Вільям сидів на підлозі у ванній. Попри всю містику, що він зустрів за вампірське існування, приймати втрату — лишалось складним.
Хітое завжди була ввічлива та елегента. При першій зустрічі, дуже тиха та ввічлива. Обережно вказувала деякі моменти, притаманні виключно японцям. Вся аура немов ангельска.
Вона вже тоді була привидом .
“Стривай. а в чому полягало її закінчена справа? В чому було завершення її як смертною у вигляді привида”, — розмірковував Вільям.
Йому завжди здавалось. що необхідно було помстить Хіроші, за її вбивство. А вже Хітое просто визнати необхідність помсти. Але…
***
Юель же зосереджувалась і пересувала предмети на столі. Перемішувала різнокольорові скріпки, палички для рхаування.
“Так хоч буде чим заспокоїтись Стенфілд-сану”, – подумала Хімеміко.
Юель і не намагалась чіпати Вільяма. Чоловікові необхідний спокій. Прийде в себе - сам прийде до справ.
“А що у неї було закінченням справи? По-ходу, я так і не дізнаюсь”, — Юель зітхнула. Наче згадала. що при такхи думках виконувала подібні жести.
***
Минув певний чай. Вільям вийшов з ванни. Чоловік виглядав похмурим та стомленим.
— Стенфілд-сан, я змішала кольорові палички, скріпки, розвлєкуха є на вечір, — Юель намагалась бути жвавою. — До речі,чай чи кава? — більш жартома спитала та.
Вільям сіпнувся.
Зніяковіла посмішка Юель, нагадувала Хітое, з першого знайомства.
— Кава, — відповів він.
— Не правильно, чай! — крикнула Юель. — Не знала, будете цукор чи ні, тому ось, міцний, класичний чай
Вільям всміхнувся та сіл за стіл.
— І не слід, не люблю солодке, — відповів він. — Дякую
Гіркий терпкий чай, яскраво відчувався на язиці та навіть на губах. Юель однозначно перестаралась. Але нічого не скажеш. Тепер в нього нова привид-супутниця.
Вільям задумливо прикрив очі.