Ми обидва знаємо

     Листя на деревах шелестіло від легкого вітерця. 

     Травень завжди вирізнявся спекотною погодою. 

     Дівчина з довгим чорним стомлено сіла за столик та подивилась на людей, які теж йшли після важкого робочого дня. 

    Мінеха задумливо дивилась на юнака та потирала підборіддя. 

— Припини на хлопчикові отвір робити, — жартома каже жінка з коротким волоссям та сіла поруч. 

   Сонце заходило за горизонт, небо залилось яскраво-помаранчевим. 

    Мінеха сиділа та пила фруктовий чай та розділяла розмову з Раймоном. 

     Чоловік зняв краватку та зробив ковток червоного вина.

      Раймон задумливо дивився у велике вікно та спостерігав за шумом району червоних ліхтарів. 

⟪Мінеха, шкода. що ми по різні сторони⟫, — зітхнув чоловік і пішов від вікна. 

     Тиждень суцільних тренувань і медитацій давався важко для Суміно. Він то відволікався то брався за голову, яка починала боліти. 

⟪Я обв’язково допоможу Куроямі-сан⟫, — завзято думає хлопець і п’є воду з пластикової пляшки. 

      Світла кімната, з гармонічно розкладеними речами, запаленою ароматичній паличці. Мінеха зітхнула та загострила свій погляд на рядках книги. 

    Мінеха озирнулась.

⟪Хтось намагається прибрати мене. Сподіваюсь, то дурна паранойя⟫, — зітхнула дівчина та нахмурила брови. 

    Як тільки двері квартири подруги закрились прямо перед носом, Мінеха наче отямилась від усіх думок. 

⟪На Мінеху двічі зазіхнули…Я розумію, що будь-який нейтралізатор - це прищ на нашій дупі, але…⟫ — Райм стиснув губи в тонку лінію 

     Маюне пригадує, як Шізуе стала меланхолічною. Інвалідне крісло, хоч і робило доступним хоч якесь пересування, але немов стало символом втрати життєвих сил. 

    Скільки Маюне не повторювала: ⟪Ти не марна⟫, — це не змінювало смиренного виразу обличчя. 

      Маюне голос розсміялась, коли зверхньо дивилась на Мінеху. Вона дивилась на пошкоджену ногу та ліву, які нагадували тріснувшу кору дерева, нейтралізаторки. 

    Мінеха пригадувала, як її пошкодження поступово і дуже повільно загоювались. 

— Курояма-сан, все добре… Головне. що Ви живі, — турботливо каже Суміно та сидить поруч. 

     Мінеха не піднімає голову.