Усю ніч Юель проговорила з Хітое. Дивно що виявилось Вільяму необхідний сон, так і те що при сильній змозі кожний із так званих монстрів може жити як майже людина.
Юель в все це повірити не могла. Відчувала в чому щось не поєднане з її старими уявленнями.
— А на камерах він видний?
— Абсолютно ні, тому Стенфілд завжди випадково пропускає всі фотосесії і подібне, — Хітое засміялась. Сміх схожий на легкі дзвоники, можливо сузу.
***
Вільям позіхнув та прикрил рота долоню. Спати в дійсності було складно. Він чув кожне слово двох привидів, але зробив все. щоб не втручатись, дати право дівчатам поговорити між собою.
— Доброго ранку Пан Стенфілд, — доброзичливо мовила хітое. Вона виглядала більш схвильованою, навіть збудженою. Можливо це відголосок того, що вона колись відчувала схоже на радість.
— Доброго, — дещо сонно відповів Вільям.
— М-ми вам не заважали, Пане Стенфілд? — поцікавилась, Юель, заклав руки обережно за спину.
— Зовсім ні, — легко збрехав Вільями.
— А ким і де ви працюєте? Вибачте за таке питання, — обережно поцікавилась Юель.
Вільям подув на каву, яку заварила Хітое.
— Пані Хітое, а вершки з молоком, — натякнув Вільям та посміхнувся.
Мідзумото дістала з холодильника і поставила перед ним.
— Я працюю в готелі, кухаром, — мовив він та додав трохи молока. згодом вершків.
“Чому не можна пити каву просто як є. Міцна кава — це ж смачно”, — подумала Юель, поки спостерігала за Вільямом.
— Любите готувати? — поцікавилась Юель.
— Не зовсім, просто вмів за життя, та і смаки з ароматом відчуваю ще гостріше, кожну нотку, — мовив Вільям.
“Якщо що, вампіри без проблем їдять, навіть в туалет ходять, якщо відмовляються від крові, або утримуються від крові, крім донорською чи тваринної”, — Юель згадала слова Хітое.
— Якщо жінка не вміє готувати, то краще я сам, — мовив Вільям. — Тому не переймайся, можеш займатись чим забаєш, головне не створюй проблем
Після слів які додав Вільям, Юель не утрималась і демонстративно відвернулась.
— У молоді зараз такий характер бойовий і бунтарський, — посміхнулась Хітое.
Вільям лише зітхнув.
“Він завжди це називає прокляттям. Пан Стенфілд правий, так воно і є, ми схожі на людей, але не можемо бути серед них повністю, ми прокляті і приречені або померти від рук собі подібних, людей, або зло поглине, забрав усі з залишки людяності”, — ці слова пронеслись голосом Хітое в голові.
Їй не вкладалось в голові, що Вільям спокійно їв, пив. ходив в туалет. Тобто його організм міг функціонувати, але потребував крові для над сил. Все що Хітое називала абстрактним злом жадало людської крові. Вільяма можна вбити кілком в серце.
“Але без їжі і с ну він постраждає. Менш ніж людина, значно менше, але постраждає”, — знову слова Хітое пронеслись в голові.
“Він захотів бути людиною. Він намагався і далі бореться із Злом в собі, аби бути людиною”, — ці слова з ночі не покидали свідомості Юель. Дівчина слідкувала як Вільям вибігав на роботу та дивилась пильно у вікно.
— Юель-чан, давай дещо потренуємось, бо це тобі допоможе в подальшому, — з посмішкою мовила Хітое.
— А? А.. Так… — відгукнулась Хімеміко.
***
Час відчував абсолютно інакше. Особливо коли ти поза людей та побуту.
Юель вражено відкрила рот,який прикрила обома долонями і ахнула, коли побачила як легко телепортувалась Мідзумото.
***
Вже давно стемнішало. Юель знову заплющила очі та стисла кулачки. Неймовірний вибух, схожий на емоції.
Замість дерево та опинилась біля фонарного стовпа, який звичайно в кроках двух.
— О, так дивись, скоро і на дальні дистанції навчишся, що буде чудово, — щиро мовила Хітое.
Доторкнулась до плеч Юель. Воно не відчувалось як колись. Мить і вони вже вдома.
Вільям пив чай та читав книгу. Відпочивав культурно на дивані.
— Юель-чан, навчилась телепортуватись, гадаю зможе почати план і шукати, що не дає їй покинути цей світ, — радісно мовила Хітое.
Складно оцінювати емоції не людей.
— Ну то добре, — Вільям спокійно знизав плечима.
“Почну з батьків…” — подумала Юель та опустила голову.
Найскладніші кроки. Завжди труднощі в тому, що здається найочевиднішим і прихованим на поверхні.