Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Тим часом поки Сечіко проводить чудово час із Ючі, Іошинорі запитують батьки про особисте життя:
- Хм… До речі, як там на індивідуальному фронті? Може в тебе з’явилася пані? - запитував він, уважно дивлячись на мене, самій мамі теж цікаво. Усе-таки я їхній син.
- Ну можна й так сказати. - вимовив це не особливо вихваляючись.
- Чому ти це раніше не говорив, хто вона? - запитувала вона, зацікавившись.
- Загалом ми з нею раніше гуляли, і ось зустрілися знову у вбивчій грі. - досить коротко і ясно розповів їм.
- Ось як. Значить сам всесвіт тобі велів знову з нею зустрітися. Це так чудово. - виголосив тато із захопленою промовою.
- Може тоді покличеш її в гості? Ми хочемо побачити цю міс. - запропонувала вона, поправивши свою каблучку, тато мовчки погодився з цим.
- Добре, тільки коли? - Запитав я їх, мама посміхнулася.
- Та хоч просто зараз. Думаю, вона не буде проти познайомитися з нами. - вимовила вона, рішуче наполягаючи на цьому. Я не зовсім впевнений у тому, що їй прям хочеться сюди йти.
- Гаразд, тоді зараз зателефоную. - швидко промовив це, діставши телефон із кишені, я набрав номер Атсуко і приклав телефон до вуха. Йдуть гудки…
… … … … …
Вони закінчилися. Хіросе нарешті відповіла:
- А… Привіт Іошинорі, ти щось хочеш? - запитала вона мене.
- Да так, я помирився зі своїми батьками, і вони запрошують тебе до себе. - вимовив це їй, здається з голосу, що вона здивувалася цьому.
- О… Прикольно. Я приймаю їхню пропозицію, до вас іти зараз? - поставила запитання дизайнер.
- Так, у скільки зможеш, у стільки й приходь. До зустрічі. - промовив це їй, Атсу сказала мені «бувай». Я видихнув із полегшенням поклавши телефон на місце.
- Значить вона погодилася. Чудово. Тоді йдемо, треба приготуватися до зустрічі. Та й вона хоч знає куди йти? - запитував він, подивившись на мене.
- Так, я їй раніше розповів, де живу, а що? - поцікавився в мами.
- Річ у тім, що якраз нам потрібно піти до тебе. Ну і показати себе з кращої сторони. - вимовила мама, виблискуючи своїми прикрасами, і ми вирушили до мене. До мого будинку не так вже й далеко, тому ми дісталися швидко. На вулиці стало прохолодніше, зранку було спекотно. Не те щоб це рідкісне явище, але таке трапляється не щодня. Однак, я звик до таких умов, тож мені нормально.
Мої батьки вирішили щось приготувати. «Серйозно, я здивований, що вони взагалі на це здатні» подумав про це я. Річ у тім, що вони зазвичай замовляють їжу з дорогих якісних ресторанів. Хоча наразі в них немає стільки грошей, щоб звідти щось узяти, все-таки вони звільнили мене, за одно і себе. Тож їм доведеться заробити ці ж гроші, щоб бути багатіями. Щоправда, у них продукти все ж таки не зовсім дешеві, але не сильно перевищують норму. Я не хочу про це розмірковувати, потім дізнаюся, що вони надумали.
Моє завдання в тому, щоб прибратися в будинку. Взагалі якоюсь мірою мене можна назвати чистюлею. Я люблю робити прибирання, після цього відчуваю комфорт у місці, де живу… Минув певний час, точніше годину зайняло прибирання, за цей час батьки закінчили готування. Вони вирішили накрити в залі стіл. Я допоміг їм із цим завданням, все одно це рідко відбувається. Сподіваюся, їй сподобається це місце…
Закінчивши з усім, до мене подзвонили у двері. Я зрозумів, що це прийшла Атсу. Відчинивши двері, побачив її. Вона, як завжди, має чудовий вигляд, цього разу на ній біла сукня з квітами і чорні босоніжки на невеликій платформі. Зелені очі, як зазвичай, викликають у мене захоплення, коли на них дивлюся. Вони поєднуються з іншою флорою в моєму дворі. Дизайнер озирнулася і глянула на мене та заговорила:
- Привіт Іоши, як ти? - запитала Хіросе для інтересу.
- Я нормально, думаю, що з тобою так само добре. Та й давай пройдемо в зал? - запропонував це їй, Атсу посміхнулася мені. Закривши за нею, ми зайшли в зал. Там вже є мої батьки, які чекали на нас.
- Доброго дня міс, ви можете присісти до нас. - промовивши це, дизайнер мовчки погодилася і сіла за стіл, вона тепер знаходиться навпроти моїх батьків. Я вирішив сісти з лівого боку, так зможу спостерігати за всіма. Мама заговорила:
- Ну що ж, тепер ми можемо представитися. Я Шинджу Морі, володію ювелірним магазином, він Кеджі Морі, знаменитий психолог. Думаю, ти прекрасно знаєш, що ми батьки твого хлопця. Нам цікаво дізнатися, як тебе звуть і чим займаєшся? - запитала моя мама в неї, їй стало кумедно з цього.
- Здається, Іоши не говорив про мене подробиці. Тоді мене звати Атсуко Хіросе, займаюся дизайном різних речей, але все ж найкраще виходить у сфері графічного дизайнера. - представилася вона, дивлячись на них, мої батьки виявилися задоволеними.
- Хм… Це цікаве заняття, та й має бути прибутковим. - вимовив це, ніби хотів, щоб це так сталося. Невже він вважає, що вона зароблятиме більше за мене, як би це не нормально? Для мене дивно про таке замислюватися. Тато продовжив: - До речі про гроші… Скажи, для тебе нормально, якщо твій хлопець заробляє менше за тебе? - поставив каверзне запитання. “Я так і думав, що може таке сказати” подумав про це я. Вона з дивакуватістю подивилася на мого батька.
- Ну я б не сказала, що він заробляє мало. Потрібно, щоб минуло більше часу, йому всього лише 16. Таке відчуття, що ви хочете, щоб він став депутатом. Дайте хоч зітхнути чи що, Іоши й без вас розбереться. - відповіла вона характерно. Я знаю, що їй не подобається, коли з людей прямо витягують досягнення. Дизайнер, вирішила захистити мене? Це так незвично.
- Дорогий, вона має рацію. Нам варто прислухатися до його думки. Ми ж із тобою домовилися, що ти не будеш випендрюватися. - висловилася мама, серйозно дивлячись на батька, її очі сповнені злоби.
- Боже… Заради всесвіту. Давай не будемо починати сваритися. Сама кажеш одне, а робиш зовсім інше. Так, як же тебе земля то тримає? Мені просто цікава була думка, що вона думає щодо його професії, ось і все. - промовив це з невдоволенням поправивши свою краватку і схрестивши руки. Мамі не хотілося продовжувати цю розмову, оскільки прекрасно розуміє, що це марно. Мені хотілося припинити балаган.
- Будь ласка, перестаньте! Навіщо ви взагалі розбираєтеся в цьому при гості? Не можете про це потім поговорити? - запитував я, скривившись, відчувши іспанський сором. Атсу здивувалася, дивлячись на мене, бо я мало можу висловити все, що мені не подобається.
- Так сину, ти маєш рацію. Їй не потрібно це слухати. Просто я хотіла, щоб твій батько був акуратнішим із виразами. - пояснила вона з винуватим обличчям. Я, звісно, їй не дорікаю, але він справді ставить зайві запитання.
- Гаразд, значить потім поговоримо. Тоді пригощайтеся. - після сказаного ми почали трапезу. На столі лежить звичайний овочевий салат, поруч лежать невеликі шматочки м’яса, які зазвичай кидають окремо у свою тарілку. Також карась із часточкою лимона для смаку. Я знаю, що можливо, мені дійсно варто було піти стати юристом. Навіть зараз батько все одно не радий моїй роботі, хоч ці ж гроші їм теж дістаються. Мені не хочеться усвідомлювати того, що насправді він не зрозумів, наскільки мені важлива його думка. Так, мама підтримує мене, я бачу, як вона намагається, але цього недостатньо. Я не збираюся догоджати всім, у мене є свої уподобання. У кожного є своя думка, ніхто не зобов’язаний підкорятися комусь. Це тепер я зрозумів напевно, пройшовши невеликий шлях життя. Здається, на мене зараз дивляться. Адже дивлюся не на їжу, а кудись у далечінь. Це дивно виглядає зі сторони, тому мене запитали:
- Іоши, з тобою все гаразд? - запитала мама, схвильовано дивлячись на мене.
- Так, усе гаразд. Я просто задумався. - вимовив це, розуміючи, що це не зовсім так. Тато не зрозумів, ніби проігнорував. Він підвівся зі стільця і вимовив:
- Що ж, було приємно з вами познайомитися Атсуко Хіросе. Сподіваюся, завдяки тобі, наш син стане найпершою копією, яку міг би створити всесвіт! - вимовив це із захопленням. Це мене насторожило. “Він грає проти мене”, виникла в мене ця думка.
- Добре, і мені сподобалося перебувати з вами. До побачення. - вимовила вона і ми її проводили до виходу, зеленоока пішла, усміхнувшись, дивлячись на нас. Однак мене насторожує одне, що батько не зміг прийняти мене.