Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
***
Таке відчуття, що цей момент вічний. Хочеться швидше закінчити з цим. Подивившись на неї, побачив задумливе обличчя, за мить вона вимовила:
- Боже… Ти змушуєш мене пітніти над твоєю долею. Іошинорі, сам знаєш наскільки все в цьому світі несправедливо. Так, я працюю з таким світом. Більшість людей, які звинувачені у вбивствах - посадили, а є й ті, яких стратили. Звісно, за законами ми не можемо тебе стратити, то так ми б зробили. Мені стало цікаво. Чому батьки не встежили за тобою? - запитала на пряму мене.
- Їм було байдуже. Вони діяли за своїми планами. Звичайно, якби я пішов на юриста, як вони хотіли, то міг зустрітися з вами і зрозуміти, наскільки світ жорстокий. Однак, я вирішив діяти проти них, навіть не слухаючи самого себе. Я говорив, що не буду нікого ображати, але в підсумку загруз у цій дірі. Ви б знали, як себе ненавидів у той момент, через що довелося пройти, щоб у підсумку досягти мети… - розповідав не впізнаючи себе, відчуваючи деяку порожнечу всередині. Слідча не думала, що буду з нею таким відвертим.
- Ха, в новинах говорилося про батьків по-іншому. Що в однієї є власний ювелірний магазин, а інший належить до найкращих психологів. Так, та й сама з ними знайома. За їхніми розповідями вони захоплювалися тобою, але тепер я навіть не знаю кому вірити. Шанованим людям чи якомусь злочинцеві? - запитувала це, наче в себе. «Значить пишалися мною… Не вкладається.» подумав про це я і трохи посміявся про себе.
- Якби вони опинилися тут, то можна було б прямо в них запитати. - вимовив, не подумавши, і тут же відчинилися двері, вони з’явилися. Тато, як завжди у своєму синьому костюмі: елегантний піджак темно-синього кольору, під яким видніється сорочка на декілька тонів світліша, а на його обличчі сидять ті самі окуляри із золотою оправою. Його штани, ідеально пасують на високій фігурі, разом із темними черевиками, надають йому бездоганного вигляду. Його лице і сині очі виглядають трохи байдужими, наче він не знаходиться тут. Також він має коротке темне волосся, вони на кінчиках мають синюватий відтінок. Його пальці поворухнулися і на двох руках можна побачити два золотих кільця.
А мама, як завжди, любить похизуватися своїми принадами. Її сріблясте біле волосся спокійно спадає на плечі, надаючи їй вигляду справжньої леді. Вона в довгому світло-блакитному плащі, який підкреслює її фігуру і елегантність. Пастельна-зелена спідниця та топ із прозорого сітчастого матеріалу роблять її вигляд витонченим і дорогим. Доповненням до образу є світлі черевики з блакитними підборами. А прикраси, що прикрашають її вуха, шию та руки, додають розкішного блиску.
Я у шоці від того, що вони прийшли, невже за мною? Вони знайшли мене в цьому місці тільки зараз, ну й добре… Мені б хотілося почути їх. Шинджу, як не дивно, подивилася на мене з переляканим обличчям. В її пастельно-зелених очах видніється турбота.
- Так… Нарешті ми тебе знайшли. Та й узагалі, що ти тут забув? - запитала вона мене. (Вони що, не стежили за мною? Дивно…)
- Взагалі це я маю питати, чого ви сюди прийшли, та й вас стукати не вчили? До речі, який збіг, я допитую вашого сина. Ви маєте знати про те, що він начудив. - обурено сказала вона їм, я навіть не знаю, що і мені говорити.
- Я вас не питала, мені потрібен син, а не ви! - голосно вимовила вона, і я якоюсь мірою здивувався. (Їй я важливий?)
- Серйозно? Ваш син якось не поспішає до вас обійматися. У принципі підозрювала, що з вами щось не чисто. Тепер я приблизно розумію, наскільки погано було в його житті, що зважився на такі вчинки, заперечуючи самого себе. - вимовила вона, наполягаючи на своєму, Тамакі вирішила мене підтримати? Я вже нічого не розумію… У цей момент заговорив Кеджи.
- Просвітництво говорить про те, що ми були не праві в багатьох речах. Однак, ви що мою дружину не чули. Вона не має наміру з вами спілкуватися, як і я! - мало не з криком сказав він, як завжди, в потрібний момент вставляє свої слова. Я боюся навіть голову підняти, щоб знову подивитися на їхні обличчя. Адже втік від них, у підсумку довелося шукати нічліг. Так, тоді в мене залишалися гроші, але я їх витратив на те, щоб стати Будівельником. Там же я і більшою мірою перебував. Це був мало не мій дім.
- Іоши, будь ласка, поговори з нами. Я знаю, що ми неправильно виховували тебе. Ми лише хотіли, щоб ти міг постояти за себе. Однак, у підсумку зробив те, чого я не могла від тебе очікувати. Так, ми винні, згрішили, але тепер зрозуміли, наскільки тобі нашкодили. - вимовила вона ніжно й підійшла до мене та присіла, взявши мене за руки. Я відчув тепло і по мені пробіглися мурашки, мої очі заплакали.
- Я… Розумію. Усе гаразд, я вас люблю… Дуже люблю. - сказав я це і обійняв її у відповідь. Здається, вона цього не очікувала, але ж дійсно. Ми давно обіймалися, моє тіло тремтить, і вона тут же обійняла мене. Мені стало легше.
- Я звичайно розумію, що ви зустрілися і все таке, але як би вашого сина так просто не відпущу. - сказала вона, ми з мамою піднялися.
- Я добре знаю, що ви хочете. Ми заплатимо стільки, скільки потрібно, щоб він опинився на волі. - вимовила вона, впевнено дивлячись на неї.
- Так, ви правильно думаєте. Зачекайте. - вимовила слідча, вийшовши з кімнати. За кілька хвилин вона прийшла до нас із ручкою та папірцями. Аяко поклала їх на стіл. Там написано: «Договір про викуп неповнолітнього». Батько підійшов до нас ближче, щоб прочитати цей документ.
- Значить договір, яка сума? - запитав він у неї грізно.
- А ви як думаєте, взагалі йому ціла страта світить. Десь 1$ мільярд. - сказала вона, дивлячись на них, і відчув, як мама розлютилася.
- У сенсі, ви самі розповідали про те, що зрозуміли, через що йому довелося пройти. Тепер ви просите в нас настільки дорогий викуп? Вам не соромно? - запитувала, обурено виблискуючи своїми прикрасами.
- Я хочу, щоб ви сплатили свій борг, який у вас є перед ним. Ви ж знаєте, що за домашнє знущання теж можна отримати термін? Так от, це додаткова, ще зі знижкою. - проговорила слідча, посміхнувшись нам. Якоюсь мірою з нею згоден, що за це справді треба платити. Однак таке відчуття, що вона не з доброї волі це робить.
- Справді, є така справа, значить ще на додачу платимо і за нас, ну гаразд. Мені байдуже, якщо це все ж таки звільнить мого кровного сина, то нехай так і буде. - вимовив це Кеджі, взявши ручку, і Шинджу його зупинила.
- Так, а хіба не потрібно записати в окремий договір про насильство над неповнолітнім? - запитала мама, дивлячись на Тамакі. Та єхидно подивилася на мене, а потім на них.
- Яка вам різниця? Звичайно, якщо хочете зіпсувати черговий папір, то будь ласка. - сказала вона, надавши ще один папір, який лежав під іншим договором. Морі це схвалила, і мама з батьком підписали всі договори, і останній штрих був підпис Аяко та печатка.
- Так зараз вийду за грошима. - швидко вимовив це і за кілька хвилин він повернувся з валізою. Її поклав на стіл, слідча злегка відкрила, оглянувши, закрила її.
- Ну ось і славненько. Добре, що ви все-таки прийшли. Однак пам’ятайте, що ваш син житиме з вами до повноліття. - нагадавши про це, усміхнулася вона та Тамакі підійшла до мене ззаду і ключем відкрила наручники.
- Добре, тоді до побачення. - вимовила мама, ми з батьком сказали теж саме і вийшли з кімнати допиту. Біля дверей стоїть наш охоронець, який найімовірніше, весь цей час був із грошима.
- Ну як, тебе звільнили? - запитав він мене абсолютно спокійно.
- Певною мірою так, але я все ж таки під домашнім арештом. - відповів це йому з невеликою посмішкою.
- Це так, але ж не настільки буде все серйозно. Та й тобі потрібно розповісти, що все-таки в тебе сталося, поки ти з нами не спілкувався. - вимовила вона, глянувши на свої пальці, а потім на мене.
- Мені теж усе неодмінно цікаво. - промовив батько заодно. (Невже все так добре? У цьому немає підступу? Сподіваюся.)
- Окей, тоді ходімо. - на цьому ми закінчили розмову і вийшли з дільниці… Я відчув себе найщасливішим на цій планеті.