Обітниця молодят

— Локі! Локі, ти тут? — Сіф знала принців з дитинства, коли вони разом ковзалися на ідеяльно відполірованій підлозі коридорів замку, збиваючи слуг з тацями та гінців з дорученнями. Тож вона знала, що Тора найлегше знайти у зброярні чи в Геймдала, а молодшого Одінсона — в палацовому саду. Ще й тому, що це було улюблене місце його матері.

— Сіф? Я думав ви з батьками вирушили до Ванагайму, — помітивши стурбоване обличчя подруги, Локі також спохмурнів: — Що трапилося?

— Батьки вирушили до Ванагайму готувати все до весілля.

— Це ж чудово! Хто одружується?

Тиша, що простяглася внутрішнім двором замку, говорила гучніше за слова. Дівчина могла і не відповідати, але за кілька хвилин, ніби отямившись від шоку після незручного запитання, вона продовжила:

— Я. Батьки вирішили, що я маю вийти заміж.

— Зрозуміло, — справді, це не було дивним для Асґарду, як і для більшости королівств, щоб батьки обирали для своєї доньки нареченого, але Локі завжди був кращої думки про маму і тата Сіф. — І кого вони обрали?

— Не знаю. Когось з асґардійської знаті, напевно.

— Авжеж, на менше ти і не заслуговуєш.

— Чому ти говориш це так, ніби це щось хороше? — ніби усвідомивши, що бог не розуміє глибину її трагедії, Сіф додала: — Я не хочу заміж.

— Я просто щойно подумав, а що як… що як це Тор?

Звісно, Локі знав про те, що Сіф ним захоплювалася. Неможливо було не знати, адже вони із Тором завжди були нерозлучні: і на полі битви, і на бенкетах опісля. Та, мабуть, Тор сприймав Сіф радше як молодшу сестру, у Локі і в самого часом складалося таке враження, що вони більш родичі, ніж він сам із Тором.

— Думаєш, якби Тор хотів зі мною одружитися, то не сказав би мені сам? Не сказав би тобі?

— Справді, — приречено визнав Локі й одразу спробував віджартуватися: — Як би він без мене організував заручини.

— Локі! Ти можеш хоч раз до чогось поставитись серйозно?

«О, Сіф, якби ти знала, наскільки я зараз серйозний», — подумав він. Не враховуючи брата і матері, Сіф була його найближчою подругою, хоч вона сама і не вважала так. І хоч як вони часом сварилися, особливо після жартів бога, та навряд хтось инший міг би стати йому таким близьким. І хай би Локі мільярд разів був богом обману, але подругу залишити в біді не міг. Не в найближчу сотню років і, мабуть, взагалі не в цьому часоряді.

— Чим я можу тобі зарадити? — без звичного саркастичного тону запитав він. Це було логічно: якщо Сіф прийшла до нього жалітися, то, певно, вже мала якийсь плян.

— Якби тільки я знала, хто це, можливо, могла б переконати його скасувати весілля. Якби ти тільки поговорив з королевою-матір’ю…

— Авжеж. Звісно, я поговорю.

— Дякую, Локі! — Сіф рвучко його обійняла. І попри те, що леді-воїтелька була щирою як у виявах ненависті, так і у виявах дружніх, та неприємне відчуття, ніби її наміри були не надто відвертими, чи навіть еґоїстичними, не покидало Локі.

Крім цього, була ще якась незрозуміла тривога, пов’язана із цими раптовими заручинами Сіф. З асґардійської знаті лише принци та Войовнича трійця були відповідного віку, щоб вважатися жонихами богині. Утім Гоґун вже був одруженим, а гордість батьків Сіф ніколи б не дозволила їм зробити дочку другою дружиною. Вольстаґґ… відверто кажучи, був занадто легковажним та і не мав аж таких статків чи слави, його батько був простим ковалем, а мати — цілителькою. Фандрал, єдиний, хто потрапив у Войовничу трійцю просто з військової академії, а не з легкої руки Одіна, був також єдиним, чиї батьки не змогли б примусити його до весілля, адже загинули під час війни з темними ельфами. Це вже не кажучи про те, що вони з Локі обмінялися взаємними обіцянками ніколи не одружуватися.

Можливо, це справді був брат? Тор ніколи не вмів зберігати таємниці, а проте, якщо він вже щось вирішив, то твердо стояв на своєму. Імовірно, він зміг умовити батьків Сіф, хоча, напевно, і вмовляти довго не довелося, адже Одінсон був надзвичайно вигідною партією.

І однаково щось у цій логіці було не так.

— Матінко, я можу із вами поговорити? — якщо Фріґґи не було у тронній залі чи саду, звідки він щойно прийшов, то богиню завжди можна було знайти в бібліотеці палацу.

— Звісно, любий, що тебе тривожить?

— Ви знаєте за кого видають заміж Сіф?

— О, Локі, — на обличчі Фріґґи з’явився вираз невимовного шкодування. — Тобі краще поговорити з батьком.

— Але я не хочу говорити із ним. Невже ви не можете мені сказати?

— Пробач, та це його рішення, тож із ним його й обговорювати.

— Але ж вона моя подруга… — Локі знесилено опустив погляд в підлогу, ніби знаючи, що не матиме достатньо сил, щоб сперечатися із матір’ю.

— Я знаю, як ти любиш її, любий, — Фріґґа узяла обличчя сина у свої долоні. — Як подругу, авжеж. Можливо, навіть як молодшу сестру. Але я пообіцяла твоєму батькові…

— Але ж вона цього не хоче! — тон Локі підвищився лише на дрібку, та через те, як близько вони стояли, здавалося, що він кричить на матір. Він винувато сховав очі.

— Ти можеш прийняти рішення свого батька і поважати його? — побачивши, як із горла Локі рветься протест, богиня продовжила: — Чи хоча б прийняти те, що я поважаю рішення твого батька?

Принц втомлено опустив плечі, немовби прийнявши на них іще один тягар. Він справді не мав сил сперечатися із матір’ю — ні зараз, ні коли-небудь. Та Локі мусив дізнатися, кого ж обрали для Сіф у пару, і, за можливості, скасувати весілля.

***

— Ти слизький, бридкий, підлий слимак! — Локі ніколи не був сентиментальним до мідґардських напоїв, утім зараз він був би радий, щоб ранок почався із кави.

Натомість в його спальню залетіла розлючена Сіф, залишаючи слід від ляпаса на обличчі бога, який дивом встиг за кілька хвилин до того відліпити себе від ліжка і вдягнутися. Ніч для Локі була важкою і повною роздумів, адже здавалося, що він випускав з поля зору якусь ключову деталь, настільки ж очевидну, як Йормуґанд посеред Раґнароку. Вчора поговорити з Одіном не вдалося, і не стільки тому, що принц сам не хотів, як тому, що Всебатько, здається, старанно його уникав.

Локі пильно оглянув Сіф на предмет будь-якого вияву його підступних чарів, про які він міг забути, як тоді, коли відрізав її коси, але нічого такого і близько не було. А однак, богиня перед ним, здавалося, от-от і навчиться у Султура здібности видихати вогонь.

— Я впевнений, що як ми спокійно усе обговоримо…

— Спокійно обговоримо?! Я прийшла до тебе учора, уся така «леді в скруті», а ти що? Лише зловтішався з мене?

— Наскільки б це не було схожим на мене у звичній ситуації, вчора я був щирим, — Локі ледь встиг виставити перед обличчям руку, блокуючи ще один удар. Цього разу Сіф не гралася і використала кулак. — Присягаюся.

— Присягатися можуть лише ті, в кого є честь. Ти ж усе знав і переконував мене учора, що мене видають за Тора. З усіх твоїх збочених жартів, цей найгірший.

— Сіф, я говорив із матір’ю, та вона мені не сказала, за кого тебе хочуть видати твої батьки. Сьогодні я говоритиму з батьком і…

— Я не хочу більше це слухати! — богиня роздратовано обернулася до Локі спиною і вибігла у двері, крикнувши наостанок: — Я знаю, що ти бог обману, та не обов’язково потопати в брехні.

Обличчя горіло, та не в місці удару. Невже Сіф, його найкраща подруга, справді могла подумати, що він не сказав би їй про щось таке важливе? І чому вона очікувала, що він знатиме про якесь там рішення Одіна стосовно її весілля?

— Локі, — з роздумів бога вивів голос Фріґґи. — Батько хоче з тобою поговорити.

Його важкі кроки луною відгукувалися під високими стелями замку, але Локі цього не чув, поринаючи цілковито у власні думки. Чому Одін вирішував, з ким Сіф піде під вінець? Хто з їхнього покоління міг бути нареченим Сіф? Хіба що…

Та ні, дурниці.

От тільки, окрім Тора, в Одіна був іще один син, навіть якщо часом він бажав иншого.

— Це ж я, чи не так? Ви хочете видати Сіф за мене, — він не збирався бажати Одіну доброго ранку, замість цього перейшовши одразу до суті.

— Я ж казала, що він здогадається, — суворо мовила Фріґґа. Утім, такий її тон був спрямований не до Локі, а до короля. — Вибач, синку, нам варто було раніше тобі сказати…

— Фріґґо, — у відповідь тон Всебатька став холодним. Іноді Локі замислювався над тим, чи насправді королівське подружжя Асґарду любило одне одного, але потім його сумніви завжди розбивалися об ніжний та люблячий погляд матері. Навіть якби Одін був абсолютно нездатним до емоцій, її неможливо було не любити. — Я сам із ним поговорю.

— Ні я, ні Сіф цього не хочемо, — твердо заявив Локі. На відміну від ситуації з Фріґґою, з Одіном у нього завжди були сили сперечатися.

— Родина Сіф багато століть зберігала вірність трону Асґарду. Це найменше, чим ми можемо їм віддячити.

— Віддячити?! — бог спалахнув виправданим гнівом. — То я що, черговий трофей, який можна передати союзникам, щоб виявити повагу?

— Локі! — не багато зусиль знадобилося, щоб змусити Одіна теж розгніватися. — Тебе як рідного прийняли у цьому палаці, тож ти міг би виявляти трохи вдячности.

— Тож ось у чому річ? Звісно, батьку, як накажете, — зненацька голос Локі став крижаним, ніби серце Йотунгайму, і це лякало більше, ніж його раптовий вибух люті. — Тор знає?

— Твій брат зараз навідує Зевса у Місті Всемогутности, налагоджуючи наші зовнішні зв’язки. Тобі ж раджу зосередитися на внутрішніх.

***

Плян викристалізувався ще коли він повертався з тронної зали. Необхідні заклинання самі собою спливали у пам’яті Локі, ніби підживлені його злістю і соромом. Ніби важко було здогадатися, що Одін ось так легко розпоряджатиметься долею лише свого молодшого сина.

Підготовка зайняла менше часу, ніж він очікував. Насправді бути богом омани було просто, адже він робив усе просто перед очима охорони, яку Одін приставив до нього, побоюючись, що Локі просто піде геть. Хоча, звісно, це було неможливо, бо Геймдал ніколи не зрадив би свого правителя і не пропустив би втікача через Біфрост.

І саме це було причиною, з якої Локі купив дві теплі накидки — чоловічу та жіночу, прикриваючись тим, що має зробити майбутній дружині достойний подарунок. Пізніше він переконав королівського скарбника, що потребує солідної суми грошей, щоб замовити найкращу каблучку для ідеяльного освідчення.

І, звісно, він міг покластися в одному пункті свого пляну на вірного Фандрала, який під приводом парубоцької вечірки витягнув принца з палацу, а тоді провів найзаплутанішими вуличками і найзаповненішими наливайками, щоб позбутися охоронців, які неупинно йшли за ними назирці.

Авжеж, останнім та найскладнішим було поговорити із Сіф. З того моменту, як усім стало відомо про заручини, вона не виходила з дому, ба навіть з кімнати, уникаючи розмов із ким завгодно. Батьки, відчуваючи свою провину перед нею, ретельно слідкували за тим, щоб доньку ніхто не турбував. Та, авжеж, це не стосувалося її майбутнього чоловіка, побачивши якого на своєму порозі, вони наче розцвіли, сподіваючись, що Сіф буде так само рада його бачити.

Натомість, звісно, леді-воїтелька повалила Локі на підлогу, щойно той переступив поріг її кімнати, та приставила йому клинок до горла. На щастя, це ганебне падіння бачив лише Фандрал, який бачив його і в гірших позиціях, тож честь бога було майже збережено.

— Назви мені хоч одну причину не вбити тебе просто зараз.

— Тобі не пасуватиме вбрання вдови, — широко посміхнувся Локі. Лезо ледь подряпало його шкіру, пускаючи кров — геть не блакитну, до речі.

— Я б на твоєму місці відповідав на її запитання, — Фандрал і собі всміхнувся, спираючись на стіну. — А взагалі, ми прийшли тебе рятувати.

— Що? — Сіф підвелася, не даючи, однак, це зробити Локі, адже стопою впиралася йому в груди.

— Ну ти ж назвала себе леді в скруті, тож має бути і лицар, що тебе врятує, — до бога повернувся його звичний запал. До богині повернулося її звичне бажання йому врізати.

— У мого терпіння є межі.

— Весілля не буде, якщо не буде наречених, — побачивши, що Сіф усе ще не вловлювала нитку розмови, він м’яко продовжив, разом із тим обережно прибираючи її ногу і підводячись: — Тому сьогодні вночі ми втечемо.

— Ти здурів?

— Ну це як подивитися. Я б сказав так, — озвався Фандрал. — Але в нього є плян.

— Збирайся.

Як і варто було очікувати від найкращої воїтельки після падіння валькірій, Сіф взяла лише найнеобхідніше — трохи золота на перший час, мінімум одягу і, звісно, багато зброї. Щит, що складався до браслета, ніж, що можна було сховати в найменшу шпаринку, а ще — свій спис.

— Я готова. Та я все ще вважаю, що це божевілля. Як ми пройдемо повз моїх батьків, не кажучи вже про охорону Одіна?

— Ми з Фандралом вийдемо перші. Ти вдягнеш це, — Локі простягнув їй одну з накидок, що придбав раніше.

— Плащ-невидимка?

— Не існує такої речі, як плащ-невидимка, — розважливо помітив бог. — Але на будь-яку річ можна накласти екранувальне закляття. Це протримається лише пів години, тож нам варто поспішати.

— Стій, — коли Локі вже майже вийшов за двері, Сіф схопила його за руку. — Чому ти це робиш?

— Бо я справді вважаю, що ти заслуговуєш вийти за майбутнього короля Асґарду, а не за принца, якого не приймає навіть його батько, — тоді до голосу Локі повернулася лукавість. — І я вже довго чекав, щоб зіпсувати пляни Одіна. Шкода, що я не побачу його обличчя, коли виявиться, що ми втекли.

— Дякую.

***

Вони йшли в тиші. Маскувальне заклинання припинило свою дію, але це вже не мало значення — усіх трьох огорнула темрява глупої асґардійської ночі. Більш того, ніхто в здоровому ґлузді не попхався б у ліс за містом після заходу сонця. Навіть Локі, Сіф і Фандрал, які в юності часто вибиралися сюди після опівночі, йшли дослухаючись. Утім, вони боялися не мітичних чудовиськ з дитячих казок, а того, що їхній, власне, лише його плян зірветься через якусь незначну і дрібну необережність.

— Я не розумію, куди ми можемо тікати без корабля і без Біфроста, — пожалівся Фандрал.

— Корабель надто помітний, а Біфрост охороняє Геймдал, нам не пройти повз нього.

— Ти, мабуть, забув, що зір Геймдала дає йому змогу бачити весь Асґард і далеко за його межі, — попри те, що Сіф була зворушена благородним вчинком принца, вона в першу чергу була воїтелькою і скептично ставилася до такої очевидної прогалини у стратегії.

— Я приховав нас від його погляду за допомогою закляття.

— Обдурити самого Геймдала? Які ще таланти ти від нас приховуєш, Локі? — повернути веселість та впевненість життєрадісному від природи Фандралу було неважко.

— О, від тебе я не приховую жодних талантів.

— А що далі? — стримавши хихотіння, запитала Сіф.

— Біфрост не єдиний магічний шлях до инших світів. І ти дарма скинула накидку — там, куди ми йдемо, не надто тепло.

— Не кажи мені…

— Йотунгайм буде лише проміжною точкою. Я не можу вічно підтримувати закляття, що приховує нас від Геймдала, але його погляд рідко сягає країв за межами Дев’яти світів, тож із Йотунгайму ми підемо геть з володінь Одіна.

Голос Локі був незвично гірким. Хоч як би він не намагався вдавати, що лише радий вирватися з-під нагляду Всебатька, але якась ледь видима тінь на його обличчі виказувала, що покидати дім було важко. А надто коли він не міг попрощатися із братом і матір’ю і заледве вихопив можливість попрощатися із Фандралом.

— Ти не йдеш з нами? — здивовано зауважила Сіф, коли помітила, що плечі друга не вкриває дороге хутро.

— Хтось має залишитися і розповісти усе Тору, коли той повернеться. До того ж Локі залишив мені особливе доручення.

— Дякую, — пальці бога затрималися на долоні Фандрала трохи довше, ніж варто було, коли він передавав листа. — І попроси матір мене не шукати.

— Ти ж знаєш, що вона мене не послухає.

— То що? Готова? — Локі простягнув руку Сіф, вказуючи на портал. Вони увійшли у нього разом.

І хоч далі їхні шляхи розійшлися, бо воїтелька відбула в один зі світів, що підпорядковувалися Артеміді, а Локі — на Сакаар, бо яке ж іще місце пасувало б краще до його хаотичної натури, але знали, що зустрінуться знову, бо життя богів дуже довге.

–

— І що станеться далі в цьому часоряді?

— Нічого, Мобіусе, бо ми маємо його стерти для збереження порядку, — Равонна втомлено схилилася над паперами. Варіянти Локі виникали то тут, то там, лише збільшуючи ентропію і без того невпорядкованого Всесвіту.

— Я маю на увазі, теоретично, що могло б статися? — здавалося, Мобіус цікавився щиро.

— Тор віднайшов би Локі і разом із Фандралом і Сіф вони приєдналися б до групи «Вартових Галактики» і стали відомими, як найвеличніші герої Землі.

— І тобі не здається, що такий фінал був би кращим?

— Не має значення, що мені здається. Цього не може бути, тому що цього не може бути ніколи. Часоряд визначений творцями УЧВ і ми не маємо права відхилятися від нього через сентименти. Зрозуміло, Мобіусе?