Сто Перший/Харон, Романтика, гумор, явна згода

Харон дивиться на Сто Першого і думає про те, що скажи йому хто у 2077-му про таке його майбутнє, він би покрутив пальцем біля скроні й розсміявся.

Та щоб він, здоровий, запеклий… гуль, котрий сам по собі навіює відчуття небезпеки, … ось так вклепався.

Сто Перший виріс таким самим велетнем, виправдовуючи хороші умови життя в Сховищі, і заразом некомфортність серед занизьких стель.

При першій зустрічі Харон не подав вигляду, але його прям пробрало від такої ж аури невидимої загрози, що й у нього самого.

Але різниця між характерами виявилася колосальною.

- Хароне, друже, давай по пивку?

Сто Перший весело скалиться і простягає майже чорну пляшку тілоохоронцю (якому досі невтямки навіщо такому умільцю тілоохоронець).

- Так, не відмовлюся.

Відповідає гуль як завжди хрипло і флегматично, але в душі трохи посміхаючись. У реальності ж, він був упевнений, що крім лицьових м’язів, відповідальних за насупленість, решта давнісінько атрофувалися.

Якийсь час вони мовчки сидять усередині нової оглядової прибудови в Мегатоні, і п’ють пиво, милуючись через вікно на багаття рейдерських привалів. Небо Столичної Пустки як завжди похмуре, але вряди-годи в ньому є величезні діри, які дають помилуватися яскравими зірками.

Миролюбну атмосферу порушує тільки те, як дивно Сто Перший підсідає ближче, майже впритул. Ні, Харон і не звернув би на це уваги, але сама дивина в тому, що вільна від пляшки рука Сто Першого так акуратно лягає на його плече. Броню вони познімали для зручності, тож через легку тканину поло дотик вельми відчутний.

Харон не здригається. Він навіть знаходить у собі сили ігнорувати це, і продовжувати внутрішньо давити либу.

Але не тут-то було - Виходець зі Сховища присувається ще ближче, зовсім впритул. Гарячий бік відчувається крізь подвійний шар тканини. Запах у Сто Першого такий самий, як сам Сто Перший - бродячий. Пил, іржа, старе мило і дещиця поту.

Харон дивується, що його давно атрофований ніс зміг це все розпізнати.

Ще Харон злегка охуїває, коли Сто Перший нахиляється до залишків його вуха, і жарко видихнувши, напівшепоче:

- Не проти, Хароне, друже?

Якби гуль міг, по ньому б зараз забігали мурахи. Але мурах на такій шкірі давно не було, як і справжньої посмішки.

Внутрішня либа перестає тріщати й поволі гасне. На її місце приходить звична, а головне, реальна емоція - морда цеглою.

Харон не рухається з місця, але пляшку ставить убік. Від гріха подалі.

Сто Перший теж ставить своє пійло вбік. І з гучним вдихом натискає обома руками гулю на плечі. Харон піддається й опускається, але ноги не розпрямляє. А головне - не розставляє!

- Чого ти мовчиш, Хароне? Це ж по-дружньому, га?

Гуль подумки фиркає. Ага, так він і повірив цим інтонаціям, он як досі зубоскалить. Саме від такого нахабства все ще не вирішив, від чого б і справді не розважитися. Однак, ця реалістична приязність, теплота, непідробні іскри в очах, щойно гляне на нього - скаліченого, приреченого, монстра… щирість на тлі обридлої маски веселуна підкуповує.

Ширінка розстебнута, під футболкою вже нишпорять (просто смішно), у самого Сто Першого і рум’янець трохи проявився, а він, як і раніше, колода.

Еге, подумати треба ще трохи.

Ну в чому плюси, наприклад? Секс. Добре, його не було вже сто років із гаком. Що ще? Зіпсовані стосунки з роботодавцем, який став цілим напарником? Це вже мінуси. З них на додачу можливість стати підстилкою з гарматою. А що, безплатно і до Нови ходити не треба.

Харон підіймає руки, але цією дією змушує застигнути радісний вираз пики Сто Першого, бо він ними не допомагає, а перехоплює чужі граблі. На запитальний погляд нарешті розкриває рота й ворушить зсохлими губами:

- По-дружньому й у Харі можеш попросити, раз на гулів потягнуло.

Він очікує, що йому зараз вріжуть, ось-ось стиснеться кулак і влетить прямо в ость. Але ні, Сто Перший таки хмуриться, випрямляється, незграбно обтрушує низ майки, і мовчки повертає голову до вікна.

Образився чи що? Та ні, дорослий мужик же. Думає мозкокашою, щоб відповісти такого.

За кілька секунд, коли Харон мало не вирішив сам піднятися, Виходець зі Сховища нарешті знову повертає голову, і зосереджено дивиться гулю в очі. Веселості в погляді більше немає, і ця справжня серйозність знову пробирає гуля.

- Хароне, ти не подумай що я так, заради інтересу лізу. Ти взагалі хороший друг, і забрав я тебе з Підземелля, бо зрозумів, що станеш ним ти точно. Просто, я цеє… Ну, на ділі ти симпатичний дуж- не подумай, я не кепкую! Аргх, - Сто Перший роздратовано сіпнув щокою, махнув рукою. Ось вона, зрілість. - Можна поцілувати?

Запитання б’є під дих, як супермутант суперкувалдою. Внутрішньо Харон так витріщив оченята, що ті ледь не вивалюються з орбіт, зовні ж він тільки трохи ширше розплющує їх.

- Можна.

І голос хрипить немов сильніше, і навіть серце дає про себе знати. І Харон сподівається, що в його хворих водянистих очах хоча б трохи видно той спектр почуттів, що він відчуває.

Сто Перший цілує палко, притискається грудиною, а однією рукою, не гаючи часу, як то кажуть, знову спускається до області ширінки гуля.

Харон би й радий перевернутися і змінити позицію, от тільки його так добре цілують…

Вони перериваються, дихають немов після запливу зі спорядженням за плечима; в очах Вихідця зі Сховища такі іскри, що скоро й осліпнути можна; а Харон знову внутрішньо усміхається.

Сто Перший від нетерпіння штовхається просто в одязі, і коротко стогне. Харон зі свого боку перестає зображати колоду, і його руки допомагають позбутися штанів.

- Такий завжди… неприступний, - з перервами на поцілунки вимовляє Сто Перший. Голос його часом наче потріскує. - Гордливий, сумирний… Кам’яний, так? Тепер побудеш кам’яним в іншому сенсі…

Його рука міцно стискає збережену гідність Харона, і в гуля нарешті виривається стогін.

Вони якийсь час надрочують одне одному, перш ніж Сто Перший рішуче влаштовується між ніг тілоохоронця. Саме час змінити позицію, а не то скоро буде пізно. Харон міцно стискає боки напарника, так, що в того ледь ребра не тріщать.

- Не хочеш далі? - Сто Перший запитує м’яко, але немов підбурюючи. По ньому видно, що хватка в гуля справді залізна.

- В іншому вигляді.

Після сказаного Харон поривається вгору, але не тут-то було!

- Ні-ні, сьогодні буде саме так, - Сто Перший знову шкіриться, і точно хизуючись, облизує свої пальці.

Хватка Харона слабшає тільки тоді, коли ці пальці добираються куди треба.

Внутрішньо Харон знову стогне, і з подивом помічає, що робить те ж саме в реальності.

А за вікном так само палають рейдерські багаття і сяють вряди-годи видні зірки.