Герміона ненавиділа Пенсі Паркінсон. Вона була однією з найгірших людей, яких коли-небудь зустрічала дівчина. Пенсі не хвилювало ніщо, окрім випивки і вечірок. Вона не виконувала своїх обов’язків, витала в своїх думках на уроці, та все ж якимось дивовижним чином була старостою Слизерина. Це все просто не поєднувалося між собою. Як могла байдужість поєднуватися з відповідальністю?
Ця ненависть була такою ж, як у Драко з Гаррі, як у Лаванди з нею самою. Хлопці завжди огризалися один до одного. Що ж до останньої, то вона й сама відчувала, що Герміона закохана у Рона.
Саме тому старалася частіше світитися поряд з ним, щоб показати, хто насправді переможець.
Та зараз це вже найменше хвилювало Герміону, порівняно з її божевіллям від Паркінсон. Як вони збиралися взагалі робити ту семестрову? Здається, слизеринка вирішила, що зануда Грейнджер в гонитві за оцінкою сама все зробить. І нічого не розповість, звісно. Але Герміона завжди виступала за справедливість. Найбільше її дратували незаслужені оцінки. Вона не збиралася мовчати. Якщо Пенсі знову відмовиться працювати разом, то Герміона більше не буде її про це запитувати. Не хоче нічого робити, ну то й добре. Свою частину роботи дівчина зробить. А Паркінсон просто потрібно поставити перед фактом. Вона не любить погані оцінки, тож буде змушена щось зробити.
На чергування Герміона йшла з величезною надією, що Пенсі там буде. Тільки і тільки через те, що це означало б залишки хоча б якоїсь совісті в дівчини.
І вона в неї, очевидно, таки була.
Пенсі навіть не вибачилася за свій вчорашній прогул. Ну, тобто, вона взагалі не розмовляла.
Це насторожило Герміону, оскільки вона вже звикла до того, що в слизеринки не затикається рот і вона постійно про щось торочить.
— Коли ти збираєшся зайнятися своєю частиною семестрової? — Почала Герміона, щоб якось розбавити цю гнітючу тишу.
— Ммм…Може, завтра? — Відповіла Пенсі.
Герміона насупила брови, оскільки ця відповідь з її вуст лунала завжди.
— Заспокойся, Грейнджер. Я вже почала працювати. — Ліниво докинула Пенсі, вочевидь помітивши її розлючений вираз обличчя.
— Правда?
Пенсі поглянула на неї з задеркуватою посмішкою.
— Не віриш мені?
— Якщо чесно, ні. — Промовила Герміона.
Пенсі надула губи.
— О, Грейнджер, це було дуже образливо. Яка ти жорстока!
І дівчина вибухнула реготом.
Герміона лиш закотила очі.
Саме у ту мить коридором йшов Рон з Лавандою. Вони трималися за руки і, видно, були дуже щасливими.
— Що ти тут робиш, Роналде? Марш до своєї спальні! Ви давно повинні вже там бути в цю пору!!! — Пригрозила Герміона. Голос у неї зірвався. В тиші Гоґвортсу її слова були гучнішими за осінню зливу.
Рон скоса глянув на неї.
Коли вони проходили повз, Герміона розібрала його тихе:
— Шизонута.
Здається, це почула не тільки вона.
— Чого це ти розкричалася, Грейнджер? — Запитала Пенсі. Герміона не могла розрізнити, яким саме тоном вона це промовила.
— Не твоє діло.
— Ого, а ти в нас гостра на язик.
Герміона невдоволено склала руки на грудях і відвела погляд.
Певний час вони мовчали.
А потім голос Пенсі пронизав тишу.
— По тобі видно, що ти в нього закохана.
Герміона уїдливо відповіла, так і не розвертаючись до неї:
— А тобі є з чим зрівняти, так? Твій Драко теж на тебе не дивиться.
Ці слова прозвучали набагато жорстокіше, ніж мали. Втім, вибачатися дівчина не збиралася.
— Байдуже, дивиться на мене він чи ні. Я вже давно прийняла правду.
Дівчина не знала, що відповісти.
Вже за хвилину Пенсі веселим голосом запитала:
— Гей, Грейнджер, а ти вмієш цілуватися?
Герміона розвернулася до неї в німому запитанні і побачила грайливу посмішку Пенсі.
— Ну ж бо, кажи. — Наполягала вона.
— Навіщо тобі це? — Запитала Герміона.
— Просто цікаво, чи така всезнайка-зануда як ти вже займалася подібним.
У Герміони щоки залилися рум’янцем.
— Тебе це не стосується.
На обличчі Пенсі з’явилася хитра усмішка.
— О, невже ти дійсно ні з ким не цілувалася?
Вона підійшла ближче і грифіндорка з острахом відступила на крок.
— Що ти робиш? — Запитала вона.
— Всього лише вчу тебе цілуватися. — Промовила Пенсі.
Коли Герміона відчула спиною стіну, в її очах відбилася паніка. Ні, було не страшно, радше якось неправильно.
— П-Паркінсон…Не підходь.
Та Пенсі вже накрила своїми губами її. Поцілунок був повільним, ніжним і таким вмілим, ніби дівчина цілувалася вже безліч разів. Хоча, певно, так і було. У голові слизеринки здебільшого були тільки вечірки і хлопці.
Її губи були солодкими на смак, але сльози Герміони додали їм гіркоти. Вона плакала. Не через неї. Не через їх поцілунок. А через Рона. Коли дівчина на мить розплющила очі , то побачила, що Пенсі теж плаче. І вона знала причину.
Відкидаючи весь свій страх і сором’язливість, Герміона опустила руки на талію Пенсі і притягнула її до себе.
Пенсі цього не очікувала, тож вчепилася за плечі дівчини.
Цей поцілунок аж ніяк не був поцілунком закоханих, але в той ж час він був дуже особливим. Герміона сподівалася, що для них обох.
Коли Пенсі почала досліджувати язиком її рот, з Герміони зірвався ледь чутний стогін і вона сприйняла це за стоп-сигнал. Вона повільно, але впевнено відсторонився від дівчини.
Пенсі не заперечувала.
Вони простояли з хвилину в мовчанці, а потім Паркінсон сказала:
— Оце так-так, Пенсі Паркінсон забрала перший поцілунок Герміони. Хто б міг подумати?
На наступний день Герміона старанно ігнорувала дівчину, не знаючи, як з нею тепер поводитися. Вона постійно згадувала їхній поцілунок, і її тілом розбігалося приємне тепло. З іншої сторони, вона не могла позбутися від думок про Рона. Що вона тепер відчуває до нього? Чи все в її серці так само, як і було раніше?
— Герміоно, ти слухаєш? — Запитала Джіні, коли вони разом йшли у Гоґсмід.
— Що? — Відмовила дівчина.
— У тебе все добре?
Джіні стурбовано поглянула на неї.
— Так…Так, все гаразд.
— У мене є новини. — Почала Джіні. — Ми з Блезом зустрічаємося.
Вона на мить замовкла, щоб подруга змогла сприйняти цю новину.
— О..Ем..Вітаю. — Невпевнено сказала Герміона, все ще витаючи у своїх думках.
— І у нас зв’язок суджених. — Закінчила Джіні.
Герміона різко затормозила.
— Зв’язок…що? Зв’язок суджених? Серйозно? — Це було таке рідкісне явище, що мати когось знайомого з таким зв’язком було майже неможливим. Та ще й в їхньому віці.
— Так. Ну, тобто, коли ми цілувалися, я побачила світіння. А потім ми з Блезом ніби з’єдналися. Я чую його думки, відчуваю його, коли він поряд, розумію, який у нього настрій. І.. — Джіні на хвильку замовкла. — О, це чудово, Герміоно! Як би мені хотілося, щоб таке саме могла відчути й ти.
Герміона замислилася.
— Мені теж цього хотілося б. — Відповіла вона через деякий час. — Дуже хотілося б.