Юель дивилась на батьків. Як з ними вітався Вільям. Наскільки б іноземцем не був, все одно справив приємне враження а замучених журбою батьків дівчини.
Вона зробила вдох. Хоча не розуміла суті цього. хіба це не просто відголосок того, що вона колись була жива?
Юель зажмурилась і подумала про інше місце.
***
— Ой, лишенько, — зітхнула Хітое, після того, як вислухала схвильовану Юель. — Все буде добре, просто відпочинь тап налаштуйся
Жінка погладила Юель по голові. Хімеміко не впевнена, але їй здавалось що її дотики могли бути ніжними та турботливими.
— До речі… Хітое-сан, чому ви залишились з Стенфілд-саном? — поцікавилась Юель.
Хітое схилила голову вліво.
— На жаль, стриманість Стенфілда не вічна, але його курс утримання від людської крові… Я просто хотіла допомогти йому стримувати себе, – задумливо відповіла та.
Юель спантеличено подивилась на Мідзумото.
***
Вільям потягнувся. Закрив ящик в роздягальні. Озирнувся. За вікном вже давно стемніло. Темно-синє небо ледь не зливалось з неосвітленими ділянками.
“Ця дівчина.. Вона боягузливо зникла. Хоча, чи зміг би я у своєму вигляді колись показатись батькам? — Вільям підняв сумку та направився до виходу. — Ні, я не зможу її за це осудити”
— Хіба ти мене не плануєш шукати? — самозакохано посміхнувся Хіроші. Він став підперши стовп плечем. Ледь не стандартна поза негідника, який наче очікував кращого моменту.
— Га? Робити мені немає чого, — байдуже мовив Вільям. Але руки чесались вже або щось перебрати, або зрештую порахувати ребра в співрозмовника.
— Та ну, в Юель-чан кров більш солодка ніж в Хітое-чан, як прикро що ти… — Хіроші говорив глумливо, але його перебили. Вільям не дав договорити різко схопив того за комір.
— Стариган, слабшаєш і слабшаєш, як прикро, — Хіроші глумливо додав.
— Стули пельку, — Вільям ледь не гаркнув.
— Аха, просто не пробував ні кров Хітое-чан ні кров Юель-чан от і нервуєш, — Хіроші не збавляв глумління. — Спробуй, в в тебе такий вибір
— Стулись! — Вільям підвищив тон і підняв одну руку, стиснув в кулак.
— Хіба в тебе слина не тече, — Хіроші починав звучати подібно змію спокуснику. — Ти ж хижак, звичайно тече, тече ще і з якою силою
Вільям опустив кулак.
***
— Пані Хітое, прив’яжіть мене, — Вільям протягнув міцну мотузку.
Юель роззявила рота, коли почула це.
“Це шо?Це шо? БДСМ? Він не просто вампір а збоценець? Гірший за Едварта Калена”, — Юель сіпнулась.
Хітое абсолютно спокійно, не квапиться поки робе міцні вузли.
— Спробуй вибратись, — звично мовила.
Вільям трохи посіпався, спробував вирватись, але зітхнув.
— Як завжди, на вищому рівні, — Вільям ласкаво посміхнувся. — Дякую…
***
Коли Хітое задвину двері кімнати де зостався Вільям, зустрілась із здивованим і зніяковілим поглядом Юель. Аура невиправданої і схвильованої хтивості - ідеально описували стан молодого привида.
— Якщо хочеш і тебе навчу міцним вузла, Юель-чан, — з ніжною посмішкою пропонує Хітое.
Юель ледь не випала з тіла, якби воно було.
“Шібарі? Ро-ро-ро-ро-розпуста!”
Хітое спостерігала за реакцією і засміялась.
— Ти не подумай, Стенфілд-сану інколи треба посидіти прив’язаним, аби заспокоїти свою жагу до крові, — абсолютно спокійно мовила Мідзумото.
Юель перевела дух.
— Все одно звучить дивно, — визнала та.
— Ну, як є, — Мідзумото знизала плечима.
Всі ці жести залишались наче образами, які нагадували про життя, якого в них більше немає.
— Стенфілд-сан спиняє жагу ізоляцією і неможливістю зробити зайвого, тренуваннями, медитаціями, імітацією звичайного життя і навіть дрібними перебираннями речей, — перерахувала Хітое. — Що тільки не робив, аби відчувати себе людиною
Попри посмішку та легку манеру, кожне слово відчувалось сповнене журбою.
***
Вільям розплющив очі. Руки розв’язані, біль майже не відчувався.
“Ковдра?” — здивувався чоловік.
В цей раз особливо тягнуло на холодний душ. Хоча він слабо розрізняв температури. Ставало дивно що смаки і запахи такі відчутні, коли на біль та інші відчуття — нервові закінчення аж ніяк не реагували.
— О, доброго ранку, — ввічливо привіталась Хітое.
Вона дійсно була прекрасною жінкою. Вільяму здавалось її життя забрали максимально несправедливо. Такі жінки в його розумінні повинні саяти та робити те що вміють.
— А тойво.. — розгубилась Юель.
***
— Так ти кажеш що бачив Хіроші… — Хітое похилила голову. Жінка виглядала стурбованою.
— Саме так, — Вільям відповів та стиснув зуби.
— Що ж в нас з Юель-чан спільна доля, — Хітое гірко посміхнулась.
Вільям стиснув кулак.
“Треба вже нарешті спинити цього виродка”
— Слухай, Пані Хітое, — можеш влаштувати хаос сьогодні, хочу поприбирати, заспокоїтись. — чоловік спробував звучати розважливо, аби як можно сильніше приховати лють.
— Без проблем, — спокійно відповіла Хітое.
Навіть якщо жінка влаштує тренування для Юель, це не зашкодить. Залишалось подумати ще раз, тільки на холодну голову.