Повернутись до головної сторінки фанфіку: Фоличне радіоконструювання

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Буч клацає ножицями. Просто так, біля вуха. Його це вкрай заспокоює, до того ж кумедно дивитися як Сто Перший терпить до останнього це клац-клац, клац-клац, клац-клац-клац!..

- Закінчуємо привал, хлопці.

Сто Перший встає, обтрушує штани, і йде в хащі, що неподалік. Псина підіймає голову, але побачивши, що господар далеко не пішов, знову задрімає. Згасле багаття м’яко світить вуглинками, що димлять. Скоро буде світанок.

Буч, втомившись розважатися в «вибіси-головного-придурка-Сховища», ховає ножиці у свою сумку. Голосно зітхає, спираючись на вкритий шкурою браміна валун. Він дуже хоче покликати Псину, щоб той по-домашньому влігся на його витягнуті ноги, але цей собака, як і його господар, дофіга вибагливий.

- Пс-с, Псина, гей, - неголосно кличе він, посвистуючи. Той лише вухами смикнув і морду переклав, щоб Буча взагалі не бачити. - От собачатина!..

Дри-инь! Дри-инь!..

Це Харон, знайшов час ніж підточити.

- Гей! - усе так само намагаючись не кричати у повний голос покликав Буч. - Гей, ти! Припини, а то ще яо-гая приманиш, дурню!

Сказав, а сам у думках язик і прикусив. Це ж треба було назвати двометрового двохсотлітнього колишнього спецпризначенця і теперішнього найманця дурнем. Ще морда ця страшна, гуляча. Бр-р, як зиркне, так і смикається рука до лазерки, що завжди бовтається на стегні.

- …

Харон відклав справу, не перестаючи витріщатися на чергового Вихідця. Зрештою, останній не витримав:

- Ну шо тобі?

- Не нервуйся ти, приборкувачу волосся, - хрипло каркнув гуль, розтягуючи рота в поблажливій усмішці.

- Сам не нервуй, - звично огризнувся Буч, майже по-м’якому, по-домашньому, якщо гучно кажучи. От же Харон таки дурень. Як йому вдається щоразу так бентежити? Разом блукають чорт знає скільки, а серце гуркоче об грудну клітку як у першу зустріч. Він тоді ледь не обмочився зі страху. Ех-х, часи…

- Хотів знову покликати Псину на коліна?

- Ага…

Гуль мовчить якийсь час, погляд у нього застиглий. Такий він зазвичай коли Сто Перший просить обміркувати стратегію з чергового порятунку рабів.

- Хочеш я замість нього ляжу?

- А???

«Як глибокодумно, Буч. Просто Містер Лаконічність.»

- Голова гуде. Так на м’якому трохи стихне, - каркає пояснення Харон.

Нарешті Буч знаходить що відповісти, ніяково посміхаючись:

- На колінах не сильно-то м’яко, стратегу.

- Я думаю інакше.

Ось так от. Думає він інакше. І посміхається своєю гулячою пикою. Теж інакше. Ну зашибісь просто, Буч Делорія, вас клеїть старий здоровенний гуль-найманець. Браво, хлоп-хлоп-хлоп! Це досягнення всього життя!

- А чому б і ні? Давай падай.

Буч запрошувально поплескує по стегну. І Харон просто встає, підходить, і знову опускається, укладаючись головою не на ноги, а на живіт - до ніг він лише притирається, напівлежачи.

«М-м-моніка Пресвята!»

Чути шурхіт і кроки. Сто Перший повертається.

- Ого. Я пішов у якусь аномалію?

- Типу того, - задоволено мукає Буч, кладучи руку на головешню гуля. Гм, навіть не бридко. Він кілька разів погладжує цей майже облисілий казанок.

Гуль лише заплющує очі, крякнувши наостанок перед легкою дрімотою на новий день.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне