Останнім часом Мелфой став поводитися доволі…дивно. Він не робив нічого, що могло б якось образити Гаррі. Він здавався спокійним і навіть дружнім. В якійсь мірі. Драко поводився мирно: не діставав його на уроках, не пропускав більше чергувань, він взагалі тепер не розмовляв з Гаррі.
Лише час від часу задумливо дивився на нього у Великій залі.
Це насторожувало хлопця дедалі більше з кожним днем. Коли вони востаннє сиділи в бібліотеці над своїми семестровими, Драко навіть допомагав йому шукати щось в книгах.
— Що з тобою? — Не втримавшись, запитав Гаррі.
Драко відповів, не відводячи погляду з підручника:
— А що зі мною?
— Ти якийсь дивний останнім часом. — Відповів Гаррі.
— Пф, це ти у нас дивний, Поттере. — Він скривився і це було першою ознакою того, що всередині своєї душі Драко залишився таким самим.
— Я попрошу Снейпа знову мене пересадити, як тільки віднесу наші роботи. — Продовжував Гаррі. Це мало б хоч якось порадувати Драко.
Натомість він видав лишень:
— Мгм.
«Та що з ним, в біса, таке? Він ж сам так хотів здихатися мене. А тепер справляє враження, ніби йому від цієї новини більше сумно, ніж радісно».
Поки він роздумував, спостерігаючи за обличчям свого сусіда, то побачив, як його губи ледь-ледь опустилися, очі забігали в різні сторони, а погляд став розфокусофаним.
В потоці своїх якихось незрозумілих думок, Драко навіть не помітив, як їхні пальці ледве торкнулися один одного.
У Гаррі ж забилося серце, але він не забрав руки. Чомусь.
Йому було цікаво поглянути на реакцію Драко.
Коли той, врешті, виринув зі своїх думок, то Гаррі швидко розвернув голову до своєї книги і зробив вигляд, ніби не відчув доторку.
Лиш краєм ока він бачив, як розширилися зіниці у Драко. Його губи склалися в тонку лінію, а на очах читалася розгубленість. Схоже, він не знав, що йому слід зробити.
Та руки все ж не забрав.
Це ще більше спантеличило Гаррі і він сам різко випростався, прибравши руку, і почав поспіхом складати книги назад на полицю.
— Що ж..Ем..Я закінчив. Мені вже треба йти. — Швидко проговорив він і ледь не вибіг з бібліотеки.
Серце шалено калатало, тілом розвивалося незрозуміле тепло, а думки перемішалися.
«Чому він не прибрав руку?»
Гаррі не знав відповіді на це питання. Відчував, але не хотів про це думати і навантажувати голову брехливими надіями і здогадками.
Дивно, нещодавно Гаррі без будь-якої сором’язливості притягнув Драко до себе за краватку, а зараз заливається рум’янцем від якогось там доторку.
Тоді він і не думав ні про що таке, але зараз…
Годі, він не може думати про таке. Його ще чекає останній матч цього семестру.
Він подумає про це згодом. По дорозі до Дурслів.
Через декілька днів у грифіндорців було тренування. За «чудовим» збігом обставин, іншу частину поля зайняли слизеринці.
Спільні тренування не подобалися нікому. Це було ще те змагання.
Але для Гаррі це не могло стати проблемою.
— Постарайтеся. Сьогодні останнє тренування перед матчем. Я розраховую на вас. — Прокричав Гаррі невеличкій купці гравців.
Вони почали тренування. Весь час слизеринці усілякими способами заважали, тож скоро команда Гаррі перетворилася на стадо злих драконів.
Гаррі важко видихнув.
До нього на мітлі підлетів Драко.
— Як воно, Поттере? — Запитав він.
Гаррі розвернувся до нього.
— Як воно, Мелфою? — Проказав Гаррі з такою ж інтонацією.
Драко вишкірився.
— Втихомир своїх навіжених, бо вони нам заважають. — Він наблизився.
Гаррі підлетів так, щоб їхні обличчя були на сантиметровій відстані одне від одного.
— Здається, це мав казати я.
Вони на мить замовкли і чомусь Гаррі перевів погляд на губи Драко, які зараз були так близько. Він вже навіть почав схилятися до них, коли Джіні закричала:
— Гаррі!
Гаррі відлетів, важко дихаючи. Він востаннє глянув на Драко і побачив справжній страх на його обличчі.
«Мерлін, навіщо я дивився на його губи? Веду себе як…гей».
Ця думка допомогла йому оговтатися, він швидко полетів до своєї команди і підключився до гри.
Решта дня пройшла повз нього. Гаррі не пам’ятав, що він робив після тренування, коли він встиг поїсти і як опинився в грифіндорській вітальні. Так само він не пам’ятав, коли прийшла Герміона.
Зараз вона сиділа біля нього і здавалася такою ж поглинутою і свої думки, як Гаррі.
— Як ти? — Запитав він.
Герміона виринула з роздумів, перевівши здивований погляд на Гаррі.
— Я? Гм..Нормально. — Почала подруга, та згодом додала: — Хоча..Я не знаю, Гаррі. Я так заплуталася.
Гаррі співчутливо глянув на неї.
— О, і я теж.
— Я поцілувалася з Пенсі. — Випалила Герміона.
У Гаррі очі вилізли на лоба від подиву.
— Що?? Серйозно!?
Щоки дівчини залилися рум’янцем, який вона старанно намагалася приховати пасмами свого волосся.
— Так.
— Ого, ем, класно. Мабуть. Але чому?
— Я не знаю..— Промовила Герміона. — Тобто, Пенсі перша мене поцілувала, а я просто відповіла на її поцілунок.
— А хіба ти не закохана у Рона? — Спитав Гаррі.
— Я вже не знаю.
— Гм, добре..— Невпевнено сказав Гаррі.
— А в тебе що там? — Запитала подруга.
Гаррі розвернув голову до каміна. Що у нього? А що було у нього? Він не розумів, ким є для Драко, чи радше, ким хоче бути для Драко. Останнім часом їхні перепалки стали схожі на флірт, а декілька днів тому їхні руки торкнулися одна одної і Драко не відсунувся. Сьогодні Гаррі дивився на його губи і хотів їх поцілувати, але потім він побачив погляд Мелфоя, і тепер не знає, що у нього.
— Та нічого.
Герміона сумно на нього поглянула.
— Якщо захочеш поговорити — я завжди поруч.
Вона пішла, залишивши Гаррі самого.
А Гаррі ніяк не міг зрозуміти, що йому робити далі. Здається, Драко хоче стати йому…другом? Він більше не кидає образливих слів, а ще доторк до Гаррі для нього не бридкий. Це дивно, та більше хлопець не знав, як пояснити поведінку Мелфоя. А ще не знав, що робити йому самому. Як слід себе поводити? Вони вже закінчили свою семестрову і завтра Гаррі попросить Снейпа їх пересадити і їх не буде більше об’єднувати нічого. А може, збрехати Драко, що Снейп не дозволив, а самому навіть не питатися в нього? Ні, брехати Гаррі ніколи не вмів.
Хоча, кінець кінцем, яка йому взагалі різниця до Драко? Навіщо йому намагатися дружньо поводитися у його присутності? Як Драко вже хоче з ним подружитися, то хай щось придумає для цього сам. Відверто кажучи, Гаррі не знав, які там насправді наміри у Мелфоя.
Отож, найкраще буде просто ігнорувати його, допоки той сам не проявиться. Якщо проявиться. Але це було в інтересах Мелфоя.
Так, це здавалося Гаррі єдино правильним рішенням.