Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Час: 21:00
Думав, що більше мені не потрібно про щось хвилюватися, але раптом хтось знайомий мені зателефонував. Це виявилася Акіра Мінамі, а точніше Абсолютна Журналістка.
- Альо, це ти Іошинорі? - запитала вона схвильовано, це на неї не схоже.
- Так. У тебе щось сталося? - поцікавився, підозрюючи про щось. Можливо, її шукає поліція, вона багато чого накоїла, тому вирішила зателефонувати мені. Ну це моє припущення.
- У цьому ти маєш рацію. У мене проблеми із законом, сам прекрасно знаєш, як це. Адже ймовірно, тебе має бути покарано за свої злочини, але оскільки я тебе чую, значить, ти знайшов рішення цієї проблеми. Тож я прошу в тебе допомоги. - просила Журналістка мене. Вона здогадлива.
- Добре, тут ти влучила в яблучко. Однак, мені в цьому допомогли батьки. Я не думав про те, що все-таки мені може прийти допомога. Загалом, оскільки я все-таки зі шкільних днів навчався на юриста, то тим не менш можу тобі допомогти. Адже за твої злодіяння можуть тебе стратити. У підсумку в мене батьки заплатили величезну суму за мої злочини, та за свої теж. - розповідав це, щоб зрозуміла, як їй діяти.
- Ось як… Якоюсь мірою тобі пощастило. Батьки при всьому тому змогли змінитися. Тут за тебе рада. - вимовила вона таке відчуття з невеликою посмішкою.
- Ну так… Гаразд, загалом щодо твоєї справи. Нам потрібно зустрітися в закритому приміщенні, де нас не будуть чути. Адже це обговорюють не по телефону. - пояснив їй, зітхнувши.
- Гаразд, значить напишеш. Бувай. - швидко сказавши це, відключилася.
- Ось і справа знайшлася. - промовив це з невеликим сміхом. Бо не міг уявити, чим себе займати вдень. Вночі в мене робота, після зміни домовимося…
Минула ніч. Я повертаюся з роботи. Зараз 6 ранку. Звісно, я без поняття, чи спить вона зараз, але мені потрібно їй сказати, де зустрічаємося. Дорогою до дому дістав телефон і зайшов у соцмережу, де вона є. Написав їй так: «Привіт, це Іошинорі Морі. Зустрінемося всередині старої будівлі біля церкви. О 7-й годині ранку.» Прочитавши, чи все правильно зробив, поклав телефон у кишеню. На той час дійшов до свого будинку. Там узяв невелику сумку з деякими документами, які можуть мені допомогти, і певну суму грошей. З таким набором вирушив у дорогу.
Дійшовши до цього місця, я озирнувся. Тут дуже тихо і не помітно нікого. Оскільки сама церква занедбана, мало хто може пройти через цю вулицю. Та й взагалі сама по собі вона має моторошний вигляд, що ніхто не став би потикатися сюди. Дерева виглядають не в найкращому стані, як і ці будівлі. Тому я пішов сюди, пам’ятаю була справа, що тут ховався від своїх же батьків. Вони зрештою мене не знайшли.
- Хах… - Мені стало смішно з цього. Подумавши, зайшов у стару будівлю. Насправді всередині не все так погано, як не як тут бував я. Для виживання не особливо й потрібен комфорт. Наскільки міг я дотримувався чистоти, коли економив на житло, де міг трохи перепочити. Завдяки цьому місцю, я зміг вижити. - Мені потрібно трохи тут посидіти. - Сказавши самому собі, я поклав сумку на підлогу, взяв ганчірку і вийшовши, подивився на повний колодязь із відром. Набравши води в нього, там намочив її і пішов назад. Мені все ж хотілося навести невеликий порядок, щоб можна було хоча б сісти. Коли все це зробив, поклав ганчірку з відром на місце. Взявши пакет із речами, присів на стілець. У цей момент зайшла Журналістка. Вона була здивована.
- Ого, тут явно чистіше, ніж зовні. - вимовила це, не очікуючи подібного.
- Завдяки мені. Усе-таки невеликий догляд потрібен був цьому місцю. - промовив це, пишаючись собою. З цього моменту вона присіла навпроти мене.
- Серйозно? Тобі не варто було так паритися! - прорекла Мінамі, не розуміючи такої дії.
- Ні, потрібно було. Я вдячний цьому місцю за те, що прийняло мене колись… - сказавши це з часткою смутку, здається, вона це помітила.
- Зачекай, то ти тут раніше ховався від батьків? - запитала вона схвильовано з цікавістю.
- Так. Однак давай не будемо про це, все-таки ми домовилися про інше. Я тепер не збираюся робити швидкі рішення, нам потрібно подумати над тим, що тобі може загрожувати і який варіант для тебе буде кращим. - розповідав це так, ніби чудово усвідомлював, про що говорю. Журналістка уважно мене слухала.
- Загалом ти сказав, що мені може загрожувати страта. Тоді, як зробити так, щоб я могла хоча б відсидіти кілька років? - запитала вона і я дістав документ про випадки, пов’язані з тортурами над дітьми.
- Для початку, мені потрібно знати твій дослівний мотив. Точніше карту підозрюваного, без якої не зможу адекватно оцінити справу. - чітко пояснив це, тут вона мені сказала.
- А без неї ніяк не можна обійтися? - запитала вона насторожившись.
- Ні, звісно, якщо хочеш, щоб тебе стратили, то можеш іти відразу на вірну смерть. - вимовив це з іронією і продовжив: - Якщо серйозно. Не наполігши на такій важливій інформації, автоматично будеш винною за всіма пунктами, які можуть тобі приписати! - промовив це вигукуючи дивлячись з деякою злістю. Вона дивилася на мене, не наважуючись сказати те, що потрібно.
- Так можна ж просто заплатити їм, хіба ні? Тоді все ж таки можна уникнути. - вимовила вона, думаючи, що так пройде. Однак мене такий варіант не влаштовує.
- Взагалі так, але, якщо в тебе є тільки день, а в тебе явно велика сума. Тож сумніваюся, що стільки маєш у наявності. - сказав про це їй, вона розлютилася.
- Та в тебе ж є гроші, вірно? Значить ти мені можеш їх дати, ось і все! - голосно з криком вимовила Мінамі і мене це зачепило.
- Я їх приніс не для того, щоб давати їх тобі. - вимовив це, намагаючись контролювати свої емоції.
- Ну і для чого ж тоді, розумнику? - запитала вона, задираючи мене.
- Та щоб тебе заспокоїти, Акіра! Та й узагалі, якщо ти мені не довіряєш, то можеш звалювати звідси. Я не збираюся допомагати тому, хто лише користується моєю довірливістю. - промовив це мало не заплакавши. Здається, вона заспокоїлася, побачивши мене в такому стані.
- Іошинорі, я не хотіла тебе образити. Просто моя історія не найкраща для свідчень, мене не зможуть виправдати. - Промовила вона, засмучено дивлячись убік.
- Це не так. Тебе зможуть виправдати. У мене є ідея.
***
Коли проговорив це вголос, вона здивувалася. Бо не очікувала, що після такого ставлення буду їй допомагати. Однак, я перед усіма ними в боргу, за свої гріхи. Перегорнувши документ, я дістав конверт із певною сумою грошей.
- Давай зробимо так. Мені все ж хочеться, щоб ти розповіла про свій випадок. Річ у тім, що потрібно пережити цей момент, і далі буде набагато легше. Я це чудово знаю. - з невеликою підтримкою сказав їй. Вона зітхнула.
- Значить ти від мене не відстанеш із цим питанням? - запитала Мінамі, ще сподіваючись на щось.
- На жаль, але ні. - коротко відповів, дивлячись на неї. Журналістка озирнулася і почала говорити:
- Навряд чи мене зможуть захистити. Адже я робила тортури над дітьми, щоб отримувати інформацію. Ти ж знаєш, що в підсумку і Кезу Вада мало не стала моєю жертвою. Проте, я її не хотіла вбивати, а лише отримати те, що мені було необхідно. - розповідала вона про це, але в мене таке відчуття, що Акіра не договорює.
- Ну і що ж тобі діти могли сказати? Давай я зроблю припущення. Тебе найняли, як журналіста, який має дізнатися інформацію будь-яким способом, адже так? - запитав я, підколупуючи мені потрібну відповідь. Її обличчя ввійшло в шок, значить я маю рацію. Тому продовжив:
- Якщо це справді так, то як мінімум ці люди не думають за своє життя. Вони скоріш за все дуже впливові особистості, що їм начхати на те, що можуть їх ув’язнити на вічно або того гірше - стратити. - договорив ці слова і подивився на конверт.
- Ем… Навіщо це тобі? - запитала вона, не розуміючи, вказавши вказівним пальцем на нього.
- Тут сума, у мого батька є знайомий адвокат, який зможе допомогти тобі зробити твій термін умовним. Тільки головне прошу тебе, не кажи зайвого прокурору, а то за будь-яку ниточку зачепиться. Коли ви залишитеся з адвокатом наодинці, то розповідай усе, що можливо сказати, щоб це йому допомогло в суді. Там вже, як вийде. - пояснював це їй, і вона посміхнулася, але трохи засмучено.
- Дякую, що погодився мені допомогти попри мою хамську поведінку… - вимовила Мінамі, звинувачуючи себе.
- Усе гаразд. Я не кращий, та й розумію, що якоюсь мірою - це мій обов’язок перед усіма вами. - проговорив це, встаючи з цього місця, і зібрав речі, які мені потрібні.
- Так ти ще думаєш про це. Заспокойся, запам’ятай ти нікому нічого не винен. Я б зрозуміла, якби мені відмовив у допомозі. - промовила, вставши і поклавши руку на моє плече.
- Можливо… ти маєш рацію. - вимовив це, подивившись на неї з невеликою посмішкою, вона відповіла тим самим. Далі взяв сумку й озирнувшись, прощаючись із цим місцем, ми вийшли звідти. Потім сказали один одному до зустрічі і пішов далі в одне місце. Річ у тім, що зараз мій батько на роботі і хочу з ним домовитися за адвоката. Сподіваюся, він усе ж таки не буде чинити опір у цьому. З такими думками я дістався до його роботи. Прийшовши туди зайшов у його кабінет і постукав. Зараз у нього нікого немає за записом, тому я прийшов перший.
- Заходьте. - коротко сказавши це, він побачив мене. Психолог цього не очікував і почав говорити:
- Хм… То ти все-таки згоден із тим, що тобі пора лікуватися. Хоч щось у голові додалося. - проговорив це, катаючись на своєму стільці, і повернувся до мене.
- Тату, давай не будемо зараз це обговорювати. У мене є справа важливіша за твої розваги. - вимовив я йому і той здивувався.
- Справді? Тоді кажи, що там у тебе. - промовив це скривившись. Йому насправді це не цікаво.
- Загалом я хочу, щоб ти поговорив зі своїм другом про захист, Акіри Мінамі. - попросив це в нього, присівши за стілець. Батько був незадоволений такою новиною.
- Ти хоч розумієш, що говориш? Її й захищати… Ха, не сміши мене. - з колючістю відповів психолог, стверджуючи про протилежне.
- Будь ласка, мені потрібно, щоб вона була під захистом. Просто поговори з ним, а я далі сам зустрінуся і поясню детальніше ситуацію. - роз’яснював тому, але він не особливо вагався.
- Припустимо, вона хоча б віддала тобі гроші? Ти ж не настільки лох, щоб кожну копійку роздавати. - вимовив це уважно дивлячись на мене, він таке відчуття, що глумиться наді мною.
- Ні авжеж, це її гроші. - прорік досить серйозно для того, щоб приховати свою брехню. Я не хочу, щоб він почав знову те, що робив раніше зі мною.
- Так? Як цікаво. Добре, постараюся з ним домовитися, а тепер у мене на черзі клієнти, тож не заважай. - проговорив з деякою підозрою і під кінець посміхнувся зі злим виразом обличчя. Я лише сказав «бувай», швидко встав і пішов до себе додому.