Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Тиждень промайнув – вони і оком не встигли кліпнути. Тренування, записи, обговорення і знову тренування до повного виснаження. Бан Чан схуд, його очі світили темним вогнем із западин очиць. Він був вимогливим до інших та нещадним до себе. Ось і зараз, була лише п’ята ранку, а їх лідер вже на ногах (а може і не лягав взагалі), зібраний, в темному спортивному костюмі, на голові чорна бейсболка. Стукає у двері кімнат.
- Агов, підйом! – Чан тарабанить в двері, чекає поки вони прочиняться і за них визирне чиєсь заспане обличчя, та лише тоді рушає далі. Наступні двері, і ще одні.
Фелікс чув рух та голоси в коридорі. Його будильник дзвонив вже двічі, але вставати хлопець категорично не хотів. Він вткнувся носом у подушку, заплющив очі, намагаючись заспокоїти тремор рук та шалене серцебиття. Один, два, три, чотири, п’ять… Ди-ха-ти… Чути, як сповільнюються удари серця. Ще один вдих. Ось так вже краще. Лікс віджався на руках, відштовхнувся від ліжка, сів. Намацав халат, натягнув на себе. Крива усмішка змійкою ковзнула по м’якому контуру губ. Лише він та Кріс дозволяли собі таке «неподобство» - спати без одягу, а подекуди і без спіднього. Австралійські більш лояльні правила поведінки та демократичність щодо тіла давалися взнаки. І цим вони часто змушували червоніти решту мемберів. Не тому, що мали кращу фізичну форму. А просто не стидалися себе. Хоча він ніколи не показував себе навмисне, сором’язливим його назвати було важко. На відміну від Хьонджина, який просто таки паленів, кожного разу, як його десь спіймають без футболки. Та зараз питання не про такі дрібниці. Йонбок зітхнув. Хоч номер був відпрацьований до автоматизму і все йшло добре, липкий страх не відпускав його. Кожен раз при прогоні перформансу тіло Фелікса ніби заціплювало.
- Йонбок, - різкий стукіт у двері змусив його підскочити. Босі ноги відчувають неприємний холод підлоги. Хлопчина швидко йде до дверей, прочиняє їх, намагаючись посміхнутися лідеру.
- Доброго ранку! – Фелікс кидає погляд на Чана і старається швидше опустити голову, бо з дверей навпроти на нього дивиться Хван. Його темні очі, схожі на дві чорні маслини, хитро примружені:
- Доброго ранку, хьоне! – Хьонджин опирається ліктем в лиштву дверей, його кисть із довгими пальцями розслаблено звисає донизу якраз на рівні плеча Чана. Повні губи розтягуються у посмішці, вони вологі, бо він їх тільки що облизав.
- Доброго ранку, - Чан ляскає Хьонджина по долоні, - Ти давно… встав?
Бан Чан окидає фігуру в дверях оцінюючим поглядом, що звісно не пройшло повз увагу її власника. Хван відхиляє голову назад, тягнеться догори руками, плавно ніби ліниво:
- Недавно прокинувся… - розтягуючи слова гугнявить у відповідь.
Фелікс спостерігає за дійством у коридорі з-під опущених вій, відчуваючи, що його лице починає палати до самих кінчиків вух. «Я можу спати голим, але все одно не вмію бути таким сексі в повсякденному житті, як цей Тхір! У нього тіло грецького бога і такі ідеальні риси обличчя. Я… божеволію кожного разу, коли бачу його в домашньому одязі, зі скуйовдженим волоссям. Він – прекрасний…»
- Агов! Земля викликає Йонбока! – Фелікс здригнувся, коли почув голос Мінхо в себе над вухом. Він відсахнувся, боляче вдарився спиною в одвірок, часто закліпав, намагаючись сфокусуватися на тому, що зараз маячило перед носом. Лі Ноу клацав пальцями перед його обличчям.
- Фелікс – наша спляча красуня, - Чанбін обійняв друга за тонку талію, легенько притиснув до себе. Лікс відчув аромат шампуні із кавуном. Його долоня рефлекторно притислася до грудей Бінні. Він награно заусміхався.
- Отже, давайте, хлопці, темпо, темпо! – Чан заплескав в долоні, - Виїзд на майданчик за годину. Розминка, костюми – тут. На студії ще прогон та грим.
- А їсти?! – всі обернулися на жалісний вигук з кінця коридору і побачили там, цілком очікувано, Хана Джисона, який стояв з зубною щіткою в руках та рушником на шиї.
***
У павільйоні для зйомок стоїть гул, ніби у вулику. Всі заклопотані та рухаються короткими кроками поміж апаратурою, декораціями та рештою персоналу. Гурти-учасники мають свої приміщення і не пересікаються до моменту початку шоу. Прогони чітко визначені по часі. Нарешті, підходить черга Stray Kids.
Вони ідуть світлим коридором з купою зачинених дверей з непрозорим склом. За ними чути спів, розмови та подекуди навіть лунає сміх. Їх темні костюми із шкіри тихо порипують при рухах. Реквізит вони залишили під наглядом стафу. Наразі їм треба просто пройти увесь номер, відчути габарити сцени і повернутися назад до своєї кімнати.
Помічники заводять їх до величезного ангару розділеного на декілька секцій. По підлозі зміяться товсті чорні кабелі. Чутно тихе гудіння камер, робітники сцени перегукуються поміж собою, налаштовуючи освітлення. А ось і їх майданчик. Сцена виявляється не такою вже і великою за розмірами. Не на багато більша за їх репетиційну залу. Може це і на краще, відмічає для себе Фелікс. Бан Чан, який за своєю звичкою іде останнім, тепер виходить наперед. Прискіпливо оглядає своїх хлопців. Віддає короткі команди:
- Перевірте застібки та шнурівки. І на позиції. Один, два, три!
- Stray Kids! – вигукують решта, здіймаючи руки в звичному привітанні та швидко розбігаються на свої місця, згідно сценарію.
Перші акорди. Фелікс робить глибокий вдих. Музика затоплює його тіло, проникає під шкіру, вібрує у м’язах. Зараз він вже не людина. Він квінтесенція чогось більшого – якогось химерного організму, що рухається по сцені восьма парами ніг, кожна частина в своєму малюнку, але і усі разом. Він завмирає, різко припадаючи до підлоги, щоб наступної миті з розгону вистрибнути на підставлені зігнуті спини, пропустити під собою ще одне тіло,зіскочити, долонями впершись в лопатки того, хто пірнав під нього, переступити, відбігти, встати і… Рукою Хван спирається на його плече. Качок корпусу. Серце пропускає удар. Хьонджин підстрибує, але не на повну силу, без перевороту. Не зараз. Цей трюк залишається за кадром.
Фелікс опускає голову. Музика йде далі. Його руки трохи тремтять. Боковим зором він бачить профіль Хьонджина. Той кидає в його бік уважний погляд. Помітив? Відчув? Та ні, здалося… Думки змінюють одна одну із шаленою швидкістю.
Пара хвилин відпочинку, можливість побачити запис. Йонбок тихо шепоче shit. Його частина «не чиста». Поспішив, коли Хан пірнув під ним і, відповідно, не вчасно зістрибнув, ледь не збив Джисона. Ще один прогон. Бан Чан дихає глибоко та тяжко. На майданчику стає відчутно жарко. Феліксу не треба дивитися на лідера, він знає, що той усе бачить. Відчуває його нервозність. Нервує і сам.
Він підходить до Джисона, кладе долоні йому на плечі, робить декілька масажних рухів, дивиться в очі друга, промовляє лише поглядом, що не навмисне штовхнув його аж так сильно. Той усміхається у відповідь, киває, плескає по руці. Усе гаразд. Лікс відходить в сторону, закидає голову догори, розминає плечі. «Якщо я помилюся під час виступу – це кінець…» - думка прошиває його наскрізь, ніби спис. Феліксу стає недобре. Нутрощі судомно скручує, від чого хочеться забитися в темний куток і скулитися. Та все що він може – непомітно для інших, сильно стиснути кулаки так, що нігті боляче впиваються в шкіру долонь.
Рука опускається на його плече. Фелікс здригається від несподіванки. Хтось підійшов до нього із заду, а він за власними думками та шумом у павільйоні не почув кроків. Чиїсь долоні легенько гладять його спину, підіймаються на плечі, проковзують до шиї та знову скочуються донизу.
- Ти дуже закутий. Нервуєш? – від цього голосу на шкірі Йонбока виступають сироти. Він замружується та кусає нижню губу. Хьонджин стоїть зараз впритул позаду нього, а його пальці стискають плечі Лікса.
- Нервую, - шепоче Фелікс, відчуваючи, як ноги стають ватяними, - Якщо я помилюся… То ти…
Хьонджин різко розвертає його до себе обличчям, нахиляється, заглядає в очі. Вони так близько один від одного, що їх подихи змішуються, теплом лягають на щоки. Пальці Хвана опускаються на губи Лі. Він мотає головою:
- Ні, - Джинні дивиться на приголомшеного Фелікса, - Без помилок. Чуєш. Ти впораєшся. Я довіряю тобі. Цілком і повністю. Довіряю. ТИ МЕНЕ НЕ ВПУСТИШ. Зрозумів?
Лікс киває у відповідь.
- Хван, - лідер гукає з освітленої частини сцени, - де ти подівся?
Хьонджин відпускає Фелікса і швидко крокує в світлове коло:
- Я тут, Чане!
- Так, останній прогон і йдемо на грим, - Бан Чан плескає у долоні.
***
Виступ промайнув дуже швидко, як і решта часу на знімальному майданчику. Захват кожним із перформансів був непідробним та щирим. Усі гурти мали щось своє, унікальне, що і показали в найкращому вигляді. Та за результатами голосувань і оцінками суддів в цьому раунді першість була віддана саме Stray Kids. Хлопці тішилися перемогою із не меншим завзяттям, ніж самим виступом.
Тепер, коли вони поверталися до дому, в авто тільки і було розмов про те, хто як виступив, які були костюми, які номери представляли учасники. Це було приємно, захоплююче та підіймало настрій. Здавалося, що ніщо не зможе завадити їм і надалі впевнено крокувати до перемоги у шоу.