Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
- Нове шоу. Нас запрошують у нове шоу… - Бан Чан зайшов до репетиційної зали, де вже були інші мембери його гурту.
Хлопці неспішно проводили розминку перед записом dance практики. І зараз вони усі як один спрямували свої погляди на лідера.
- Що за шоу, хьоне? – спитав Чанбін продовжуючи робити присідання.
- Kingdom: Legendary war, - сказав Чан і запитально подивився на підопічних, які почали несміливо переглядатися між собою, адже назва їм поки ні про що не говорила.
- Ок… - обережно протягнув Хан, - І що воно таке?..
- Це шоу, аналог Qweendom, - Бан Чан закружляв по залі, активно жестикулюючи, - Але для чоловічих гуртів. І… нас туди запросили.
- Ого! – Фелікс всівся на підлозі, піднявши голову догори, його очі та рот були ідеально круглими, мов три літери О, - Крууууутоооо…
- Так, круто, - Крістофер кивнув, - Тепер питання, ми йдемо?
Хвилинна заминка, яка супроводжувалася короткою «перестрілкою» поглядів і мембери навперебій заговорили:
- Так!
- Авжеж!
- Звичайно!
- Юююууухуу!
- Йдемо та порвемо їх усіх! – Хан скинув руку догори, підстрибуючи.
- От і добре, - Бан Чан плеснув в долоні, - Тоді, до роботи, якої у нас ой, як багато.
Кімната для репетицій дві години по тому.
- Потрібно розробити концепцію першого виступу, який відбудеться вже за тиждень. І навіть при тому, що ми візьмемо нашу пісню, відому, маємо створити щось таке, щоб у всіх дух забило від здивування, - Чан не міг всидіти за столом, він раз по раз підхоплювався зі свого місця, починав швидко ходити кімнатою, потирав руки, хапав себе за мочку вуха, крутив сережку-кілечко.
Решта уважно слухали, їх обличчя були серйозними та зосередженими. За тривалий час роботи разом вони так добре відчували один одного, що їм не потрібні були зайві слова, щоб порозумітися. От і зараз – концентрація уваги на піку. Голови синхронно повертаються, щоб слідкувати за переміщеннями свого лідера. Мовчанка панує така, що здається чути удари серця кожного у приміщенні. Вони прийняли виклик і тепер мають викластися на повну. Тільки вперед, тільки перемога. По іншому бути не може.
- А з ким ми будемо змагатися? – нарешті подає голос Мінхо.
- ATEEZ, BTOB, iKON, SF9, THE BOYZ, ну і ми… - Бан Чан зупинився, похитуючись на п’ятках.
Хан присвиснув:
- Конкуренція що треба…
Усі решта закивали головами. В очах заграли вогники азарту. Вони заусміхалися. Так, це буде не легко, але в цьому і був весь кайф змагання. Чим складніше завдання перед ними ставало, тим завзятіше вони працювали.
- Ну що… Як в старі добрі час? – Чанбін окинув хлопців хитрим поглядом.
- Yesss! – Фелікс задоволено заусміхався. Чонін хлопнув по стільниці долонями. Хьонджин примружив одне око, мовчки здіймаючи догори руку і затиснувши кулак, підняв великий палець доверху. Вони були налаштовані рішуче. Шоу, що обіцяло бути дуже гарячим, наповнило їх кров адреналіном, який міріадами бульбашок заграв у венах.
- Завдання перше – у нас буде 100 секунд, щоб зробити представлення нашого гурту, – Чан нарешті зупинився біля столу. Його пальці вперлися в стільницю, він нахилився вперед, ніби бігун готовий зірватися з місця, як тільки пролунає команда на старт. Очі горять темним вогнем, - Часу не так вже і багато, але…
- Його потрібно використати максимально, - Хан грудьми налягає на стільницю. Його дихання часте та уривчасте, на вилицях з’явилися пурпурові плями.
- Так, - Бан Чан продовжує свердлити мемберів поглядом з-під чола, - Обираємо пісню.
Усі зосереджені, думають, перебирають варіанти.
- Може, God’s Menu? – Мінхо піднімає очі догори, дивиться на лідера.
- YAYAYA – випалює Хан.
- Miroh – тихо, але чітко говорить Хван.
Погляд Чана зосереджується почергово на кожному, хто говорить. Він зараз як ніколи схожий на вовка, на справжнього вожака зграї. Сильного, розумного та до біса небезпечного.
- Ок… - голос лідера спокійний та холодний, - Давайте будемо обговорювати та голосувати.
***
Вони вийшли із будівлі JYP Intertaiment далеко за північ. На вулиці було холодно. Сильний вітер шарпав одяг, кидав в обличчя крижані дощові краплі уперемішку із сніговою крупою. Але хлопці були у піднесеному настрої. Концепція перформансу була розроблена. У Чана в торбі лежало з десяток списаних аркушів з детальними описами номера, від пісні і до костюмів та реквізиту. Тепло попрощавшись зі стафом, мембери нарешті повсідалися у чорний мінівен із тонованими вікнами.
Фелікс забився у дальній куток заднього сидіння, кутаючись у куртку, навіть в машині він не зняв каптур худі. Його морозило. Він заплющив очі. Шалено хотілося спати. Тіло нило. М’язи «кричали» вимагаючи спокою. Хлопець крізь дрімоту чув голоси друзів, які сперечалися щодо їжі.
«Що, вечері не буде? Але я хочу їсти. Я не засну без їжі…» - це Хан, мозок відмічає автоматично, кому належить голос. «Ти з’їв свою порцію піци і ще прихопив половину мого рису!» - Мінхо шипить у відповідь з сидіння попереду. Невдоволене сопіння поряд – Хан намагається вмоститися біля Фелікса. Нарешті він всідається, чути як клацає застібка паска безпеки.
- Їжу замовимо з доставкою з 7 Eleven: токпоккі, кімбап з овочами та тунцем, - заговорив Чанбін, який так само ніколи не відмовлявся від перекусів, - Хтось ще хоче додати щось до замовлення?
- Кімбап з сиром і омлетом, - це Хьонджин. І по голосу Фелікс зрозумів, що той сидить якраз перед ним.
- Курячі крильця, але не гострі, - додав Ай Ен.
- Йонбок… - це Синмін, - Ти спиш?
- Він здатен засинати будь де, як тільки його до чогось притулиш, - Єні тихо сміється. Машину злегка качнуло, ще хтось намагається влаштуватися зручніше на сидінні. Нарешті усі розмістилися в авто.
Фелікс хоч і не спав, але приймати участь у розмові бажання не мав, тому вирішив, що краще нехай решта думає, ніби він таки заснув. Тим більше, що їсти він все одно не буде. Не те, щоб не хотілось чогось, але його особистим тригером була вага. Він дуже прискіпливо слідкував за тим, щоб вона не перевищувала встановлену межу. А зараз після останнього зважування цифри показували незадовільний для Фелікса результат. Тому – їжа для нього табу. Лише вода і трохи фруктів на обід.
Авто плавно зрушило з місця і покотило по безлюдних вулицях Сеулу до будівлі гуртожитку. Хоча дорога була до нього не такою вже і довгою компанія надавала своїм артистам транспорт, щоб уникнути зайвих зустрічей поза регламентом та убезпечити виконавців від надто нав’язливих фанатів. Бо навіть у такий пізній час і холоднечу знаходилися відчайдухи ладні чатувати під стінами будівлі, щоб зробити декілька фото чи просто кинутися навперейми своїм кумирам. Та і пізні повернення були комфортнішими у авто, ніж у громадському транспорті.
Йонбок поворушив ногами, підтягнув коліна вище, майже повністю заліз ступнями на сидіння. Він дійсно засинав. Дорога та тепло салону автомобіля заколисували. Думки ліниво перекочувалися в голові, мов водорості у прибережних хвилях, м’яко та ритмічно. Із підсвідомості виринали образи та обличчя, рухи та окремі слова. Вибір пісні на шоу. Голос Хьонджина – тихий із характерною гугнявістю та легкою хрипотою. Хан, схожий на маленьку вертку вивірку, його завжди так багато усюди, але як же він вміє спіймати потрібний настрій, конвертувати його у те, що потім перетвориться на феєричний виступ. Та було дещо, що хвилювало Фелікса, змушувало нервувати та нудотно смоктало під ложечкою. Страх, що він може не впоратися із задачею та підвести усю команду. Він пам’ятав це відчуття ще із дебюту. Пам’ятав та зумів побороти. Але тепер чомусь воно знову виповзло із темних закутів підсвідомості і нило, як хворий зуб.
Вони проводили репетицію номеру. І в ньому Хьонджин із розгону має зробити сальто тримаючись за нього та Чанбіна. І ось скільки би разів не пробували, Хван – падав. Фелікс знав, що підіймати питання про заміну елементу виступу зі стафом, а тим більше із Чаном – справа дурна, але те що він ніяк їм не йшов – його нервувало. Хлопець знову не міг справитися із своїм завданням як слід, як і тоді…