Повернутись до головної сторінки фанфіку: Фоличне радіоконструювання

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

- Не раджу, - похмуро каже Сто Перша, закинувши ноги на стіл і попиваючи паршиве пиво. На голові в неї кавалерійський ковбойський капелюх, під час кожного нахилу «жолуді» пустотливо стукають.

Сара Лайонс завмирає, силова броня припиняє скрипіти. Вона невдоволено хмуриться, вдивляючись у кожну деталь усередині старої хатини, шукаючи пастку.

- Ти казала, що прибудеш до нас щойно зможеш, але від тебе нічого не чути більше ніж три тижні.

Сто Перша глузливо фиркає. Поки вона робить черговий ковток з горла, друга рука щось шукає в глибокій кишені плаща Регуляторів. Нарешті це щось виймається, і Сара в невірі витріщається на в’язку з відрубаних пальців. Найрізноманітніших: від великих до мізинців.

Перш ніж страж якось обуриться, Сто Перша єхидно кривить губи:

- Знадобилося цілих три тижні, перш ніж хтось занепокоївся моєю передчасною смертю, от як значить?

Деякі пальці майже згнили, якась гидота навіть стікає по парочці, і Сарі невтямки, як таке можна було носити хрін знає скільки часу у власній кишені. Вона продовжує хмуритися, стримуючи себе від гримаси відрази.

- Це що?

- Подаруночок, - задоволено вуркоче Сто Перша. - А ще причина моєї відсутності. Я вирішила збільшити колекцію заради твоєї радості. До речі, не бачу щастя і вдячності на твоєму праведному личку.

- Я чула, що Регулятори без почуття огиди, але ж не до такої міри.

- Ну вже вибачте великодушно, міс Сара Лайонс, - Сто Перша встає, ставить пиво на те саме місце, де щойно були важкі чоботи, і обертається до вартового. - Я так розумію, стільки кришок у тебе з собою все одно немає, і мені доведеться волочитися до Цитаделі. Так? Не хочу залишати своє гніздечко без нагляду…

Вона зумисне тяжко зітхає, помахуючи в’язкою пальців.

- Ти не пошкодуєш. Залиш свої ранні упередження, Сто Перша, на тебе в нас усі завжди чекають.

- Ну Сара, - регулятор прибирає всі глузливі нотки зі свого тону. - Ти ж розумієш, людей, які справді мене поважають без корисливості, можна перерахувати на пальцях. Ні, не по цих. І твого батька серед таких людей немає. Зауваж, він жодного разу не спростовував свого ставлення до мене.

- Сто Перша…

- Можеш увійти, - перебивають стража, - я відключила підривалку.

Сто Перша витягує вільну руку з другої кишені, в якій затиснутий детонатор. Сара Лайонс знову обурюється до німоти, проте ноги її спокійно переступають поріг. Силова броня на подив не гримить.

- Знаєш, Сто Перша… - тягне вона. - Я б могла постерегти твою хатину, а ти тим часом змотатися туди й назад.

- О ні, я ж помру від нудьги. Ти підеш зі мною. Зрештою, підривалка завжди оберігає мої скарби.

Командир загону «Левовий Прайд» скептично здіймає брову:

- Навіть якщо є ризик підірвати ці самі скарби?

- Безсумнівно.

Сто Перша усміхається, по-доброму, по-дружньому. Не гаючи часу, вона хапає сумку з брамінської шкури біля шафи в кутку, і насвистуючи крокує з дому. На вулиці ж, знову активувавши міни та іншу вибухівку, Сто Перша нерішуче пропонує:

- Гей, Саро… Пам’ятаєш, після бази «Адамс», ми жартували, що сходимо в кожне доброзичливе містечко на Столичній Пустці, і…

- … купимо сукні, - договорює Лайонс, м’яко посміхаючись при згадці про ті гарячкові плани після перемоги. - Так, як таке забути? Ти б хотіла втілити наш шопінг у життя?

- Обов’язково, раз у мене стільки часу, утілення Братства. Е-е, у тебе броня-броня!

Сара Лайонс сміється, розслабляючи кулак, що мав ткнути балакучу дівчину в плече, а Сто Перша зніяковіло бурчить, і ховає в’язку смердючих трофеїв назад у кишеню.

Здається, у їхніх списках першим пунктом були сукні жовтого кольору…

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне