Сейрен як завжди зі служницями відпочивала у саду, коли емір навідався до неї. Дівчина здивувалась, але потім швидко взяла себе в руки і посміхнулася незваному гостю. Найна опустила очі, червоніючи, їй було непросто дивитися на дорогу для сердця людину, приховаючи всі почуття. На жаль, ємір не глянув у сторону закоханої служниці.
- Добрий день, Сейрен, - привітався Джафар.
Його супроводжувало троє євнухів, бо емір не мав права просто так розгулювати по сералю за відсутності його господаря.
- Рада вас бачити, єміре Джафаре, - привітно відповідла Сейрен, піднявши сірі очі.
Джафар зніяковів під тим питливим поглядом, ніби стояв перед сувою матір’ю, яка сварила його за якусь дитячу забавку у минулому. Сейрен відвела погляд, запросивши еміра зайняти вільне місце. Знаючи, що наложниця Сейрен полюбляє цю частину апельсинового саду, євнух Харон поставив там лави та столик, щоб відпочинок улюблениці султана був зручним.
Сейрен відклала товсту книгу, а Найна поставила на застелений скатертиною столик велике блюдо з нарізаними фруктами та виноградом. Джафар ввічливо взяв один сматочок жовтої груші і перейшов до розмови заради якої прийшов.
- Ти ще пишеш листи Алан-сулу?
- Звісно, - спокійно відповіла дівчина. – Він єдина рідна для мене людина, яка турбується про моє життя у палаці.
- Зрозуміло, - сказав Джафар. – Що ти знаєш про його покійного сина?
- Небагато. Його звали Ю Бек, - вдала задумливий вигляд Сейрен. – Його вбили по дорозі у Ватас. Здається, до цього він жив у столиці. У нього були такі ж сірі очі як у мене. Ю Бек був єдиним сином еміра Алан-сула. Ми ніколи не зустрічали, лише на похованні я дізналась про його існування.
«Один раз. Цікаво! – подумав Джафар. – Все одно, вона не виходить з корла підозрюваних.»
- Мало ти знаєшь про людину, яку заміняєш.
- Еміре, хоч нас обох взяли на виховання, мені не довелося так зблизитися з еміром Алан-сулом, щоб розпитувати про покійного сина.
- Бачу, багато чого цікавого дізналися у палаці, - посміхнулся Джафар з підозрілим поглядом.
Сейрен стало незручно під тим поглядом, по спині бігали мурашки від страху. Раніше, після подібної посмішки, Джафар хапався за зброю та наносив один точний смертельний удар. Мабуть, він змінився за майже 4 роки.
- Я знаю про тебе набагато менше: де ти жила, до переїзду у Ватас, що робила, хто твої справжні батьки? – питав Джафар.
- Немає нічого секретного, - поправила напівпрозору вуаль на обличчі Сейрен. - Я жила з дружиною еміра Алан-сула на жіночій половині з самого народження. Коли мені було близько восьми, років вона померла, а я лишилася у тому домі серед слуг. Довгий час я вважала служниць своїми рідними. На жаль, сталося нещастя – пожежа, яка забрала життя багатьох людей. Мене та інших виживших відправили у Ватас, бо той дім згорів вщент. Коли я дісталась до міста, всі були у траурі. Емір Алан-сул якраз ховав свого єдиного сина. Емір знав про має існування та вирішив виховувати далі майже як рідну доньку. Потім я потрапила у гарем. Все інше вам розповіла Найна.
Сейрен з вдячністю погляднула на служницю, на що Найна легко посміхнулася. Джафар насторожено поглянув на них, відчуваючи насння брехні у повітні. Емір через силу посміхнувся , вдавши, що повірим усьму сказаному.
- Ти граєш з вогнем, Сейрен, - сказав він. – Твоїй брехні я, майже, повірив.
- Дякую, - вимовила наложниця, прикусивши губу.
- Не варто сутути носа в державні справи. Політики не для такої тендітної особи, як ти. Вірно?
Сейрен не відповіла. Джафан не потребував відповціді. Він покинув сад з ледь помітною посмішкою на обличчі. Все ж його появав змогла внести тривогу у спокійне життя наложниці. Султан Шион повернеться у столицю через два дні. Сейрен стане вести себе більш обачливо та замкнуто. Джафару здавалося, що подібне колись вже відбувалося, тільки з іншими людми.
Коли Джафар покинув сад, сейрен змогла видихнути з полегшенням. Присутність еміра, особлива його прямолінійність та допитливість, ставили Сейрен у хитке становище. Важко було брехати другу – Джафар раніше легко міг зрозуміти, що йому кажуть неправду. Тепер він став щось підозрювати і вдавати легковажну наложницю із сералю стане ще важче.
Вечір спускався на столицю; прислуга метушилася, чекаючи на повернення султана Шиона. У сералі стало зовсім тихо, дівчата майже не покидали своїх кімнати, розмовляючи пошепки. Ніхто не знав з яким настроєм повернеться їх володар. Вони не хотіли привертати до себе надмірної уваги султана, яка може скінчитися смертюю. Сейрен, мабудь єдина з мешканок сералю, не хвилювалася через повернення Шиона. Вона більше переймалася розслідування власної смерті (смерті Ю Бека) та змовою Теномару.
Наложниця перевдяглась в одяг служниці, перед цим змивши з тіла всі пахощі, . вона сплела волосся у тугу косу та приховала обличчя чорним нікабом*. Так одягалися всі служниці, що служили в гаремі. У Сейрен була важка місія, їй не хотілося підставляти під удар своїх подруг-служниць. Вона приспала Найну і Ліку і тишком покинула свої покої.
Сейрен пробралася у в’язницю, тримаючись у тіні, щоб не потрапити на очі охороні. Вона підсипала їм у воду сонного порошку, щоб ніхто не завадив її розмові з полоненим. Знайти Аменадару у лабіринті камер – не з простих задач. Колишній начальник охорони здивувався, забачивши служницю сералю у темниці.
- Не заблукала, дівчинко?
- Ні, я вас шукала, - приглушила власний голос Сейрен, щоб її не змогли б потім упізнати по голосу.
- Моя ханим просила передати вам. Ось.
Сейрен протиснула через грати апельсин. Воїн посміхнувся незвичному подарункуі прийняв його.
- Що вона хоче натомість?
- Знайти вбивцю Ю Бека.
- Сейрен-ханим тебе прислала? – приглядівся до неї Аменодару, але через погане освітлення не міг сказати напевно хто перед ним.
Сейрен не думала, що так легко себе видасть. Вона вирішила далі грати відведену роль, розуміючи, як небезпечно загравати з вогнем. В’язень може подати голос і збудити охорону. Тоді у неї будуть проблеми погірші розкриття, вона може опинитися у сусідній камері.
- Отже, я правий, - кивнув сам до себе Аменодару. – Не хвилюйтесь, управляючий покоями не причетний до його загибелі.
- А емір Корсо? – вирвалось у Сейрен.
- Звідки вона про нього чула? – здивувався чоловік.
Сейрен вже вдруге прокололась. Служниця новоявленої наложниці не могла знати про людину, ім’я якої давно заборонено говорити в столиці. Аменодару з цікавістю розглядав свою візитерку, підперши голову рукою.
- Вже багато часу пройшло як еміра Корсо стратили за наказом султана Шиона. Думаю, що його обмовила Лейла-султан – головна дружина султана Шиона. Вона бажала бачити еміра Корсо в своїй опочивальні. Він був вірний коханій нареченій та своєму володару, тому відмовив їй. Розлючена жінка намовила на нього, ніби він винен у смерті Ю Бека, знаючи, що султан дуже дорожив своїм другом. Ходила чутка, що ще будучи принцем він занадто зблизився з Ю Беком… Зараз не про це. Еміра Корсо стратили без свідків у цій в’язниці, а голову настромили на піку на головній площі столиці. Я тоді охороняв еміра Джафара, який не зміг вимолити прощення та нармального розслідування у справі брата, - перевів подих Аменодару. – Через місяць правда розкрилась, не без допомоги еміра Джафара: султан Шион задушив свою дружину власноруч за наклеп. На жаль, вже було пізно. Страчену людине було не повернути, але, сподіваюсь, еміру Джафару полегшало. Хоч я й не впевнений. Думаю, всієї правди ніхто не знає.
- А емір Джафар?
- Він до останнього виправдовував свого брата, але його слів не вистачило, щоб перемогти печаль султана. Володарю набридло його слухати, і емір Джафар опинився під вартою, поки все не скінчилось. Тоді емір просив собі смерті, щоб супроводжувати Корсо на той світ. Султан лишив його у живим, сказавши: «Якщо я страчі і тебе, то перестану бути людиною.» Після того випадку емір Джавфар довго хворів, а султан почав страчувати наложниць, які нагадували йому про наклеп покійної дружини Лейли-султан.
Сейрен уважно слухала, підпираючи плечем кам’яну стіну. Аменодару притих, бо ця печальна історія з минулого не давала йому спокою Він нічого не зробив, щоб зарадити біді.
- Дякую, вам, за відвертість.
- Думаю, цього виставить, щоб вгамувати цікавість Сейрен-ханим, - скривився Аменодару.
Сейрен відійшла у тінь і непомітно зникла.
- Гей! – покликав чув’язнений чоловік, але його вже ніхто не відповів.
Він протер очі, прогоняючи сон. Лише кошик з апельсинами нагадував про нічну гостю із сералю.
Коли змінилась охорона Аменодару послав за еміром Джафаром, для термінової розмови. Емір ще не відправився відповчивати у покої, коли зустрів охорону. Він подумав і вирішив навідати полоненого. Вони зустрілися і поговорили, Аменодару повідомив про візит гості з сералю.
- Хто тебе за язик тянув? Невже ти й про Теномару розповів? – злився Джафар.
- Ні, я б не розповів зайвого. Та рабиня була від Сейрен-ханим, - повідомив Аменодару.
Одна з рабинь наложниці… Навіщо їй знати про минулі справи? – замумався Джафар, а потім повернувся до Аменодару. – Ти зможеш її упізнати?
- Можливо, але вона була у нікабі, - невпевнено потис плечима чоловіек.
Емір схопився за голову, бо тепер проблем у нього могло стати більше. Знайти одну служницу із сотні в однаковому одязі в усьому сералі буде складно, бо Сейрен не стала б ризируквати і відправляти когось із особистих дівчат. Може рабиня була не від наложниці, а просто наговорила зайвого, тоді треба негайно прочесати весь палац, а за Сейрен-ханим встановити додатковий нагляд. На жаль, встигнути все до приїзду султана не вийде, якщо ніхто не допоможе.
- Охорона має прочесати палац та околиці, - сказав Джафар. – Хоч з-під землі маємо дістати цю нічну гостю.
Аменодару кивнув, хоч емір звертався не до нього, але сон зняло як рукою від тривоги за власне життя.
Джафар повернувся до своїх покоїв, але не зміг заснути через душевні переживання. Ранок швико наступав на п’яти ночі, прогоняючи чорну володарку з землі. Світанкова тиша огорнула столицю. У тиші народжувався новий день. Напружений ранок не приніс хороших нових. Сторонніх в межах палацу не віявили, а служниці Сейрен-ханим сераль не покидали уночі. Охороно збилась з ніг, намагаючись знайти невідому рабиню до вечора за наказом еміра.
Сейрен з служницями відпочивала у саду на своєму улюбленому місці.. співали пташки у кронах дерев, шумів вітер, благоухали квіти. Тиша і спокій. На душі у Сейрен не було так спокійно як навколо. Передчуття, що має трапитися щось пагане ніяк не відпускало дівчину. Сонце піднялось вище над горизонтом, припікаючи навіть у тіні дерев. Спека.
- Повертаємось, - наказала Сейрен.
Служниці швидко зібрали вишивку та килимки, потім поспішили за Сейрен. На дворі було душно, гаряче повітря підіймалось від піщаної землі. У сералі напрочуд всі велди себе тихо, лише охорона без кінця носилася по палацу. Сейрен не встигла як слід розпитати євнуха Харона, який з тривогою в погляді на зморшкуватому лиці промчався повз наложницю.
- Не покидайте покої, - велів він, озираючись.
Сейрен відчувала страх, ніби це її шукали після у палаці за витівку з привидом та нічним гостюванням у Аменодару. У грудях похололо, коли вона переступила поріг власних покоїв. Наложниця озирнулась на поклик. Це була невисока руденька наложниця, яку зовсім недавно прислали у сераль в дарунок султану. Вона ні разу не бачила Шиона, але вже до смерті налякана чутками, що ходять по сералю.
- Сейрен-ханим, - привіталась вона, поцілувавши руку старшій наложниці.
- Ель-Мінора, - видавила посмішку Сейрен. – Я лише на два роки тебе старша. Не треба мені руки цілувати.
- Але ж ви піклуєтесь про мене весь цей час, - зауважила привітна дівчина.
Сейрен не розуміла, чому ця наївна руденька дівчина припала їй до душі. У Ель-Мінори були карі очі, темне хвилясте волосся, смаглява шкіра. Вона була аленька і струнка, ніби дитина. У свої п’ятнадцять юна наложниця вигладала скромна та зі смаком. На ній було білке покривало для голови, розшите блакитними квітами, довга світла сукня з важкої тканини з шнуровкою по боках. Замість китець на поясі були теж вишиті квіти. Її розпущене волосся ледве виглядала з-під покривала
- Сейрен-ханим, можна я прийду до вас у сад надвечір? – питала дівчина.
- Не вийде, Мінора. Євнух Харон велів не покидатисвоїх покоїв.
Карі очі Ель-Мінори сумно дивилися униз. Дівчина мало не розплакалась від відмови. Сейрен погладила її по волоссю, як колись її батько.
- Завтра, думаю, все налагодиться і ми побесідуємо в саду. Добре?
- Я згодна! - закліпала сяючими очима Мінора, поклонившись старшій наложниці.
Наложниця підхопилася з місця та поспішила до своєї кімнатки, а Сейрен сумними очима провела безтурботну дівчину. Шкода, якщо її життя обірветься у такому юному віці через приходь жорстокого султана.
Сейрен повернулася до своїх покоїв, постоявши з хвилину коло дерев’яних дверей. Почуття тривоги знову кольнуло в грудях. Наложниця озирнулася, шукаючи причину твоеєї тривоги. Аж раптом її схопили за руки та закрили рот вологою ганчіркою з різким запахом трав. Сейрен декілька разів вдарила нападника ногою, але звільнитися від ціпкої хватки не змогла. «Сонні трави,» -думки заплутались і обірвалися.
Сплячу дівчину тримав на руках чоловік у чорному. Він був високий на зріст у чорному одязі з закритим обличчям. Він обережно поклав наложницю до служниць на ліжко до сплячих служниць. Крім нього у покоях вже було чертверо людей у темного одязі. Злодії переховувалися там, де ніхто б їх не подумав шукати, бо лише султан та євнухи могли заходити у покої наложниць. Усі четверо злодії ховалися у покоях Сейрен від охорони.
Наложниця полежала декілька хвилин, поки паморочилося в голові. Через півгодини Сейрен остаточно отямилась і протерла очі рукою. Різкий запах сонних трав ще стояв у кімнаті. Вона привстала на лікті і поглянула на злодіїв, які вдерлися до її покоїв. Один з них одразу промітив її рухи, сховав своє обличчя за чорною маскою. Сейрен здалося, що вона його десь вже бачила, але не могла пригадати де саме. Головний з них подав знак іншим двом, які поспішили до наложниці, щоб знову присипити її.
- На мене ці трави не діють, - тихо мовила вона.
Один із злодіїв схопив її за руку та грубо стис зап’ясток. А іншою рукою затулив рота, щоб та не встигла закричати і покликати охорону. Сейрен лише зараз злякалася за своє життя, коли підійшов ще один злодій з мотузкою. Невже її хочуть викрасти? Може одразу вб’ють? Сейрен не стала чекати, поки щось гірше трапиться, а вкусила зловмисника за палець. Злодій прибрав руку, забувши, що наложниця може закричати. Другий схопив кинджал.
- Руки прибрав! – наказала Сейрен, злодію, який тримав її.
Він скривився та притис кинжал до тонкої шиї говіркої наложниці.
- Ще один звук і ти помреш!
- Якби вам біуло потрібне моє життя, то одразу мене вбили б.
Сейрен розуміла, що провокувати невідомих злодіїв лише погіршить її положення. Слова наложниці розгнівали злодія, і він притис сильніше кинжал до тендітної шиї. Цівка крові з’явилася на білій шкірі.
- Залиште її! – наказав головний злодій, обличчя якого не могла загадати Сейрен.
Ще один злодій зв’язав їй руки за спиною, грубо стягнувши мотузку. Інший хотів затулити руку, але Сейрен сильно пручалася, злодій з маху вдарив її по обличчю. У Сейрен тріснула губа, а той замахнувся ще на один удар. Дівчина зажмурилася, але злодія зупинив інший. Головний тримав його за лікоть.
- Обережніше з улюбленецею султана! - знайомий голос звучав у голові наложниці, але хто ж він?
Злодій опустив голову та руку.
- Пробачте, командире.
- У неї було багато часу, щоб покликати охорону. Вона нас не видасть поки. Я я правий? - звернувся він до наложниці.
Сейрен не відповіла, лише закусила тріснуту губу. Командир легко підняв її за підборіддя, поглянувши на неї.
- Сірі очі дуже - нечасно такий колір помітиш.
Сейрен відвернулася, бо вже колись чула такі самі слова, адресовані Ю Беку ще у час енавчання.
«Корсо!» - ледве не вимовило Сейрен вголос.