Блискавичні почуття (1 Частина)

Ось і настав момент, коли можна поговорити душевно, але тим часом Сечіко розбирається у своїх почуттях: 

Час: 13:00 

Я зараз перебуваю у себе вдома, як зазвичай на мені біла футболка з сорочкою світло-сірого кольору, та спідниця нікелевого. У цьому місці мене оточують рослини. На кухні знаходяться ті рослини, за якими не потрібен сильний догляд, мені подобається милуватися ними. Звичайно ж тут знаходяться багато різних домашніх тварин. Мені завжди до душі доглядати за кимось, особливо за маленькими створіннями. Вони - моя частина сім’ї та життя. Я не хочу їх залишати. Так, займатися наодинці з ними - не найпростіше завдання. Буває, що до мене приходять інші люди, залишають тварину і починаю за ним доглядати. За виконання залишають мені трохи грошей, і забирають її. 

До речі, мені цікаво, як поживають інші товариші? Взагалі ми залишили один одному номери і можемо телефонувати. Хоча навряд-чи мені дзвонитиме та сама Атсуко, їй здається байдуже на нас. Однак мені цікаво, що з Ючі. Він аж занадто переборщив учора… Може, варто йому зателефонувати? Та ні… Він зараз має бути на роботі. Загалом, займається прокатом кораблів. Це звісно більше підробіток, ніж справжній заробіток, але як на мене, це чудово в такому віці мати якийсь дохід. У будь-якому разі більший, ніж у мене… Хі…   

- Гаразд, мені потрібно нагодувати своїх тварин і прогулятися. - вимовила це собі та приступила до виконання свого завдання. Взагалі я намагаюся брати якісні корми, ну іноді годую іншою їжею: каша, зелень, м’ясо, морська риба, яйця, кістки, риб’ячий жир, хліб, горіхи, мед тощо. Звісно, у кожного є своя тарілка, та й хом’яки, кролики перебувають у своїх клітках, іноді можу випустити на прогулянку будинком, але при цьому за ними стежу. Коли час минає, назад запускаю додому. Поки про це все розмірковувала, насипала всім свою їжу. Сама я вже їла, тому не голодна. - Так, мені час іти, не нудьгуйте. - вимовила своїм тваринам і вийшла з дому. Мені закортіло подихати свіжим повітрям, та й може когось по дорозі зустріну. Наразі перебуваю біля парку, це добре, бо там можна подивитися на різні рослини. Це так заспокоює, після багатьох негараздів. Я вирішила подивитися час на телефоні. Мені показало 14:00. Ще рано, він працює з 10 до 16. Тож вирішила походити цим парком. Якоюсь мірою я хвилююся і розумію, що маю почуття до цієї людини. Раніше не відчувала себе так дивно. Напевно, так зазвичай буває, коли вперше розумієш, що це з тобою відбувається. Для мене лячно усвідомлювати це відчуття, як кажуть: метелики в животі. Проте думаю, що в мене замість них, мої тварини. Хі… Можливо мені варто перестати про це думати, а то реально від хвилювання можна і зомліти. - Таке відчуття, ніби чекаю побачення… - вимовила це досить тихо, але хтось це почув. Я не очікувала його так рано побачити… Однак цього разу на ньому не піратський костюм, а більш повсякденний, наче готувався до чогось. Точніше він одягнений у чорне кімоно і такі ж тканинні штани, сам капелюх теж змінив вигляд, він став звичайним, але йому личить. Я його без капелюха не уявляю. 

- Хто сказав побачення? Можливо я за адресою. - запитав він мене, і злегка посміявшись вручив мені квіти. Фурукава їх ховав позаду себе. 

- Так це мені, та й що ти тут робиш? - запитала я, подивившись уважно на нього. Хлопець посміхнувся і відповів: 

- Ну так, ти ж любиш хризантеми. Щодо роботи, мене відпустили раніше. Можливо через те, що мені напарник сказав, що можеш бігти до своєї леді, і все таке. Архах… - промовивши це, він розсміявся, ця людина виглядає такою спокійною, але можливо їй самій складно бути в такій ситуації. 

- Та з ними ти вгадав, щоправда я тобі про них говорила. Значить до своєї леді… Ти хоч думаєш, що говориш, Ючі? - запитувала я сама злегка посміхаючись. Мені самій захотілося над ним посміятися. Здається, він трохи засмутився, прям аж сонечко стало тьмянішим, ніж було. 

- Я тільки подумав тебе навести, ти зазвичай тут гуляєш. Напевно, все ж таки тобі завадив. - промовив це досить сумно, якоюсь мірою його не впізнала, адже він зазвичай веселий і життєрадісний. 

- Ні, ти мені не заважаєш, то це не жарт? Це правда? - цікавилася в нього тримаючи міцно квіти.  

- Звичайно. (Блін, чого я так нервую. Заспокойся, все нормально, вона ж тебе не відшила…) - вимовив спочатку звичайно, потім почав бурмотіти собі під ніс. Здається, йому не дуже добре. 

- Ем… Щось не так, Ючі? - запитала знову в нього, його очі подивилися вбік.  

- Та я просто трохи нервую. (Ха… Мені дуже лячно, Іошинорі, побачивши мене, не впізнав би.) - відповівши так, він знову щось про себе вимовив. 

- Так ти можеш мені сказати, що з тобою відбувається чи ні!? - запитувала його вже підвищивши свій голос, я від себе такого не очікувала, як і сам Фурукава. Видно, що по ньому аж стікає піт. 

- Річ у тім, що я хвилююся через те, що ти можеш мені відмовити. Ще ніколи так не нервував, найімовірніше, тебе розлютив, вибач за мою тупість. Напевно зрозуміла, що ти мені подобаєшся, Сечіко. Я у захваті від тебе! - прорікав він свої думки і мені стало якось ніяково. Я відчула, як мої щоки почервоніли, сам він виявився таким самим. Мені захотілося його обійняти, щоб заспокоїти. Однак, Фурукава взяв за руку і зробив це раніше за мене. Стало так тепло. 

- Ючі, я навіть не знаю, що сказати… Ти мені, звичайно, теж подобаєшься, але варто все ж таки визначитися. - вимовила це, дивлячись на нього, мало не як у тому моменті, коли теж обіймалися і поводилася, як кішечка. Тоді змусила Фурукава почервоніти. 

- Сечіко, я ще з того моменту сформувався. Розумію, що ми знайомі зовсім мало, тому ми можемо зустрічатися і пізнавати одне одного краще, адже так? - запитав він мене, трохи відводячи очі вбік. 

- Так, ти маєш рацію. - коротко відповіла я і він усміхнувся, і ми перестали обійматися. 

- Гаразд. Сечіко, ти не проти піти на побачення? - запитав він мене з хвилюванням, я повинна була це передбачити… Але в підсумку мене це вразило. Напевно, він мені справді подобається і тоді казала, що таких людей, як Ючі, мало. Вони веселі і при цьому доброзичливі, які можуть допомогти близьким у важку хвилину. Це дійсно про нього, але я не знаю, може він не справжній. Тобто поводиться так, а потім кине, як ляльку. Мені не хочеться про це думати, але все можливо. Здається, я довго йому не відповідаю, бо Фурукава дивно дивиться на мене з великими очима. - Сечіко, ти про щось задумалася? Якщо хвилюєшся, то все гаразд, я в такій самій ситуації. Хе… - вимовив це з невеликою посмішкою. Вона в нього якась чарівна, дивлячись на неї відразу стаю спокійною.  

 - Угу, дякую. Знаєш, а можна спробувати. Я ніколи не ходила на побачення. - проговорила я йому, і він трохи посміявся. 

- Та я теж. Хоча, як на мене дивно, що таку вродливу і милу, як ти, ще ніхто не забрав. - вимовив Фурукава, і я подивилася на квіти та знову на нього. 

- Ем… Ну так, я більше часу проводила зі своїми малюками. - вимовила це говорячи про тварин. Він це зрозумів. 

- Зрозуміло, тоді йдемо. - промовив це, взявши мене за руку, і пішли вдалину. 

*** 

Я не знаю, куди він мене веде, але таке відчуття, що тут не вперше. Невже до своєї ж роботи, це він навмисно так зробив? Інтригує.  

- Ючі, де ми? - запитала я його, Фурукава озирнувся на всі боки і показав місцевість. 

- Ти ж тут не була. Ну ось, вирішив тебе сюди зводити, знаєш, покататися на вітрильному катамарані. Звичайно, це не яхта, але сподіваюся тобі сподобається. Як ти могла зрозуміти, я тут працюю. Тут я займаюся водінням кораблів. Тож у нас буде керуючий, скоро тебе з ним познайомлю. - розповідав це з блискучими очима. Мені вже подобається, навіть не сівши туди.  

- Ючі, ти й так мене дивуєш. Зізнайся, це все заплановано? - запитувала його знову, і він здивувався. 

- Ага, швидко розкрила. Авжеж, я попросив свого співробітника побути капітаном катамарана. О, а ось і він іде. - вимовивши це, подивився в бік хлопця, йому десь 20. Блондин, але з лівого боку поголене волосся. Воно не дуже коротке, а середньої довжини. Очі блідо жовтого відтінку. У нього є пірсинг на носі з двох боків біля очей, і на правому вусі сережка у формі кільця світло-коричневого кольору. На ньому смугаста бежева сорочка з коричневими ґудзиками. Штани світло-коричневі. Пояс не зовсім звичайний, він складається з кількох частин. Сам він чорний, до самого поясу прикріплений ще один, на ньому невелика сумочка з малюнком моря і невеликі аксесуари. Взуття кросівки без зав’язки на гумці, вони чорного кольору, а підошва і кінчик білого кольору. Хлопець підійшов до нас. 

- Ось ти і прийшов, а це здається твоя леді? Так, тобі пощастило з нею, вона така мила й чарівна. - промовив це, дивлячись спочатку на Ючі, а потім на мене. 

- Так, вона файна, але давай перейдемо до справи. Ти приготувався до поїздки? Вона ще не їздила на ньому, ось і хочу показати, який вигляд має наша Японія з боку моря. - прорік це Фурукава йому, і той дивиться на нас. 

- Гаразд, тоді можете проходити. Розташовуйтеся. - вимовив це трохи посміхнувшись, але вона в нього якась дивна посмішка, не щира. Ючі підозріло глянув у його бік і коли він пішов, я слідом вирушила за ним. Катамаран такий світлий і чистий, помітно, що прибирають досить регулярно. Здається, Ючі зробив так, щоб ми були тут самі. Взагалі я не проти, але цей напарник мені не особливо подобається, навіть не представився. Ми дійшли до свого місця і сіли за стіл. Він невеликий, але нам двом вистачить. Я поставила квіти у вазу. Ючі заговорив: 

- Сечіко, як тобі це місце? Далі ми вирушимо в плавання і будемо дивитися на прекрасний вид моря. - вимовив це він так романтично. Я його що так підкорила своєю милотою? Ну так, напевно, така і є. 

- Тут гарно й затишно. Відчуваю, як легкий подих вітру огортає моє тіло. До речі, а коли ми вирушимо? - запитала я його, він усміхнувшись дивиться на мене. 

- Буквально через декілька хвилин. Бачу, тобі не терпиться, я радий, що тобі подобається. - промовивши це, напарник підійшов до нас і сказав:  

- О так, я ж не представився їй, ти мене і так добре знаєш. Мене звати Мітсуо Накасіні. - після цього подивився на мене, мені стало не по собі. 

- Добре, її звуть Сечіко Кубота. Та й ти, що тільки через це сюди прийшов? - запитав пірат, дивно дивлячись на напарника. Здається, Фурукава щось помічає. 

- Звичайно ні, вам же потрібна їжа, ну так ось замовляйте. - промовив той, я подивилася на свого друга. 

- Тоді, принеси креветки на грилі та 2 безалкогольних мохіто. - сказав це і той швидко вирушив до кухарів, потім до барної стійки.  

- Ючі, ми могли і просто посидіти… - вимовила я йому, він подивився в бік стискаючи свої руки в кулак. 

- Сечіко, тобі не варто соромитися, чи може, для тебе ця увага зайва? - запитав Фурукава, здається він засмутився.  

- Ні, все нормально, просто для мене незвично, що за мною так доглядають, як за домашньою твариною. - відповіла йому переймаючись. Мені не хочеться зіпсувати наші стосунки. 

- Добре, якщо це так. Хоча, ти не з тих, хто приховуватиме свої почуття. - промовив це з полегшенням. Минуло десь 10 хвилин і нам принесли обіцяне замовлення. Його напарник поставив ті самі креветки на грилі і 2 безалкогольних мохіто. 

- Ось і ваше замовлення, сподіваюся вам сподобається ця поїздка леді. - виголосив він ці слова, дивлячись на Фурукаву, в його погляді помітні нотки невдоволення.  

- Ага, а тепер можеш іти. Ти нам загороджуєш вид. - сказав він так, щоб той швидше відстав. 

- Так? Ти поняття не переплутав, Ючі? Тебе щось не влаштовує в моєму спілкуванні - запитував той, злобно дивлячись на пірата. Сам він був моторошно розсердженим. 

- Якраз-таки це ти не почув, найголовнішого. Не думаю, що їй потрібні наші суперечки. Тож чи не можемо ми потім обговорити наші непорозуміння? - запитав він ледь не закочуючи очі. Накасіні якоюсь мірою заспокоївся і подивився на нас.  

- Ось і чудово. Тоді приємного проводження. - сказав той посміхнувшись і пішов, залишивши погляд на мені. 

*** 

Після такого напруженого моменту, хочеться випити щось холодне. Тому я взяла мохіто і почала сьорбати. Щоправда, тут досить прохолодно. Оскільки ми вирушили в невелику подорож і вітер дме сильніше, ніж на суші. Здається, Фурукава побачив, що зі мною щось не так.   

- Сечіко, тобі холодно? - коротко запитав пірат, подивившись на мене. Як не дивно, він має рацію. 

- Так. - відповіла йому, хлопець встав та зняв із себе кімоно, на ньому залишилася футболка білого кольору. Фурукава підійшов ззаду, поклавши мені на плечі, і повернувся назад на своє місце. 

- Думаю, так тобі буде краще. - упевнено вимовив він, якоюсь мірою я захвилювалася. 

- Ем… Дякую. Зачекай, а тобі, що не холодно? - запитала в нього здивувавшись. 

- Та ні, я звик до таких умов. Тут часто вітер, та й у будь-якому випадку потерплю. Не залишати ж тебе мерзнути. - промовив це безтурботно і продовжив: - Гаразд, мені зараз треба відійти. Почекаєш тут. Добре? - сказав він із запитанням, здається йому треба в одне місце. 

- Угу, як скажеш. - відповіла йому, Фурукава посміхнувся і пішов у лівий бік. Я вирішила поїсти. “Коли є такі люди, з якими не потрібна їжа, вода, а насолоджуєшся спілкуванням. Це так чудово.” - подумала про це і раптом підійшов той напарник. Він присів і почав говорити: 

- Привіт, леді. Чого сидиш, сумуєш? - запитав він, дивлячись на мої очі. 

- Мені не сумно, я просто чекаю і їм їжу. - відповіла, не особливо споглядаючи на цю людину. Таке відчуття, що він прийшов кадрити мене. 

- Зрозуміло. Знаєш, у мене є одна чудова пропозиція. Кинь цього судака, і підеш зі мною на “справжнє побачення”. - прорік це, відзначивши останні слова. Я тільки більше сховалася кімоном. 

- Вибачте, але ви мені не подобаєтеся. - вимовила надувши щоки, він здивувався. 

- У сенсі, ти відмовляєш? Серйозно? Тобто тобі він подобається? Та як тобі може подобатися людина, яка тільки й робить, що посміхається. Він нічого доброго в цей світ не приніс! - під кінець злісно вимовив досить голосно. Для моїх вух таке неприємно. 

- Ви не праві! Це найкраща людина, яку я могла зустріти. Він завжди піднімав настрій, коли були близькі до відчаю. Його посмішка, це світло, якого вам не побачити. Ючі не буде посміхатися тим, хто лицемірить. Ви, молодий чоловіче, один із них. - провіщала зі свого вуста, дивлячись на нього, твердо, без будь-якого жалю. Накасіні був вражений моєю дурістю, що я втрачаю свій шанс. Однак, мені він не потрібен, я не хочу чинити так погано з тим, хто мені справді дорогий. 

- Шкода, що про мене такої думки, чарівна леді. Сечіко, тобі варто подумати над моєю пропозицією. - промовив це і простягнув руку до мого обличчя. Я навіть не помітила цього. Тут же повертається Фурукава, він побачив те, що відбувається, і світло зникло. Підійшовши до нас, подивився на нас обох. 

- Значить ось як «напарник», чого це ти тут до неї торкаєшся, вона цього не хотіла. - промовив, дивлячись на Накасіні. Таке відчуття, що він готовий побити його за це. 

- Ну і що ж ти мені зробиш, а? Посміхнешся? Хахахах… - засміявся той і раптом Ючі схопив його за сорочку, їхні обличчя опинилися дуже близько. 

- Можу викинути тебе з судна, якщо будеш мене далі злити своєю присутністю, лицемірний судак! Якщо ти думаєш, що не можу постояти за Сечіко, то ти глибоко помиляєшся. - проговорював це тому і таке відчуття, що зараз його «напарник» вирветься, але той усе ще говорить: 

- Так? Що можу сказати, ти звісно, молодець, але все ж таки. Сам упевнений у тому, що їй ти подобаєшся? Може насправді змушуєш її з тобою сидіти? Якщо так, то це поганий вчинок для доброго хлопця. Використовувати інших заради своєї вигоди, не добре, Ючі. - промовив це і його руки опустилися, таке відчуття, що Фурукава подумав про це. 

- Гаразд, просто йди. - (Я її змушую?..) - вимовив це вже без емоційно.  

- Окей, у будь-якому випадку я зробив усе, що хотів. - сказав це йому і пішов геть. Я встала і підійшла до Ючі, який таке відчуття втратив сенс життя. - Вибач… Нерозумно було запрошувати тебе в це місце. Та й узагалі відволікати тебе від твоїх занять. Навряд чи ти хотіла йти, а я змусив… Боже, та я сам не кращий за нього… - проговорював мені або ж більше самому собі. Він вважає, що змусив мене піти з ним? Я так не думаю. 

- Ючі, це не так. Чесно кажучи, я чекала, поки мине час, щоб ми могли з тобою перетнутися. Так, я мало з ким розмовляю, навіть із родичами не завжди вдається поговорити. Вони весь час чимось зайняті. Тому я знайшла людину, яка може підтримати мене у важку хвилину. Однак, у всіх є сумні дні. Тож не думай так, добре? - запитувала я і його обличчя не особливо змінилося. 

- Ти впевнена в тому, що я та сама людина, яку шукала. Може тобі варто подумати? Так, звучить так, ніби хочу тебе позбутися, але ні. Я просто не хочу витрачати твій час даремно… - після цих слів у нього покотилася сльоза. Я обійняла його і поцілувала в щоку. Він навіть такого маленького вчинку не очікував. Фурукава обійняв у відповідь і почав гладити по голові. Це так приємно. 

- Тепер усе добре, Ючі? - злегка запитала я, він усміхнувся.  

- Звичайно. Дякую, що ти в мене є, Сечіко. - вимовив це, і ми продовжили так стояти.