Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Бан Чан засипав у миску вівсяні пластівці, залив молоком, поставив у мікрохвильовку. Зачинив дверцята. Мірний гул працюючого механізму заповнив кухню. Крістофер із вдаваною увагою слідкував за оборотами тарілки усередині освітленого віконечка, відчуваючи як його спину буравить погляд Мінхо, що сидів за столом. Нервова напруга зростала кожного дня із невпинною геометричною прогресією. До вибуху лишалося зовсім мало. Один невірний крок, необережний жест чи слово – і все злетить у повітря. Лідер знав про це, проте нічого не міг вдіяти. Бо інакше втратить ще одного зі своїх. А цього він точно допустити не може, ніяк. Більше ніколи.
- Ти так і будеш витріщатися на цю чортову миску? – Мінхо старався говорити спокійно, проте всередині нього все кипіло.
Чан скрушно похитав головою, повільно обернувся. Вперся поглядом в мембера. Косі сонячні промені падали з вікна, роблячи Лі Ноу схожим на тигра із золотавими смугами на шкірі. Примружені очі, вдавано розслаблені кисті рук на столі, тихий вкрадливий голос. Для сторонніх могло здатися, що вони просто обговорюють плани перед новим робочим днем, як це буває у багатьох сім’ях по ранках на спільній кухні. Але насправді концентрація емоцій досягла піку. Вони намагалися не робити зайвих рухів, не підвищувати голос, мов стояли на тонкій кризі. Лише дихни глибше – вона трісне. І все полетить в пекло. Усі зусилля, досягнення, сподівання на майбутнє.
- Що ти хочеш почути? – Чан схрестив руки на грудях. У розтягнутому вирізі футболки різко проступали ключиці, м’який вигин шиї та ланцюжок, що блискучою змійкою пірнав під одежу.
- Як довго ти будеш мовчати і закривати очі на його поведінку? – хлопець постукав пальцями по стільниці, - Чанбін приволік його вчора, хоча ні, правильніше сказати ВЖЕ СЬОГОДНІ вночі п’яного, мов чіп. А я годину стирчав з ним в туалеті, бо він не в стані був навіть голову тримати, щоб не обригати все навкруги і не захлинутися.
- Слухай… Мінхо, - Бан Чан підняв обидві руки догори.
- Я слухаю, Чанні, слухаю вже місяць! Він себе гробить! А заразом і всіх нас. Виступ за тиждень. Якщо так буде продовжуватися і надалі – ми в лайні, по самі вуха!
Різкий металевий звук дзвіночка змусив обох здригнутися. Запала мовчанка. Крістофер пожував губу. Запустив пальці у неслухняне волосся. Видихнув різко, зі свистом.
- Я йду до нього зараз, - сказав, розвернувся та дістав миску з якої валила пара.
- Не думаю, що він буде в стані це їсти… - Мінхо скриви губи у саркастичній гримасі. - Він не їсть нічого останні тижні два, – Лі Ноу підвівся та взяв високий стакан із полиці у підвісній шафці, налив води, кинув лід та декілька шматків лимона, - А після вчорашнього… – видих, кивок головою, - Ходи вже…
Обидва синхронно зробили декілька кроків до виходу і зіштовхнулися у вузькому проході. Обмінялися поглядами. Ледь помітна посмішка майнула по лицях. Чан легенько доторкнувся плечем до плеча Мінхо.
- Дякую… - прошепотів Кріс.
- Пусте… - труснув головою Лі Ноу.
- Діти… вони такі… - Бан Чан тепло дивися на друга.
- Діти, - закінчив фразу той, відхиляючись трохи назад, від чого кубики льоду в склянці закалатали мов гральні кістки.
***
Фелікс лежав на ліжку, яке чомусь нещадно хитиляло із сторони в сторону, наче він був у корабельному трюмі під час шторму. До горла підступала нудота. Він спробував розплющити очі, але від потрапляння світла, навіть такого тьмяного, голову пронизував нестерпний біль, ніби тисячі розпечених швацьких голок впивалися у його мозок.
- Fuck – ледь розціпивши пересохлі губи прошепотів у простір.
- Ну, як материться – жити буде, - голос доносився ніби з-під води.
- Але недовго, якщо так піде далі, - відповів ще хтось, кого він дуже добре знав, але зараз не міг пригадати звідки.
Чиїсь руки забрали з його чола сплутане вогке волосся, натомість поклали щось прохолодне, від чого біль трохи вщух. Та і нудота здається відступила. Йонбок спробував ще раз розплющити очі. Цього разу йому це вдалося. Перед собою побачив обличчя, правда, було відчуття, що він дивиться через залиту дощем шибку, але розібрати хто ж схилився над ним зміг.
Побачене йому не сподобалося. Зовсім.
Мінхо.
Силует трохи далі – Чан.
Лайно.
Спогади вчорашнього вечора накочували хвилями, лишаючи в роті кислий присмак блювотиння та жалості до себе.
Поганий мікс.
Бан Чан, нарешті прилаштував миску на тумбочці, присів біля ліжка. Його долоня м’яко торкнулася руки Фелікса.
- Ти як? – спитав лідер.
- На літеру Д, і це не добре, як ти розумієш… - прохрипів той.
- Ага…
- Котра зараз… го-ди-на? - хлопець спробував повернути голову в бік, але зашипів крізь стиснуті зуби. Ні, біль нікуди не зник. До горла підкотив гарячий клубок, викликаючи блювотні позиви.
- Пізня, - Мінхо завбачливо та спритно перевернув його на бік, - Чан, миску!
Фелікса знудило. Сморід неперетравленого алкоголю впереміш із шлунковим соком різко вдарив у ніс. Тремтячими пальцями він намагався втриматися за край ліжка. Рука ковзала по ковдрі. Йому було не уникнути падіння, якби Лі Ноу не притримав його за плечі.
- Кріс, - прохрипів Фелікс.
- Не зараз, чуєш… Не зараз, - Чан знайшов серветки, якими тепер обтирав його обличчя. Потім простяг запітнілу склянку, - Попий. Потроху, маленькими ковтками… Ось так.
Фелікс тяжко відкинувся на подушки, відсапуючись. Обвів кімнату почервонілими, запаленими очима, намагаючись пригадати, як тут опинився.
- Тебе Чанбін привіз, - ніби прочитавши його думки, сказав Мінхо.
- Якого милого тебе понесло в той паб, Фелікс? – Бан Чан пройшов по кімнаті, в пошуках пакету чи чогось такого, куди можна було би поскидати брудні серветки, - Забув про правила? Чи тобі на все начхати?
Лікс не відповів, лише дивився на свої руки на збитому брудному простирадлі.
- Це ще добре, що Бінні тебе вчасно забрав. Хоч вистачило розуму подзвонити до нього…
- Я… йому… не… дзв-в-онив, - прошамкав Фелікс.
- Тобто? А як він тоді… - Мінхо та Чан перезирнулися.
- Це я, тобто ми… Його забрали…
Хлопці в кімнаті повернулися на голос. В дверях стояв Синмін, тримаючи у руках пляшку води та упаковку таблеток аспірину.
- Мені подзвонив… Хван, - Синмін підійшов ближче.
- А він… - Чан переводив погляд то на Кіма, то на Йонбока, здається остаточно заплутавшись, - Він тут яким боком?
Синмін не відповів, лише дивився на Фелікса. В його погляді змішувалися біль, ніжність та тепло, і важко сказати, як цій завжди стриманій людині вдається уміщувати у собі одразу стільки емоцій.
Мін присів біля ліжка навпочіпки:
- Я не можу сказати, пробач, хьоне, - Кім подивився в очі Чана, спокійно витримавши тяжкий погляд лідера.
- Це якась вже, бляха, дорама , а ми тут всі херові актори! – Бан Чан із силою вдарив себе руками по стегнах, - І чому ніхто не зателефонував мені?!
- Бо ти був на студії, працював. Як завжди, - Мінхо говорив спокійним діловим тоном, так часто говорять дружини занадто заклопотаним чоловікам.
- Ага… Тобто, це я типу… Це мені зараз закидон, що я поганий…
- Тебе ніхто не звинувачує, Кріс, - Синмін похитав головою.
-Я бачу, як мене тут НІХТО не звинувачує! – голос Чана зірвався на фальцет.
- Крістофер, - Лі Ноу вимовив повільно та чітко, - Будь ласка.
Мінхо зробив «величезні очі», кивком голови вказуючи на Фелікса. Бан Чан теж глянув донизу, на згорблену фігуру в коконі простирадл. Хлопець тремтячими пальцями прикрив очі, з яких по щоках котилися великі мутні краплі сліз.
- Це моя провина, хьоне… Тільки я винен… Мені… так його бракує… Пробач мені… Я не мав так чинити… Я налажав…
- Ей… тихше, тихше… Нам теж його бракує, - Мінхо гладив зсутулені плечі під тонкою тканиною футболки.
- Він повернеться, чуєш, - Чан ще більше скуйовдив і так сплутане волосся Фелікса, - Я не кину його. І тебе не кину. Ми… ми всі – сім’я. Одне ціле… Хай там що.
***
Синмін стояв у кутку вбиральні, дивлячись у вузьке віконце на темне небо, всіяне міріадами зірок, які миготіли маленькими блискучими діамантами. Глибоко вдихнувши, він перевів погляд на силует позаду себе, що спирався плечем у кахлі стіни. Знову була глупа ніч. Як же так складається, що усі їх самі важливі розмови та справи відбуваються поночі? Мов вони якість злодії, що готують страшну змову.
- Ну, то може ти скажеш, нарешті, що це за такий гамбіт королеви тут розігрувався? – Чан говорить тихо, в його голосі чутні металеві нотки роздратування.
- Хван, він подзвонив мені. Сказав, що Фелікс, що він в барі. Ну, от він і вирішив його набрати. А той трубки не брав… І… - Синмін замовк.
- І… - Бан Чан перемінив положення, тупцяючи на одному місці, ледь помітно кривлячись – ступні знову нили від перенавантаження.
- Я був… В мене були заняття, вокал. А потім я ще залишився прорепетирувати пісню. А Чанбін, ми з ним мали зустрітися. Тобто він пообіцяв мене забрати після репетиції і ми мали… Хотіли… десь поїсти сходити, - Кім опустив голову, його голос став зовсім тихим та нерозбірливим.
- Так… В одинадцятій, о ні, десь в першій ночі. Ага… поїсти. Ну, добре. А як ви нашу принцесу знайшли? – Крістофер склав руки на грудях.
- Та той… Ну, я ж кажу, Хван, - знову плутано почав пояснювати Синмін.
- Щось ти темниш, - Бан Чан різко відштовхнувся від стіни і опинився перед Міном, так що хлопець від несподіванки врізався лопатками в кахлі, - Не сходиться щось у вас, панове конспіратори.
Очі Кріса світилися по-звірячому, верхня губа припіднялася, відкриваючи блискучі гострі зуби. Вовчий вишкір. Ніздрі тріпочуть винюхуючи повітря біля самого носа Синміна. Хлопець перелякано косить поглядом на страхітливу прояву. Адже Чан зараз дійсно схожий на хижака більше ніж на людину. Від чого Кім ще сильніше шаріється, заплутуючись у словах, не спроможній висловитися зрозуміло та знічено замовкає.
- Пане, Кім Синмін! Або ти говориш все прямо та на чистоту, або… Я за себе не відповідаю, - Бан Чан впритул наблизив своє обличчя до лиця Міна, від чого той ще сильніше втиснувся в стіну.
- Хьоне… Я… обіцяв… Хьонджину, що…
- Мені насрати кому і що ти там обіцяв – єдиний кого тобі зараз ВАРТО слухати та боятися – це я, - лідер повів головою із сторони в сторону, ніби розминаючи м’язи шиї. В тьмяному світлі його обличчя було схоже на маску із темними проваллями очиць.
- Йому бармен подзвонив, Сівон. Вони знайомі з Хьонджином ще зі школі. І він йому сказав, що Фелікс прийшов в паб. І що був якийсь сумний. Замовив шот, потім віскі. Сидів за столиком сам. Він, ну знаєш… Він же не їсть останнім часом взагалі. Йому багато не треба, щоб набратися. Він і дома… теж так. Пара ковтків і готовий. Бо голодний…
Лідер скрипнув зубами, його погляд став ще темнішим:
- Далі.
- Спочатку Сівон нічого такого не зауважив. Та потім за якийсь час, він побачив, що Фелікс на ногах не тримався, до вбиральні ледь дійшов. А вже звідтам прийшов не сам. До нього прив’язався якийсь тип. Підсів за столик. І став дуже відверто лапати. Просто в залі. На людях. Йонбок пручався… Навіть спробував піти геть. Але той збоченець його не відпускав. Потім взагалі потягнув на задній двір, ну, ніби «подихати» повітрям. Бармен цей теж у подвір’я вийшов, згодом, перекурити… Побачив, що той вилупок Лікса затяг у темний закуток. Зрозумів, що тут щось не так… Бо Фелікс намагався видертися з його рук, а здоровань йому рота долонею затуляв, щоб не було чути криків. Ну, Сівон охоронця покликав. Там почалася шарпанина. Охоронець пригрозив, що викличе поліцію. А бармен набрав Хьонджина. Бо Йонбока так трусило, що він не те що йти, стояти не міг. А Хван мені подзвонив. Він був такий злий, просто не в собі… Добре, що його в місті немає. Бо, певно би примчав в паб і натовк пику тому збоченцю. Ну, а я… - Синмін розвів руками, - Точніше ми… з Бінні… Поруч були. От так от…
- Вашу таки маму! Просто кіно, бляха! – лідер нарешті відсунувся від Кіма, даючи йому простір для маневрів. Мін втомлено опустився на підвіконня.
- Ми хотіли все по тихому, ну щоб менше знали. Там в пабі і так була купа очей зайвих. Добре, що Сівон з охоронцем переговорив, щоб поліцію не викликали, той хрін і так драла дав, не став піднімати крик. Бінні на машині був… Я за квартал раніше вийшов, щоб в аптеку зайти. А Чанбін вже до гуртожитку з Феліксом.
- А тут нагодився Мінхо. Ох ви… Діти… - лідер скрушно похитав головою.
- Пробач, - Кім повернувся до Чана, ткнувся чолом йому в плече.
- Проїхали, головне, що все обійшлося, - Кріс скуйовдив темне волосся хлопця, - Та наступного разу дзвони мені, одразу. Зрозуміло? І ще… -Чан зробив паузу, - З тебе розповідь про ваші стосунки з Чанбіном, але то згодом.
- Хьоне… - Синмін зашарівся до самих вух.
- Що хьоне. Чи ви думаєте, що я сліпий та глухий… - Кріс посміхнувся.