Певно, за всі разом узяті шкільні роки, Драко ще не проводив так багато часу з Поттером, як от прямо зараз. Вони сиділи після занять у бібліотеці ледь не кожного дня, незважаючи на те, що ніхто не брався за завдання так само відповідально.
Драко ледь не вперше за весь курс зміг впорядкувати свої думки і заспокоїти розум. Його дивувало, що це вдавалося саме у присутності Поттера. Можливо, справа була в тім, що Блез і Пенсі ніколи не хвилювалися за стан Драко. Вони були хорошими друзями, але недостатньо для того, щоб помітити його незвичну вдумливість. Поттер не був йому другом, але поки вони мовчали у присутності один одного, слизеринець міг розслабитися.
Він час від часу слідкував за Гаррі, який аж занадто зосереджено дивився у книгу. Мелфою подобалося це робити, хоч він ніколи б собі у цьому не зізнався.
А також, йому дуже подобалося дратувати Поттера на уроках. За всі роки це майже перетворилося на його хобі. Тим більше зараз, коли вони розділяли одну парту. Він теж не зізнався б собі, що його це вже давно не бісить. Сидіти з ним за партою виявилося в якомусь сенсі стерпно. В будь-якому разі, Поттер мовчав. Бо коли з Драко сиділа Пенсі, а це бувало час від часу, то зосередитися на словах викладача було складно. В якійсь мірі Драко співчував Грейнджер у цьому.
— ДРАКО!!!! — Кричала Пенсі, стоячи над ним.
Хлопець перевів погляд на неї. Схоже, він надовго задумався, судячи з того, що він і досі перебував в бібліотеці, а Поттера ніде не було.
— Ти чого тут сидиш? Ми взагалі-то домовлялися сходити в «Три мітли».
Драко стомлено зітхнув.
— Пенс, давай не сьогодні. Домашка з Поттером забирає всі мої сили.
Він піднявся зі стільця і зібрав свої речі.
— Ось чому тобі точно слід піти випити маслопива зі мною та Блезом. — Пенсі закинула руку на Драко. — Давай розвіємося. Відмови не приймаються!
Драко стулив губи.
— Гаразд. — Переможено промовив він.
Коли він повертався вбитий і стомлений до свого ліжка вночі, то геть забув за чергування, яке його сьогодні чекало. І звичайно ж, в парі з Поттером. Зізнатися, хлопця дедалі більше лякала така явна присутність грифіндорця в його житті. Він навіть думав, що це після того, як Снейп їх пересадив, Гаррі почав переслідувати Драко буквально всюди.
Звісно, це була неправда. Ніхто нікого не переслідував. Просто неймовірний збіг обставин.
А скоро ще й матч з квідичу.
Драко не міг пригадати, чи весь час Поттера було так багато в його житті.
Здається, так. Поттера було забагато в його житті.
Старости свої факультетів, гравці у квідич, сусіди по парті, шкільні вороги. Їх так багато об’єднувало, що ще більше робило суперниками. Хоч, Драко не міг відкинути цей факт, для Гаррі він не був конкурентом. Він ніколи його таким не вважав. Або слизеринцю так тільки здавалося.
На жаль або на щастя, Пенсі так само благополучно забула про своє чергування, тож вони обоє вляглися спати.
Але заснули зовсім по-різному. Драко ще дуже довго крутився в ліжку, уявляючи завтрашній день і нові образи для Поттера. Йому і в голову не могло прийти, що це заняття викликало в нього спокій і впевненість.
Тож, коли він усвідомив, що мимоволі усміхається, то списав усе на втому і врешті почав викидати Поттера зі своєї голови, щоб заснути.
Наступного дня він повністю уникав зустрічатися з Поттером очима. Насамперед через те, що так по-дитячому забувся про свої обов’язки. Гаррі, на його сором, ніяк це не прокоментував. Він поводився як раніше, і Мелфоя це бісило. «Хіба важко хоч колись побути занудою?» Його дратувала спокійність Гаррі. Завжди дратувала.
На уроці Поттер підсунув йому папірець, на якому було написано:»Сьогодні до бібліотеки не прийду».
Драко дуже хотів запитати чому, але стримався. Він повинен був і далі вдавати байдужість. Робити так, ніби йому абсолютно однаково на Поттера.
Пенсі сказала, що вона йде зі своїми подругами до Гоґсміду, а Блез узагалі не пояснив, з ким і куди він збирався втекти від Драко.
В результаті, хлопець залишився сам.
Він мусив визнати, що навіть компанія Гаррі була б приємною в цій ситуації. Хоча б самотність не йшла за ним такою тінню. Зараз йому здавалося, що вона от-от дістанеться до нього, захопить, поглине повністю.
Він вирішив сходити до бібліотеки сам. На цей раз просто посидіти і, можливо, щось почитати. Свою семестрову вони з Поттером майже закінчили.
У бібліотеці Драко не зустрів ні душі, аж поки не дістався до свого улюбленого місця. Воно було вже зайняте Лавґуд.
З цією дівчиною хлопець не був знайомий особисто, але вдосталь наслухався теревенів про її шизонутість. Перевіряти, звісно, не хотілося.
— О, привіт. — Промовила Луна, врешті побачивши Драко в проході. — Я зайняла твоє місце? Вибач.
Драко так і залишився стояти, поки Луна збирала свої книги.
— Чому ти вибачаєшся, коли не мусиш цього робити? Я не підписував цей стілець, щоб він належав мені. — Насторожено промовив Драко. Він достеменно не знав, як поводитися з цією дівчиною.
Вона поглянула спочатку на нього, а потім кудись за ним.
— Людям подобається, коли у них просять вибачення. Вони стають менш жорстокі.
Драко згадав, як Блез розповідав, що над Лавґуд знущаються за її дивакуватість. До чого ж ще можуть призвести такі знущання, якщо вона вже зараз підлаштовується під інших?
А сам Драко не такий самий? Знущається над Поттером, скільки себе знає. Цікаво, йому через це болить? Та заболіло чомусь саме Драко. Він вмить здався сам собі огидним.
— Ти ще можеш все виправити. — Спокійно промовила Луна. — Я бачу: ти ще не перетворився на таких, як інші. Ти не такий. Дозволь собі не стати таким.
Драко дивився на неї, не розуміючи ані слова. І в той ж час, він все прекрасно знав.
Луна продовжила:
— Інакше ти завдасиш багато болю іншим.
Посмішка, яку вона подарувала йому наостанок, була гіркою.
Хлопцю враз заболіло. Він скривився від самого себе. Навіщо йому бути постійно таким бридким, егоїстичним, боягузливим? Він сам винен, що Гаррі не захотів подружитися з ним на першому курсі. Він сам змусив його відчувати до себе неприязнь. Якби Драко був хоч на крихту розумнішим..
Але ще не все втрачено, чи не так?
Він ще може усе змінити.
Він ще може змусити Гаррі Поттера передумати на рахунок нього. Просто треба стати поступливим, всього на крихту.
Адже саме цього Драко і хотів? Бути Гаррі другом.
Не шкільним ворогом, не суперником на полі для квідичу, не хлопцем з іншого факультету, а другом. Другом.
Чи вийде у нього? Драко не був певен. Але, врешті-решт, вони усі можуть померти вже зовсім скоро. Він знає, що буде про дещо жаліти. Хоча ні, він не знає, він розуміє. Це лиш зараз він дізнався, чому постійно думає про Поттера, про всі його недоліки. Чомусь, незважаючи на них, він продовжував хотіти сидіти з Гаррі в бібліотеці.
Авжеж, він завжди розумів, що насправді невдача від їхнього знайомства зруйнувала все його подальше життя. Саме тому Драко весь час повертався до того моменту на сходах перед Великою залою і мріяв про те, як потискає Гаррі руку. Він так хотів побачити Гаррі Поттера, відколи дізнався про нього, і так зосередився на своїй ненависті, що тема Гаррі стала центральною проблемою в його житті.
Але ж Драко сам до цього призвів.
Менше егоїзму і, можливо, прямо зараз він би ходив з Гаррі Гоґсмідом, чи сміявся з професора Флитвіка, чи навіть робив у парі якусь настійку.
Все це здавалося таким далеким і таким близьким водночас, і хлопець зрозумів, що багато б віддав за такі моменти.
Так, його досі бісив Гаррі Поттер, але тільки тому, що він сам посприяв цьому.
Драко зрозумів: от якого друга йому весь цей час не вистачало. Він би не почувався таким самотнім, був би з ним поряд Гаррі Поттер. Драко знав, що вони розуміють один одного. Вони були схожими.
У пустій бібліотеці він лише чув віддалені кроки Луни і шум вітру за вікном.
Його щокою скотилася сльоза.