Нескінченний сон (2 Частина)

Мені потрібно трохи перепочити, бо ще не лягав спати. Тому я заснув о 10 годині ранку, коли опинився у себе на ліжку… 

Минув деякий час, мені зателефонував батько. Я різко встав із ліжка і взяв телефон: 

- Доброго дня, можеш іти домовлятися. Однак, тобі не варто обманювати свого короля. Відразу видно, як нечисть вилазить назовню. Тож ще поговоримо, бувай. - вимовив він це з серйозним тоном. Сподіваюся, після цього нічого не станеться, бо я не зможу далеко від нього піти. Мама все одно не зможе його зупинити, якщо він робить те, що хоче, то до кінця. Я хочу якнайшвидше позбутися обов’язку з ним спілкуватися. Мені не комфортно перебувати з батьком разом в одній кімнаті. З таким настроєм пішов у відділ адвокатури. 

Це звичайне місце, нічим не примітна будівля. Показавши охоронцеві свою перепустку, я увійшов до кабінету. Там сидить адвокат, він подивився на мене так, ніби це нормально бачити людей, які звільнилися від страти.  

- Ну вітаю, Іошинорі. Отже, твій батько говорив, що потрібна допомога одній особі. Можеш розповісти про неї? - запитав він мене, я сів на стілець і почав говорити:  

- Звичайно. Отже, її звуть Акіра Мінамі, мабуть, ви знаєте, що її шукають. Адже вона робила тортури над дітьми, коли підробляла вчителькою. Тоді в неї було інше ім’я, точніше Хізеко Мінамі. Решту інформації скаже вона. - розповів коротко про неї, той із задумливим виразом обличчя перегорнув справи, пов’язані з цим. 

- Так, бувало таке подібне. Однак мені цікаво, з чого б мені захищати її? Вона ж скоїла багато злочинів. - вимовив це з питанням дивлячись на мене. Він чекає моєї відповіді, і я дістаю конверт.  

- Щоб запанувала правда. Кожен має шанс на виправлення, адже навряд чи ви захищаєте тільки невинних, адже так? - запитав я, серйозно подивившись на нього, той зробив невелику паузу. Він почав мовчки брати конверт і відповів: 

- Боюся, ви не праві, молода людина. Я беруся тільки за гідних людей. До побачення. - промовив це підморгнувши мені, і я хитнув головою та пішов із кабінету. “Здається, я зміг домовитися”, - подумав про це з полегшенням та відправився до себе, щоб розслабитися. 

Час: 15:00  

Цього разу мені вдалося добре поспати, тому мій настрій відносно нормальний. Після сну, змив із себе весь негатив, який був, і пішов їсти. Я як зазвичай їв свій улюблений салат. Не знаю, мені цього цілком достатньо, хоч розумію, що дуже худий для свого віку і зросту. Можливо, мені справді час над цим замислитися. Щойно хотілося поміркувати, як мені зателефонували. Це виявився знову батько. Я подумав, що мені прийшов кінець: 

- Що ж, мій дорогий сину. Запрошую тебе на особисту зустріч зі знаменитим психологом. Думаю, нам є про що поговорити. - вимовив це із захопленням. Мене це насторожило. 

- Може тобі час перестати говорити так низько. Не личить це. - упевнено прорік я, він хихикнув. 

- Ха… А ти швидко вчишся у свого бога. Однак тобі потрібні молитви, які допоможуть позбутися болю. Після цього все припиниться для тебе. - пояснював це досить божевільно, я завжди знав, що він із головою не дружить. Однак я боюся чинити опір цій людині. Знаю, що і він не має право ображати мене, але я не можу тепер втекти від цього, як зробив тоді. Тож я мусив піти на зустріч до своєї смерті. О 17:00 я прибув туди і, зайшовши в кабінет, не побачив його, а тільки лише чорний екран, який раптом увімкнувся: 

- Іошинорі Морі, зараз твоя терапія почнеться. Хай щастить! - вимовив серйозний голос, у цей момент зайшли інші люди до кабінету, які скоріш за все вирішили поскаржитися, що тут відбувається та все інше. Однак там побачив вже мені знайому слідчу Аяко Тамакі. Вона сама здивувалася моєму візиту сюди: 

- Так, а ти що тут забув. Начебто ж маєш перебувати вдома під наглядом, хіба я не права? - запитала вона, дивно дивлячись на мене.  

- Та так, тато вирішив запросити мене на особисту співбесіду. Тоді в мене таке ж питання до вас, як ви тут опинилися? Та й хто всі ці люди? - запитував я, не розуміючи, що тут відбувається. 

- Ось значить, як… Та й перестань називати мене на «ви», я не набагато старша за тебе. Мені просто захотілося з ним поговорити, щодо тебе. Чесно, сама не маю уявлення, хто вони. Швидше за все ті, хто чекають, коли підуть до психолога на прийом. Здається, Кеджі Морі вирішив нас усіх обіграти. - роз’яснила вона мені це невдоволено подивившись на них усіх. Здається, Тамакі краще спілкується, коли не на роботі.  

- Добре, цього разу… ти на мене кричати не будеш? - запитав я це трохи з посмішкою, вона зрозуміла мій гумор. 

- Ні. Я зараз у гарному настрої, тож можеш розслабитися. Напевно, це дійсно так, що мама вважає тебе ще тим янголом, але про батька можу сказати протилежне. Адже ти попався на його пастку. - вимовила слідча, розмірковуючи про це. 

- Тут ти маєш рацію. Їх думки дуже різняться, але незважаючи на це я їх люблю, точніше намагаюся полюбити, особливо батька. - розповідаючи їй про це, вона озирнулася на всі боки, і до нас підійшов хлопець із рудим волоссям і в зеленому маленькому капелюшку на голові. Він виглядає приблизно на мій вік. 

- Гей ти, чого без черги пішов? У тебе немає ніяких манер! - вимовив це голосно з незадоволенням дивлячись на мене.  

- Річ у тім, що я до цього вас не бачив тут, тож усе чесно. - відповів я тій людині, той тільки подивився на дівчину і здивувався. 

- О, а ви така висока, я взагалі подумав, що ви з ним, як пара виглядаєте. Та й перепрошую, що вас потривожив від важливої розмови. - вимовив це з невеликим збентеженням. Тамакі сприйняла це як комплімент.  

- Дякую… Нічого страшного, з ким не буває. Скажіть, а ви знаєте, що тут відбувається? - запитала вона вже дивлячись на цю дивну людину.  

- От я й сам не розумію. Тому вирішив запитати у вас, наскільки пам’ятаю, ви ж слідча, Аяко Тамакі. Я ж маю рацію, чи не так? - зацікавлено глянув на неї, та посміхнулася. 

- Звісно, абсолютно вірно. Однак шкода, що люди, які опинилися тут, не знають, що тут відбувається. До речі Іошинорі, голос із ноутбука говорив про те, що зараз почнеться твоя терапія? Що він мав на увазі? - щойно вона спитала, як голос знову пролунав звідти. Мені він аж надто знайомий. 

- Ха… Тож майже всі зібралися на цей чудовий захід. На запитання слідчої можу відповісти я. У його терапії братимуть участь інші люди, завдяки їм ми дізнаємося, наскільки наш пацієнт хворий. Вона називається: “Злочин смертних: гра на виживання”! - голосно оголосивши це, люди зашуміли. Там опинився один чоловік у віці, який вочевидь незадоволений такою подією: 

- Що за маячню ти несеш? Називається чекав чергу для того, щоб пограти в якусь божевільну гру! - з криком невдоволено промовив голосу. Після цього пролунав сміх. 

- Ха-ха-ха… Ця терапія допоможе вам дізнатися, наскільки ви можете довіритися незнайомим людям. Хоча до кінця сказати не можу. Послухай, Іошинорі, або ти виживеш у цій грі, і все буде гаразд, або ж нескінченно насолоджуватимешся терапією в цій прекрасній кімнаті! Усі життя залежать від тебе, бо я не можу пробачити тебе після того, що ти зробив із тими, хто прийшов до музею. Усі ті 10 людей померли через тебе. Точніше подивіться родичі, знайомі, ось усі ваші мертві сестри, сини, друзі! - виголосив це, показуючи нам зображення всіх тих, хто помер. Також говорив усі ті імена: 

- Нео Вада Абсолютний Лісник, Мей Кавасакі Абсолютна Танцівниця, Кезу Вада Абсолютна Швачка, Джунічі Аокі Абсолютний Льотчик, Теруко Йосіда Абсолютний Хімік, Акайо Імаї Абсолютний Фізик, Рейден Окумура Абсолютний Футболіст, Узеджі Іто Абсолютний Стрілець, Дейчі Хомма Абсолютний Шаман та Чіко Цудзі Абсолютний Агент. Усі вони стали жертвами його злодіянь! - голосно висловився той, він спеціально вирішив нацькувати на мене всіх людей. Щоб ті мене зненавиділи. Подивившись на них усіх, вони мало не тремтять від страху, я сам би навряд-чи пробачив таке, якби вбили когось дорогого. Далі він продовжив говорити: 

- Які чудові обличчя, залишилося зовсім небагато часу до початку гри. 

***

Після цього я вирішив зателефонувати Акірі, бо вона остання, з ким я розмовляв зі своїх друзів. Щоправда чомусь не зміг до неї додзвонитися, вона мені не відповідала. Тому наступним на черзі став Ючі. Оскільки номер Сечіко у мене відсутній, думаю, що він зможе з нею домовитися. Йшли гудки, у підсумку він відповів: 

- О привіт Іошинорі, давно не розмовляли, як ти? - запитав він для інтересу, але мені не до цього.  

- У мене виникла невелика проблема, хоча ні точніше дуже складна ситуація. Ти можеш дати мені номер Сечіко? - попросив я в нього, той, судячи з голосу, за переймався.  

- Так почекай, що в тебе сталося? Відповідай! - голосно він вимовив. Ну так, зазвичай, коли я в якійсь халепі - Фурукава виручає мене. Однак тут він допомогти не в силах.  

- У мене немає часу тобі пояснювати, скажи швидко номер! - промовив це мало не кричачи, хоч розумію, що краще цього не робити. У мене в самого зараз нерви. 

- Та я можу тобі не давати її номер, вона зараз біля мене сидить. - вимовив це, хоч щось радує.  

- Тоді дай їй телефон. - більш спокійно сказав я і Кубота заговорила:  

- Що таке Іошинорі? - запитала вона мене, я намагався швидко діяти. 

- Коротше кажучи, подзвони Акірі, скажи, щоб вона мені передзвонила. Я не можу до неї додзвонитися. - прорік це з невеликим нервуванням. 

- Добре, я передам їй. То ти все-таки скажеш, що трапилося? - запитувала господиня тварин мене. Вона така ж уперта, як і він. 

- Я ж не питаю, чому ви разом узагалі перебуваєте. Хоча це й так вочевидь. Отже, у мене великі проблеми, я не впевнений у тому, що мені взагалі можна говорити про це. Тому, будь ласка, дзвони їй прямо зараз. - промовив це, намагаючись заспокоїтися. 

- Гаразд, як хочеш. Тоді чекай її дзвінка. Бувай. - вимовила я, засмучено подивившись на Ючі. Той переживаючи дивиться на мене. 

- Ех… Тепер мені буде не добре, думаючи про те, що може з ним статися. - промовив це, взявшись за голову. 

- Не хвилюйся так, він розумний, тож зможе знайти вихід із будь-якої ситуації. Гаразд, мені ж потрібно зателефонувати їй. - провіщала підтримуючи посміхаючись йому і набрала номер, Акіри Мінамі. Через кілька дзвінків вона відповіла: 

- Так, ало Сечіко, що хотіла? - запитала вона в мене. 

- Чого не відповідаєш, у нас тут проблема. Точніше в Іошинорі! - голосно з невдоволенням сказала їй про це. 

- Вибач, просто я була зайнята. До речі щодо Іошинорі, що не так? - спитала журналіста, підозрюючи про щось недобре. 

- Він нам точно не сказав, але здається хоче поговорити з тобою про це. Тому подзвони йому, а то до тебе додзвонитися не може. - попросила я її про це. 

- Добре, зараз. Дякую, що сказали. Бувай. - швидко вимовила це і кинула слухавку. Здається, вона почала братися за справу. Нам лише тільки доводиться чекати зв’язку з нею… 

Тим часом у Іошинорі: 

Я мовчки чекав дзвінка, він все-таки прийшов: 

- Привіт Іошинорі, якщо що зі мною все гаразд. Мене все ж таки виправдали, звісно поставили мені умовні роки, які могла просидіти у в’язниці. Я рада, що поговорила з тобою про це, у тобі не помилилася. Та й мені сказали, що в тебе там усе погано. Що сталося? - запитала вона мене, розповідаючи про успіх. 

- Хоч щось хороше почув за сьогодні. Так, у мене тут справді серйозна проблема. Мене вирішили покарати за всі мої гріхи, які вчинив у музеї. Ну і якщо раптом я не виживу, то постарайся їм пояснити правильно ситуацію. - промовив це вже абсолютно спокійно, наче мене вже нічого не хвилює в житті. 

- Та як ти можеш таке говорити! Ти ж зможеш вибратися звідти, адже так!? Та й узагалі, скажи, де ти!? - голосно кричала вона, невпевнено запитуючи мене. Здається, їй не подобається, як я висловився. 

- Я кажу серйозно. Не завжди закінчується чудово, тому попереджаю. Думаю, ти знаєш, де мій батько працює, тож зараз у цьому місці. Тільки не здумайте за мною йти, потрапите ще на одну гру, а я цього не хочу. - пояснював це їй, і вона притихла. Вона зрозуміла, що зі мною марно зараз говорити. 

- Гаразд, не буду з тобою сперечатися, все одно не почуєш. Тоді щасти. - вимовила вона похмуро і відключилася. Можливо, я справді зараз не в змозі нормально мислити. Тож вона має рацію, що вирішила перестати розмовляти зі мною. Слідча подивилася на мене стривожено, навіть у неї є такі емоції. 

- Іошинорі, тобі варто подумати над своїми думками. Потім зможеш нормально сприйняти все вже разом з усіма нами. - вимовила вона, поклавши руку на плече. Її слова справді допомогли, здається вона може бути й хорошою. 

- Так, мені варто взяти твої слова до уваги. - відповів їй трохи посміхнувшись, вона обережно прибрала руку з плеча. Після поради я присів на стілець і почав розмірковувати. 

***

Я вирішив не гаяти час даремно і дістав щоденник, щоб написати передсмертну записку. Можливо, мої слова звучатимуть, як у зневіреного, але з цим нічого не можу вдіяти: 

Привіт, друзі мої. 

Я вас раніше попереджав, що таке могло трапитися зі мною. Сподіваюся, ви це пережили, якщо взагалі вам був потрібен, як друг, а не щоб використовувати. Хоча… Це не так вже й важливо для мене. Значить я цього був гідний. Стільки всього сталося в житті, що міг і не витримати. Я й так не в собі, не кажучи про мого батька… Так ось від кого я такий… Лицемір. Ви скажете, що кажу цілковиту маячню, але ж я справді посміхався, коли мені було погано або сміявся, коли насправді плакав. Мені не хотілося все ускладнювати, адже моє життя нічого не означає. Та й вам має бути начхати на мене… Прощавайте. - писав ці рядки і мене відгукнула слідча: 

- Іошинорі, ти щось пишеш? - спитала вона, підійшовши до мене, щоб переконатися в цьому. Я з сумним обличчям навіть не здивувався її питанню.  

- Та так… Послання моїм друзям. - відповів їй, і вона присіла біля мене. 

- А мені можна його подивитися? - запитала знову мене. Я трохи посміхнувся, але лише на мить, щоб знову здатися нормальним.  

- Взагалі це не для тебе, та й ти й так на нього дивишся… Могла б і не питати. - вимовив я, невдоволено подивившись убік. Вона почала мимоволі сміятися. 

- Хах… Так ти образливий. Тебе можна легко зачепити. Буду знати… - сказавши це, вона дістала телефон і записала: «Іошинорі - образливий». Це мене потішило.  

- А ти до всіх колишніх клієнтів робиш такі написи? - поцікавився для інтересу. Вона з невеликою посмішкою відповіла. 

- Ні. Лише важливих. Тож тобі варто пишатися, що ти значущий клієнт. - із серйозним поглядом проговорила мені.  

- Ось як… Гаразд, я розумію, що тобі нема з ким поговорити, але я все таки хочу побути один. - попросив я про цю послугу. Вона мовчки встала і її обличчя виглядає засмученим.