Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Робота на #лфз2022 та #горнісерпень за ключем «Петтінг, поцілунки, ласки»
— Люба, ну навіщо вам той Джокер?
— Хто тут? — блондинка замахнулася битою, та богиня з легкістю зупинила її, виставивши долоню поперед обличчя. — Ти ж не та відьма?
— Деякі культури посилаються на цей титул, коли говорять про мене, але я надаю перевагу терміну «богиня магії та обману». Локі, до ваших послуг, леді, — голос Лафейдоттір лився, наче мед. Зрештою, це теж було важливою частиною її здібностей.
Відколи Тессеракт закинув Локі до всесвіту, такого подібного на його власний, а однак, кардинально иншого, настав час змін. Тут не було Месників, якщо не вважати за альтернативу цю групу злочинців, які вважали, що можуть врятувати світ. Що більш важливо — тут не було Одіна, який наказав би залишатися у чоловічій подобі. Тож Локі вбралася у найкращу асґардійську шкіру і пішла досліджувати світ, який належало підкорити. А ця «відьма», на яку полювали тамтешні мідґардійці… вона була схожою на непоганий спосіб досягнення мети.
— Тебе послав Пундик? — очі дівчини захоплено округлилися і Локі просто фізично довелося стримувати потяг до блювоти через усі ці любощі.
Богиня не розуміла, чому Гарлі та Джокера називали королевою та королем злочинного світу Ґотема. От якби їх розділити — тоді можна було б досягти того, що кожен став би довершеною версією себе. Локі посміхнулася цій думці і збиралася було вже йти, та від неї усе ще очікували відповіді, а асґардійка не звикла бути неввічливою.
— Зовсім ні, — вона широко посміхнулася до Квін. — Я тут представляю виключно свої інтереси.
— Гарлі, ну де ти там завіялась? — Локі не встигла зникнути з людських очей до того, як на неї направили дуло гвинтівки. — А ти що за тип?
— Вона сказала, що богиня, — з голосу Гарлі не зрозуміло, говорила вона із захопленням чи з насмішкою, але це навіть цікаво — досліджувати безум шар за шаром.
— Богиня? Як на мене, звичайний хлоп, який так і не переріс ґот-фазу, — Дедшот зневажливо усміхнувся, а втім, зброї не опустив.
— Хлоп?
— Смертні бачать мене такою, якою я хочу, щоб мене бачили, — Локі посміхнулася трохи поблажливо, і з цього не видно, що її терпіння було уже на межі. — А одначе, якщо дозволите, я відкланяюся.
— Не так швидко. Бог, богиня чи що ти там таке… що ти знаєш про ту тварюку, що захопила місто?
— Що вам не перемогти її самим. І ні, я не маю бажання доєднуватися до вашої суїцидально налаштованої групи…
— Нас називають «Загоном самогубців», — перебила її Гарлі, стенувши плечима. — Так краще звучить.
— Вас що, перепрошую? — богиня закотила очі. — Леді Квін, вам справді краще забиратися із цього місця. А вам, — вона кивнула Дедшоту, — раджу почати із брата. Тварюка сильна, але тупа.
Локі лукавила. Влаштувати усе так, щоб без неї не впоралися, а потім урятувати усих і приймати подяку (можливо, у вигляді президентської посади, вона поки згодна на таке) — це було дуже у дусі богині магії та обману. Утім, дуже не в її манері лізти супроти всемогутнього створіння з парою кинджалів.
Попри усю привабливість цього місця, була річ, яка богиню в ньому страшенно дратувала, а саме: вона не знала, яку силу у цьому світі мав Тессеракт. Так сталося, що камінь переніс її просто до вітальні Джокера, ще і в такий невдалий час, коли господар був дуже не в гуморі. Перше враження склалося не найкраще і, чорт забирай, тепер їй доводилося повертатися по реліквію. Точніше, йому доводилося повертатися.
— О, пане Лафейсон, а я все думав, коли ж ви з’явитеся, щоб забрати свою цяцьку, — Джокер посміхався, на відміну від двох охоронців, яким про бійку з богом нагадували численні синці, сховані під шарами костюмів.
— Бачу, хтось уже мав необережність її торкатися, — Локі зверхньо гмикнув, глянувши на купку попелу на підлозі. — Я відшкодую хімчистку.
— О, це зовсім не обов’язково, — чоловік підвівся, прямуючи до бога. — Якщо ви поділитеся, звідки взяли таку силу.
— Здається, я вже говорив.
— Та-та, у мене теж часом виникає комплекс бога, — посмішка осяяла обличчя Джокера і він дозволив собі легко пробігтися пальцями по плечах Локі, який встиг змінити асґардійське вбрання на елегантний костюм кольору воронового крила. — Але все ж..? Незаконні експерименти влади із пошуку невичерпного джерела енергії? Якесь випадкове відкриття в адронному колайдері? Чи, може, це щось із космосу?
— Думаю, останній варіянт найближчий до правди.
Бог поблажливо усміхався, дозволяючи себе торкатися. Поки це не заходило далі елегантного флірту, загравань на межі з демонстрацією сили, та вони усе ще були в кімнаті не одні. Цей Джокер, він дещо нагадував Локі його самого, зокрема методами та хитрощами. А ще він був геть не таким божевільним, яким видавався.
— То і ви теж..? — асґардієць лише плавно кивнув, схиляючи голову, щоб подивитися Джокеру у вічі. — Не думав, що прибульці можуть виглядати так само як ми, — «та ще і бути такими по-британськи привабливими», — додав подумки чоловік. Напевно, щось у погляді таки його видало, бо вираз обличчя Локі став іще більш самовдоволеним.
— Відішліть охорону і я знайду, чим вас здивувати.
— О, невже ви проти, щоб вони трохи подивилися? — бог стримувався, щоб не закотити очі. Можливо, він переоцінив здоровий ґлузд цього «короля злочинного світу».
— Я надаю перевагу вирішувати приватні питання у приватному порядку.
Низький голос Локі зробив свою справу. Як і завжди. Джокер відіслав охоронців і замкнув за ними двері. Далі мало б бути цікаво. Принаймні для нього самого, бо бог не вперше маніпулював таким чином. Та все ж, асґардієць вагався стосовно дечого — чи показувати чоловікові свою справжню подобу? З одного боку, опинившись у світі, де його ніхто не знав, він міг ходити у вигляді йотуна хоч увесь час. З другого — це викликало запитання та острах. З третього — Локі не був проти того, щоб його боялися, а ще це було непоганою перевіркою на упередженість.
Тож коли Джокер обернувся, позаду нього стояв високий чоловік зі шкірою кольору нічного неба узимку. Темний костюм елегантно обтягував його стрункий стан, а на плечі спадало пасмами чорне волосся. Погляд червоних очей детально вивчав чоловіка, ніби попередньо намічуючи ділянки, які треба дослідити цими тонкими, мов у піаніста, пальцями.
— Яка втрата — ховати таку красу за непримітною людською оболонкою, — слова давалися Джокеру складно, голову дурманила суміш хіті та майже побожного страху. І ще чогось, що він не міг зрозуміти.
Локі справді вивчав чоловіка. Стояв упритул, заглядаючи в очі, за допомогою магії видобуваючи з того спогади, які були б йому корисні. Скоро він вже знав, що треба робити.
— Я можу бути людиною, а ще — ким забажаєш, — він зробив ще півкроку вперед, притискаючи Джокера до стіни.
— Тоді будь моїм, — через пересохле горло репліка вийшла невідповідно голосною, та Локі лише задоволено облизнувся. Все ішло аж надміру за пляном.
Добре, що вони відіслали охорону. Бог сильно сумнівався, що чоловіки були готові почути звуки, які він видобував із їхнього боса. Він торкався холодними пальцями, дражнячи і не даючи наблизитись, відчути більше. Він цілував, пестячи язиком такі точки, яких, як здавалося Джокеру, ще не торкався ніхто. Він втискав чоловіка в стіну, показуючи силу, від якої той божеволів іще більше.
Джокеру було мало. І водночас він боявся, що просто не винесе, якщо дотиків стане забагато. Стіна була такою собі опорою, а просити переміститися на ліжко він не смів. По-перше, бо він ніколи ні про що не просив, лише наказував. По-друге, бо наказувати богові було моторошно. Тож Джокер відчайдушно впирався у тверду і холодну поверхню позаду, прикушуючи губу, щоб не стогнати занадто голосно (бо не буде ж він тішити еґо чоловіка, якого щойно зустрів).
Локі встиг було забути, як гостро відчувалося тепло, коли він був у йотунській формі. Він проводив шиєю чоловіка до порожевілої щоки, щоб спрямувати його погляд лише на себе, і це відчувалося так, ніби він занурив пальці в пісок на березі моря посеред липня. Стискав сідниці, злегка розводячи їх і впихаючи стегно між розставлених ніг, ніби даючи Джокерові додаткову опору, про яку той молився.
Бог посміхнувся — цей крок був не для того, щоб утримувати чоловіка на межі ґлузду, ні, він задумав штовхнути того в обійми безуму. У такому положенні він міг злегка подаватися вперед, тиснучи на чужий пах, і не відволікатись при цьому від пестощів шиї та обличчя. Скоро на ніжній шкірі не залишилось жодного місця, якого не торкнулися б язик, губи чи пальці Локі. Часто — усі разом і саме у такій послідовності. Макіяж розтікався обличчям, іноді залишався на темно-синіх пучках, та він не зважав.
Бо Джокеру було добре. Йому було жарко, біла сорочка намокла і просвічувалася, він важко дихав і рухався назустріч доторкам стегна, щоб нарешті отримати розрядку. Натомість дотики припинилися зовсім і асґардієць суворо поглянув на нього згори вниз. Джокер майже насмілився сказати, що як він уже почав, то жахливо грубо буде не закінчити почате, але його заткнули вимогливим поцілунком. Вологі язики перепліталися, ліва рука Локі погладжувала чужу потилицю, час від часу посмикуючи кислотно-зелене волосся, щоб поглибити цілунок ще трохи, а права… Права рука бога опустилася між ніг чоловіка, погладжуючи і стискаючи у шаленому ритмі, за кілька хвилин доводячи того до стану неспроможности стояти на своїх двох.
Він м’яко опустив Джокера, що усе ще дрібно тремтів і не міг сфокусувати погляд, на підлогу, розриваючи поцілунок. Один є. Локі посміхнувся й узяв до рук Тесеракт, із задоволенням відмітивши, як магічна сила каменя відгукується на його власну. Добре.
— Не йди, — прохрипів Джокер. Він уже стояв на ногах, хоча і не так твердо. До того ж йому доведеться багато пояснювати своєму оточенню стосовно свого зовнішнього вигляду.
— Боюся, це була одноразова акція.
— Я знайду тебе, — в його голос повернулася впевненість, тож це звучало, як погроза.
— Не варто, — бог зник у порталі.
Локі сиділа на даху багатоповерхівки. Приємно було нарешті змінити подобу, тим більше, що ця послужить їй набагато краще зараз. Під ногами палало місто: так, ця відьма накоїла лиха значно більше, ніж вона у Нью-Йорку. А все ж варто було визнати — було у руйнуванні щось, що зачаровувало. Щось, що змушувало з головою віддатися хаосу.
І вона віддавалася сповна. Довелося додати декому трохи рішучости, иншій — ще більше жорстокости, і ось — результат богиня мала б побачити з хвилини на хвилину. Це було найприємнішою частиною роботи покровительки магії та обману — дивитися, як плян повільно втілюється у життя, а його учасники навіть не знають, що вона доклала до цього руку.
Звісно, Гарлі її бачила. І той стрілець теж. З одного боку, можна було убити двох зайців одним ударом: Дедшот застрелить дівчину, Джокер прибере Дедшота. З иншого боку, найманець не влучив, а Квін однаково летіла на асфальт з висоти двадцять сьомого поверху. Трясця. Богиня витягла зі схованки Тессеракт та відкрила портал, переносячи себе та смертну подалі від епіцентру.
— Ти?! Поверни мене, там Пундик.
Локі справді стримувалася, щоб не закотити очі. Були, бачили, не надто вражені.
— Ні, — вона перейняла дівчині шлях, заключаючи ту в обійми. — Мені шкода, леді Квін.
— Ні-ні-ні! Цього не може бути… він не міг… — Гарлі зайнялась плачем, не зважаючи на те, що знаходилась в кільці чужих рук.
— Гелікоптер спалахнув і упав. Хіба там міг хтось вижити? — богиня не здивувалася б, якби Джокер вижив. Такі, як він, не помирають легко. Однак, поки вона не знала напевне, навіщо тішити дівчину марними надіями, чи не так?
— Ти ж богиня… бог… не важливо! — Квін випручалася з обіймів, вигукуючи трохи роздратовано і дуже відчайдушно. — Хіба ти не можеш його повернути?
— На жаль, не той бог.
— А вона? — в очах Гарлі загорявся божевільний, а від того — небезпечний вогник надії.
— На її місці я б сказала, що можу його повернути, лише щоб заволодіти тобою, — відверто сказала Локі. Вона не зустрічала таких богів у своєму всесвіті, тільки читала крадькома у бібліотеці, коли Фріґґа не наглядала. В Асґарді істот із такою силою називали темними ельфами. В Асґарді з такою силою рахувалися, її побоювалися, саме тому і знищили.
Смертна більше не схлипувала, хоча все ще була засмучена. Її одяг… богиня майже хотіла сказати їй прикритися, та момент був не найкращий, тож вона лише начаклувала покривало, загорнула у нього Гарлі і відійшла убік, не заважаючи їй приймати рішення. Тесеракт приємним світлом осяював обличчя і це додавало впевнености у тому, що вона мусила зробити. Зрештою, якщо домовитися не вдавалося, їй самій було небезпечно жити у світі із такою могутньою потолоччю.
— Я хочу вбити тих, хто убив Пундика, — впевнено мовила дівчина, наближаючись до Локі.
— Уоллер?
— Так.
— Як щодо «відьми»? Такі створіння рідко створюють рай на землі, — богиня зацікавлено звела брови: чи переважить суспільне благо власні інтереси цієї міської божевільної?
— А казала, що не хочеш приєднатися до нас! — по-дружньому тручнула Локі дівчина. — Все-таки, ти хороша богиня, — вона рвучко обійняла асґардійку, залишаючи сліди від помади на чужій щоці. — Так, напевне, варто було б розібратися із відьмою. Якби не вона, мене б тут не було.
«І мене, напевне, теж», — хотіла було сказати Локі. У неї були певні здогадки про те, чому Тесеракт закинув її у паралельний всесвіт: створіння з такою силою, напевно, викривлювало просторово-часовий континуум незгірш від мітичної Багряної Відьми. Дивно, що разом із нею сюди не явилося ще пів Нью-Йорка.
— …та спершу поцілуй мене, — богиня подумала, що, певно, пропустила якусь частину слів Гарлі, бо геть не вловлювала зв’язку між попередньою реплікою і цим проханням. Але байдуже, бо дівчина притискала її до стіни, майже вимагаючи дотиків у відповідь.
— Ти певна? Ти нічого не знаєш про мене…
— Помиляєшся, — вона пробіглася пальцями по ребрах Локі. — Ти врятувала мене. Погана людина не стала б рятувати таку, як я.
Асґардійка хотіла кричати, що вона геть не така, якою її собі уявляє Квін, що, чорт забирай, вона тільки-но переспала з її хлопцем заради Тесеракту, що усе це виключно для того, щоб отримати важелі впливу на злочинний світ. Але погляд дівчини такий щирий, що тільки шаленство могло змусити когось так дивитися на богиню, тож вона здалася:
— Таку красиву? — Локі торкнулася чужого підборіддя, повертаючи обличчя Гарлі до себе. — Усе ще хочеш, щоб я тебе поцілувала?
— Дуже.
Богиню двічі просити не треба. Їхні губи стикнулися у жадібному, але усе ще доволі цнотливому поцілунку, яскраво-червона та майже чорна помади змішувалися на вустах, розмазувалися по обличчю через краплі холодного дощу, що тільки-тільки починався. До речі, якщо у цьому всесвіті брат теж був богом грому та блискавки, Локі його уже ненавиділа.
Думати було важко, але вони знайшли прихисток від гніву Тора під дахом одного з покинутих власниками кафе. Схоже, вторгнення відьми таки могло принести щось хороше. Гарлі з легкістю застрибнула на барну стійку, плескаючи по мармуровій поверхні та запрошуючи коханку вмоститися поряд, але у богині були инші пляни. Вона розмістилася між чужих ніг, кладучи долоні по обидва боки від стегон дівчини, і на пробу провела губами від її грудей і аж до вуст.
— Ще, — очі Гарлі засяяли й вона відкинула голову назад, залишаючи більше простору для дій. Її долоні блукали тілом асґардійки, часом аж занадто надовго затримуючись на грудях.
У такі моменти Локі, немов зачарована, завмирала, видихаючи гаряче повітря на місце, яке щойно пестила губами. Їй було аж надто добре в обіймах смертної, вона й забула, що вони так уміють — не лише брати, але і давати. Гарлі занурювала пальці в її м’яке темне волосся, притягуючи ближче, щоб злитися у пристрасному і вологому поцілунку, вона не соромилася ніжно гладити щоки богині, поки та стискала долонями її стегна.
Вони не зняли жодного елементу одягу, якщо не рахувати того покривала, що Локі начаклувала. Асґардійка почувала себе з нею ближчою, ніж з будь-ким, з ким до того ділила ліжко.
Богиня уперше відчувала щось схоже. Коли вона задовольняла когось не тому, що це було потрібно. Не тому, що просто могла. А тому, що справді хотіла зробити Квін приємно.
Тому вона цілувала до червоних слідів на шиї, на відкритій частині плеча, між грудьми, бавлячись із сосками, над пупком, злегка лоскочучи подихом. І вона хотіла опуститися іще нижче, та Гарлі м’яко зупинила, підіймаючи за підборіддя обличчя Локі на рівень свого.
— Не треба.
— Ти цього не хочеш чи…? — богиня завмерла, з нерозумінням дивлячись на дівчину.
— Ми не встигнемо. Краще, щоб ми зробили це як слід пізніше.
Це «пізніше»… Ніби обіцянка, що «потім» обов’язково настане. Локі не оптимістка, але їй було б корисно хоч раз довіритись комусь, хто так сильно вірила. Тож вона повільно кивнула, цілуючи коханку солодко-прощально. Хто знає, коли буде це «пізніше».
— Гарлі і… о господи! — цього смертного Лафейдоттір бачила уперше, але із записів Уоллер знала його ім’я. Чоловік спрямував на неї дуло пістолета, хоча той навряд міг порівнятися із могутністю її власної зброї.
— Ріку, ти знайшов її? — до кафе зайшов инший член «Загону». — О боже, чувак, люди, звісно, бачать тебе таким, як ти хочеш, але ти впевнений, що хочеш розгулювати у синій шкірі? У нас фріків вистачає.
— Ти знаєш його? — солдат здивовано переводив погляд з Гарлі до Локі й нарешті до Дедшота.
— Локі, бог магії та обману, — Лафейсон вирішив, що простіше буде представитись самому, ніж чекати, поки його нові знайомі зберуть докупи шматочки інформації, що мали про нього.
— Вав, твій чоловічий образ… — Гарлі зробила павзу, ніби підбираючи слово: — таки вав! А що з синьою шкірою?
— Я потім тобі покажу, люба, — загадково посміхнувся асґардієць, підморгуючи дівчині. — Полковнику Флеґ, чи є у вас стратегія?
— Я думав, раз ви бог, то вам і розбиратися із богами, — намагався віджартуватися Рік. Локі навіть не потрібно було читати його думок, щоб зрозуміти — він просто хотів перекласти на когось відповідальність за те, що вони збиралися зробити. Бог читав звіт про експедицію докторки Мун.
— На жаль, не той бог, у якого ви вірите, немов він принесе спасіння, — він насмішкувато опустив погляд на хрестик на шиї військового. — Але я маю дещо, що допоможе підібратися упритул до відьми. Потрібно лише відволікти велику потвору і знайти чим уразити богиню, — вони вийшли надвір до решти Загону. — На щастя, для першого у вас є вогняний монстр, — Локі кивнув у бік Чато.
— Звідки він знає..? Хто цей тип?
— Бог магії та обману, — майже синхронно відповіли Дедшот та Рік.
«Хороші хлопчики, швидко вчаться», — з посмішкою подумав асґардієць. Було щось у цій групі таке, що разюче відрізняло їх від Месників. Головних героїв його Землі підбирали із «найкращих», ігноруючи їхні недоліки замість того, щоб боротися з ними. У Загоні самогубців усих від початку поставили перед фактом, що працювати доведеться із найгіршими з покидьків. Кожен із них був готовий покинути товариша на полі битви та рятуватися самому, але водночас кожен розумів, що, як вони програють цю битву, то иншого шансу не буде, тому трималися разом.
Це було торжество хаосу, про яке він мріяв.
— Я не можу зробити те, на що ти натякаєш. Це уб’є не лише мене, але й усих вас, — чоловік боявся своїх сил і для Локі це було дикістю, адже Фріґґа з дитинства вчила його опановувати свої. З иншого боку, він пригадав свою реякцію на новини про своє походження, і осуд в погляді бога змінився на поблажливість.
— Я зможу їх захистити, — він змахнув у повітрі рукою, викликаючи невеликий сніговий вихор. — Якщо пощастить, зможу й загасити полум’я до того, як воно поглине тебе повністю.
— Якщо пощастить? Хороший же з тебе бог, — дарма цей смертний із таким викликом говорив з асґардійцем. Що в ньому було такого особливого? О, точно, смертоносні «іграшки». Що ж, Локі свого часу теж непогано вправлявся із метанням.
Його кинджал не досяг цілі. Дзвін металу, лайка японською — і от біля горла Лафейсона вже був кінець катани, поки його зброя, розтрощена на друзки, валялася на долівці. Бог не знав, що могло із такою легкістю покришити сталь з Асґарду, але це було те, що їм потрібне. Разом із несамовитою самурайкою.
— Перепрошую, леді, ви маєте рацію, — він злегка схилив голову, ніби в знак прийняття. — Сваритися зараз ні до чого.
— Ти знаєш японську?! — зіниці Гарлі ще більше розширилися від захоплення.
— Я знаю усі мови смертних, — він прочитав виклик у поглядах деяких із супутників. — Тільки от не треба мене перевіряти. Чим раніше ми вирушимо — тим більш імовірно, що заскочимо їх зненацька.
Плян був збіса простий. Поки решта команди відволікатимуть відьму та її брата, Локі та Рік переконаються, що Татсу зі своєю катаною дістанеться знавіснілої богині. Шкода було втрачати таку силу, та він радше дозволив би їй бути заточеній у магічній зброї, ніж бути оберненій проти нього самого. Досвід із Таносом зробив асґардійця значно обережнішим.
А поки… була ще одна незакінчена справа. Вони із Гарлі йшли в ар’єрґарді, тож він міг дозволити собі сковзнути долонею між лопатками й аж до шиї.
— Що ти робиш?
— Тссс, — бог по-змовницьки підморгнув дівчині, показуючи невеликий пристрій, що опинився тепер у нього між пальцями.
Стримуватися не було в натурі Гарлі, але вона не видала ні звуку, обвиваючи руками шию Локі і залишаючи вологий цілунок на його щоці. «Завжди прошу», — прошепотів він самими лише губами, на прощання стискаючи руку Квін.
Напевне, коли тобі за тисячу років, пізно усвідомлювати, що не любиш чекати? Він тривожно стискав руків’я кинджала, тисячу разів дістав Тесеракт зі сховку і сховав його назад, аж поки…
Пора.
Ріку навіть не потрібно було це казати, бо кожен нерв бога, кожен його орган чуття був націлений на місце битви. Що він міг сказати на свій захист? Військовий асґардійський вишкіл зробив його, можливо, аж надто войовничим, хоч і не таким агресивним, як брата. Локі посміхнувся собі під ніс, думаючи, що не дуже й проти був би зараз побачити Тора.
А потім відкрив новий портал.
А потім все пішло шкереберть.
Відьма знала. Певне, відчула таку потужну реліквію, але як могла знати, для чого вона? Хіба що… Невже у цьому всесвіті також були Камені? Цікава думка, яку варто було б притримати на потім. Якщо потім взагалі буде.
Володар вогню був на межі. Не в його силах було стримувати одночасно і відьму, і її брата. Локі поглянув у вічі Ріку. Військовий готовий був померти тут, аби тільки перемогти цю сволоту. Дійсно, що йому було втрачати?
Це не мало сенсу. У жодного з них не було реяльного шансу проти богині. І це було ще більш паскудно, бо вони змушували його бути героєм. Роль, яку Лафейсон завжди зневажав і з якої насміхався, тепер упала тягарем на його плечі. Як мило.
Він сховав Тесеракт і виступив наперед.
— Схилися перед своєю володаркою і живи, — голос відьми сухий, мов тертя листків тисячолітнього пергаменту, що геть не пасувало дівчині, яка була її вмістилищем.
— Перепрошую? — Локі з викликом усміхнувся. Тепер вона просто напрошувалася.
— Схилися, — перша атака, потужна, але доволі передбачувана, ударила його просто в обличчя. Закляття, накладене на шолом, частково відбило її, інакше богу до біса відірвало б голову, але ще кілька таких — і він поставив би під питання імовірність того, що вийде з цієї битви на своїх двох.
А тоді його погляд надибав Гарлі, яка вже тяглася до магічного меча, який впустила Катана. Їхні очі зустрілися, тож обоє знали, що робити. Прикриваючись черговою атакою, Локі відкрив новий портал, дозволяючи дівчині впритул наблизитись до богині. Різкий удар леза зі спини — і все закінчилося аж занадто швидко.
Аж поки він не усвідомив, що ніщо ще не закінчилося. Він пообіцяв дещо, і, хоч і був богом обману, цього мусив дотриматися. Час було його супутникам побачити його справжню йотунську форму. Шкіра Локі почала синіти разом із тим, як він почав рости, скоро перевершивши у розмірах людину-ящірку. Майдан, на якому була битва, став центром завірюхи і сніг повільно вкривав бруківку, утамовуючи вогонь у серці Ель Дьябло.
–
— Ну досить цих геройських історій про Локі, Мобіусе, — Равонна закочує очі. — Забирай свого клієнта і ходімо з цього всесвіту. Нам не варто тут бути.
— То ми теж порушники? — беззлобно зауважує чоловік.
— Ми робимо це заради збереження часоряду, а не блядства із кримінальною верхівкою.