Нескінченний сон (3 Частина)

Тут же у Сечіко: 

Час: 18:00 

Я сподіваюся, що нам Акіра розповість детальніше ситуацію, тому що ми теж його друзі і хочемо допомогти. Та й як на мене неправильно залишати нас у невідомості. Подумавши про це, мені зателефонувала вона: 

- Привіт, Сечіко. У мене є для вас новини. У нього дійсно все погано. Я толком не змогла дізнатися, що трапилося. Коротше кажучи, зараз він перебуває в будівлі психології, де працює його батько. Я вирішила далі з ним не говорити, бо Іошинорі почав нести маячню на кшталт: “передай, що я можу здохнути і таке інше”. - проговорила вона це нам, здається їй самій стало від цього не по собі. 

- Так, це серйозна проблема, чому він так говорить? - запитала я її, мені хочеться добути більше інформації, яку можливо отримати. 

- Він розповів, що його хочуть покарати за всі ті погані вчинки в музеї. Та й прорік мені, щоб ми до нього не йшли, бо можемо самі потрапити в пастку разом із ним. Звичайно, в цьому Морі має рацію, нам не варто туди суватися. Однак, я хочу покликати свою тітку, яка може допомогти мені. Можливо, вона сама потрапить туди, але так ми зможемо бути на зв’язку з нею і заодно з ним. - пояснила вона нам і завдяки гучному зв’язку Фурукава почув. 

- Добре, нам будь-яка допомога не завадить. Тут розумію, що не зможу ніяк допомогти. Однак, як не дивно, сьогодні я не бачив на роботі свого «напарника». Можливо, він теж опинився в тій самій ситуації. Хоча щодо нього я не проти, бо Мітсуо мене дістав. - розповів нам цікавий факт, здається Мінамі це щось нагадало. 

- Так, здається крім нього там ще був шум. Я так розумію, що там він перебуває не один. Вони теж опинилися в тій обстановці. Гаразд, вибач тітонько, але нам потрібно знати, що відбувається без нас. Так що чекайте. - вимовила це вона і ми перестали з нею розмовляти. Нам довелося знову очікувати на відповідь. 

… … … … 

Розмова Акіри з тіткою: 

- Привіт, ти зараз у Єгипті? 

- Так, а що в тебе є до мене пропозиція? 

- Ага, тільки тут трохи інша ситуація. Не можеш мені допомогти в одній справі? Просто мене виручив один друг, от і хочу тепер його підтримати. 

- Добре, я зараз візьму квитки в Японію і приїду до вас. 

- Окей, ти в мене найкраща. Бувай! 

- Чекай. 

… … … … 

Час: 06:00  

Минула доба, Іошинорі та інші чекають поки, щось станеться… Врешті-решт Куботі зателефонувала Акіра:  

- Нарешті, що там? - запитала я схвильовано.  

- Вона приїхала, думаю, нам потрібно зустрітися. Сама розумієш, у нас часу небагато, тож збираємося просто зараз. Біля її будинку, адресу тобі скину. - швидко вимовила Мінамі передавши мені координати. 

- Дякую, я вирушаю. До скорого. - промовивши це, відключилася. Ючі зараз на роботі, тому він не зможе до нас прийти. Тож перевірила всіх своїх тварин, що з ними все добре, і вирушила в дорогу. 

За півгодини я дісталася туди і побачила Акіру та її тітку. Вона справді має вигляд, наче єгиптянка. У неї довге волосся темного коричневого кольору, як і очі. Вони виразні та гармонійні риси обличчя створюють почуття доброзичливості й сили. Сама шкіра приємно кавова. На її голові розташований обруч, сплетений кіскою. Вона також має сережки зроблені з білого каменю. Загалом в образі два кольори: білосніжний і жовтий поблискує, що стає схожим на золото. На ній топ, до якого ззаду закріплена накидка і також невеликі нитки, через які вона одягла недалеко від кисті рук. Також окремо спідниця з трусами. Взуття в неї босоніжки, накручені спіральками до колін жовтого кольору. Вона подивилася на мене своїм проникливим поглядом і заговорила, від неї випромінюється чарівна впевненість, що одразу викликає повагу. 

- Значить тепер ти можеш розповісти, з чим мені тобі допомагати. - вимовила єгиптянка, подивившись на Мінамі. 

- Так, загалом тобі потрібно буде піти в будівлю психології - там де працює Кеджі Морі. - коротко намагалася пояснити їй, вона здивувалася. 

- А якого його туди занесло? Там же ж лікують психів. Він ще себе психологом називає. - проговорила вона, ніби знає більше, ніж ми. 

- Значить він там єдиний психолог у психіатричній клініці? - запитувала я її цікавлячись. Невже сам Іошинорі не знав, ким все-таки працює його батько? Дивно… 

- Ну так можна говорити, якщо вірити новинам, то ті, хто були в нього на прийомі - їх більше ніхто не бачив при свідомості. - розповідала нам, попереджаючи нас. 

- Тоді навіть Іошинорі кірдик, хоч і є його сином. - промовила Мінамі твердячи про це. Після цього єгиптянка дещо зрозуміла. 

- Ось у чому справа. Ну тоді йому справді загрожує вічний сон. Якщо всі ті чутки правдиві, щодо ставлення до сина. - насторожено сказала вона нам. Ми виявилися здивовані наскільки все підлаштовано. 

- Тоді нам потрібно терміново його рятувати! - вимовила я, мало не кричачи, тому що це жахливо, коли сам батько виявляється психом. 

- Звичайно, тільки намагайтеся залишатися на зв’язку, щоб змогла передати всю ситуацію. - чітко проговоривши це, ми погодилися з нею, на цьому ми з Акірою пішли до мене. У мене найбезпечніше перебувати, оскільки я не була причетна до злочинів. Дорогою журналістка в мене запитала: 

- До речі, ми будемо кликати Атсуко до нас? - запитала Мінамі мене. А… Ну так ще ж вона є. Я встигла про неї забути. Не те щоб вона мені зробила щось погане, але в мене погане передчуття щодо неї. 

- Навіщо? Якось вона не особливо хвилюється з цього приводу. - вимовила я, сумніваючись у її дружбі. 

- Чесно кажучи, я сама з нею не хочу розмовляти. Таке відчуття, ніби вона насправді нас ненавидить і зневажає. - вимовила вона думаючи про Хіросе. Навіть я з нею згодна, хоч і спочатку не замислювалася над цим, намагаючись знайти в ній щось хороше. 

- Угу, тому ми й самі впораємося, якщо захоче упевнитися, як ми, то нехай дзвонить. - рішуче проговорила я їй і Мінамі зі мною погодилася. У підсумку ми дійшли до мого будинку. Вже настала 8 година ранку. Всередині нам залишається чекати дзвінка. 

***

Тим часом у Іошинорі:  

Я втомився дивитися на ці кляті стіни, мої нерви вже на межі. Раптом до нас забігла дівчина, вона виглядає не як місцева: 

- Вибачте за запізнення. Я ж вчасно? - запитувала вона так, ніби забула про те, що їй потрібно сюди - підозріла особистість. Ось і він знову заговорив. 

- Звичайно, розташовуйтеся. Тепер усі на місці. Можемо почати гру, в якій або програють усі, або ж усе таки «правосуддя» восторжествує. Чи не так Іошинорі, ти ж любиш це слово? Ну й добре, я не прошу в тебе відповіді. Зараз важливо інше, тут є стіл і біля нього стільчики. Вас стільки ж скільки й жертв, точніше 10 осіб! Можете займати місця. Гра буде недовгою, якщо звичайно все правильно зробите. Як уже казав, або один помре й інші виживуть, тобто Іошинорі. Або ж ви всі помрете, крім нього! Хахахахахахахаха…. - голосно посміявся він, я відчув безвихідь. Начебто більше вибору немає, але ж можна ж спробувати щось придумати. Тут же сказав. - Тільки не думайте обдурити мене. Адже це означатиме, що ви не хочете грати за правилами. Тобто миттєва смерть. - хтось виявився цим незадоволений, а точніше невисока на зріст дівчинка з світло-фіолетовим волоссям, зібраним у два хвостики, великими блакитними очима та татуюванням дракона на животі. Вона носить небесно-голубий кроп-топ і штани такого ж кольору, а її образ доповнюють яскраво-фіолетові ботинки. 

 - Ей! Послухай ти сюди чувак, чи хто там говорить! Навіщо нам то в це грати! Це в тебе така терапія групова чи як!? - голосно кричачи запитувала вона невдоволено стрибаючи. 

- Ось це ти активна. Послухайте, це терапія не для вас, а для нього, тому ви можете вижити, якщо захочете. - проговорив це нам усім, і дівчинка затихла, але заговорив інший чоловік — високий, з темним хвилястим волоссям і невеликою бородою. Він носить світло-голубий піджак поверх білої футболки, темно-сині брюки та класичні темні туфлі. Його великі блакитні очі мають задумливий вигляд, але, здається, він не дуже добре бачить. 

- Ти г-говорив про п-правила, адже т-так? - із заїканням запитав його. 

- Саме так, дякую, що нагадав. Загалом ви ж знаєте таку гру як «Мафія»? Так ось ця гра схожа на неї. Тільки все відбуватиметься приблизно, як у суді, і звісно, в ній інші ролі. Перед вами розкладені карти, тож взявши їх у руки, ви впізнаєте ролі. Всього 5 ролей: мирні, суддя, адвокат, прокурор та злочинець. Мирних може бути не більше 6, всі інші ролі по 1. Коли буде перша ніч, прокидаються спочатку мирні, вони подивляться один на одного і заснуть. У цьому заході злочинець не зможе нікого вбити. Суддя, працює тільки в денний час. Після першої ночі мирні впізнають один одного й інші ночі спатимуть. Мирні мають діяти так, щоб злочинець не зміг розпізнати, що вони мешканці. Суддя підтверджує, хто може бути злочинцем, сам себе звинуватити не може. Адвокату дають інформацію вночі, кого йому потрібно захищати, те саме і прокурору, тільки навпаки - звинувачувати. Думаю, по ходу ви розберетеся з правилами. Тож беріть картки і сідайте на місця. - після цього пояснення, всі взяли свою карту і сіли за свої місця. Я впізнав свою роль, і це було очевидно, тому що мені дістався - “злочинець”. Тепер мені потрібно грати за його правилами. Мої шанси вижити і при цьому врятувати всіх майже не реальні. Тож буду намагатися діяти, як перейдемо до суду. 

Настала ніч.  

- Жителі прокидаються. - я почув це, і після того, як шум минув, вони заснули. 

- Прокидається адвокат. - встає, йому показали кого захищати і заснув. 

- Відкриває очі прокурор. - робить те саме, що й адвокат. Далі настав ранок і ми прокинулися. 

- Тепер ви можете почати обговорення, хто злочинець. - оголосив, і на цьому ми почали співбесіду: 

- Може, нам варто представитися, все ж таки потрібно якось один до одного звертатися? - запропонував нам ідею чоловік із капелюхом, здається, ніхто не проти. - Мене звуть Ріо Вада, мені 30. Я був знайомий із Кезу і також із Нео. Як-би був їх дядьком. - представився він так, cлідча здивувалася. 

- Хм… Ви виглядаєте молодо для своїх років. - вимовила вона, подивившись на нього. Чесно кажучи, я на це не звернув увагу, якось було не до цього. 

- Дякую, радий чути такі гарні слова, ваша честь. Ну а взагалі в мене родовід складний, тож не дивно чути таке у свій бік. - пояснив це з невеликою посмішкою. Він виглядає, як ще та дитина. Поведінка не для дорослої людини, чи це я рано пізнав світ у всій красі? Можливо. Здається йому зовсім це не заважає. 

- Гаразд, тоді наступним буду я. Думаю, що ви мені не особливо раді, але я і є той Іошинорі Морі, мені 16. Займаюся будівництвом архітектур. - промовив це їм, вони не особливо були здивовані, як і сам я. Однак слідом представилася слідча. 

- Ось і я Аяко Тамакі, мені 22. Багато хто знає мене, як слідчу, також знала Чіко Цудзі, яка намагалася допомогти нам дізнаватися ті дані, які були потрібні. Однак вона зазнала поразку, я не могла повірити, що це зробив той самий будівельник. - промовила вона це глянувши на мене. Я не зовсім зрозумів цього приколу, але вирішив промовчати. Немає часу сваритися. Наступним вирішив представитися старий. Це чоловік із незвичною зовнішністю. Він носить довгу синю туніку з довгими рукавами, на одному з яких видніються декоративні смуги. Його штани, широкі й вільні, надають образу етнічного чи фантазійного вигляду. На ногах у нього важкі чорні черевики, які виглядають міцними й практичними, неначе пройшли чимало доріг. Обличчя старого пронизане зморшками, що виражають або життєву втому, або глибоку мудрість. Волосся його, сиве й хвилясте, завершує образ людини, яка бачила багато і зберігала безліч таємниць. 

- Ось як, був би мій учень тут, явно повів би в наш світ духів. Адже я Озему Сато… був одночасно 70-річним пророком і дідом для Дейчі. Шкода, що духи не змогли врятувати його від болісної смерті! - вигукнув це, приклавши долоні одна до одної, і заплющив очі. 

- Отже, я так розумію, ви тут усі знайомі з жертвами? - запитував я пильно дивлячись на них. Дівчинка з яскравою зовнішністю відповіла. 

- Так, а ти що не помітив? Начебто ж розумний такий, що грохнув мою подругу Мей! І так, я Йосіко Яно, мені 15. Тепер послухай мене, якщо ти думаєш, що тобі це з рук зійде, то ти помиляєшся. На! - голосно звучала дівчинка і кинула камінь у мій бік, але я, як зазвичай, спритно ухилився. Після цього її схопив хлопець, здається з вигляду він любить подорожувати. 

- Так, давай не будемо таке творити. Нам потрібно всім заспокоїтися! До речі, я Мітсуо Накасіні, мені 20. Мандрую морем. Я взагалі без поняття, чому опинився тут, але можливо, це справді пов’язано з цим Іошинорі.  - промовив блондин, дивлячись на нас. Однак мені він здався знайомим, частково. Точніше колись Ючі мені згадував про свого напарника, ймовірно, це і є він. 

- Так, я перепрошую за те, що Ючі є моїм другом і твоїм співробітником. - вимовив це з невдоволенням дивлячись на нього. Для нього цей жест взагалі був недоречний.  

- Та ти серйозно чи що? Боже та ти ще його й друг. Хахахах… Ось це реально смішно… Довбень. Так, я його напарник, але ми з ним вороги. Не зрозуміло, а?  - запитував він, кепкуючи з мене. Я прекрасно розумію, що потрібно залишатися в спокої. Однак, як же хочеться висловитися.  

- Ясно, як білий день. У нас мало часу на це. - коротко вимовив я і той замовк, бо не очікував цього. Далі вирішив представитися чоловік з окулярами. 

- Так як ви припинили. Мене звуть Ясуо Імаї, мені 40. Як ви зрозуміли я погано бачу, це наслідок однієї аварії. Ех, обидва моїх сини загинули. Один в аварії летально, інший Акайо, наклав на себе руки. Однак я намагаюся тримати себе в руках. - розповів нам сумну історію. З кожним їхнім виступом, я відчував себе монстром, який позбавив їх життя. Не знаю, коли зможу пробачити себе, відпустити це. Навряд чи це станеться так скоро. До нас вирішив приєднатися хлопець у світло блакитному костюмі, жовтій сорочці, бірюзовому галстуку і темних брюках. Його блакитні очі та світле волосся привертають увагу, а в образі щось знайоме, і я згадав про жертву, яка померла до смерті Акайо… “Невже вони були пов’язані один з одним” - подумав про це я з жахом. 

- Всім доброго часу. Я Сетоши Йосіда, мені 24. Хотів би опинитися в тій грі разом зі своєю сестрою, але у мене було так багато турбот, що не зміг відвідати цей музей. Теруко, сподіваюся, у тебе там усе добре на іншій стороні світу. Якщо вам знадобиться лікування, я надам, адже є лікарем. - представився він, тоді зрозуміло, чому вони так схожі. Та й кольори вони люблять однакові… Перед нами ще опинився якийсь хлопець, він схожий на жителя з Африки, тільки колір шкіри світлий. У нього об’ємні й пишні волосся, спрямовані догори й розходяться сонячними променями. Великі й виразні очі з теплим коричневим відтінком підкреслюють його харизматичність. Обличчя овальної форми з м’якими та симетричними рисами. Одягнений у мінімалістичну драпіровку золотисто-коричневого кольору, що нагадує античні туніки або тоги. На шиї красується деревяний ланцюжок та браслети, додаючи образу завершеності. 

- Доброго дня. Я Дуна Зіваї, мені 18. Швидше за все ви здогадалися, що прямо з Африки, але не звичайний, а альбінос. Так, сподіваюся вас мій прикид не бентежить. Адже моя сім’я бідна і ці тканини з чого можна зробити хоч вид одягу. Я родич одного хлопчика на ім’я Хіромі, але його тут не бачу. Просто за нього бабуся і дідусь хвилювалися, але в підсумку все склалося добре. - розповів нам альбінос і напевно вони не особливо відають, що це за хлопчик. Однак, сім’я, підтримка для кожного, тому не збираюся його судити за добре ставлення до нього. Ось і нарешті, вона вирішила представитися: 

- Я остання на черзі. Мене звуть Ліна Мінамі, мені 33. Родом із Єгипту, але в мене в Японії є споріднена душа. Її звуть Акіра, я її тітка. Дуже рада, що вона змогла вижити в грі. - вимовила вона уважно дивлячись на мене. Таке відчуття, ніби вона за мною спостерігає, дивно. Та й я не знав, що в Акіри є тітка прямо з Єгипту. Значить, ми ще з нею поговоримо. Після того як усі представилися, він заговорив: 

- Яке прекрасне почуття об’єднання, правда вам не варто про це думати. До речі постарайтеся вгадати злочинця з першого разу, а то хтось наступної ночі по-справжньому помре. У вас всього 4 години гри. Хай щастить! - оголосив це, і я не думав, що настільки погано з часом. Раптом тітка Акіри дістала телефон і зателефонувала кудись…