Тепер Сейрен була впевнена, що перед нею був Корсо - колишній емір та друг Ю Бека. «Його ж стратили: вчора Амедомару про це розповів,» - не розуміла дівчина. Наложниця зі страхом в очах перевела погляд знову на ватажка злодіїв. Лише він, знаючи про порядки гарему султана, піклувався про життя наложниці, у кімнаті якої вони сховалися.
«Непросто вони вибрали саме мої покої, - думала Сейрен, - хто їх нацькував сюди, бо навколо всі кімнаті пусті. Може Джафар? Лише він міг влаштувати мені проблеми перед приїздом султана.»
Четверо злодіїв розберелися по кімнаті: ватажок стояв коло, столу, розглядаючи книги які читала дівчина у вільний час. Один сидів під стіною, був блідий, як смерть. «Його поранено», - зрозуміла Сейрен. Другий тулився до дверей, поглядуючи у щілину чи не йде хто з охорони чи євнухів. Третій, який зв’язався Сейрен, ходив по кімнаті, слідкуючи очима за ватажком. Усі четверо чекали у кімнаті чогось.
Наложниця сіла на коліна, бо руки були зв’язані позаду і поза була дуже незручною. Дівчині покт нічого не загрожувало, тим паче Корсо не дасть їм вбити її без наказу когось зверху. Сейрен сподівалась, що не помилилась.
Година тягнулася у мовчанні, людські серця охопила тривога. Сейрен чекала вечора, знаючи, що вони зникнуть з палацу з настанням ночі. Злодій переміщались по кімнаті, лише поранений не здвинувся з місця за весь час.
Наложниця відчула голод, бо якраз пропустила обід. Злодії вломилися в її покої якраз напередодні обіду. Раптовий стук у двері відволік від думок про їжу. Зловмисники в чорному одязі, включаючи Корсо, поглядали на двері. Сейрен зніяковіла, бо нікого не чекала в гості. Вона не хотіла, щоб людина за дверима постраждала, ким би вона не була. Стук повторився, ватажок схопив зброю та підійшов до Сейрен. Наложниця чекала на смерть у будь-яку хвилину. У той момент хтось кликнув наложницю за дверима.
- Регнар, - пізнала по голосу слугу Сейрен.
Корсо торкнувся шиї наложниці гострим ятаганом. Таку схожу зброю колись ще будучи принцом Шион подарував своїм трьом вірним друзям.
- Без дурниць, і ніхто не постраждає.
Він розрізав мотузку на руках дівчини та взяв її за лікоть, щоб підвести до дверей. Корсо звелів жестом всім поплічнткам сховатися. Сам став за дверима, щоб контролювати наложенцю. Сейрен мимоволі посміхнулась, відкривши двері.
- Регнар, коли ти повернувся? Тебе, взагалі, як в гарем пустили?
Регнар був радий бачити ханим усміхненою, не знаючи, що її життя висить на волосині. Він дістав лист з червоною печаткою.
- Я заплатив одному з охоронців. Усі зараз зайняті, ловлять якихось злодіїв- скорпіонів. До мене нікому немає діла.
Сейрен мовчала, бо їй не сподобався цей візит.
- Ми тільки-но приїхали, зустрічали султана, - скривився Регнар. - Емір Бек за вас хвилюється і передав своїй доньці лист.
- Він мені не батько.
- Алан-сул просив, щоб ви берегли себе.
- Дякую за турботу, - видихнула Сейрен.
Регнар ще раз поглянув на ханним, яка з поглядом провела його. Слуга відкланявся та швидко розчинився серед іншої прислуги гарему. Сейрен зачинила двері, притиснувши лист від батька до серця. Один з підлеглих Корсо хотів вирвати з рук наложниці лист, але та різко мовила:
- Не віддам!
- Як ти смієш перечити? - вдарив її по обличчю злодій.
- Мої покої, мої речі, а ви як непрошені гості повинні не забувати про це! - Сейрен стояла на своєму.
Злодій грубо штовхнув наложницю у глиб покоїв. Сейрен ледве втрималась на ногах, не випускаючи лист із рук. Корсо зупинив свого підлеглого та посадив наложницю за стіл.
- Утвоєму положенні треба менше говорити.
- У моєму становищі краще було не народжуватися! - гнівно вимовила Сейрен, метаючи блискавки з сірих очей у недоброжелателів.
Корсо присів до неї та жорстко підняв за підборіддя. Наложниця не відступила, хоч Корсо раніше був не з тих, хто принижує жінок. Його обличчя перекосило від гніву.
- Ти розумна, - промовив Корсо, долаючи нотки гніву у голосі. - Краще менше говорити, щоб дійсно не пожалкувала про появу на світ.
Сейрен опустила голову, відвівши погляд. Корсо вмів декількома словами впевнити людину у чомусь. Здавалось, що цей злодій навмисно знущається з невеселою долі наложниці. Корсо лишився сидіти поруч з нею, дивлячись як вона ламає печатку і розкриває лист-свиток від еміра Бека. Важкий погляд ватажка хотів досконало вивчити наложницю або роздягнути її.
- Емір Бек твій батько? - запитав Корсо.
Сейрен відірвала від читання сірі очі. Її погляд зустрівся з мутним поглядом Корсо.
- Ні, він мені не батько. Коли вбили його спадкоємця, емір взяв мене на виховання.
- От значить як, - Корсо повільно протягував слова.
Наложниця здогадувалась про біль Корсо від нагадування про його незаслужене покарання. Сейрен дочитала лист, слідкуючи за злодіями. Наложниця сильно зголодніла. Вона оглянула все довкола у покоях і зупинила погляд на кошику під вишивкою. Згадавши про сир та хліб, які ранком після саду не віднесли на кухню служниці. Сейрен підвинула до себе рознос з фруктами і налила води. Коли її спрага була втамована, наложниця дістала ножа та стала різати хліб і сир. Злодій слідкували не тільки за її рухами, а й за їжею, яку вона розкладала.
- Пригощайтесь.
Двоє підлеглих Корсо накинулись на їжу, як голодні гієни. Корсо відібрав у Сейрен ніж, щоб вона не натворила ним біди, а потім сказав:
- Ти у нас дуже щедра душа.
Сейрен не відповіла. Один блідий злодій, що розташувався кого стіни, попросив води. Інший подав йому срібну чашку з водою. Він відпив пару ковтків та розкашлявся від болю. «Невже отруєно?» - подумав Корсо, метнувши погляд на спокійну наложницю.
- А є щось міцніше - спитав злодій, тримаючись за бік.
Сейрен вгадала, що він був поранений. Корсо зняв з голови свого підлеглого чорний тюрбан і налив на нього воду. Поранений протер очі.
- Я ще тримаюсь, командир.
- Його поранено? - уточнила сирен.
Корсо кивнув на наложницю розгніваний погляд, яка про все здогадалась.
- Я можу допомогти.
Корсо встав, ніби Сейрен сказала дивні реч,і які не вкладалися в нього в голові. Наложниця дістала з-під столу дерев’яну скриньку, у якій тримала різні медичні еліксири та масла. У ній лишилося трохи ліків після підбиття Шионом. Майора залишила тоді ліки для ран Сейрен.
- Допоможи йому, - мовив Корсо, слідкуючи за її діями.
Сейрен промила рано злодія та наклала чисту пов’язку з настоянкою, яка мала зняти біль. Молодий чоловік подякував наложниці, ущіпнувши її трохи нижче спини. Сейрен гнівно зиркала на нього, на що він лише посміхався.
Вечоріло. Декілька разів кого покоїв наложниці пробігали охорона та євнуха, які шукали злодіїв. Корсо хвилювався, хоч Сейрен не збиралася їх виказувати. Охорони стало більше з настанням темряви, коли злодій зібрались тікати у них були проблеми. Вони по черзі спускалися з вікна, потім спустили пораненого на мотузці у сад. Останнім зібрався злазити Корсо, але Сейрен його зупинила, схопивши за руку, коли він сів на підвіконня.
- Чого тобі? - здивувався він.
- Я хочу знати, хто вбив Ю Бека?
- Мене в цьому виниш?
- Я знаю, що ви не винні емір Корс. Хто вас так ненавидів?
- Звідки ти знаєш моє ім’я? - спитав чоловік.
- Це емір Джафар придумав? Він давно хоче від мене здихатися! - говорила Сейрен.
Корсо міцно стиснув її горно вільною рукою, бо слова допитливої наложниці були правдою. Джафар врятував йому життя півтора роки тому. Він ж підлаштував проникнення злодіїв у гарем, щоб розкрити секрети Сейрен.
- Ти розумна дівчина, здогадайся про все сама, - відпустив її Корсо. - Бережи себе!
- Почекай, ти мені не відповів!
Чоловік спустився по мотузці вниз, зникнувши у темряві. Вони лишили один одному багато запитань. Корсо та його люди зникли у саду, а Сейрен сховала мотузку на випадок, якщо вона може знадобитися у майбутньому. Наложниці заплуталася у своєму розслідуванні. Цієї ж ночі Корсо зустрівся з еміром Джафаром та довго з ним говорив.
Наступного дня повернулися війська та султан Шион у столицю. Усі радо зустрічали правителя країни, якого не було майже три місяці. Палац стояв на вухах, вітаючи султана з поверненням. Лише у гаремі стояло мовчання. Наложниці завмерли в очікуванні султана, турбуючись про власне життя. Сейрен обдумувала візит Корсо, не розуміючи чим могла йому нашкодити. Емір Джафар відмахнувся від дівчини та її запитань, лише прийшов якийсь раб та приніс подарунок наложниці від султана. Сейрен здогадалась, що дарунок адресував їй Джафар: відверта довга спідниця та прикраси для танців.
- От, йолоп! Ще припомню йому це! - скаржилась дівчина, поки її ніхто не чув.
Найна та Ліка тільки-но повернулися з саду.
- Яка краса! - сказала служниця, розглядуючи золоту вишивку на тонкій тканині дорогого одягу.
- Подарунок від султана.
Сейрен сіла читати книгу, коли до покоїв, постукавши, увійшов євнух Харон. Цей рен відповіла на його привітання посмішкою чекаючи на неприємні новини які приніс євнух.
- На честь повернення султана завтра відбудеться великий банкет. Ти з іншими наложницями будете обслуговувати гостей та султана.
Сейрен опустила очі, євнух не чекав, що вона так просто змириться з роллю іграшки на одну ніч. Він поклонився, велівши наложниці попрактикуватися у танцях, щоб не зганьбитися перед гостями. Наложниця швирнула у двері подушку, тільки-но вони зачинилися за євнухом.
- Щоб їм обом довго не жити!
- Ханим, що ви говорите!? - злякалася ліка.
Сейрен не збиралася ганьбитися під час банкету в честь султана, вона вигнала всіх з кімнати і лягла в ліжко. Сон тікав від стривоженої дівчини.
Майже весь ранок рабині та служниці одягали та готували наложниць до великого банкету у палаці. Крім Сейрен ще шість наложниць потрапили у немилість султана. Вони пообідали на швидкоруч та направились до банкетного залу у супроводі євнуха. Серед гостей Сейрен помітила свого батька, якого теж запросили. Дівчина зустрілась поглядом з еміром Джафаром, якого сповнював гнів та роздратування.
Вечір наближався гучним набатом у серцях наложниць. Султан не роздивлявся своїх жертв, лише на мить затримав погляд на улюблениці. Наложниця відвела сірі очі в бік, їй не можна було сваритися з султаном, бо серед гостей був її батько. Алан-сул помітив серед наложниць свою доньку. Сором та страх охопив його серце, він слідкував за вихованицею, за її танцем та дивився на реакцію султана. Шион не цікавився святом, здавалось, ніби він був думками десь далеко від гостей. Потім підійшов емір Джафар, який проговорив щось на вухо султану. Шион спершу посміхнувся, а потім зніяковів, ніби не очікував почути ту новину. Султан відіслав еміра та декого з гостей у справах, а сам зосередив погляд на наложницях. Сейрен відчувала його погляд, який кликав її. Наложниця ігнорувала його, врешті султан рукою поманив її до себе. Дівчина знала, що поклик адресований їй, але зовсім не хотілося підходити ближче, не забуваючи по гарячий норов султана. Шион вказав наложниці на місце кого його ніг. Дівчина покірно сіла, а серце колотало у грудях з шаленою швидкістю. Так близько вона давно не підходила до султана.
Вона відчувала дихання султана, яке лоскотало її шию. Шион здався їй зовсім чужим, ніби вони ніколи раніше не були друзями. Сейрен опустила очі, щоб не зустрічатися поглядом з батьком. Алан-сул помітив як близько до султана сіла його ненаглядна вихованиця. Серце заболіло захотілося зникнути з цього банкету, але гнівний погляд еміра Джафара не дозволяв піднятися з місця.
Шион м’яко торкнувся плеча наложниці. Сейрен ледве втримала себе від зойку, мурашки забігали у неї по спині. Султан запустив пальці у її довге волосся, він смикнув її за локон, щоб наложниці нарешті підняла на нього погляд. Сейрен перевела сірі очі на султана, чекаючи на його гнівний вирок. Шион підтягнув її ближче до себе та прошепотів на вухо.
- Не трясись так. Я не збираюсь тебе ґвалтувати на очах у всіх.
Сейрен стримала гнів, щоб його не помітив султан. Шион продовжив знущатися над наложницею, опускаючи свої теплі руки під її тонкий одяг. Він схопив її за талію та перемістившись собі на коліна. Сейрен хотіла плюнути на султана, але натомість лише подивилася подихом. Вона почервоніла, коли Шион знову обняв її за плечі, а іншою рукою повернув до себе та ще раз міцно поцілував. Весь вечір султан те і робив, що палко цілував наложницю, підливаючи їй вина. У Сейрен голова пішла обертами, а очі зліпалися…
Банкет кінчився близько опівночі.