8: Посвята в студенти.

— Джісоне, ну куди ти? Зачекай, – кричав в спину виснажений голос, але я не зупинявся. Було занадто соромно. — Та зупинись ти! – рука, що торкнулась плеча, розвернула мене, — Чому тікаєш?

Дійсно, чому я тікаю? Можливо тому, що вже декілька разів якогось чорта залипав на твої губи, Лі Мінхо? Мало того, що залипав, так ти це ще й помічаєш. Що ж ти будеш думати про мене?

— Чому ведеш себе як дитина?

Можливо через те, що я придумав собі йобану гру, але сам в неї ніколи не вигравав? Як же мені поставити тебе в незручне становище? Хочу побачити, як ти будеш красніти на моїх очах, грьобаний романтик!

— Зрозумів, – сказав Мінхо, коли до нього дійшло, що ніякої відповіді від мене він не дочекається. — Пішли, – пішовши прямо сказав той.

Університет був в 10 хвилинах від гуртожитку. Біля входу було дуже багато студентів. Всі щось обговорювали. До нас підійшов якийсь чоловік.

— Добрий день, – сказав він з посмішкою, дивлячись на мене, а коли помітив Мінхо, злегка кивнув йому головою. — Ти ж Хан Джісон?

— Так, добрий день, – невпевнено поклонився я.

— Я куратор твоєї групи, мене звати Джі Вон, – його посмішка з обличчя не спадала. Знаю я, які ви всі добрі до першокурсників, а як тільки пройде перший місяць, будете називати нас тупорилими вилупками, та погрожувати відчисленням за надто малий хабар. Мінхо вже розповів про всі хитрості цього університету.

— Приємно познайомитись, пане Джі Вон! – натягнувши на себе посмішку сказав я.

— Пішли, познайомишся зі своїми колегами, – кладячи руку мені на спину, сказав він. Фу, з чого він взяв, що я не проти його доторків?
Ми пройшли до чималого скупчення людей, які оглядались по сторонам і заворожено ахкали собі під ніс, мабуть, від краси. Так, університет виглядав неначе замок. Кам’яні стіни, дерев’яні високі двері, за межами викладеної бруківки виднілась, вже трішки пожовтіла, трава, а з дерев, посаджених з чітким інтервалом, тільки починало опадати листя. Дехто вже познайомився, а дехто стояв в стороні, боячись.

Мені в очі одразу кинувся до біса гарний та милий хлопець, одягнений в зелену кофту оверсайз. Цим, власне, він і виділявся серед таких «модників» в костюмах по типу мене. Його обличчя не було наляканим чи зацікавленим. Він просто стояв і дивився кудись крізь натовп.

— Привіт, я Джійон, – мені протягнула руку якась дівчина.

— Оу… Е.. Привіт! – простягнув руку їй у відповідь. Я не очікував, що хтось захоче познайомитись зі мною. Я криво посміхнувся. — Я Джісон, – мене звеселила таке схожість в іменах.

— Хей, Синміне, йди сюди, чому ти один стоїш? – дівчина обернулась до цього самого зеленого хлопця. Він неохоче відірвався від розглядання чогось. Чорт, що він розглядав? Я повернувся в ту сторону, куди він дивився, але так нічого і не розгледів. Загадковий він. Коли я повернувся до розмови, то Синмін стояв вже біля мене.

— Привіт, – посміхнувся він. Боже мій. І чому він стояв такий похмурий? Від його посмішки можно розпливтись калюжею, настільки вона тепла та.. комфортна?.. Так взагалі можно сказати?

— Синміне, я тебе шукав, де ти був? – звідкілясь взявся ще один хлопчина, – ой.. хто це у вас тут? – помітивши мене запитав він.

— Я Джісон, першокурсник на акторському, – я помахав рукою в знак привітання.

— Оу, приємно познайомитись, я Чонін, також першокурсник, – посміхнувся він і знову повернувся до Синміна, – ну і що ти знову вдів? Ми ж домовлялись бути в костюмах, – вдарив рукою по лобі.

Джійон засміялась. Всі вони були друзями ще зі школи, як вони мені пояснили. Ми почали говорити та шуткувати на різні теми, щоб більше дізнатись один про одного. Вони виявились дуже веселими. А Синмін найбільш виділявся. Від нього віяло комфортом. Та і я йому сподобався, напевне.. Посмішка з його обличчя не сходила, коли він був в компанії друзів, але коли він стояв один.. Виглядав занадто серйозним.

Ми одразу знайшли багато спільних тем. Без обговорення нашого куратора не обійшлося. Всі вирішили, що він схожий педофіла. Треба буде приглянутись до його дій, а то всяке може бути.. Наш сміх, та гомін інших заглушив писк мікрофона. Чуть вуха не відпали, чесне слово.

— Раді вітати вас, наші любі першокурсники, – промовив якийсь мужичок, ректор, скоріш за все. Ну і блаблабла, нецікаво. Ми продовжили розмову, пошепки жартуючи з прилизаної зачіски цього старичка.

Коли промова врешті решт закінчилась нам дозволили відсвяткувати посвяту в студенти. Алкоголь, ігри, знайомства. Джійон зраділа більше всього і повела нас в кімнату святкувань. Поки проходив коридорами, я розглядав стіни, на яких висіло багато картин та квітів. Чи поливає їх хтось?

****

— Ти що, реально не будеш пити? – прикривши рота рукою запитала Джійон. — Хлопці, ну, скажіть щось. Він так пропустить всю насолоду студентства! – обурилась дівчина.

— Реально, Джісоне, за знайомство хоча б випий, – сказав Чонін, і не дочекавшись моєї відповіді налив в пластиковий стаканчик соджу та підсунув мені. Я ж собі обіцяв не пити, щоб не повторити події минулого.. Стоп. А де Мінхо? Я озирнувся по сторонам. Нікого, крім таких же малолітніх алкоголіків. Я настільки захопився новим знайомими, що зовсім забув про нього. Ми ж домовлялись про екскурсію! У нього ж немає друзів тут..

— Я скоро! – підхопившись з місця, повідомив я друзів, та вилетів на пошуки Хо. Я сам не зрозумів, чому мені стало так погано. Через те, що я не стримав обіцянку, чи через те, що залишив його самого? За останній місяць літа, ми проводили час тільки вдвох, бо ні в мене, ні в нього більше нікого не було. А зараз я так нахабно беру і лишаю його одного. Де ж він? Я пробігав по всьому універу, тяжко пам’ятаючи, куди приведе мене цей чи інший коридор, але Мінхо так і не знайшов.

— Та блять! – виходячи виснаженим на свіже повітря, крикнув я.

— Чого репетуєш?

Мінхо стояв на тому ж місці, на якогому ми зупинилися, коли тільки прийшли. Він виглядав стомленим.. Чи сумним?

— Ти чому тут? – підійшовши до нього, запитав я. — Я тебе шукав.

— Чекав, коли ж ти згадаєш про мене, – натягнуто посміхнувся.

Чорт, здається він образився.

— Вибач, просто….

— Знаю я, знаю. Дуже егоїстично себе так поводити, – нервово відповів. — Просто.. Я теж би хотів бути причиною твоєї щирої посмішки, щоб ти хотів і зі мною проводити час, щоб не було наміру забути про мене.. – викинув він швидко, не дивлячись мені в очі.

— Що?

— Я не хочу тебе лякати, а ти постійно тікаєш..

Що він має на увазі? Чому ми зараз про це говоримо? Мені ніяково..

Побачивши мій загублений погляд він додав:

— Забудь, просто забудь. Пішли в середину. Візьмете мене до себе? Чи я по віковій категорії не підходжу? – спробував пожартувати Хо.

— Так, звісно, пішли! – я не знав, що ще йому відповісти. Тому просто закушуючи губу пішов прямо.

— Ти куди? Нам же сюди.. – крикнув Мінхо, показуючи на двері універу. Він дивився на мене, як на дурня. Я що пішов в зворотньому напрямку?! Піздець.

****

Увірвавшись до кімнати, я попрямував до друзів.

— Це Мінхо, мій друг, – Мінхо привітався і я одразу помітив зацікавлений погляд Джійон. Вона перша завела з ним розмову, дізнаючись більше про нього. Сподобався?

— А дівчина у тебе є? – посміхнувшись та заклавши волосся за вухо, запитала дівчина.

Хо секундою глянув на мене. Ну і чого дивишся? Хочеш сказати, я твоя дівчина?

— Немає. – відповів.

Не подобалась мені така цікавість. Джійон, з незрозумілих причин, почала мене дратувати.

— Наливайте ще, – мовив я, випивши давно наповнений стаканчик.

— Ооо, – Чонін, нарешті звернувши на мене увагу, дав мені п’ять та забезпечував мене соджу аж до кінця міні-вечірки.

З дуже швидким темпом я повністю оп’янів. Я стримав свою обіцянку. Так, як в минулому більше не буде. Буде гірше. Адже тоді я хоча б міг правильно вимовляти слова, а зараз що не слово, то бурчання.

— Ахахах, тобі теж він сподобався? — до мого помутнілого розуму долітали уривки розмов, які я між собою аж ніяк пов’язати не міг. Вони ж тільки що говорили за другу світову, хто їм там сподобався? Гітлер? Мене аж перетрусило від абсурду, але я все ще пробував напрягати свої вушні перетинки. Краще б не напрягав. Бо ввесь вечір тільки й чув, як Джійон і Мінхо говорили. А Хо навіть сміявся! Дівчина була все ближче і ближче до нього. Або це мене хилило в їх сторону, і ближче вона була до мене. Але чому я злився через його посмішку? Я ж сам сьогодні кинув його, а зараз гніваюсь на те, що у нього з’являються друзі? Бісова дівка! Чому вона така приваблива? Що, якщо вона сподобалась йому? Хоча мені то що.
Думавши про байдужість до ситуації, я намагався випити черговий стаканчик.

— Джісон, може тобі вже досить? — запитав Синмін з іншого кінця столу.

— Ні, мені не доосить! – гупнув кулаком по столу, від чого той здригнувся. — Наливай ще!

Мінхо нарешті звернув на мене увагу. Закотив очі.

— Ми додому. – підводячись сказав він. Підійшов і почав тягнути мене зі столу. — Вставай. Зараз.

Я сильно не вагався, якщо чесно. Я пішов би вже давно, аби тільки не бачити, як мій сусід по кімнаті воркує з першокурсними дівчатками.

— То, може запиши мій номер? – підвелась дівчина. Вона явно зазіхала на серце Лі.

Я скривився. Зробив вигляд, ніби мене зараз вирве.
Мінхо ніяково посміхнувся крізь зуби, закривши мій рот рукою.

— Вибач, іншого разу. Бувайте! – буркнув він, та швиденько покрокував зі мною на вулицю, тримаючи мене під руку.
Я лиш озирнулася через плече, та п’яно посміхнувся здивованим дівочим очам. Викуси.

****

— Ну і нахіба так напиватись? – лаявся собі під ніс старший. Я його не слухав, бо був зосереджений на своїх неясних думках. Що ж він мав на увазі, говорячи про щиру посмішку? Я й так завжди посміхався його жартам, та згадував перед сном наші незручні моменти, красніючи. Я чекав початку нового дня, щоб потішитись його жалобами на те, що я зробив йому занадто гірку каву, до речі, робив я це спеціально. Він занадто смішно кривився від її смаку. Я засміявся, згадуючи його обличчя.

— За що мене тільки Бог покарав? – дивлячись на мене, промовив Хо. — Хто там в тебе в голові жартує? Не поділишся? – зупиняючись, питає він.

— Ти, – хихикнувши сказав я. Алкоголь зовсім розв’язав язик.

— Думаєш про мене? – трішки здивовано запитав той.

— Так. І не тільки зараз, – сміявся я, а потім до моєї хмільної голови дійшло. — Тобто… – я забігав очима. Насправді я не знав, як це пояснити. Я дійсно звикав до його присутності поряд, і все частіше мої думки навідував саме він. — Пішли вже, – вигукнув я, збираючись зробити крок, але мене міцно тримали за руку.

— Думаєш про мене? – наблизившись до мого обличчя повторив хлопець. Які ж в нього гарні очі. А ця родимка на носі…

— Інколи. – швидко кинув я, сподіваючись скоріше закінчити цей діалог.

Рука Мінхо після цих слів торкнулась щоки, а великим пальцем він торкнувся губи, трішки відтягуючи її. Я завмер. Що, бляха, він робить?

— Що ти роби..– розгнівався я, але губи, які накрили мої не дали мені договорити. ЩО, БЛЯТЬ, ВІДБУВАЄТЬСЯ? Я хоч і був п’яним, але не настільки, щоб сплутати сон з реальністю. Він зараз цілує мене? А мене хтось запитав, чи хочу я цього? Я хотів вирватись, але рука хлопця не давала мені цього зробити.

— Ти ж думаєш про мене? Тоді цілуй! – відриваючись від мене на мить, сказав він, а потім знову торкаючись по трохи губами моїх губ, чекав на мою взаємодію.

Блять, саме в цей момент я згадав про нашу гру. Якби я став актором та знімався б в фільмах, то мені б довелось з кимось цілуватись. Це ж не у всіх випадках значило кохання, правда ж? Це ж і про задоволення та бажання, чи не так? Я зараз якогось хріна отримую задоволення, то чому б не скористатись моментом?

Я піддався вперед, відповідаючи, та беручи ініціативу в свої руки. Саме зараз відбувається те, чого я боявся. Це повинно було статися ще на вечірці. Так думала моя мама. Але стається прямо зараз. Я думав, що дію чітко за планом: «не пити», але зараз я лиш подумки сварив себе та сподівався, що наші стосунки з Мінхо не перейдуть на рівень: «секс по дружбі». Але всі думки розвіялись, коли він холодними руками торкнувся моєї спини. Він що, заліз під сорочку? І тільки зараз я зрозумів, що Мінхо також злегка похитувався. Звісно, він був не таким п’яним, як я, але все ж це робилось не при тверезому розумі. Тому, я з впевненістю скажу, що ми зранку будемо жалкувати про це. Але кому цікаво, що буде зранку, якщо зараз мене цілують губи привабливого чоловіка, а його руки торкаються мого торсу? Правильно, будь-кому, але не мені.