у дівчини були свої плани, тому сходивши з ним на декілька побачень, уміло зігравши відповідну для нього лапусю-омегу, отримала зізнання в коханні в усіх на очах.

Ось тоді і почалося найцікавіше — Ноа його кинула, повідомивши, що вони були просто друзями, і вона взагалі не бачить в ньому чоловіка. Після цього він не третирував нікого з омег аж два місяці, за що більшість були вдячні, а інші — ненавиділи.

Тоді вона і познайомилась з Сонкьон, з якою разом ходила на більшість пар. Дівчина займалася моделінгом і не сильно цікавилась студентським життям, але після таких новин підійшла і запропонувала випити ввечері того ж дня. У барі вони випадково зустріли Сохі, яку кинув альфа — найкрасивіший хлопець на потоці попросив розійтись, тому що не хотів мати лише одні відносини, і не вважав, що вона його істинна.

Вже через місяць він круто пошкодував про це, коли Ноа знову прокрутила улюблену схему. Це стало особливою помстою. А потім подруги вже просто гралися, вибираючи нових жертв. Найгарячіший хлопець факультету? Відмінник, якого вихваляв увесь університет? Хуліган, якого боялися усі? Гей, який усім розповідав, що він в «стосунках» і взагалі не любить дівчат?

Так пройшли півтора роки.

І ось тепер, коли Вебер залишилось вчитися в Кореї усього лише три місяці, вона вирішила пригальмувати і припинити ці ігри. Забавки з альфами — це, звичайно, весело, але занадто стомлююче. Вдома в Сіднеї Ноа подібного не робила, будучи досить замкнутою і скромною омегою.

— Давай ще один раз, — похитала головою Сохі. — Останнього разу було дуже весело. Навіть не описати словами, наскільки було смішно, коли Сокджин виправдовувався перед тим хлопцем… як його… коротше, перед тим омегою. Типу «я сам не знаю, що зі мною сталося!».

— Ага, а потім отримав від мене в ніс, — гмикнула Сонкьон, відправляючи рис до рота. — Як тільки нахабства вистачило сказати, що тіло в Ноа, як у хлопчика?

— Груди у мене і правда усього лише першого розміру, — знизала плечима Вебер. — До того ж, я не ношу ліфчик і постійно ходжу в оверсайзі.

— А вони все одно ведуться, хоча і говорять, ніби обожнюють тільки жіночних, як з тим же Чонгуком було, — зітхнула Сохі. — Чоловіки все-таки невиправні.

— Якби там не було, — примружилася Лі, — але у нас залишилася остання жертва, з якою ти ще не гралася.

Ноа простежила за поглядом подруги і знайшла столик майже в самому кутку, де сидів той самий бабій — Пак Чімін. Губи відкрилися самі, щоб повідомити, що він взагалі-то вже був, коли очі зачепилися за тих, хто сидів з ним поруч. Фарбована білявка, що кидала погляди в головного альфу, усім своїм видом показуючи невинність і цнотливість. А навпроти мовчазний і завжди з усіма грубий Мін Юнгі.

Не знати цього ледащо було неможливо. Незважаючи на свій невеликий зріст, він був кращим гравцем баскетбольної команди, при цьому був главою радіо-кружку. Відомий тим, що за усі чотири роки так ні з ким і не зустрічався, в стосунках помічений не був — навіть на одну ніч, хоча для альфи це було дивно, — та ще і сказав якось, що йому тільки кореянки подобаються.

— Здається, це якраз на ефірі було, коли він читав питання для нього, — згадала Сонкьон. — Він тоді так і відповів. Цитую: «Я ніколи не бачив в іноземках пару для себе. Мені подобаються тільки кореянки. І, щоб вона була нижча мене». Ну правда, хто йому винуватий, що у нього не сто вісімдесят хоча б?

Ноа покачала головою. Їй взагалі завжди було все одно, якого зросту людина. Старша сестра, наприклад, чотири роки тому знайшла свого істинного, а він виявився на сім сантиметрів нижче неї. Як сказала Сонкьон, ну хто ж їй винуватий, що вона зростом сто вісімдесят п’ять? Але сестра була щаслива, а її чоловіка взагалі не хвилювало, хто там що за нього думає або їх різницю у зрості.

— Чи не проблема, — знизала плечима Ноа, придивляючись до Мін Юнгі. — Добре, але це останній раз. І підозрюю, якраз на три місяці це і затягнеться.

***

Ноа вперше прийшла в цей закуток коридору на п’ятому поверсі. Все-таки клуб, в якому вона перебувала, знаходився в іншому будинку, адже там був басейн. Надто любила дівчина плавати, щоб відмовити собі в такому бажанні. Тому інші кружки по інтересах її ніколи не цікавили, а тому вона просто не заглядала жодного разу до цього крила університету.

Вебер точно знала, що Юнгі тут зараз не було, адже в нього повинно було бути тренування з баскетболу, але їй треба було прийти і вияснити, чи могла вона вступити до радіо-кружку на наступні три місяці. Аж до самого спекотного літа, а потім нарешті полетить додому і зможе нормально зайнятися серфінгом.

Три коротких стуки у двері і обережне відкривання дверей. З дитинства її вчили, що треба бути охайною, чемною, ввічливою, і взагалі розумницею. В кабінеті сиділа тільки та сама білявка, яку Ноа бачила разом з Юнгі в столовій. Повне уособлення найжіночнішого створіння усіх часів в чорній закритій сукні до середини стегна, червоних туфельках — які так і кричали, що вона не пішли йшла до універу, і навіть не на громадському транспорті, — і біленьких носочках.

Аж знудити закортіло раптом, але Вебер натягнула посмішку.

— Привіт, мене звати Ноа. Я буквально на хвилину, хотіла дещо запитати.

— Привіт, — обличчя дівчини освітила широка посмішка, яка зробила її трошки схожою на білочку. — Звичайно, заходь! У нас не дуже часто гості бувають. Ти сідай поки. Може, хочеш чаю? Там за вікном зараз ще холодно, тому треба хоч так зігріватись.

Цікаво, а з неї завжди перло таким потоком слів? Згадалось, як одного разу Ноа спілкувалась з дівчатами спортсменів зі школи, бо ті прийшли займатись серфінгом. Так от, вона тоді заріклась ще хоч раз розмовляти з настільки тупими створіннями, в яких рот не затикається, а милість так і пре через усі щілини.

— Ні, дякую, — помахала перед собою руками Вебер. — Я чесно тільки на хвилину, всього лише одне питання.

— А, ну добре, — на секунду засмутилась білявка, але одразу стала старою собою. — Ти, напевно, з приводу пісень в етер! Але це краще до Юнгі, це тільки він займається плейлистом для програвання.

— Взагалі-то я хотіла спитати, чи можна якось записатись до вас? Нещодавно зацікавилась темою радіо і хотіла б побачити роботу зсередини.

Білявка моментально стратила посмішку і закусила губу. Вона розмірковувала не більше тридцяти секунд, за які Ноа захотілось придушити це свіже і легке створіння, бо зазвичай на таке відповідають максимально швидко. Не потрібні люди, так не потрібні. Які проблеми?

— Ви сюди через Чіміна прийшли, так?

Вид в неї став максимально засмучений, а слова, що вилетіли з її рота, змусили Вебер підтиснути губи. В якому ще сенсі через Чіміна? Це білявка так думає, що Ноа хотіла привернути увагу головного бабія? Та ну нахєр, тільки цього в житті славетному не вистачало. Особливо враховуючи, що той її тепер відверто ненавидів, хоча і обходив десятою дорогою.

— Хто вам так нахабно збрехав?

— Ну як же? — звела брови дівчина. — Усі хочуть записатись до нашого клубу тільки заради Чіма. Я тому і спитала. Хіба він вам не подобається?

Ноа якось чула, що на доволі слабких омег круто впливають природні запахи сильних альф. Проблема в тому, що слабкою Вебер назвати себе не могла, адже з дитинства мала трьох братів, двоє з яких були старшими, тому взагалі вважала цей факт буквально вигадкою для хорошої реклами в якійсь сторінці в Інстаграм. Там полюбляли розповідати, як показати свій справжній запах і стати сильнішими, тобто більш цікавими для дівчат.

А, ну і ще казали, що подібне можна почути тільки тоді, коли поруч з тобою твій істинний. Яка проблема! Ноа знов думала, що це просто вигадки і балачки закоханих в містичну сторону життя омег та альф їхнього світу.

Вебер прямо так і уявляла, як йде собі по вулиці і раптом чує крутезний запах! Яка халепа, тут і прийдеться задуматись, а то він просто сильний в порівнянні з нею, чи їй просто повезло? Та і як взагалі зрозуміти слово «сильний»? Ні, ну якщо подивитись на це ніжне і прекрасне створіння перед нею, то тут будь-який альфа буде сильнішим за неї. Без питань.

— Мені подобаються мужчини, а корейці зазвичай мають доволі жіночну зовнішність. Хіба не краще, коли чоловік може постояти за тебе? Буде дуже образливо, якщо він втече від якихось хуліганів раніше, ніж вони нападуть.

— А навіщо комусь нападати на нас?

І як пояснити, що вона взагалі це фігурально сказала, але таке реально може статись. Та ті ж грабіжники можуть напасти, і хто тоді кого захищати буде? Сказати чесно, хоч Ноа і вважала себе сильною і незалежною, але віртуозно володіла тільки віником і то, завдячуючи виключно тому, що в них до її років п’ятнадцяти не було вдома пилососа, а прибирати цю частину будинку було її головним завданням. А все тому, що мама не любила, коли під час прибирання було дуже шумно.

— Та неважливо, — махнула рукою Ноа і повернулась до дверей. — Вибач, що забрала час.

— Стій-стій-стій! — білявка схопила Вебер за рукав кофти і тепер дивилась очима, наче в цуценятка. — Прости мені, просто сюди завжди усі приходять через Чіміна. Я не проти, але… але… це образливо, що вони не люблять радіо, а хочуть сюди тільки через нього. Я поговорю і якщо Юнгі не проти, то знайду тебе і повідомлю.

Якщо виходити чисто з логіки, то походу ця білявка найголовніша фанатка Пак Чіміна. Що правда, тоді дивно, що вона взагалі не знає про їхню ситуацію, після якої хлопець обходив Ноа і намагався не зв’язуватись. Як і усі, кого вона кинула.

— Дякую!

Натягнута посмішка, щоб побачити, як очі цієї білочки засвітяться маленькими вогниками і сповістять, що Вебер майже записали в «кращі подруги». І тільки вже коли Ноа вийшла з університету, то згадала одну просту річ — вона ж навіть імені не запитала. Ні вона в білявки, ні та в неї.

***

Після плавання краще за все сісти в автобус і доїхати до своєї кімнати в гуртожитку, або пройтись пішки, якщо вистачає енергії, щоб подихати свіжим повітрям. Хоча університет постарався і тому басейнів два — критий і відкритий. Для занять усі йдуть в приміщення, а от якщо хочеться просто поплавати і насолодитись вечором — обов’язково треба сходити у відкритий, бо там підігрівається вода і можна спокійно плавати навіть в мінусову погоду.

Семестр не так давно почався, а в квітні погода доволі тепла в Сеулі, що звичайно йде у великий плюс і цьому місту, і країні, адже Ноа ніколи не любила холод. Тому теплий вітерець і листки сакури, яку посадили в парку, через який дівчина поверталась до гуртожитку, так і воліли, щоб вона обрала шлях пішки.

Час перевалив за дев’яту годину, поки Вебер перевдягалась, заходила в магазин і обирала собі щось швидкого приготування, тому в парку вже майже і не було людей. Іноді попадались парочки, що йшли з побачення, поодинокі люди, як вона сама. Але навіть компаній друзів чи подружок, які зібрались на лаві і щось обговорювали, гучно сміючись, не було. Зате хтось відпрацьовував прийоми з баскетбольним м’ячем у кільця на площадці.

Худе тіло в одній футболці і штанях зі старими потертими кросами, не надто високого зросту, але ідеальні рухи, на які гріх було не подивитись. Кожного разу, як хлопець відпрацьовував кидок і в нього не виходило попасти в кільце так, як він того хотів, чутно було низький рик і важке дихання.

Ноа прийшла в себе тільки в той момент, коли зрозуміла, що стоїть в імпровізованих дверях огородженої території маленької баскетбольної площадки на одне кільце. А ще тоді, коли цей хлопець повернувся усім корпусом в її сторону і тепер дивився, жмурячись. Вебер нарікала свій поганий зір, адже якщо б приглядалась, одразу зрозуміла б хто саме перед нею. Тепер же часу на підготовку себе в потрібну позу, погляд і посмішку не було. Та і куди там, якщо Мін Юнгі дивився ніби крізь неї.

— Гарно граєш, — не знайшлась що сказати Ноа. — Води дати?

Хлопець пограв нижньою щелепою і демонстративно пройшов до свого рюкзака, що стояв прямо поруч з дівчиною у сітки, дістаючи звідти свою пляшку води. В Ноа навіть брови піднялися, коли він, дивлячись на неї знизу, робив ковтки. В корейців була дивна звичка ледь торкатись шийка пляшки, коли вони пили. Обґрунтування, що це правильно і екологічно по відношенню до інших Вебер не влаштовувало.

— Блін, — дівчина цикнула і закотила очі, зрозумівши, що на ньому не вийде зіграти, як завжди. — Слухай, ти завжди такий чи це мені так повезло і я застала тебе в момент поганого настрою?

— Йди, куди йшла.

Усе, що він сказав, після чого розвернувся і пішов назад до м’яча, певно сподіваючись ще хоч трошки відпрацювати кидки. Ноа видихнула. Будь-яка інша дівчина просто пішла б ображена назад до гуртожитку, а вона в цій ситуації зробила не так, бо він її бісив. Та зараз вона повинна була закохати його в себе і в неї лише три місяці. Витрачати час, коли була можливість взнати його краплинку краще, не комільфо.

— Навіть подивитись не можна?

Нахабність — друге щастя.

— Тобі робити нічого?

Він сказав це доволі тихо і, якщо б зараз був день, коли в парку дуже багато людей, то Ноа не почула навіть однієї літери, а тут вийшло усі три слова. Неймовірний успіх!

— Все одно завтра одна лекція, і та стоїть четвертою в розкладі, — знизала плечима дівчина і поставила свій рюкзак з магазинним пакетом поруч з його речами. — Встигну ще виспатись. Так можна подивитись?

Юнгі прослідкував за кожним її рухом, але робив це настільки ліниво, ніби це саме вона його і втомлювала. Бісив, як ніхто і ніколи в цьому житті. А ще більше нічого не казав, просто розвернувшись і продовживши займатись своїми справами. Типу, хочеться дивитись — дивись, твої проблеми, що просиджуєш тут штани, поки в тебе в рюкзаку вологий купальник з рушником, капцями, і було б непогано щось з цим зробити.

Скільки Ноа так просиділа, не відводячи погляду? Приблизно хвилин двадцять, якщо вірити годиннику. Зате було реально цікаво дивитись, як хлопець з доволі крихкою статурою прекрасно володів своїм тілом. Єдине, що в нього нічого не виходило на ліве плече.

— Тобі потрібен хоча б масаж.

Покивала сама собі Ноа, коли Юнгі підійшов до свого рюкзака, щоб знову випити води. Він взагалі не реагував на неї, ніби усім своїм видом показуючи, щоб вона просто відчепилась від нього вже, бо дістала.

— Скажи хоч, чого ти не хочеш зі мною розмовляти? — Вебер закотила очі і склала руки на грудях.

— Тому що, — видихнув Юнгі, всідаючись поруч на свій рюкзак, — приблизно розумію, чому ти вирішила зі мною поспілкуватись. І стати членом мого радіо-кружку.

Упс, а коли це та білявка встигла розповісти йому? І як він зрозумів, що це точно вона? По опису зовнішності? Тобто Юнгі в курсі, хто така Ноа?

— Мені не подобається Чімін.

Це єдине, що згадалось. Ну а що, він точно вважав, як і та білявка, що усі приходять в радіо-кружок заради Пака. І з ним самим знайомляться походу саме з цього приводу.

— Ага, — видихнув Мін, стягуючи резинку з волосся. — Дай здогадаюсь, тобі подобаюсь я? Не актуально.

Ноа тільки зараз помітила, що в нього волосся доходило майже до плеч, але хіба раніше він ходив не з розпущеним? Завжди з цим маленьким хвостиком, щоб не заважало? Але Юнгі реально йшло без нього.

— Звідки знаєш? — гмикнула Ноа. — Може, я твоя доля, а ти так мене відштовхуєш.

— Ти це і Чіміну казала півтора роки тому? — ущипливо запитав Мін. — Я витягав його з того болота кілька місяців, а він точно був не один такий. Це я теж добре пам’ятаю. Ставати твоєю наступною жертвою не хочу.

Ніби його хтось питатиме. Вона просто зробить своє діло, а він і помітити не встигне, як буде ходити за нею закоханим хвостиком. Ну добре, це дуже самонадіяно, але все-таки. Ось тепер точно хотілось поставити навпроти його імені ще одну галочку перед від’їздом.

— Що такого поганого в тому, щоб спробувати?

— Навіщо?

— Тобі реально не подобаються іноземки? Чи взагалі усі дівчата? Тобто на зчепленні ти спиш з хлопцями?

— А тобі нащо ця інформація?

— Хвилююсь, — зітхнула Ноа, випрямляючи ноги. — Кажуть, ти ні з ким не спиш, а це дуже погано для здоров’я, якщо ти не знав.

— А ти не слухай, що інші кажуть, — покачав головою Юнгі. — В мене з цим все добре. Одне зрозуміти не можу, ти не визначилась: я тобі подобаюсь чи ти просто хочеш провести найближче зчеплення зі мною?

Ні, дякую. Але вголос же вона так не скаже, виключно про себе, що ніхто не почув. Ноа проводила ці три дні в абсолютній самоті, в компанії хіба що іграшок, адже це як мінімум було гігієнічно, ніж кожного разу шукати когось підходящого. А якщо згадати, що в Кореї майже не визнавали такий прекрасний винахід, як презерватив, то і поготів. Як вона першого разу тікала від одного такого, коли він сказав, що в них жінки приймають пігулки. І найцікавіше, багато знайомих, і Сохі з Сонкьон також це підтвердили.

— Перший варіант, — з натягнутою посмішку сказала Ноа.

— Хах, — Юнгі пройшовся язиком по краю верхніх зубів. — Було б дивно, якби ти була цнотлива. Невже так не подобається займатись сексом?

— Вважаю, що спочатку треба стати рідними духовно.

— І хтось на це ведеться? — приснув Мін. — Давай чесно, я — наступна жертва? Повинен закохатись в тебе і зізнатись в коханні, щоб ти при свідках сказала, що в тебе немає до мене почуттів? Зустрічаємось завтра о дванадцятій в столовій, можемо зробити це при всіх.

Юнгі піднявся зі свого місця, обтрусив штани від примарного пилу і вже потягнувся за рюкзаком, коли Ноа встала поруч з ним в повний зріст. Вони повинні були бути на різних рівнях, щоб вона була нижчою — як це зазвичай бувало в дівочих думках, що правда не у Вебер, — але виходило, що були майже рівні одне одному. Мін був буквально на сантиметра два вищий, що скоріше було образливим, показуючи будь-якому альфі, що він не має тих прав, на які розраховував.

— Дай мені три місяці, — підтиснула губи Ноа. — Ну справді, хочеш правди — на здоров’я. Я хочу закохати тебе в себе і даю собі на це три місяці. Можливо, це я виявлюсь кинутою після цього.

— Це ти типу зі мною тепер спір вирішила провести? Нова тактика?

— А яка тобі різниця? Сам же між рядків кажеш, що тобі це до лампочки. То чому б не зіграти зі мною? Будемо зустрічатись наступні три місяці, а потім скажеш, подобаюсь я тобі чи ні.

— Такі ігри нічим добрим не закінчуються, — Юнгі все-таки підхопив свій рюкзак, забрав м’яч і зробив крок до виходу з площадки. — А ще цим я зроблю дуже боляче своєму другові, якого вважаю за брата.

Ноа було нічим крити. Сама була винна, треба було приходити на подібні заходи підготовленою і в повному образі. Що ж, нічого, вона ще знайде спосіб, як бути з ним поруч. Може, вона і розкрила йому якісь зі своїх карт, але це не означало, що тепер усі козирі в нього.