Частина 3

Юнгі переніс речі. Як обіцяв. Тільки Ноа розраховувала, що це буде вночі через вікно, а не при всіх — і коменданті також, — вдень. Які були здивовані обличчя. Як соромно було Вебер. А Мін на питання «як же так сталось?», відповідав, що допомагає перенести нещодавно куплені речі.

Увесь гуртожиток після гудів, ніби вулик, де всі не могли заспокоїтись, а тільки і робили, що гомоніли. Навіть комендант тихенько запитала — коли зловила наодинці, — чи не почала Ноа зустрічатись з цим Юнгі. Ні, не почала.

Він її, взагалі-то, бісив!

Мін сказав, що ще подумає з приводу радіо кружку, але при цьому — ніби на зміну, — приходив до неї ночувати рази чотири на тиждень. Так, Вебер рахувала. Кожного разу, коли щось стукало у вікно, вона розуміла, що то він. Два з чотирьох Юнгі приходив з алкоголем у вигляді соджу або пляшки чи двох вина. І яка різниця, що в четвер треба на першу пару. Хоча б у вівторок тоді приходив, бо в середу можна було виспатись.

От і зараз, вона відпивала зі стопки потроху соджу, поглядаючи на третю пляшку, але все одно зловивши себе на думці, що на голодний шлунок можна було легко сп’яніти. А Юнгі тільки посміхався, розглядаючи щось в телефоні. Він і тоді просто прокинувся і огірком поскакав по своїх справах. Ноа реально подумала, що протверезів і більше не з’явиться, прийдеться якось ловити.

Другий тиждень в її кімнаті, бляха!

— Ти мене чуєш?

Знала ж, що чув, але якось недочував, бо не хотів. Звичайно, хто ж схоче, коли йому кажуть робити так, як йому не цікаво, не хочеться — який варіант вам більше подобався на вибір.

— Юнгі, я попросила.

— Хіба ти не повинна робити щось, щоб мені сподобатись? — відволікся від телефону Мін. — Я нам влаштовую побачення з алкоголем, а ти мені розповідаєш, що я кришку унітазу за собою не закриваю. Могла б і закрити очі, враховуючи, що я дуже охайний і не ссу мимо.

— Найромантичніше, що я чула на побаченні.

Якомусь дивно уявному побаченні, якщо зауважити, що вона вперше про подібне чула. І він кожного разу, як приходив, робив тільки декілька речей — пив, сидів в телефоні, спав. Про його походеньки в її душ та туалет Ноа вже мовчала.

— А про що тоді ти хочеш поговорити?

Це вони так типу з мертвої точки здвинулись? Слава Богу.

— Можна почати з чогось елементарного, — знизала плечима Ноа. — Наприклад, який твій улюблений колір? Або страва? Чи, наприклад, зима або літо?

— Зелений, корейське барбекю, зима. Влітку спекотно і це створює дуже багато проблем.

— А зимою проблем немає?

Хоча в Кореї зима завжди доволі тепла, порівняно з іншими країнами, наприклад, тієї ж Європи. Подивилась би Ноа на нього, як Мін в конкретний мінус радіє життю і тому, що прийшла зима.

— А сама?

— Жовтий, баррамунді і, звичайно, літо.

— Ти тільки що матюкнутись намагалась, але не вийшло?

Ноа з секунд двадцять сиділа в шоці, не в змозі зрозуміти, що мав на увазі Юнгі, коли ставив таке дивне питання. Коли до неї дійшло, Мін вже заливався сміхом, запивав власний жарт стопкою соджу і знову утикався в телефон. Ну серйозно!

— Що там такого цікавого?

— М? — Юнгі підняв очі. — В телефоні? Переписуюсь з Чіміном та Розе. Вона знову на нього лається, що він не забрав її після тренування.

Гра щелепи була надто явною, щоб її не помітити. Може, Мін також був закоханим в Пака? Хоча ні, цей варіант відпадав. Взагалі-то, за ці два тижні Ноа взнала про цих двох стільки інформації, скільки ніколи і ні за що не просила б. Виявилось, про цих двох ледь не легенди ходили, про них фанфіки писали. Буквально ті, що вчились на журналістиці — знайомі з пробою пера, — творили про Юнгі з Чіміном історії, де вони кохають один одного.

От тільки обидва реагували на омег-жінок, тому варіант, що вони могли бути разом відпадав. А от з тією блонді поставало питаннячко. Вона завжди була поруч з ними і їй точно подобався Пак. Зате тепер по реакції Юнгі було зрозуміло, в який саме трикутник він вирішив влізти.

— Чого не запропонував забрати? Не зміг Чімін, зміг би ти.

— Вона ненавидить мотоцикли, а машина досі в ремонті, — сказав на автоматі, навіть не помітив, що відповідав чесно, не ухиляючись. — Чому більшість омег настільки бояться швидкості?

— Ти б ще цій рожевій білочці запропонував сходити на бої, — гмикнула Ноа. — Або в один з тих клубів, де люблять екстремально проводити свої тічки та гони особливо цікаві персонажі.

Юнгі відірвався від телефону. В його очах так і читалось, що він подивився на Ноа з зовсім іншої точки зору. Ніби до цього вона була тією ж самою рожевою квіточкою — просто з шипами, — а тут перед ним представ якийсь дивний раніше незвіданий кущ або взагалі дерево.

— А ти звідки про такі заклади знаєш?

— В мене два старших брати, — знизала плечима Ноа. — І ще один молодший, який вже встиг взнати у друзів все можливе і неможливе. Логічно, що багато про що розповідали і мені.

Приховувати тут було нічого. Вебер прекрасно пам’ятала, як застала двох з трьох телепнів, коли вони повертались з таких ночей з саме таких закладів.  Вона тоді вперше зрозуміла, наскільки іноді чоловіки були огидними. І хоч брати пояснювали, що це був експеримент і вони про все подбали, але Ноа від цього менш огидніше не ставало. Близько місяця пройшло, коли вона почала з ними розмовляти. А от молодший на подібне кривився, але взнавав у всіх своїх друзів, розпитував, цікавився і після складав власну думку. Зазвичай негативну.

— Зрозуміло, — кивнув Юнгі, відводячи погляд. — Просто багато омег самі туди йдуть, тому…

Ноа буквально задихнулась від подібної заяви, тому вже через секунду в Міна полетіла його подушка, через яку він упустив телефон. Тепер злим був ще і Юнгі, але добре приховав це за напускною байдужістю. По щелепі, що пішла кудись вбік — що правда, — можна було сказати, що ледь стримувався.

— Йдуть тільки в тому випадку, коли вже нікого не можуть знайти, — прошипіла Ноа, нахиляючись ближче до Юнгі. — Коли навіть на самоті з усіма допоміжними впоратись не виходить. Та ви собі на гон можете кого завгодно знайти, ледь не в будь-який момент, просто задавивши аурою альфи. А омезі що робити? До того ж аби з ким не хочеться.

— А на мене то ти чого злишся? Бо подумав, що ти також могла туди прийти одного разу? — прищурився Мін, наближаючись ближче у відповідь. — Туди парами ходять в тому числі. До них ніхто не пристає, не чіпає. Це просто місце, де вони проводять зчеплення і дивляться, як його проводять інші.

— Це огидно.

— Це приємно. Давай сходимо, спробуєш?

Злився і брав на слабо, бо знав, що не погодиться. Він просто хотів вивести її з себе, довести до крайньої і відпустити. Подивитись, як після цього її буде колотити. Не в поганому сенсі. Казали, омег це збуджує — подібні розмови і обов’язково, щоб уявляти, як все буде коїтись.

Але Ноа тільки скривилась і сглитнула. Запал зменшила думка, що Мін був надто близько. Скільки тут? Сантиметр? Чи рахунок йшов на міліметри, коли вони торкнуться носами одне одного. Вебер підтиснула губи і відвела погляд, всідаючись на своє місце, щоб опинитись подалі.

— Мені і ходити нікуди не треба, щоб зрозуміти, що нічого приємного в чужих поглядах немає, — і руки склала на грудях. — Як і в тому, щоб дивитись на інших.

— Непробивна, чесне слово, — покачав головою Юнгі, беручись знову за свій телефон. — Ти на себе роль альфи у стосунках ніколи не брала? Бо я б не здивувався.

Відповідати Ноа не стала, адже прекрасно знала відповідь і без того, щоб промовляти її в голос. А от Юнгі її знати не потрібно. Двоє стосунків, двоє хлопців — усі однакові. Їй хотілося, щоб її чули, щоб її любили і вели себе на рівних. А вона бачила тільки усе навпаки. Хіба не краще в такому випадку залишатись зовсім одній?

***

Весь університет зібрався на гру баскетбольної команди в одному зі спортзалів університету. Саме тут і саме сьогодні повинні були пройти місцеві змагання, щоб потім обрати тих, хто буде захищати честь цілого міста. Звичайно, Ноа треба було також бути тут, адже Юнгі сказав обов’язково прийти і навіть домовився за місця для неї та її подруг. Ті самі місця, де поруч з Вебер сиділи блонді з Чіміном.

Пак сховав долоні в кишенях штанів і принципово не дивився в ту сторону, де сиділа Ноа, вона ж в свою чергу просто мріяла втекти звідси. Їй подобалось дивитись баскетбол, футбол і інше, але тільки з екрану телевізору, комп’ютеру чи телефону. Ось так наживо якось не вражало. Точніше, щось в цьому було, але краще б вона залишилась в своїй кімнаті і готувалась до завтрашнього проміжного тесту.

— Ноа, — блонді набридло намагатись поговорити з Чіміном, тому вона в секунду переключилась на Вебер. — Я думала, ти підготуєш якийсь плакат для Юнгі. Так класно, що ви почали зустрічатися.

Точно, за ці два тижні з тієї ночі стався не тільки переїзд речей Міна до її кімнати. Хоча взагалі-то саме ця подія стала тим самим початком, адже заткнути увесь гуртожиток просто не вийшло б. Тому вже наступного дня кожен з їхнього універу знав про «стосунки». Багато хто робив ставки, наскільки швидко Вебер кине і Юнгі. Поки що найбільший рахунок був у «не більше тижня, вони навіть на людях не показували своїх відносин».

Вона з подругами. Він з друзями. Спіймати їх на побаченні ні в кого не виходило, тому в якийсь момент на початку тижня все навіть зійшло нанівець, бо всі подумали, що це було фейковою новиною. А тепер вона на цьому матчі, поряд з його друзями. Більше того, поруч з Чіміном, який уникав її.

Сенсаційна новина і буквально підняття ставок на новий рівень.

— А я повинна була? — прискіпливо підняла брів Ноа.

— Ти же його дівчина, — засміялась блонді. — Треба його підтримувати і показувати, як сильно ти в нього віриш! В тебе, напевно, і відносин то не було зовсім. Але я про все подбала, тому зробила декілька плакатів! Тримай.

Ноа здалось, що її посмішка в цей момент виглядала, наче оскал в звіра. Ще секунда і нападе вигризати профарбоване біляве волосся. Як там її звуть? Розе? І ось це подобалось Юнгі? Господи, ну яка логічність.

Омега дістала загорнуті в трубочки невеличкі плакати формату А3 і віддала один з них Вебер. Проскрипівши «дякую», Ноа розгорнула той, що дали їй і ледь не знепритомніла. Вона і справді повинна була подумати про це сама, вигадати якусь нормальну фразу — нейтральну, — а не дивитись зараз і благати, щоб ніхто не помітив, як вона буде плакати.

Як в неї тільки виходило з іншими хлопцями впоратись без цього? Посміхалась, ходила на побачення, корчила з себе Розе і усі були в захваті. А тут все пішло не так, тому вона вже з’явилась перед Міном без макіяжу, в домашньому одязі, в поганому настрої, з легкою ненавистю. Тут ані рожевої білочки, ані квіточки. Реально кущ чи дерево.

«Якщо ти закинеш більше всіх м’ячів — я тебе поцілую!»

— Ого, серйозно це зробиш? — зазирнула у надпис Сохі.

— Я вас двох вб’ю, бо це саме ви задумали, — тихо прошипіла Ноа, а потім повернулась до Розе. — Ще раз дякую, це дуже мило з твоєї сторони.

— Завжди будь ласка! — радісно захлопала в долоні блонді. — Давай перед наступною грою зберемось разом і намалюємо нових плакатів?

Блять, ну от чим Ноа це заслужила? Це тому, що вона знущалась над тими хлопцями? Так вони самі винні, вона їм борги повертала!

Прийшлось кивнути і переключити усю свою увагу на гральний майданчик. Може, сказати, що їй стало погано і втекти з цього свята життя? От тільки в цей момент як раз вийшли розминатись гравці. І Юнгі також, про що оповістила радісна Розе, викрикуючи ім’я друга і махаючи йому рукою.

— Ноа, розгортай плакат і покажи йому, — свій вона вже розгорнула і щасливо підстрибувала на місці з ним. — Юнгі, ми тут!

Залишалось тільки грати кохану дівчину, бо іншої ролі — більш тихішої, сидячої хоча б десь на задньому ряду і не влізаючої в це лайно, — не залишилось. Грай те, що дали і не виступай. Ноа посміхнулась максимально щиро і підняла плакат над своєю головою. Взагалі-то вона боялась подивитись на Юнгі. Знала, який погляд від нього отримає в цей момент.

— Справді це зробиш?

Очі піднялись на винуватця ситуації, що зараз стояв прямо перед нею. Підхопив за зап’ястя і опустив її руки з плакатом униз. Кинув лише один погляд на Чіміна, який робив вигляд, що слідкує за підготовкою гравців, на Розе, яка затамувала подих, очікуючи, що буде далі. Спокійний і непохитний. А Ноа погано стало, аж до нудоти. Їй не подобалось так нервувати.

— Звичайно, ти ж знаєш.

Наймилішим голосом, щоб через секунду очі стали більші за п’ятдесят центів, бо Юнгі нахилився надто близько. Видихнув десь біля вуха і прошепотів:

— Ти знову пахнеш грейпфрутом, сандалом та жасмином. Невже через нерви? Треба буде запам’ятати, — знову видих, тепер вже точно прямісінько у вухо, від чого йшли мурахи. — Цікаво, коли настане час поцілунку, наскільки сильним буде запах? Його будуть чути усі чи тільки я?

Десь на задньому фоні почулись улюлюкання та сюсюкання, ніби побачили щось надзвичайно миле. Хтось навіть намагався підійти ближче і з’ясувати, що ж там на плакаті написано. Тільки Ноа ледь помітно підтиснула губи і зробила спробу заспокоїтись, видихнувши.

— Спочатку закинь максимальну кількість м’ячів, — закотила очі Вебер. — А, не забудь сказати «дякую» подружці, бо це не я малювала.

Вколола. Боляче, аж посмішка з обличчя Юнгі сповзла. Напевно, уявляв в цей момент, як блонді малювала для нього цей напис, але якогось біса віддала іншій. Образливо походу. Та виду Мін не подавав, просто завис на кілька секунд після чого сказав якомога гучніше, щоб кожен в спортзалі почув:

— Вкусив би тебе, та часу немає. Треба ще закинути побільше, може поб’ю свій рекорд? — пограв бровами Юнгі, відходячи. — Може після гри?

Він в буквальному сенсі натякав, що у них доволі близькі стосунки? І ладно б просто при ній, щоб вона позлилась і знов кинула в нього подушку, але при всіх? Коли вона навіть сказати проти нічого не могла? Ні, він точно вважав, що вона хоче закохати його в себе і кинути як усіх інших, тому робив геть усе, щоб показати, що в неї не вийде.

Зал загомонів, загледівши миліші стосунки, поки Ноа бачила перед собою тільки злісний оскал. Поки чула тільки радісні крики Розе, яка розповідала, як вона щаслива за Юнгі та Вебер. Поки відчувала здивування подруг з іншого боку. Поки ловила спалахи камери, яка переносила на фото зніяковіле обличчя, що вже завтра назвуть «здивованим, бо не очікувала, що він при всіх буде розкривати такі подробиці їхнього особистого життя». Поки згорала під поглядом Чіміна, який тепер не соромився дивитись і гучно цикнути один раз, щоб закинути ногу на ногу і знову зосередитись на грі.

Юнгі ж не заб’є більше всіх м’ячів, правда? Який там в нього, бляха, рекорд?