Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
- Сьогодні ми розділимося. Джисон, Чанбін та я зустрічаємося із BTOB на їх території, - Чан закинув до рота салатне листя, - А ви – четверо, - він вказав на хлопців за столом, - ЧЕТВЕРО, - повторив знову, коли Чонін, Синмін та Мінхо перезирнулися між собою, і Йєні хотів щось сказати, - ідете у ювелірну майстерню. У вас майстер-клас. А по обіді чекаю всіх в репетиційній залі. Все, по конях, - Бан Чан плеснув у долоні та, прихопивши пляшку із водою, вийшов геть.
Джисон заскочив до кухні, плюхнувся на вільне місце, потягнувся до розставлених на столі упаковок із їжею, які завбачливо приніс хтось із стафу. З їх шаленим розкладом часу на приготування страв не залишалося. Лі Ноу та Бан Чан були надто заклопотані та не в настрої на кулінарні подвиги, Фелікс взагалі знаходився у стані повної прострації. Тому про повноцінні обіди від власних куховарів можна було забути. А їсти хотілося все одно. Особливо Хану. Навіть попри тяжку атмосферу, яка не відпускала останнім часом, додаючи стресу. Нервозність захопила усіх учасників гурту, давила на психіку. Вони відчували напруження. Джисон взагалі трусився, як осиковий лист. От і зараз, не міг всидіти спокійно, жував погано, ковтав великими кусками м’ясо, не відчуваючи смаку, давився, кашляв, нога під столом нервово смикалася. Мовчанка повисла у повітрі липким сиропом. Чутно було лише брязкіт посуду. Синмін не витримав, відставив горнятко, підвівся.
- Не зараз. Сядь. Дай їм час, - проговорив тихо Мінхо не підіймаючи очі від екрану смартфона.
Чонін скинув голову догори, мов лошатко, що відганяє від себе набридливих мух. Спіймав погляд хьона, знову зосередився на сніданку. Лі Ноу піднявся, м’яко ступаючи по плитці, мов великий ситий кіт. Підійшов до Хана, зупинився позаду, торкнувся спини, долоня плавно ковзнула по плечу, спустилася по грудях, лягла на стегно. Нахил, губи опиняються біля самого вуха із розтріпаними прядками темного волосся:
- Тихішшшше. Все добре… - його пальці стискаються ледь чутно, але достатньо, щоб Хан відчув тепло руки. Легке прогладжування та заспокійливий голос. Вони завмирають так, скроня до скроні – мить, яка розтягується у часі та просторі. І Джисон видихає розслаблено, тремор проходить. Мінхо випростовується усміхаючись. Хан підіймає голову, ловить руку, яка щойно по-господарськи лежала на його нозі, стискає сильні пальці, говорить одними губами: «Люблю тебе»
- Я тебе теж… - Лі Ноу чмокає його в маківку та іде геть, задоволено мружачись.
Напруга розпадається на молекули безладного руху за яким Ай Ен та Синмін намагаються приховати свою ніяковість. Хоча про стосунки Джисона та Мінхо знають усі в їхньому гурті, прояви їх почуттів на людях змушують молодших кожен раз червоніти та відводити погляди. От і зараз, вони намагаються швидше злиняти, залишивши Хана наодинці із їжею. Тим більше, що їм все одно треба збиратися. День обіцяє бути насиченим та довгим, втім як і всі інші дні.
***
Майстерня більше скидалася на миле приватне помешкання. Декілька невеликих верстатів, інструменти, розкладені заготовки для прикрас. У вітрині під склом готові вироби. Квіти на вікнах, в які ллється золотаве сонячне світло, тепле, заспокійливе, мов обійми рідної тобі людини. Фелікс оглядається по сторонах. Йому подобається. Решта хлопців теж у захваті. Ідея створення каблучок для учасників гурту з вигравіюваними іменами припала до душі їм усім.
Вони беруться до справи. Тонко дзвенить метал та метчики. Шурхотить шліфувальний диск. Сонячні промені виграють на сріблястій поверхні до блиску відполірованих кілець. Фелікс, мов та сорока із захватом бавиться прикрасами, посміхається. В його очах відблиски сонця. Синмін дивитися на друга із теплом у погляді. Йонбок подає ідею, щоб вони вдягли ці каблучки на свій наступний виступ на Kingdom. Єні плескає у долоні. Мінхо стриманий та холодний, його питання не полишає: «Криза минула, чи це просто тимчасова ремісія?» Він видихає удавано спокійно, приміряє персня, розглядає його зі всіх сторін. Виріб ідеальний, на пальці сидить не надто вільно, але і не тисне.
«Хьонджин був би у захваті, опинися тут. А я хотів би зробити каблучку і для нього… Може. Колись ми прийдемо сюди… удвох… І… Він так любить робити щось своїми руками. Його картини… Замальовки. Як він малював мене… Що би він вибрав зробити?… Може кулон. Точно. Це була би квітка. Соняшник… Йому подобаються соняхи» - Фелікс затамовує подих, прикушуючи губу. Біль пронизує тіло із новою силою. Ні, нічого не змінилося. Навіть просто згадка про того, хто зараз далеко і чи взагалі хоч колись стане ближчим – вибиває його із звичного ритму життя, він навіть дихати не може нормально. І бреше, в першу чергу собі, про те що справляється. Адже насправді, ні з того ранку, ні з останньої ночі, за яку йому все ще соромно перед іншими, легше не стає. Так, вони всі сумували і переживали через те, що сталося. Так, Чан правий – їх сила у згуртованості. Вони – сім’я. А тепер ще і матимуть ці прикраси на згадку. Але зі своїм болем він наодинці. Це його боротьба. Та заради решти він має вдавати, що все налагодилося. Тепер треба бути ще обачнішим. Ніяких вилазок уночі в місто. Ніякої пиятики. Більше нічого не має компрометувати його, а через нього решту мемберів. А тому… Контроль. Тотальний контроль. Над тілом, думками та серцем, що розривається від нестерпного болю самотності. Видих. М’язи розтягують рот у подобі усмішки, завчено. Він ПОВИНЕН бути в нормі. Заради них. Хоча би так.
Йонбок підняв очі від верстату. Його обличчя засяяло такою впізнаваною яскравою посмішкою:
- Мені так хочеться швидше показати хлопцям наші каблучки!
- І мені… - Чонін замружився від задоволення.
- Так, вони вийшли гарні, насправді, - Синмін крутив кільце в пальцях, ловлячи промінці сонця на гладку поверхню.
***
Йонбок вмостився у авто. Цього разу він не натягнув каптур на голову. Це було для нього скажено важко, але так потрібно. В його руках була торбинка із сімома коробочками із майстерні.
Мінхо всівся за кермо. Окинув усіх пильним поглядом. Чан просив його приглядіти за дітьми (тобто не спускати очей із Фелікса). Розмова ранком була тяжкою. Але подіяла. У їх сонячного хлопця було гіпертрофоване відчуття відповідальності, на що і тиснув лідер. По-правді сказати, тиснув дуже нахабно та грубо, це було грою без правил. Та зараз головним було те, що така тактика спрацювала. Фелікс зумів справитися зі своїм станом, принаймні на людях він виглядав спокійним та врівноваженим. Так ще занадто блідий, з темним колами під очима. Але тішило те, що він міг працювати. А якими методами досягнуто результат – зараз не так вже і важливо. З цим вони розбиратимуться пізніше. Ілюзій не було, такі стани не розсмоктуються самі по собі, мов синці. Мінхо це розумів, як і Бан Чан. Та для них важливо відтягнути момент кризи якомога далі в часовому вимірі, повернути Фелікса в робочий ритм, не дозволити забрати ще одного із них. А далі… Може пощастить повернути опального принца, і тоді проблема мала би розрулитися сама по собі. Якщо не виникне іще якихось непередбачуваних обставин, звісно.
Звичайно, що вони всі переживали за Хвана. І Лі Ноу, хоч і не говорив про це вголос, співчував Ліксу. Як би таке сталося із Джисоном – він, певно, тут усім горлянки перегриз. А Фелікс… Ну, занесло хлопця. З ким не буває. Добре, що його походеньки не стали відомими широкому загалу. Тут більше переживати варто було за лідера. Чан намагається вирулювати серед усього того лайна, що на них лилося, вирішувати поточні справи гурту та ще і працювати, мов скажений. Адже основне навантаження припадало саме на нього.
А сьогодні зранку, він нарешті підтвердив здогад Лі Ноу. Бан Чан попри заборони все одно підтримував з Хьонджином контакт. Вони регулярно списувалися. А ще Кріс вибив дозвіл на те, щоб Хван прийшов на запис їх програми SKZ CODE. Лише не хотів про це говорити заздалегідь. Ось це і було тим прихованим козирем, який змусив Фелікса вийти з рефлексії, хоча би на деякий час. Мінхо зауважив, що таке послаблення зі сторони керівництва може бути лише приманкою, але у кінцевому результаті Пак Чінйон не погодиться на повернення Джинні. Чан спохмурнів, його голос став осиплим: «Тоді це буде катастрофа. Бо… Хьонджин написав, що не уявляє собі подальшого життя без нас і без stay»
Саме ця думка гризла зараз Мінхо найбільше. Про цю розмову знали лише вони двоє, не враховуючи самого Хвана. Зрозуміло, що обговорювати її він не мав права більше ні з ким. Та пам’ять про події , які декілька років тому сколихнули країну та індустрію розваг щодо самогубств молодих та талановитих зірок ігнорувати було досить важко. Тоді багато чого вилізло на зовні. Експлуатація артистів, жорсткі, а подекуди жорстокі вимоги компаній і про розриви контактів із рідними теж. Виснажливі тренування. Дієти. Конкуренція, хейт, підстави, щоб вибити інших із сідла. Це було… не нормально, не людяно та певною мірою необхідно. Багатьох такі відкриття жахали. Але… Вони всі знали на що йдуть. Знали, чим їм прийдеться пожертвувати заради свого успіху. Знали, як пожадливо будуть слідкувати за кожним їх кроком. Саме тому права на помилку не мають. Були випадки, коли і за менші провини айдолів виганяли із гуртів. А те, що сталося із Хьонджином – було цілком прогнозованим. Адже їх віжуал вирізнявся дуже запальним та складним темпераментом. Часто заводився з пів оберту, не вмів визнавати свої помилки… Саме тому Мінхо не дивували висунуті звинувачення і він слушно припускав, що це не простий наклеп. Та Бан Чан рішення директора не поділяв. Для нього це була справа його гурту, його підопічних, його честі. Після того, коли Лі Ноу та Фелікс ледь не вилетіли, а потім пішов Уджин, Чан затявся. Для нього збереження кожного в гурті стало чимось на зразок непорушної клятви. Та і слова самого Хвана турбували не на жарт. Бо, які б розбіжності між ними не були, Мінхо знав, що за запальним характером і не вмінням тримати язика на припоні, у Тхорі ховається чуйна та ранима натура. Тому потрібно було зробити усе можливе, щоб він повернувся. Заради нього самого, заради Лікса, заради кожного з них. І Чан вибрав для себе позицію поєднати перемогу у шоу з можливістю повернути Хьоджина. Така собі угода із дияволом – перемога і повернення або нічого. А на нічого вони точно не погодяться. Ніхто з них. Ніколи. Адже занадто багато було поставлене на кон. Більше за їх душі.