Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Холодний зимовий ранок зазирав у вікно розмитим світлом, малюючи сірим по стінах. Фелікс випірнув із сновидінь мов велика рибина викинута на берег під час негоди. Вчорашній вечір – уривки спогадів, випадкова нарізка кадрів із фільму без особливого змісту. Лише один момент закарбувався міцно – Хьонджин, який сідає поряд із ним у авто, непомітно для інших знаходить та стискає його пальці своїми. Це було приємно та ніяково водночас. І Йонбок усю дорогу до ресторану посміхався, по дитячому, невимушено та щиро.
Затишна місцина на околиці міста, непримітна будівля ресторанчику, як то кажуть для своїх. Сімейний бізнес. Гарне обслуговування, повна анонімність. Туди вони поїхали святкувати свою першу перемогу в довгому марафоні під назвою Королівство. Пиво та смачна їжа. Навіть Фелікс дозволив собі цього разу з’їсти трохи більше, ніж останні тижні. М’ясо було дійсно смачним та просто тануло в роті. Хлопці сміялися і навперебій переказували моменти із шоу, ніби і не були там усі разом. Але емоції, які вирували в них потребували вивільнення. Вони співали, пили та сміялися.
Лікс замовив собі скляну віскі, з якою просидів увесь вечір, а точніше більшу частину ночі, майже не торкнувшись спиртного. Він жартував та сміявся разом з іншими та був на сьомому небі від щастя іще і тому, що Хван сидів поряд. Його руки час від часу опинялися то на плечах хлопця, то на його шиї. Довгі пальці з безліччю каблучок м’яко торкалися відкритої шкіри у вирізі светра. А на довершення, коли вони натомлені та ситі поверталися до гуртожитку, Йонбок заснув в машині зручно поклавши голову на плече Хьонджина, та навіть крізь сон відчуваючи його теплі обійми.
Піднявшись з ліжка та втиснувши себе у спортивні штани і худі, Лікс поплентався коридором до спільної кухні. На столі стояло декілька пляшок з негазованою водою. В мийці – забута кимось із хлопців миска. І повна тиша. Це найбільше дивувало. Переважно тут навіть в такий ранній час вирувало життя, хтось кудись йшов, їв, пив каву з пластянок із сусідньої з гуртожитком кав’ярні. А сьогодні було тихо та пусто. «Напевно, хлопці ще не прокинулися після вчорашньої гулянки» - зробив цілком логічний висновок Фелікс.
Він відкоркував одну з пляшок, зробив декілька ковтків. Покружляв по кухні. Так і не присівши, попрямував коридором назад до житлових кімнат. «Прийму душ, поки ніхто не заважатиме» - думав, крокуючи напівтемним проходом. Сповільнився біля дверей навпроти власного помешкання. Озирнувся. Невпевнено зробив декілька кроків в сторону кімнати Хьонджина. Та, в останню мить, швидко відійшов назад. Затрусив головою. Ні…
Коли нарешті Фелікс вийшов із душу – в коридорі була колотнеча. Йонбок прошмигнув до своєї кімнати. Час було збиратися на репетицію. У них знову було багато роботи. Реклама, зйомки інтерв’ю, а ще тренування у спорт залі, обговорення нового номера для шоу, репетиції та заняття вокалом. Покидавши необхідні речі у спортивну сумку він знову попрямував до кухні. Там вже були Чанбін та Синмін. А ще за столом сидів Бан Чан. Коли в дверях з’явився Фелікс і широко всміхаючись, привітався, хлопці опустили очі, лише кивнувши у відповідь.
- Доброго ранку, якщо він, звичайно добрий, - Чан крутив у руках пусту пляшку з-під води.
- А чому він має бути не добрим? – Фелікс зупинився біля столу. За ним до кухні зайшли Мінхо та Джисон.
- Та… - лідер криво посміхнувся, - Мені тільки що дзвонив директор…
- З приводу? - Лі Ноу склав руки на грудях.
- З приводу Хьонджина та звинувачення, що йому закидають. Шкільний булінг, - Бан Чан підняв голову та подивися на кожного з хлопців, пильно, тяжким поглядом.
- Це маячня якась. Та всі розуміють, що це наклеп. Адже ну, хто в школі з когось не кепкував? І що – тепер робити з цього трагедію всесвітню, – Фелікс здвигнув плечима.
- Так насміхався сам, насміхалися з нього, хейтили будь-кого. Але ми – не будь-хто, - Чан говорив тихо, карбуючи кожне слово, - Ми – айдоли. Публічні особи, відомі на цілу країну, обличчя компанії.
- Та це ж було не знатиме коли і… До того ж доказів немає. Директор сам казав, що доказів немає, - голос Лікса затремтів від хвилювання.
- Прямих доказів немає. Але JYP Intertaiment не хоче ризикувати репутацією. Нашою репутацією. Тому… - Крістофер замовк, із силою стис в пальцях пусту пляшку. Його руки мілко тремтіли, голова нахилилася так низько, що він торкався підборіддям грудей. – Тому Хвана відсторонюють… На деякий час.
В невеликому приміщенні кухні запанувала тяжка мовчанка. Мембери застигли кожен на своєму місці, як у дитячій грі «День – ніч». Фелікс опустився на стілець, відчуваючи, що не може встояти на ногах. Він несвідомо теребив неслухняними пальцями край худі. Його губи підступно тремтіли.
- Але… це ж… Так не можна. Тим більше зараз. Ми ж… Нам до виступу готуватися, - Лікс намагався зазирнути лідеру в очі, - Так не правильно!
- Як є… - відповів Бан Чан, відштовхуючись від столу і різко підіймаючись на ноги. – На збори 20 хвилин. Авто чекатиме біля гуртожитку.
Він покрутив вказівним пальцем піднятим до гори, жест що означав – збори швидкі без затримок та прирікань. І пішов геть, залишивши решту в повному ступорі.
Фелікс так і лишився сидіти на кухні, поки інші хлопців пішли збиратися. Світ завмер. Він звузився до однієї крихітної плямки на протилежному кінці кухні над вікном. Маленька пляма на шпалерах, яка ще була здатна втримати його у реальності, коли все решта розлетілося на друзки, мов скляна ваза, яку впустили необережні руки прямо на кам’яну долівку. Щось гулко та тяжко бухкало поряд. Дивний звук. Що це? Йонбок кліпнув, намагаючись зрозуміти звідки цей важкий монотонний гуркіт. Допоки не усвідомив – це у його скронях пульсує кров. Це його серце намагається прокачати загуслу субстанцію, наповнену холодним відчаєм.
- Фелікс, - Синмін підійшов збоку, поклав долоню на плече, - нам треба… Йти.
Хлопець підняв на друга осклянілий погляд.
- Мені… А він, ще тут? – Йонбок раптом зривається з місця, кидається до виходу з приміщення, в коридор.
- Фелііікс, - Мін хапає його за рукав худі, - не треба. Чан просив. Він… сказав, щоб я тебе забрав. І… не треба. Не зараз…
Йонбок з хвилину намагається звільнитися від Кіма, його погляд спрямований в ту частину будівлі, де двері кімнат, але Синмін лише сильніше тягне його у напрямку виходу з їхнього блоку до загального коридору та ліфта. Крок за кроком, невпинно вони долають прохід. Фелікс в останнє обертається, у сподіванні, що можливо зараз одна з дверей прочиниться і… Та коридор пустий і тихий. Він опускає голову, дозволяючи другу завести себе до кабіни ліфта. «Мені потрібно було постукати до нього, зайти… Поговорити. Але тепер вже пізно» - ця думка крутилася заїждженою платівкою усю дорогу до компанії у нього в голові.
Хьонджин покинув гуртожиток того ж дня, поки вони були на тренуваннях, так ні з ким із них і не побачившись, не попрощавшись.
***
- Ти вирішив скласти мені конкуренцію по роботі без перерв? – Бан Чан зазирає у репетиційну залу, де мокрий як хлющ Лікс, напевно вже в соте проганяє свою партію з їх номеру для шоу. Той стоїть впершись руками в коліна, крива посмішка робить обличчя Фелікса схожим на демона. За сценарієм так і має бути. Але щось воно виглядає занадто натуралістично. Чан відчуває, що йому аж морозом поза спиною сипнуло.
Пройшло більше тижня з того дня, коли Хьонджина відсторонили від роботи. Вони були змушені по новому розподіляти партії вокалу, підлаштовувати хореографію. Працювали від рання до пізньої ночі. Ніхто не говори про те, що трапилося. Але… Навколо них згущувалося повітря, ставали темнішими очі. І запитання, яке так і не було проказане вголос, висіло, мов Дамоклов меч: невже їх знову стане менше, невже хтось покину гурт? Вони пережили це двічі. Один раз під час шоу на виживання, потім коли їх залишив Кім Уджин. І ось тепер знову. Бог любить трійцю – сплила у свідомості Чана не відомо звідки почута фраза. Але хіба бог не бачить як тяжко вони працюють, як їм дається підйом до успіху. Тож чому? Хіба мало вони віддають своєї сили та поту, мало роблять? Чому ж з ними так поводяться?
Кріс переживав, що ця подія підкосить хлопців і вони не зможуть працювати. Але вони тренувалися із завзяттям та впертістю, мовчазні, зосереджені. І тільки одному йому видимі ознаки видавали те, що робилося у кожного усередині. Хан час по часі нервово сіпався, рукави не могли сховати подряпини на шкірі. Єні кусав губи, його голова майже постійно була опущена донизу. Фелікс виконував свою партію, до жаху чітко, мов робот. Тільки під очима в нього залягли глибокі тіні та зіниці темніли двома холодними проваллями. Решта пригнічено мовчали.
Бан Чан спробував побачитися з директором того ж дня, коли новина про відсторонення Хвана була оприлюднена офіційно. На диво, голова компанії його прийняв під вечір. Та розмова з Пак Чінйоном була короткою. Чан вийшов із кабінету директора нервово тручи мочку вуха. Його рухи були рваними, хода втратила ритмічність. Позиція директора та решти адміністрації була чіткою та непохитною. Хьонджина відсторонюють від роботи в гурті на чотири місяці. За цей час він повинен зустрітися особисто з потерпілими від його дій, визнати свою провину, написати листа вибачення та зайнятися благодійністю. А далі… Далі була невизначеність і порожнеча.
Їх участь у шоу, рейтинги якого вже злетіли до небувалих висот, повинна продовжуватися . На цьому також наголошував Пак. Чан лише слухав, схиливши голову, як того вимагали правила. Не говорив, не просив. Низько вклонився, за звичаєм молодшого перед старшим, та пішов геть, тихо прихиливши двері. Думки роїлися в голові. Та ніякого виходу із ситуації, окрім запропонованого сценарію керівництва наразі не було.
Вони готувалися завзято. День за днем. А ніч приносила кожному своє: безсоння – лідеру, виснажене забуття Ай Ену. Мінхо – сама холодність та незворушність на людях. Та що відбувалося за зачиненими дверима його кімнати відомо хіба що йому та Джисону. Чанбін та Синмін намагалися не випускати з поля зору Фелікса. Він турбував їх чи не найбільше. Вразливий, чуйний їх сонячний хлопчик змінився. Його світло ніби поблякло. Він не перестав посміхатися, але це була намальована усмішка ляльки з пустими очима. І лише на репетиціях Йонбок ніби знову ставав самим собою - веселим, милим курчатком. Але це не могло обдурити Чана, який знав своїх «дітей» надто добре. І страх, що Фелікс не витримає та зірветься стискав його серце мов лещатами.