Драко ніколи б не подумав, що хтось з його близького кола оточення міг мати зв’язок суджених. Тож навіть Поттер, який засів у його голові, врешті покинув його думки, коли Драко слухав розповідь Блеза.
Він не знав, що відчував з цього приводу, і як це взагалі — бути судженими. Йому здавалося, що ніхто ніколи не зможе покохати його так міцно. Та й взагалі, чи зміг би хтось покохати Драко? Але він сам винен у своєму жахливому характері.
Мав би розум, давно б вже став ліпшим другом Поттера.
Вони не бачилися цілий тиждень, так уже вийшло. А сьогодні потяг відправлявся на Кінгс-Кросс, що означало початок двотижневих канікул.
Драко не міг втямити, що це означає для нього.
Він так і не став другом Гаррі, навіть нічого для цього не зробив. Це пригнічувало його найбільше. Але найбридкішим було бажання. Оце його бажання стати друзями. Драко нудило від себе самого. Навіщо йому це? Чого він шукає очима Поттера кожен ранок у Великій залі? Чому він розчарований тим, що Снейп дозволив їм пересісти? Чому він, бляха, заливається рум’янцем при спогаді про доторк їхніх рук?
Це найдужче його бісило. Він розумів, до чого все веде.
Не просто другом Драко хотів для нього бути. Він був закоханий у Поттера. Це було так очевидно. Він ненавидів Гаррі, ненавидів кожну його перемогу, кожний задоволений погляд. Але щоразу поряд з ним його серце підступно вискакувало з грудей, голос видавав ледь чутне тремтіння, а думки ставали незв’язними. Його внутрішня гомофобія, пов’язана з бажанням завоювати довіру батька, не давала Драко усвідомити це стільки років. Але до біса батька, до біса його довіру. Він мусить хоч раз у житті зробити вибір самостійно і прийняти всі наслідки.
Речі вже були спаковані, і ось Драко вже сидить поряд з Пенсі у купе для старост. В сусідньому — Гаррі. Він це знає. Він хоче його побачити, тому просить дещо у Пенсі.
— Гей, Пенс, ти наче хотіла випити?
Пенсі одразу пожвавішала.
— О, Драко, тільки не кажи, що в тебе тут…
Драко криво посміхнувся.
— У мене свої зв’язки.
— Тоді нам треба запросити й інших старост. — Промовила Пенсі і, рвучко піднявшись, вийшла.
За хвилину вона повернулася з іншими. Останнім в купе зайшов Поттер.
Герміони не було і це аж ніяк не здивувало Драко.
Так сталося, що Гаррі сів прямо навпроти Драко.
— Отож, у мене чудова пропозиція. — Почала Пенсі. — Зіграймо в «Правду чи дію». Штрафне за невиконання — пів пляшки вина. Згода?
Драко й самому не вельми подобалася ця ідея, проте вони однаково всі вже зібралися разом.
Почати вирішив Драко.
— Отож, Пенс, правда чи дія?
Пенсі на хвильку задумалася.
— Гмм…Правда.
— Пф, зануда. — Пирхнув Драко. — Гаразд. Ти коли-небудь цілувалася з дівчиною?
В цей момент двері купе відчинилися, і туди зайшла Герміона.
— Я не буду сидіти там сама. — Пояснила вона, всівшись біля Гаррі.
Тим часом Пенсі зблідла.
— Гей, Драко, що за питання?
— А що?
Губи Пенсі склалися в тонку лінію.
— А яке було питання? — Стиха прошепотіла Герміона до Гаррі, і той їй відповів.
На декілька хвилин запала мовчанка, а згодом Пенсі сказала:
— Так.
Можливо Драко й здивувався, але вигляду не подавав.
З кожним разом гра ставала все відвертішою, а запитання для правди були все інтимнішими для відповіді.
Коли всі були добряче п’яними, дійшла черга до Драко.
— Правда чи дія? — Запитала сп’яніла Пенсі.
— Дія. — Відмовив Драко.
— Тоді поцілуй того, хто тобі подобається.
Мабуть, у очах дівчини жевріла якась надія, але хлопець аж ніяк не збирався того робити. Бо тією людиною була не Пенсі, і цілуватися на виду у всіх слизеринець був не готовий.
Він взяв пляшку і випив залишки вина.
Згодом Герміона з Пенсі пішли блювати, а інші старости — висипатися. Так вийшло, що Драко залишився з Гаррі сам на сам.
Він поглянув на нього, а вже наступної секунди руки Драко блукали талією Поттера, а губи сплелися в такому жаданому поцілунку. Здається, Гаррі був не проти, бо ж за хвилину відповів на поцілунок.
Для Драко це було незвично і чарівно водночас. Він ніколи не цілував хлопця і водночас він ніколи не цілував когось, хто йому дійсно подобався. Ці нові відчуття приємним теплом розлилися по тілу. Бажання так довго вирувало всередині нього, що хлопець вже просто не міг відсторонитися, аж поки у них обох не забракне повітря.
Гаррі запустив руку у його волосся, і з вуст злетів стогон. Раптом якесь дивне світло засліпило обом очі. Воно витало в повітрі біля них і водночас ніби виходило десь з середини їхніх душ. Драко відчув, що його зв’язок з Гаррі міцнішає. Він сильніше притиснувся до нього, а коли врешті повітря забракло, то занурився обличчям в ті плечі, як бажав зробити це тисячу разів. Гаррі вибудовував доріжки поцілунків у нього на шиї. Він робив це так ніжно і професійно, що хлопець на мить задумався, чи займався він таким раніше. Але саме в цю мить це було не важливо. Важливими були руки Гаррі на його шиї, губи Гаррі на його шиї, і подих Гаррі на його шиї.
Драко вдихнув його аромат і відчув запах кориці, рому з апельсиновою цедрою і ще чогось дуже приємного. Цей запах навіював спокій і якість теплі спогади, які він міг би розділяти з Гаррі.
— Я.. — Коли Драко почав говорити, Гаррі вмить відсторонився від нього. — Вибач..За всі ті образи..Я..Мені шкода.
Коли він це промовляв, обличчя Гаррі з кожним словом все більше прояснювалося. Його очі заблищали, а на губах з’явилася посмішка.
— Все гаразд. — Промовив він. — Я пробачив тобі ще п’ять хвилин тому, коли ти засунув свого язика мені до рота.
Вони обоє засміялися і Драко подумав, що це найкращий день у його житті.
Коли потяг прибув, настрій вмить зіпсувався, але Гаррі пообіцяв потай надсилати йому повідомлення, тож навіть батьків вигляд не
засмутив хлопця і він з радістю повертався додому.