1: Замкнені двері.

Нарешті. Нарешті грьобана школа закінчилась. Я більше не буду бачити ні одного з рил тих аборигенів. Набридли вони мені, в печінках сидять. Занадто правильні, до нудоти. Корчать з себе невинних пухнастих котиків, та при першій кращій можливості роздряпають тобі нутрощі і занесуть інфекцію, від якої прийдеться позбавлятися роками. Ненавиджу.
Скинувши портфель, хлопець сів спиною до стіни та закрий обличчя руками. Головною проблемою для нього зараз стали екзамени. Часу обмаль, а в голові думки про минуле літо. Літо, яке він як можна скоріше хотів би викинути з голови. Спогад за спогадом пролітали перед очима, кожна репліка, кожен доторк, кожен неправильний крок відтворилися у пам’яті..

*****
Закінчення 11 класу, всім було по 16, деякім навіть 17. Однокласники вирішили відсвяткувати завершення навчального року та влаштувати так звану вечірку, але вона була розрахована не тільки на одинадцятикласників, а й на всіх бажаючих їхньої школи, а бажаючих було достатньо. Звісно на вечірці не обійшлось би без алкоголю, як без нього? Це ж підлітки. Багато хто думав, якщо ти напивався до втрати пам’яті, то це дуже круто, таких людей вважали дорослими та сміливими. Краще б я дійсно втратив пам’ять.

Я прийшов у дім, у якому відбувались всі ці події. Це був дім Хьонджіна, мого однокласника. Його батькі дуже гарні та добрі люди, тому дозволяли все своєму синові, тільки б він був щасливий. На годиннику 19:06. Музика, алкоголь, сигарети, погане освітлення, великий будинок з балконом. Що ще потрібно підліткам, щоб відчути свободу та дорослішання? Правильно. Поцілунки, чи щось більше за них. Це так банально та не логічно, бо дорослі не цілуються під впливом алкоголю з першою ліпшою людиною, правда ж? Дивлячись, кого ми називаємо дорослими. Але це неважливо, бо ніяких дорослих в домі точно не було. Тут були дівчата та хлопці, які вперше можуть відчути себе вільними та робити все що завгодно, не думаючи про наслідки… а потрібно було б.

— Джі, чому ти так мало п’єш? Ми закінчили 11 клас!! Ми вже дорослі, а ти ведеш себе як маленький, чи ти боїшся не витримати та обригати всю вбиральню?Ахахахха, — з сміхом говорила моя подруга Дохі. Важко її засудити за ці слова, її можно зрозуміти, вперше звільнилась від батьківського контролю, хочеться спробувати все, і звісно ж не одній, а в компанії кращого друга.
— Добре, наливай ще, — зціпивши зуби сказав я. Не хочеться мені сваритися з нею, вона сьогодні така весела, не пам’ятаю, коли в останнє бачив її такою усміхненою.. Тепер прийшлось запам’ятати.
Мені налили повний стакан якоїсь випивки, я навіть не знав що то, але коли спробув, смак мене приємно здивув, тому я без роздумів випив все залпом під звуки плескаючих долонь присутніх. Невже вони аж так хотіли мене споїти?
— Супер! Якщо всі випили, то може зіграємо в гру? - хитро оглядаючи всіх і затримавши погляд на мені промовив Фелікс.
Фелікс був моїм другом, якщо це можно так назвати. Він завжди шуткував наді мною, підколював та виставляв телепнем, але я ніколи не тримав на нього образу, адже це все були лише жарти… напевно, я на це сподівався.
— Що за гра ? - підхопив Хьонджін, — якщо знову правда чи дія, то я пас. На такі тупі питання як: «хто тобі подобається» я відповідати манав, ми що, в дитсадочку? — склавши руки  на грудях обурено казав хлопець. Фелікс чомусь пустив смішок.

— Добре, добре, залиш свої секрети при собі, хлопче, — підморгуючи сказав Фелікс, — сьогодні ми будемо грати в пляшечку, ну як? ви за? — в очах хлопця промайнула іскра. Чи то він сподівався на згоду, чи просто насміхався з нас усіх. Всі погодились. Чому я навіть не здивований? Це ж вечірка «дорослих».
Багатьох, хто згодився грати в це, я не знав. Знав лише, що вони тільки-но випустились зі школи і для них ця вечірка - це прощання зі школою, такий маленький випускний без лишніх очей. Біля мене з одного боку сидів підкачаний хлопець з чорним волоссям, а з іншого боку з коричневим. Я не знав їх імен, та не сильно то й хотілось. Я згодився на гру тільки для того, щоб до мене було менше запитань та дойобів.

Перший став крутити Фелікс. Ну звісно, кому ж ще крутити, як не йому, він же затіяв це гімно. Пляшечка зупинилась на Дохі. Вона давно була закохана в Фелікса, але цього ніхто не знав, крім мене. Її блиск в очах, здавалось, освітив темну кімнату. Фелікс ніяк не відреагував, він і не зрадів, і не засмутився. Це була лиш гра, ще один спосіб повеселитися, відчути серцебиття ще одної дівчини, біля своїх грудей. Це був далеко не перший його поцілунок, він ніколи не був обділений увагою дівчат, та що там дівчат, зачасту і хлопці до нього залицялись.
Вони встали та підійшли один до одного. Мені здавалось, Дохі зараз втратить свідомість від нервів. Це 100 відсотків був її перший поцілунок. Фелікс, відчувши її переживання, посміхнувся, та за руку притягнув їх ближче до себе. Інша його рука потягнулась до ніжної шиї, а потім і щоки дівчини. Великим пальцем він провів по її губам. Дохі була вся красна, неначе помідор, вона спітніла. Фелікс потягнувся до губ, та затримався. Він бачив, як переживає дівчина. З самовдоволеною посмішкою він наблизився до вуха та лагідно зашепотів:
«Не хвилюйся, я тебе не скривджу», — одразу після цього він ніжно та наполегливо торкнувся своїми губами губ дівчини, гладячи рукою щоку подруги. Вона відчувши полегшення, притулилась ближче до тіла коханого нею хлопця.
Чомусь під час їх зажимань мені захотілось перевести погляд на Хьонджіна. Не дарма. Він був такий скривлений. Йому однозначно щось в цьому не сподобалось. Цікаво що?

Після Фелікса покрутило пляшечку ще кілька людей, і черга дійшла до мене. Я мовчки покрутив пляшечку. Вона зупинилась на комусь з боку мене. Це був хлопець з коричневим волоссям.
— Оооооо, Джі, ти ж знаєш, що це означає? — збуджено закричав Фелікс, — якщо пляшечка зупиняється на людині твоєї статі, ви повинні піти в кімнату та пробути там 30 хвилин. Познайомитись, дізнатись один одного ближче, розумієш, про що я?) — з дуже дивною посмішкою продовжив хлопець.

— З яких пір такі правила? — запитав той самий, незнайомий мені хлопець.
— З тих пір, Мінхо, як в цю гру потрапив Джісон, — відкинув Фелікс та встав, готуючись відвести хлопців до кімнати, та закрити їх.
Я не здивований, це ж Фелікс. Та і для мене це в сто разів краще, не цілуватись, а просто посидіти в кімнаті, найлегше із всього, думав тоді я. Я помилявся.
*****
Ми дійшли до кімнати, та спокійно зайшли в неї. З іншої сторони дверей почувся щолк. Двері закрились. Сидіти нам було довго, тому я вмостився на ліжку та спостерігав за хлопцем, з уже відомим мені ім’ям.
— То тебе звати Мінхо? — запитав я, — довго нам тут сидіти, чому б не познайомитись?
— Так, Мінхо, а тебе, напевне, Джісон? — холодним, але трішки зацікавленим тоном запитав хлопець.
— Так.
На цьому ми не закінчили. Ми почали задавати запитання один одному, щоб дізнатись, з ким ми тут знаходимось. Мінхо 17, він планує вступати на акторське. Любить музику, танці, тварин. Це все так банально. Яке б не банальне питання можно було б придумати?
— Якої ти орієнтації? — це все, що я зміг придумати, ну зовсім не банально. Коли я прокрутив в голові ще раз це запитання мені стало ніяково. Навіщо і для цього я це запитав?
Хлопець дивно подивився. Він досліджував моє лице, щоб дізнатись, з якою метою я це запитав, але нічого так і не зрозумівши видав:

— Бі

Зверху почувся сильний крик. Що могло статися? Нервово переглянувшись з Мінхо ми побігли до дверей, та зовсім забули - вони були зачинені. А крики ставали все голосніше..