Повернутись до головної сторінки фанфіку: Фоличне радіоконструювання

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Сто Перша виросла тією ще сволотою. Вона стала такою аж ніяк не через Пустки, а ще від самого початку своєї історії, зі Сховища 101. Здавалося б на перший погляд, що тут такого? Що могло піти не так? Адже в неї було все, ну або майже все: добрий батько-вчений, який завжди знаходить час почитати Біблію для своєї доньки, як спосіб збереження пам’яті про свою покійну дружину; приятелька - донька Наглядача, яка завдяки деяким маніпуляціям завжди прикриває спину; тупі задираки з їхнім лідером, який тишком-нишком не проти разом викурити кілька дефіцитних цигарок, причаївшись у комірчині впритул до вентиляції. І безліч інших дрібниць, зокрема й кумедний Містер Помічник Енді. Сто Першій завжди було цікаво спостерігати, як він поводиться зі своїми лезами та пилками…

Ну, а щойно вона звалила, як сказав Енді про її батька, на «свіже повітря», тоді вся її суть змогла вилізти назовні без прикриття. Сто Перша не стала рейдером або работорговцем. О ні, вона приміряла на себе різні шкури, поверталася до колишніх занять, але найчастіше проводила час як найманець. Це нове життя було їй до смаку. Нові приятелі теж припали їй до смаку.

Мабуть, якби в неї були серйозні плани, Салун Моріарті міг би згодом змінити свою назву на просту і містку «Салун 101». Пощастило ж цьому старому хріну, що вона кинула цю затію-надію.

Ще Сто Першій неймовірно сподобалося заводити напарників. До команди справа не доходила, бо «напарники» доводили все до крайнощів і, ну… самі винні. Крім Джеріко. Як було приємно патрати цього підлого зрадника…

А чого вартий був час із тим нещасним контрактником, смердючим гулем і просто буркотливим воякою. Харон її то веселив, то дратував своєю постійною апатичністю. Іноді в ньому прокльовувалася манія справжнього «партнерства» і навіть «наставництва». Але Сто Перша швидко вирішувала такі справи, давши зрозуміти цій загниваючій туші, хто тут ас, а хто пас.

Було сумно одного разу розійтися з ним у думках, і майже зі смертельними наслідками для обох, вирішити кому вийти з бійки живим. Хоча чого там вирішувати: Сто Перша, як остання сука, ще довго стояла над трупом гуля, зловтішно всміхаючись, міцно вхопившись за вивихнуту руку, а другою притримуючи відбитий шлунок. Вона важко дихала, раз у раз зриваючись на хрипи, і не могла втриматися від смішків, що виривалися з неї дивним сипінням.

Тоді йшов третій повноцінний дощ, що переходив у зливу, яка перетворювала Столичну Пустку на ще більш брудне полотно, ніж зазвичай. Третій повноцінний дощ, позбавлений тієї величезної дози радіації, що зазвичай.

Третій дощ після смерті батька, на якого Сто Першій, якщо визнати, було насрати. Абсолютно і повністю.

«Пішов ти нахер», - її слова після повернення з віртуальної реальності.

«Ти мені не потрібен», - принаймні тепер, коли татусь разом із донькою залишилися в цьому радіоактивному пеклі.

«Скатертиною дорога», - якраз перед колотнечею з Анклавом.

І смерть батька ні краплі не торкнулася Сто Першої, тому що вона виросла егоїсткою. Тому що Джеймс виростив її з сухого обов’язку, завжди думаючи лише про свій проєкт, у процесі якого трапилася заковика у вигляді смерті його дружини.

«Мрія… Яка нахер мрія, батьку? Ти хіба не бачиш, що таке справжнє життя? Як можна було все це прибрати зі свого життя?»

І при цьому Сто Перша отруйно посміхається, бо на шиї в неї в’язка з людських пальців (їй байдуже, яких людей, головне - бабки та задоволення від чергового трофею); наплічники відверто рейдерські, зі здоровезними шипами; на тілі різні елементи броні, в яких є і метал, і комбінезон зі старою курткою, тільки теж оздоблені металом, а часом і кістками. Ліва рука в рукавиці Кігтя Смерті, а права впевнено вколює чергову дозу психо.

Як же їй стало весело у своєму новому житті.

З Бучем справи спочатку навіть налагодилися, але він виявився підданий тепличним умовам Сховища, і це зіграло з паїнькою поганий жарт. Бідний-бідний Бучі-Буч. Такий брутальний на вигляд, а як треба працювати по-сучасному, так одразу ж у штанці справ наробити хочеться. Ай-яй-яй. І здоров’я на снідання радтарганам. Утім, Сто Перша дозволила йому звалити до бляшанки Харкнесса. Їй і начхати на Буча було, і водночас хотілося побачити, що він робитиме, якщо справа знову обернеться бійнею, але… За старою дружбою Бучі визнавався в мерзенній душі Сто Першої непоганим хлопцем. Можливо, навіть більше ніж приятелем. Можливо, навіть другом?..

Хто його знає.

Собачатину Сто Перша спробувала в першу ж добу на поверхні, тож доброзичливому Псині, що зустрівся їй на шляху, вона дозволила пожити у своїй компанії до першого ж привалу без запасів їдла. Було смачно.

Супермутантів вона теж якось ризикнула куснути, але ця жилавість виявилася занадто ядреною навіть для неї. На кентаврів, слава Святій Моніці, Сто Перша навіть не задивлялася.

Однак, коли вона, з великими торгами, і здебільшого заради власної розваги, поперлася за ГЕКК, і зустріла Фокса… М-так. У перші ж хвилини знайомства повернулося ненормальне бажання знову ризикнути продегустувати монстрятину. Як смішно обернулося, що ця зелена громадина виявилася корисною. Певною мірою, коли було до смерті нудно, Фокс міг слугувати такою собі розважалкою. Програма «Філософія з супермутантом», ха-ха-ха!

Фокс теж пішов, не чекаючи великого замісу. Занадто вже гуманітарна він натура для постійних поневірянь у пошуках м’яса, як за його словами. Або якось схоже…

Загалом, Сто Перша із задоволенням пройшла захопливу пригоду під назвою «Виріж і розбомби всіх анклавців», після чого потиснула руки «світлим» ватажкам Братства Сталі, що гидливо кривилися, і звалила у захід сонця. Гаразд, у Пітт. Але ж його небо таке червоне від забруднень, чим не захід сонця? Там теж було весело. Як і серед боліт Пойнт-Лукаута.

Сто Перша виросла сволотою, а на Пустках стала ще й мерзотою. Сто Перша з гордістю носила свої трофеї, бридливість була їй невідома, а всіх напарників вона або розгубила, або угробила особисто. Єдиний, хто з нею залишився, був Сержант РЛ-3 моделі Містера Сміливця. Він нагадує їй Енді, але головне - саме нагадує. Робот став їй дійсно напарником і єдиним справжнім другом. Принаймні, так думає сама Сто Перша. Робота з Сержантом РЛ-3 суцільне задоволення і в ньому є саме те, чого бракувало в решти зустрічних-пересічних: любові до роботи.

«Біль просто слабкість, що покидає тіло! Ура!»

Сто Перша регоче, з гучним клацанням вставляє новий барабан у дробовик, незграбно притримуючи його рукою в рукавиці Кігтя Смерті.

«Ура, друже, ура!»

На них чекає замовлення.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне