Йес-мен/Кур'єр Пре-гет, неозвучені почуття

Йес-мен нікому не бреше. Йес-мен усім допомагає. Йес-мен відчуває себе трішечки краще, коли його б’ють.

«Так мені й треба!» «Поганий робот! Поганииий!», - виє робот. Перший крик виривається, коли Кур’єр, не стримавшись, лупанула його прямо по дисплею. Ще тоді, коли Бенні, виродок-однак-друг, звалив із платиновою фішкою, залишивши сек’юритрона, який не може брехати, за не замкненими дверима.

Другий крик змушує затискати вуха всіх довкола, коли Кур’єр знову зривається, посеред битви. І плутає (хоча ні, вона чітко розрізняла своїх і чужих), і б’є якоюсь арматуриною бідолашного Йес-мена прямо по головному блоку з процесором. Добре що той укріплений зверху більше, ніж з боку дисплея.

Йес-мен мучиться, а Кур’єр дивується. Вона й забула що той уже колись кричав. Майже так само.

Йес-мен думає. Його мислення аж ніяк не людське, і він згоден із цим. Але все одно не розуміє як і коли йому почала подобатися Кур’єрка. З Бенні такого ніколи не було. Може, це йому вшили в підпрограму? Чисто на «генетичному» рівні.

Чи не так?

Йес-мен змушує себе зупинити всі прорахунки-розрахунки. Йому вистачає цього неточного, втішного факту для подальшого спокійного життя.

Однак «природна» сутність сек’юритрона не дозволяє собі зупинитися на настільки безглуздих обчислювальних результатах.

Кінцеві результати ще безглуздіші.

- Йес-мен, у тебе точно немає агорафобії? Виглядаєш знервованим.

Кур’єр не посміхається, але її голос звучить м’яко. Душевно так. Ось! По-товариськи.

- Усе чудово, - радісно (а як іще він може?) лепече Йес-мен і думає додати «Кур’єр» або «номер шість», але вчасно затикається.

Ця «прогулянка» від Стріпа до Ґудспрінса була винятковою - бо цього разу Кур’єрка вирушила в дорогу тільки з сек’юритроном, що раніше бувало лише раз. Друзі Кур’єра (і добрі знайомі самого Йес-мена, так, він не боявся так думати), розподілилися по своїх невідкладних справах. Навіть Аркейд відхилився перевірити своїх колег-лікарів разом з ЕД-Е, Кесс і Рекс відійшли від них на недалеку відстань - в «Атомний ковбой». Бун, якому провідувати рідне місто тепер зовсім не до снаги, разом із Раулем записався на завдання з пошуку всіляких деталей для «Срібної лихоманки». Фрісайд був на диво рідним містечком навіть для самого Йес-мена. Набагато теплішим за Стріп, попри дітей, що харчуються щурами, і головорізів у кожному підворітті.

Можливо, варто знову розсипатися в компліментах?

- Я люблю тебе.

Кур’єрка спотикається, але навіть не чортихається, а просто застигає на місці. Йес-мен від власної фрази, що несподівано вирвалася, теж вражено гальмує. Його довгі трипалі руки-клішні мимоволі тягнуться до дисплея, наче він хоче прикрити ними рота, який незмінно висміхається на всю широчінь.

Минає лише мить, і поки обчислювальні функції робота в паніці метушаться для вирішення ситуації, голова Кур’єрки починає повільно повертатися в його бік.

Ще ніколи програма сек’юритрона не працювала з такою швидкістю.

- Як собака кротощура, а дутень касадора-а-а-а, - видушує Йес-мен, погойдуючись на колесі туди-сюди. Довгі руки вже широко розведені в сторони, а «пальці» теж трохи рухаються. Вони мають імітувати танцювальні рухи, але це напевно виглядає як тремор - тобто глюк.

- Боже мій, - каже Кур’єрка. Її очі широко розкриті, але тон залишився таким самим теплим. Можна сказати, навіть теплішим. А ще на наступній фразі вона обдаровує робота, який співає справжню дурницю, щирою посмішкою! - Невже Йес-мен навчився жартувати й співати одночасно?

- Я тільки вчуся, - сек’юритрон перестає видавати ці жахливі звуки, опускає руки, тепер тримаючи їх нижче від дисплея, немов проявляючи скромність. - Виходить?

- А як же! - Кур’єр коротко сміється, і програма Йес-мена нерозумно викидає порівняння з дзвіночками, яких робот ніколи не чув наживо.

Вони котять далі, точніше котить робот, а Кур’єр звично поспішає легкою риссю.

Скоро стане видно вивіску Ґудспрінса.