Ніч. Попри відсутність крові в людському розумінні, як і серцебиття — інших вампірів завжди відрізнити можна.
— Оу, Віл, невже повернешься до старого забутого життя? — глумливо мовив Хіроші.
— Пф, ні за що, це шлях слабких, — Вільям не став приховувати відвертої зневаги.
— Послабшал тут лише ти, — Хіроші ударив Вільяма.
Чоловік виявився більш дужим, ніж виглядав. Розім’яв шию та вдарив у відповідь.
Бійка на вулиці в Японії — це звичайно відразу програшна позиція для обох. Але нікого не зупиняло. Власні переконання важливіше.
***
— Ну, як в старі часи, насолодись соковитою кров’ю, — Хіроші протягнул бокал в якому була рідина більш в’язка та насичена за вино.
Вільям проковтнул. Горло пересохло. Він не наважувався прийняти бокал з рук Хіроші.
Цей аромат крові дурманив, зводив з розуму. Від неї віяло силою, віяло чимось темним та спокусливим.
“Ні, ні я не хочу пити…Ні за що”, — Вільям відштовхнув бокал настільки, що Хіроши виронив з рук.
— От виродок! — Хіроши схопив Вільяма за комір.
— Я і не планував повертатись, — крізь зуби мовив Вільям.
— А ну припинили! — почувся крик Юель. Лампочки миттєво лопнули як і вибились вікна, немов неймовірними поривами вітру.
Кілок увіткнувся вампіру у серце. Він завмер та здивовано. дещо налякано подивився вперед. Опустив погляд почорнів та розписався у попіл. Кілок шумно стукнувся об підлогу.
Юель спантеличено подивилась. Це вбивство, хоч і не людини, але вбивство.
“Я що тепер Баффі… наче ні… жахливо… жахливо” — думки в повному хаосі закружляли в голові дівчини.
Юель так само імпульсивно кілок направила в іншого.
Хіроші і Вільям не припиняли битись.
— От курва проклята, цей привид окремо заплатить за товарищів, — розлючено мовив Хіроші. Він готував ще один удар, поки Вільям ледь знаходив сили.
— Стенфілд-сан! — знову дзвінко прорізався голос Юель.
Привид поривом вітру підштовхнула кілок аж до самої руки.
З невідомим приливом сил Вільям вхопив його та встромив у Хіроші.
Чоловік замер. Перелякано, з нерозумінням подивився на Вільяма. В мить почорнів, наче згорів у полум’ї та розсипався на попіл.
***
Світало. Небо розмальовувалось природою у дивовижне поєднання помаранчевого та яскраво рожевого.
Стенфілд розплющив очі. Озирнувся. Знизу було м’яко. Світла простора кімната.Він різко піднявся.
— О, доброго ранку, каву зробити? — привітливо мовила Юель, яка вмить опинилась перед ним.
Чоловік взявся за голову.
— Я…
— Ви вдома Стенфілд-сан, — ввічливо перебила дівчина.
Знову ця посмішка. Юель занадто походила на Хітое. І чого це не було помітно одразу?
— Напевно.каву…— тихо промовив Вільям.
Юель кивнула та знову розчинилась в повітрі. Навіть Хітое так незловживала здібностями привида. Всі змінилось, але в якому напрямку?Вільяму ще хотілось спокійно порозмірковувати над цим, коли буде час.