Повернутись до головної сторінки фанфіку: Фоличне радіоконструювання

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Анотація

присутня смерть

Повний текст

 

Кур’єр-Сто-Перший дивиться на свої закривавлені руки.

Кур’єр-Сто-Перший думає, що це зайшло якось далеченько.

А паскудно то як. На душі й від того, що кілька куль 32-го калібру зробили дірки в його боках. Але його селезінка з печінкою й не таке переживали.

Прорвемося, так, Буч? А потім битимемося в барі «У керма», на старому кориті-місті Рівет-Сіті, за кухлем гівняного віскаря?

Будемо повільно зализувати рани в Мегатонні, і вести тихі бесіди про всяке, так, Хароне?..

Говорити про різні залізяки, Кросс?..

Знову філософствувати, Фокс?..

Заляжемо десь на Мінному полі, Псина?..

Чи безпечно затискати своє м’ясо руками в чужій крові? Це ж типу негігієнічно і все таке. Але як же боляче, Свята Моніка, що за муки! Ах, чорт…

Впораємося і підемо далі, правда, Кесс? Будемо зіллєварити твій самогон перед багаттям і чаклувати над усілякими історіями, лякаючи своїми голосами дрібних кротощурів у нічній Мохаве?..

Будемо шукати сузір’я через снайперки, Бун?..

Кутатися в зотлілі пледи на дахах занедбаних амбарів, Аркейд?..

Вести задушевні розмови й при цьому підйобувати один одного, Рауль?..

Постійно гостювати в Короля, Рексе?..

Друзі, чому все, що тепер залишилося від вас, це мої закривавлені руки? Де ви, куди поділися, га?…

Кур’єр-Сто-Перший кидає спробу виправити своє становище. Все одно останній докторський саквояж спорожнів тиждень тому.

(Такий завжди носив Аркейд)

Кур’єр-Сто-Перший дістає зі знатно пошарпаної спортивної сумки снайперку

(майже як у Буна)

і кладе на коліна. Потім він не дивлячись довго шукає останню пляшку хоча б якогось пійла. Знаходить пляшку віскі,

(віскарик на Столичній Пустці не дуже, але його Буч полюбив найбільше)

щоправда, кілька крапель одразу ж пропадають у сухій горлянці.

Кур’єр-Сто-Перший зітхає, і, крекчучи, зручніше вмощується на запилену землю, спершись спиною в єдину вцілілу стіну якогось сараю, і простягаючи ноги. Приправляє ковбойський капелюх,

(який носила Кесс, у смерті намертво затиснувши в руці свій медальйон)

і знову шукає випивку. Він трохи замислюється і вирішує перелити залишки ядер-рому в пляшку зі скотч-віскі,

(Рауль би оцінив ризик)

уже знаючи, що результат буде гівняним.

Рука тягнеться за пазуху, дістаючи з внутрішньої кишені картонний контракт, що ледь не стирається від будь-якого дотику,

(Харон, який каже, що йому тепер не важливий контракт, і вони можуть йти далі навіть без нього, досі гріє душу)

напевно такий самий старий, як і той, хто наймався за ним.

На поясі, біля підсумок, висять брязкальцями два нашийники: червоний зі штучної шкіри й коричневий із шипами.

Таким же брязкальцем на шиї бовтається чужий жетон Братства Сталі, який треба було залишити в Цитаделі.

До голови спадає думка переглянути на Піп-Бої всілякі філософські нотатки одного супермутанта, які записувалися заради сміху. Ні, це вже зайве. Достатньо просто з усмішкою згадати про них.

Кур’єр-Сто-Перший відчуває як стікає кров’ю, але лише підносить до губ забійне пійло.

Кур’єр-Сто-Перший згадує всіх своїх близьких і усвідомлює, що починає марити, адже ось він їх згадує, а ось не розуміє, куди вони поділися.

Кур’єр-Сто-Перший робить ще один ковток, морщиться і ставить цю намішану гидоту вбік.

Він сильніше кутається в плащ, з теплотою стискає стару картонку, відчуваючи нагрітий жетон, затишність від капелюха на голові та інші дрібниці, які так невловимо нагадують йому про всіх, хто був таким дорогим.

І яких уже не повернути.

Кур’єр-Сто-Перший рвано зітхає і сильно здригається, востаннє прикривши повіки.

    Поскаржитись
    Ставлення автора до критики: Позитивне