Сейрен безсило опустила руки, ніби заперечити вона і справді не могла. Алан-сул мало не втратив єдину дитину, тому не хотів залишатися в живих жорстокого тирана.
- Чому ваша думка змінилась? Раніше ви не говорила такого, батьку! – стривоженого говорила дівчина.
Еміра вдихнув, його погляд став печальним.
- Мене шантажують і султан Шион, і емір Джафар. З того часу як ти потрапила в гарем, я не можу зробити зайвого крок у бік без їх дозволу.
Дівчина мовчала, бо знала, що вона фактично стала заложницею султана після того як він лишив її в живих. Життя в гаремі було на виживання - про це знала кожна його мешканка. Султан перестав страчувати наложниць після ночі з нею, але взагалі не змінив свого ставлення до них.
- Я повинен був підтримати Теномару, але довелося відмовитися, щоб з тобою нічого не трапилося.
Сейрен прикрила обличчя, бо збиралася покинути еміра, зрозумівши, що не отримає від нього ні розуміння, ні допомоги. Вона озирнулася до батька кого вікна.
- Якщо султана вб’ють, то наложниці постраждають. Як же ви тоді мене збираєтесь рятувати?
- Сейрен!- спохватився Алан-сул. – Ти мій найбільший скарб, який я збережу за будь-яку ціну.
Сейрен нічого не відповіла. Наложница султана непомітно зістрибнула з вікна, тримаючись за мотузку. Ніхто не бачив і не знав, що вона покидала сераль та навідувала батька. Сейрен повернулася до своїх покоїв та сховала темний одяг. Втомлена дівчина завалилась на м’яке ліжко. Треба було все обдумати, але вона одразу місто заснула.
Ранок приніс свої турботи, але Сейрен ні на мить не покидала думка про султана. Шион приніс їй багато страждань, але був дорогий для неї. Спогади минулого залишили в її сердці значний скарб з почуттів. Декілька наступних днів Сейрен обдумувала та коригувала план викриття змовникіа. Її дії не викликали ні в кого підозри, бо наложниці не мала впливу на політику, якби добре султан до них не ставився. Заплативши декільком євнухамСейрен дізналася про погодинне переміщення начальника внутрішніх покоїв по палацу. Важко було знайти інформацію про того кого не бачиш. Теномару був довіреною людиною султана, мав вплив на слуг та охорону. Якщо євнух Харон опікувався лише гаремом, то Теномару мав владу над усім палацом, мав своїх шпигунів в кожному куточку. Він був довіреною особою попереднього султана і якимось дивом залишив свою посаду при нинішньому султані.
Найбільшу проблему для наложниці складав емір Джафар, який не довіряв їй ні на мить. Наближався час повернення султана до столиці. Гарячішими ставали суперечки Сейрен з батьком, який відмовлявся співпрацювати, щоб викрити змовників. Врешті-решт дівчина розізлили, вирішивши власними силами упіймати злодіям. Наложниця мала багато клопотів для підготовки до відповідального моменту у її житті. Це рішення може вплинути на майбутнє не лише її, а й усього сералю та земель султанату.
***
Вечірнє сонце скотилося, мов вогняний шар, за золотий небокрай. Навколо золотого серпанку з’явилися білі хмари. Вони легко пливли по товщині неба, не збираючись пролити ні краплинки вологи на землю. Столиця спочивали під гарячим диханням темної ночі. Сейрен знову приспала своїх служниць, щоб ні Найна, ні Ліка не знали зайвого і ненароком її не видали. Сейрен швидко спустилися з вікна, прихопивши з собою кинджал. За подвір’ям, яке дбайливо охороняла сторожа, на Сейрен чекав Регнар та ще кілька людей, одягнених у чорний одяг. Ніхто не знав один одного, щоб тримати язик за зубами.
- Всі зібралися?- спитала Сейрен, змінивши голос.
Навіть Регнар не одразу впізнав дорогу його серцю дівчину, яка належала іншому. Він єдиний не знав, що вони йдуть розкривати зговір проти султана, а то б колишні раб не погодився.
- Усі!- промовив високий чоловік.
Вони залізли до кімнати по зазвичай приготованих мотузках. Сейрен командував усіма, змінюючи тон голосу, щоб ніхто не здогадався, що вона дівчина-наложниця султана. Коло вікна усі семеро присіли, чекаючи поки охорони заверне за кут. Через хвилину Сейрен ближче пробралась до намічного місця. Там вони побачили управителя внутрішніми покоями та ще п’ятьох його прибічників. Вони стояли навколо плану палацу і про щось шепотів. Змовники збиралися вбити султана Шиона під час святкування його повернення, скинувши усю вину на слуг чи емірів. Тоді під підозру потрапити і батько Сейрен. Вона не могла допустити такого розвитку подій.
Коли поплічники виходити з покоїв Теномару, люди в темному одязі їх оглушили та зв’язали. Регнар загасив світло у кімнаті, налякавши Теномару. Сейрен за мить з’явилася перед ворогом.
- Я все знаю, управителю внутрішніми покоями…
Теномару втратив дар мови від переляку. Своє життя він любив і цінував, тому завмер на місці. Йому здалося, що перед ним привид когось из убитих. На його руках було достатньо крові. Щоб бачити кошмари кожної ночі напротязі кількох років без повторень.
- Привид?.. – тремтів він.
- Ти збираєшся вбити султана… - повільно говорила Сейрен, розтягуючи слова. – Ти відповіси за все…
Теноману не міг стримувати тремору рук, і сердце нещадно калатало в грудях. Він впав на коліна перед «привидом».
- Я не вбивав тебе, Ю Бек. Це все дружина султана! Клянусь!
Дівчина на мить змінила вираз обличчя від подиву, хоча ніхто б цього не помітив під темною тканиною, що ховала її лице. Теномару бачив лише сірі очі, які раніше же зустрічав. Але такі очі з пронизливим поглядом належали покійнику.
- Я покараю тебе! – витягнула кинжал Сейрен.
Гостре лезо блиснуло перед очима чоловіка у місячному сяйві.
- Клянусь… - шепотів управляючий – Я не винен! Вони наказали найняти вбивць… Я нічого не робив.
Сейрен бажала дізнатися правду про власну смерть, але часу для допиту було надто мало. Теномару забився у кут і закрив руками обличчя. «Привид» обережно наближався.
- Смерть, зраднику!
- Аааа! – закричав переляканий чоловік.
Сейрен не очікувала на таку реакцію, тому щвидко кинулась до дверей. Управляючий виявився покидьком та боягузом, який від страху обмочився. На крик управляючого поспішала охорона. Вони забігли до кімнати, принісши з собою смолоскипи та лампади. Наляканий до смерті Теномура тремтів у куті кімнати, а на підлозі лежало п’ятеро мертвих його поплічників. Всі вони були задушені.
- Привид… - шепотів управляючий, не в силах вимовити більш нічого зрозщзумілого.
На стіні напроти вікна було вицарапано гострим предметом «зрадник».на столі лежали папери та плани палацу, що вказували на підготовку до нападу на це місце. Тямучі дознавачі легко зрозуміють, що все могло вилитися у замах на життя султана. Емір Джафар, якого сповістили слуги про напад та підняли посеред ночі, оглянув кімнату уважними очима. Управляючий внутрішніми покоями трясся від страху, повторюючи лише одне слово. Здавалося, что він встратив розум. Його арештували та відвели до в’язниці, віддавши під надійну охорону.
Джафар не міг зрозуміти як задушили інших невідомих людей у кімнаті управляючого, бо ніде не було знайдено жодного сліду присутності злодіїв. Невже до цього дійсно причасний якийсь привид? Джафар покачав головою, розуміючи що це не можливо. Він покинув місце злочину та попрямував до в’язниці, завчасно розшукавши з допомогою слуг Амедомару. Його теж відірвали від солоднкого снуі настрій у чоловіка був жахливий.
Починало світати, коли двоє чоловіків увійшли в камеру ув’язненого.
- Геть! Геть! Привид! – кричав Теномару, звенькаючи ланцюгами на руках.
В його очах був жах, здавалося, що він бачив те, що було недоступно іншим.
- Що з ним? – спитав Амедомару.
- Вдає з себе божевільного, щоб уникнути покарання за зраду, - вимомив Джафар, який не вірив у виставу колишнього управляючого.
Він присів коло ув’язненого, скривившись від неприємного запаху сечі і поту, та схопив його за горло.
- Я не привид. Я з полоті і крові. Тобі мене треба боятись, - стиснув горло чоловіка емір. – Кого ти бачив?
- Привид… Вбитий хлопець… Ю Бек… - ледше дихаючи через стальну хватку на горлі вимовив колишній управляючий.
- Ю Бек? – здивовано перепитав Джафар.
Він давно не чув цього імені, бо нинішній султан впадав у злість, якщо хтось згадував друга його юності. Сам Джафар не зміг пролити світло на смерть Ю Бека за стільки років. Потім робото відкладала пошуки винного все далі і далі, поки самі думки про друга не покинули його розум дуже надовго.
- Я його не вбивав. Це було випадково! – торохкотів Теномару, задихаючись. – Я цілився у принца, а вліз цей хлопчицько… Він був поранений у плече. Я не винен! Клянусь життям!
Джафар відпустив його. Тенораму сильно кашляв, намагаючись вдихнули якомого більше повітря. Емір відчував злість і ненависть до колишнього управляючого. Він пам’ятав той замах на Шиона, коли від ще не був султаном. Нові факти допомогли нарешьті рзібратися в ситуаціїї з минулого.
- Чого привид прийшов до мене? Я його не вбивав! Лише найняв трьох… Вбити треба було принца, а цей хлопчисько плутався під ногами… - шепотів сам до себе Теномару.
Всі присутні у камері його добре чули.
- Хто його вбив? – спитав Джафар, знову переживаючи у пам’яті той день, коли поранили Ю Бека під час замаху на життя Шиона. Друг отримав отруйну стрілу в плече, після якої лишився шрам.
- Не знаю. То людина султанової дружини…
- Не вірю! – крикнув Джафар.
- Клянусь! Я не знаю! – трусився від жаху Джафар.
Амедомару ніколи не бачив такого гніву в очах еміра.
- Як ти дізнався, що це був Ю Бек?
- Голос… ще кинджал…
Джафар схопив його за виворіт одягу і затряс його.
- Мого брата вони теж звинуватили без підстави?
- Не знаю! Емір Корсо не угодив дружині покійного султана, тому його підставили. Я не вбивав Ю Бека!
- Достатньо брехні! – відпустив його Джафар, якого переповнювали злість та розчарування.
- Ти вже на два смерні вироки наговорив.
Емір вийшов з камери, за ним Амедомару, який не все розумів, але поки мовчав. Він не бажав накликати на себе гнів еміра, який був не в гуморі після допиту колишнього управляючого.
- Він винен у двох замахах на султана і заслужив смерті, - вимовив емір Джафар. - Готуйтесь дострати.
- Хіба ми не повинні дочекатися султана, щоб він особисто його допитав? – поцікавився Амедомару.
- Не обов’язково сультану знати всі подробиці, особливо те, що стосується Ю Бека, - відповів Джафвар.
- А про вашого брата?
- Тим паче… Султан не повинен знати, що вони постраждали від чужих амбіцій, - промовив емір.
Теномару відрубали голову того ж ранку, а емір Джафар приділив багато часу розслідуванню. На жаль, знайти нічого не зумів. Доводилось повірити, що «привид» вбив поплічників Теномару, сховавши всі кінці у воду. Залишалося лише гадати звідки цей привид прийшов і чому раніше не з’являвся, бо це був не перший замах на султана Шиона.
- Може привид з’явився тому, що Теномару був особисто причетний до його смерті? – сказав Амедомару.
- Можливо… - відповід емір Джафар, дивлячись, як тіло колишнього управляючого прибирають з двору та змивають кров. – Але хіба то був привид?
- Що ви маєте на увазі?
- Чому саме Ю Бек? Він мертвий більше чотирьох років. Крім його батька, ніхто вже й не пам’ятає, що у султана був такий друг по навчанню.
- А що до Сейрен-ханим, наложниці сулитана?
Джафар задумався, бо це могла бути зачіпка. Сейрен-ханим була названою донькою алан-сула і мала щось знати про його покйного спадкоємця Ю Бека. Вони ж росли в одному домі. Емір вирішив поговорити з наложницею, коли випаде така нагода.