Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
(Розлад особистісного майбутнього)
Справа № 416
Що ж, гра вбивств закінчилася. Однак, це не кінець, а лише тільки початок продовження. Тож, почнемо:
Минув день, після гри вбивств.
Час: Невідомо.
Справа № 416
Про вбивства 10 підлітків. Певний Абсолютний Будівельник під ім’ям Іошинорі Морі, зробив підступні вчинки. Він убив їх усіх, не шкодуючи про те, що трапилося. Злочини сталися в музеї «Art Life», який сам же і побудував…
- Цікаво, сам Іошинорі Морі. Дуже кортить із ним зустрітися.
…..
Час: 06:00 ранку.
Я стою на балконі і попиваючи чай дивлюся на вулицю. Там відчуваю весняний вітерець і гарячий аромат чаю, який огортає мене. Звісно, це чудово опинитися знову на свободі й не бути залежним від людей, які мені неприємні. Хоча, я з тих людей, які прощають і досить швидко. Мені немає сенсу довго ображатися на них, адже чудово розумію, що сам винен, що повівся на це.
Думаючи про це, я наповнююся полегшенням. Я Іошинорі Морі - той самий Будівельник, який згубив стількох людей. Чи була цьому причина? Так, але складно усвідомити іншим. Сьогодні мені не потрібно кудись поспішати, адже зараз ранок. Тому на мені улюблена червона футболка і сині джинси. Я зазвичай працюю в нічні зміни. Тож можна відпочити трохи, а то після вчорашнього болить голова. Сподіваюся, Ючі дійшов додому, а то він більше за всіх святкував перемогу над грою. Хех… Думаючи про такі речі починаю посміхатися. Однак, не встигнувши допити чай, до мене постукали. Це мене здивувало, але при цьому прийшла думка про те, що прийшли по мене. Стукіт стає голоснішим, і почув голос дорослого чоловіка:
- Відчиняйте, це поліція! Якщо не відчините, ваше майно буде втрачено. - сказав досить серйозно і з таким голосом під бас, що мені справді на мить стало не по собі. Я поклав кухоль чаю на стіл біля вітальні. Далі попрямував відчиняти двері, там побачив двох поліцейських, які подивилися на мене з невдоволенням. На них одягнена звичайна уніформа для поліції. Один із них почав розмову:
- Доброго ранку, ви Іошинорі Морі? - запитав він у мене пильним поглядом, озираючись.
- Так. Я живу тут. - намагався спокійно відповісти, не даючи собі тремтіти.
- Ось нарешті ми вас відшукали. Сподіваюся, ваше нове місце буде таким же приємним, як і це. - з іронією вимовив чоловік, дивлячись на мене, а потім на свого товариша і продовжив. - Тож, пристебни до нього наручники. Нам потрібно його доставити у відділок, щоб при цьому дорогою нікого не пошкодив. - сказавши це, той послухався і швидко підійшов ззаду до мене, діставши кайданки, він пристебнув мої руки. Я не пручався, бо розумію, що в цьому немає сенсу. Адже чудово знаю, через що мене туди хочуть привести. У якусь мить, головний поліцейський був здивований моєю байдужістю, але потім далі мене штовхнули, щоб попрямував до машини. Я старанно поводжуся, і природно в цій ситуації не даю страху захопити мене. Коли всі опинилися в поліцейській машині, той поставив мені одне запитання: - Мене цікавить дещо, чому ви такий спокійний? Це як на мене дивно для того, хто вбив стількох людей. - вимовив це дивлячись у вікно, я озирнувшись вимовив:
- Я завжди такий, та й не бачу сенсу привертати до себе більше уваги, її й так достатньо. - відповів йому, як на мене очевидною фразою, той усміхнувся.
- Так, тут із вами погоджуся. Однак не розумію, навіщо витрачати час на те, щоб стати знаменитим будівельником, і в підсумку все обламати цими вчинками? Адже це так безглуздо. - промовив мало не зціпивши зуби, здається, його це дратує. Я сам знаю, що це звучить справді недолуго, але в мене були свої на це причини.
- Це так виглядає, але якби ви були на моєму місці, то можливо б зрозуміли, чому так себе поводжу. - відповів йому чесно. Я маю бути впевненим у своїх словах, адже інакше від мене не відстануть. Моя тактика спрацювала. Він перестав мене питати, від нього чую лише якісь звуки, які не мають сенсу. Мені спало на думку глянути у вікно. Там видніється, як миготять будинки і літають птахи, приземляючись з місця на місце, вони видають приємну мелодію для моїх вух. Однак це тривало недовго, оскільки ми приїхали до відділку. Головний поліцейський встав, я з другим піднялися. Його помічник вказав куди йти, а той підійшов до чергової частини, там про щось розмовляючи. Найімовірніше, у мене запланована з кимось зустріч, але тільки з ким. Мабуть, зі своєю смертю? Думаю, що так і є. Домовившись зі співробітником, він повернувся до нас і заговорив:
- До речі, якщо ви думаєте, що вас захищатиме адвокат, то ви глибоко помиляєтеся. Таких як ви Морі, вигороджувати не потрібно. - вимовив це чітко кажучи мені в обличчя, однак я лише посміхнувся і прорік:
- Це було очевидно, тільки це порушення правил, що мені навіть держава не наддасть адвоката. Бо якщо з мене роблять підозрюваного, то має бути присутній захисник, який буде зі мною на допиті. - заявив це йому, знаючи про що говорю. Поліцейський здивувався моїм пізнанням і при цьому зробив злий вираз обличчя.
- Так ви й це знаєте. Цікаво, звідки ви такий розумний? - запитав той, не зводячи з мене очей, ми зупинилися.
- Це має знати кожен, хто потрапляє в таку ситуацію. Таке не повинно дивувати вас. - вимовив я у відповідь йому, той після цього замовк. Здається, не знає, що мені відповісти. Може справді від нього багато чого прошу? Мені хочеться швидше побачити, що на мене чекає далі.
***
Трохи почекавши, нам сказали увійти в кабінет допиту. Раніше не міг і подумати, що опинюся тут, але з усіма буває. Однак мене дивує одне, чому я не бачу одного хлопця, який теж брав участь у всьому цьому? Дивно… Сподіваюся, мені пояснять це.
Після цих думок, я і головний поліцейський зайшли до кімнати допиту. Там відчувається атмосфера, яка гірше діє на мою голову. Далі побачив дівчину не сильно старшу за мене, вона одягнена не зовсім за своєю формою. У неї теракотовий комбінезон зі спідницею, у якій смужки зелено-коричневого кольору, під ним бежева блузка. Вона поворухнула головою і чорне коротке каре заблищало, як і її червоні очі. Панянка встала зі столу і глянула на нас. Поліцейський заговорив:
- Доброго дня вам, міс. Думаю, що ви самі з ним розберетеся, адже так? - запитав він не своїм голосом, вона що на нього так впливає. Він раніше був більш упевненим у своїх діях. Можливо, ця дівчина одна з головних.
- Чесно кажучи, день не такий вже й добрий. Однак із цим не буде проблем. Ви можете спокійно піти й залишити його тут. - вимовила вона, серйозно подивившись на нього, тому стало навіть ніяково.
- Добре, щасти вам. - коротко сказавши, він швидко пішов і закрився за собою. Вона нічого не сказала йому у відповідь, здається ця особистість налаштована всерйоз. Дівчина озирнулася і потім вимовила:
- Ну ось, тепер нам ніхто не заважає. Сядь на той стілець, і так мене звати Аяко Тамакі. Можливо вже зрозумів, що є слідчою. Мені призначили розібрати твою справу. - вимовила це з невеликою посмішкою. Я присів на той самий вказаний нею стілець і заговорив:
- Хм… А ми хіба знайомі? Чому звертаєтеся до мене на ти? Як на мене це дивно. - запитав її про це, слідча сіла за стіл переді мною і відповіла:
- А ти кумедний. На мою думку, навпаки, ти маєш дякувати, що тебе не засуджую. Адже прочитавши цю справу, у мене має бути дуже упереджена думка. Вважай, що тобі пощастило. У мене сьогодні гарний настрій. - проговорила вона це мені. Я все ще не з’ясовую, вона що до мене підлабузнюється?
- Гаразд, якщо вам так зручно- - встигнувши сказати кілька фраз, вона мене перебила.
- Мені бридко! Думав, що з тобою сюсюкатися буду, а от ні, не вгадав! Та ти, сидиш на дні й залишаєшся дном! - голосно прозвучала вона, злобно дивлячись на мене. Дівчина перетворилася на грубу хамку, я не очікував, що настільки все погано.
- А? Так ви самі там сидите, хіба ні? - поцікавився, дивлячись на неї, вона увійшла в своєрідний шок.
- Ах ти… Непогано. - вимовила вона, знову посміхнувшись і продовжила: - Так Іошинорі, ти вмієш підколоти. Це була перевірка на стриманість. Тобі вдалося її пройти, але зараз твоє обличчя в напрузі. Може пора тобі заспокоїтися? - з невеликим запитанням прорекла слідча. «Я б порадив їй втихомиритися.» відразу ж прийшла думка.
- Мені нормально, проте мене сюди привели не просто так. Та й є одне питання, яке тривожить мою свідомість. Чому тут не бачу Хіромі Кудо? - запитав я цікавлячись, її вираз обличчя став серйознішим.
- Ха-ха-ха-а… А тобі що не повідомили? Здається, вони погано виконують свою роботу. Я все ж відповім на твоє запитання - його не буде. Та й ти маєш знати, що йому всього 10 років, його не можна притягнути до кримінальної відповідальності. Він все-таки дитина, і не розумів, що робив. Однак із тобою інша ситуація, ти прекрасно усвідомлював, на що йшов. Будівельник сам собі вирішив зробити передсмертний вирок. Насправді ж, як годиться, я маю допитати й пізнати тебе трохи краще, щоб точно упевнитися в твоїй винуватості. Тільки, навіщо мені це робити? Адже ти сам не заперечуєш свою провину, сам знаєш який монстр. Нещадні вбивства, які скоїв ти, не мають «прощення»! - розповідала вона мені під кінець вигукуючи. Таке відчуття, ніби мене підставили, адже її дії суперечать закону.
- Зачекайте, гаразд немає його, а хтось із родичів? Чому ніхто не прийшов? Та й узагалі, якого ви маєте право звинувачувати мене без адвоката?! - голосно вимовив я, наполягаючи на своєму, вона ще більше засміялася.
- Ха-ха-ха-ха-ха-а! Ти це зараз серйозно? Ха… Давно я так не сміялася. Хто ж тобі ці правила то розповідав? Якщо тобі так цікаво, його мама заплатила певну суму, яка компенсувала її термін. Ну а що з твоїм адвокатом… А ти що, не знав, що слідчий залишається на допиті один зі своїм підозрюваним? Тобто іншими словами, захисна особа не повинна бути присутня разом з обвинуваченим. Ось коли настане суд, він можливо, буде тебе захищати, якщо звичайно, це станеться. - просвіщала це мені посміхаючись і сміючись наді мною. Я почуваюся далеко не в безпеці. Вона якоюсь мірою має рацію, що в підсумку всі ті правила нормально не виконані. Дівчина продовжила: - Тільки не кажи, що ти хочеш домогтися справедливості? Чесно кажучи, я особисто не вірю в те, що ти був маріонеткою 10-річного хлопчика, який керував тобою, як лялькою. Сам подумай, що це звучить як маячня, яку придумав якийсь ідіот. - вимовила Тамакі це з іронією і мені стало не по собі. Як я можу їй щось довести, адже вона просто головна в цьому місці. Та й нас тут ніхто не чує, Аяко може робити що завгодно, а я тільки й маю піддакувати їй. Усе ж, я так не хочу. Не дарма ж дав собі вижити в убивчій грі, тому в мене є план.
- Та мені самому кумедно, що повівся на це. Однак є одна маленька деталь. Одна умова перед тим, як ухвалити рішення - це характеристика повнолітнього. Тобто саме те, що ви вирішили пропустити, а це досить образливо. Та й те, що ви порахували абсурдом, називається - нестійка психіка. - оповідав це і її вираз обличчя змінився. Вона з великим подивом дивиться на мене, зціпивши зуби. Таке відчуття, що їй нічого сказати. Невже зміг їй довести свою невинність? Не те щоб хотів цього домогтися, але я лише судив за законами, а не як вони придумали.
- Так… А ти сильний суперник, для твоєї нестійкої психіки аж надто спокійний. Чому ж так? - запитала вона, прямо дивлячись своїми червоними очима, таке відчуття, що вона хоче, щоб я згорів у них. Мене cлідча цим не налякала.
- Ем… перепрошую за таке запитання, але ви що, погано бачите? У мене є шрам на лівій руці й доволі глибокий, так він ледь визирає з під цієї футболки, але його добре видно. Та й узагалі, хтось стає егоцентричним, а інший починає ненавидіти себе через обставини, які сталися в минулому. Ось у мене 2 варіант. Ви ж знаєте, що хворих людей немає сенсу страчувати, вони можуть і самі себе знищити. Можливо, мав одразу попередити, що можна перейти одразу до смертної кари, але я так не зробив. У принципі мене влаштує той і інший варіант. - висловлювався з часткою безнадійності. Я відчуваю, як потемніло у мене в очах. Звісно, її рішення багато значить, але мене захопила безвихідь. Залишається чекати, коли вона скаже: «Тебе засуджено до смертної кари!» - подумав про це я злегка посміхаючись.