Константа

Для довідки, жінки в житті Леона Кеннеді:

Ешлі Грехем — викрадена донька президента США, на пошуки якої відправляють Леона у Resident Evil 4.

Анджела Міллер — членкиня S.R.T., напарниця Леона на під час атаки на WilPharma в анімаційному фільмі «Resident Evil: Degeneration».

Ада Вонг — спецагентка, шпигунка, яка з періодичністю виступає як союзником, так і ворогом Леона.

Інгрід Ханніган — урядова агентка, яка є координаторкою Леона від спецслужб США.

Хелена Гарпер — урядова агентка, напарниця Леона в Resident Evil 6.

Шеррі Біркін — донька вчених, яку Клер і Леон врятували в Раккун-сіті і дбали про неї після.

Про те, хто така Клер, пояснювати, гадаю, не треба :)

І

Редфілд спостерігає за тим, як Президент розливає чай — сам, без допомоги обслуговуючого персоналу, м’яко посміхаючись і примруживши очі. Вона розуміє, чого Леон працює саме на нього. Клер кидає обережний погляд на його застиглу у неприродньо виструнченій позі фігуру. Він сидить на дивані, зосереджено вперившись у стіну навпроти. Наступного моменту вона розуміє, чому: тонка дівоча рука легко та ненав’язливо стискає коліно агента.

У відповідь на раптову увагу з її сторони Ешлі відсмикує долоню. Грем встигає ледь помітно зарум’янитись, але відповідає їй прямим, нахабний поглядом. Редфілд утримується від бажання завірити очі. З часу тої ситуації з її викраденням Ешлі майже не змінилася — можливо, з обличчя зникли явні ознаки дитячої наївності, але Клер не впевнена, що це наслідок отриманого досвіду, а не вмілого мейкапу.

Дівчина натягує на долоні рукава об’ємного попелясто-сірого светру, обережно прикусуючи нижню губу і зиркаючи в сторону Леона. Її біляве волосся і округле обличчя невідступно нагадують Редфілд про Шеррі — і вона впевнена, що не їй одній. Це цілковито ускладнює ситуацію, штовхаючи Кеннеді до зовсім тонкої криги.

— Я розмірковую над кар’єрою польової агентки, — мимохідь видає Ешлі, ретельно відслідковуючи реакцію Леона.

Її батько, пан Президент, стримує глибокий подих і нахмурює лоба, втім, зберігаючи цілковитий спокій — напевно, це результат багаторічного виховання капризного дівчиська — зовсім необов’язково забороняти їй усі небезпечні і божевільні витявки напряму. Це ж можна зробити приховано.

Тим не менш, Клер звертає до Леона погляд, який змушує його вдавитись дрібним ковточком холодного чаю, який вже встиг затягнутись тонкою плівкою у горнятку. Ешлі не можна назвати бовдуркою, але вона… ну, доволі своєрідна. У Редфілд в голові оживає яскрава картинка: худорлява незграбна агентка, від якої зомбі шарахаються подалі — аби тільки не чути її ультразвукового писку, що знищує їх напівгнилі барабанні перетинки.

В решіт решт, їм усім дуже добре відомо, що Грем не наважиться на це насправді — жахливих вражень у Лас Плагас їй вистачить до кінця життя. Але коли вони покидають кабінет Президента, Клер не втримується від легкої, майже непомітної посмішки, яку Леон, звичайно ж, помічає.

— Навіть не думай, — кисло бурмоче він, розуміючи, що Редфілд буде пригадувати йому це до кінця життя.

ІІ

Клер раптом губиться у думках, наштовхуючись поглядом на відверто глибоке, чуттєве декольте Анджели. Уривчатий вітер розкуйовджує її довге волосся, і образ суворої агентки S.R.T розпадається в пам’яті Редфілд на дрібні частинки.

Її очі — одна з небагатьох деталей, яка залишилась незмінною.

Леон кидає на Міллер погляди, старанно зберігаючи образ непорушності, але Клер добре відомо, що глибоко всередині для нього все зовсім не так. Вона пригадує — їх міцно переплетені руки, коли WilPharma розвалювалась на частини. Камери спостереження не могли передати усю напругу моменту, але Редфілд відчувала її підсвідомо.

— Леоне, — невпевнено, обережно кличе його Анджела — у голосі багато невимовленого і відвертого, — якось… попірнаємо разом?

Редфілд смикається, розуміючи, що у цій пропозиції набагто більше, ніж вона може зрозуміти, і робить крок назад, відчуваючи себе зайвою поруч з Кеннеді. Міллер чекає на відповідь. Леон дивиться на неї, напівобернувшись через плече, і відповідає без зволікання, майже не змінивши виразу обличчя:

— З радістю.

ІІІ

У житті Леона Кеннеді забагато «змінних величин», і у всіх них — жіночі імена. Та все ж — Клер дозволяє собі легку посмішку — Ада Вонг з’являється у ньому з регулярністю, якій можна позаздрити. Хоча цього разу шпигунці не пощастило — поруч з ними опиняється її брат  суворий Кріс Редфілд. Поглядом він ледь не пропалює дірку в спині жінки на шляху від центру міста до ангарів, які, за попередніми даними, слугують прикриттям для чергової бази біотерористів.

Одяг Ади наразі надзвичайно практичний — під чорни шкіряним плащем — проста червона сорочка, стегна обтягують еластичні, зручні на вигляд брюки. Здається, з останнього разу, як Редфілд її бачила, Вонг встигла схуднути і підкачати сідниці. Клер майже не турбується з приводу того, що оцінку її зовнішньому вигляду робить завдяки Крісу, який занадто вже часто наштовхується поглядом на нижню половину тулуба шпигунки. Для цієї місії Редфілд старший обрав її у ролі координаторки, повідомивши, що нікому більше не може довіритись у цій місії. Схоже, його паранойя досягла апогею. До того ж, він не повідомив про це ні Леону, ні Аді. Тим цікавіше.

Завдання виявляється напрочуд нудним і банальним. Ніяких тобі зомбі і генно-модифікованих чудовиськ. Звичайнісінькі люди.

І все ж вона встигає зробити записи кількох видатних моментів за допомогою камери, що закріплена на плечі у Кріса — хоч він і крутиться зі сторони в сторону, вщент розбиваючи супротивників. У короткі хвилини перепочину він дає їй гарну можливість насолодитись трагікомічним дійством, що розгортається поруч.

Ада Вонг старанно зображає безпомічність — Редфілд впевнена, що жінка невипадково отримала кульове поранненя у ногу і обов’язково скористається цим пізніше. Вона дозволяє Леону прикривати її від пострілів і витончено розстрілює ворогів з-за його надійної широкої спини — не втрачаючи при цьому ні шарму, ні загадковості.

Усе закінчується швидко, Вонг осідає на підлогу, на її обличчі — неприховане страждання, рука смикається до рани, намагаючись зупинити кровотечу. Леон швидко присідає поруч і дістає з портативної аптечки необхідні засоби для першої допомоги. Поки він працює над її пораненої кінцівкою, Ада легкими, невагомими доторками задіває його спину, одного разу ковзнувши кінчиками пальців до блідої шиї. Це змушує його кілька разів смикнутись і кинути на неї короткі погляди, утримавшись від коментарів.

Клер чує, як Кріс фиркає, спостерігаючи за ситуацією.

Кеннеді закінчує, піднімаючись з підлоги разом з Адою і притримуючи її однією рукою, що дозволяє жінці спиратися на його плече. Вона посміхається йому солодко, повільно, але невідворотньо наближаючи своє обличчя. Залишає на його щоці невагомий поцілунок — небачена щедрість з її сторони. Обличчя Леона застигає — але зовсім не від надлишку почуттів. Просто дія паралізуючої отрути шириться зверху донизу. Він осідає на землю через кілька секунд, а Вонг вправним руком випускає догори автоматичний гачок, що чіпляється до краю одного з балконів, і за мить опиняється майже під самою сетелю.

Кріс глухо гарчить, зривається з місця і дає їй рвучкі команди у коммунікатор: розрахувати короткий шлях, на якому він зможе перехопити шпигунку. Клер дуже добре відомо, що йому це вдасться. Саме тому вона веде брата хибною дорогою.

Тому що Ада Вог — та «змінна величина», яка має залишатися у житті Леона Кеннеді.

IV

Клер лежить кілька секунд нерухомо, зосереджуючись на власному диханні і втомі, що повільно розтікається м’язами. Вона кривиться, розуміючи, що потрібно змусити себе піднятися, сходити в душ і перевдітися. Кожного разу, як жінка дозволяє собі розслабитись на хвилинку, вона прокидається серед ночі на застленому ліжку у брудному повсякденному одязі і відчуває себе абсолютно розбитою.

Він падає зверху, втикаючись носом в згин її шиї. Редфілд повільно видихає, зачувши його кроки ще в коридрі. Душ відкладається до кращої нагоди. Його щетина царапає її шкіру, Клер незадоволено прикушує губу, але нічого не каже з цього приводу. Леон важкий, від нього тхне потом і кіптявою — звичні до колік у животі запахи, що супроводжують Кеннеді буквально всюди.

— Два місяці, —  коротко промовляє Клер, і її голос повністю виражає ставлення жінки до такої тривалої відсутності без жодної звістки від нього.

Леон ображено пирхає їй в плече, від чого сироти ширяться вниз, вздовх її хреба, але нічого не відповідає. Вона заборонила йому виправдовуватись багато років назад.

Її права рука, вільна від ваги його тіла, звично обмацує живіт і грудну клітку чоловіка, вишукуючи поранення. Клер відчуває під пальцями свіжу пов’язку і легенько натискає, змушуючи Леона затримати подих і схопити її за руку. Він залишає її долоню на тому ж місці — тільки Редфілд дозволено торкатись його ран.

Вона хитає головою, прибираючи руку і натомість зариваючись пальцями в його волосся, м’яке і занадто розкішне для польвого агента, якому вже за тридцять. Клер не втомлюється жартувати про його модельний чубчик, який зберігає незмінно ідеальний вигляд серед вогня, хаоса і нашестя зомбі.

Вона знає — він професійно просканував її тіло ще в першу секунду, як тільки побачив. Це була їх непроголошена традиція. Жінка завжди більше довіряла своїм рукам, бо Леон вміло приховував травми. А йому достатньо було одного погляду, щоб помітити найменшу подряпину на її обличчі — і тоді, тримайся, Клер Редфілд, на тебе чекає допит у кращих традиціях спецслужб США.

Кеннеді прискіпливо і методично витискав з неї інформацію — хто, де і коли наважився їй зашкодити, як сильно страждав у відповідь. І якщо загроза здавалася йому неліквідованою, тоді він йшов завершувати цю справу, за потреби озброюючись Крісом. Він майже ніколи не просив старшого Редфілда про допомогу — якщо тільки це не стосувалось її безпеки.

Леон потягується, на мить відриваючись від її шиї, і стискає Клер сильніше, охопивши лівою рукою за талію. Він починає говорити — повільно, приглушено, з кожним новим словом видихаючи їй повітря у підборіддя. Кеннеді розповідає про останню зустріч з Адою Вонг, його мова лаконічна і суха, він ніби виправдовується, не заглиблюючись у деталі, але нічого не приховуючи. Редфілд стримує сміх і не спішить пояснювати, що знає цю історію, бо бачила на власні очі. Не хоче розчаровувати його — удавана вина в його голосі давно не може її обдурити.

Вона бісилась і ревнувала перші два роки їх стосунків і ще два — до їх початку. Останні ж кілька років усе, що вона робить, це спостерігає. І розважається. 

За образом суворого мачо довгі роки Леон Кеннеді ховав зніяковілість і розгубленість, не зовсім розуміючи, яке враження справляє на жінок, і щоразу з прикрістю зустрічаюв їх реакцію. Вона знає, як складно іноді зберігати стікійсть, коли тебе переслідують чудовиська — скільки б років не минуло, скільки б біологічних загроз не залишились позаду, страх все одно сковує тебе. А численним панянкам у біді чомусь незрозуміло, що схопити напарницю за руку, коли за спиною вибухають споруди і хриплять голодні зомбі — цілковито природня реакція людини, яка намагається зберегти холодний розум, впевненість і не хоче витрачати час на пошуки тебе серед натовпу мерців.

Він привабливий — думає Редфілд — просто до біса, хоч і не завжди це усвідомлював. Одного разу Кеннеді на повному серйозі запропонував їй повністю змінити свій тип поведінки. Він не хотів, щоб млосні зітхання жінок навколо нього якимось чином завдавали Клер болю. Але вона розуміла — якщо він перестане посміхатися, підморгувати і міцно тримати їх за руки — це вже буде не Леон. Він втратить контакт — і можливо комусь це вартуватиме життя.

З часом, коли вони подорослішали і почуття з бурхливих та хвилеподібних стали більш спокійними і впевненими, це перетворилося на гру. Кеннеді фліртував, посміхався цілком нахабно — вона спостерігала і шкодливо всміхалася у передчутті моменту, коли він скаже їм, що одружений. Це ніколи не було за межею жорстокості — в решті решт, Леон не дозволяв собі нічого, окрім свого природнього шарму, але панянки все одно сприймали це по-своєму. Вони навіть кілька разів влаштовували парі — обидва рази виграла Клер, боже благослови непохитних Ханніган і Хелену.

Вони старіють, з прикрістю думає Редфілд, м’якими рухами виводячи кола у нього на спині. Не те щоб у них не було жарких зустрічей — в решті решт, вона майже впевнена, чим закінчиться цей вечір. Але чомусь ось такі спокійні вечори в обіймах один одного здаються більш цінними. Тиша і тепло їх власних тіл.

Леон завершує свою розповідь про те, як невловимій Аді Вонг знову вдалося їх обдурити, і Клер розмірковує, що цій жінці, єдиній, кому Кеннеді — за проханням самої Клер — не розкрив таємницю їх стосунків, давно вже треба відвести особливе місце у їх житті. Якщо у них коли-небудь народяться діти, Редфілд обов’язково запропонує їй стати хрещеною. Просто щоб побачити вираз її обличчя.

Вони майже засинають так, брудні та вдягнені, коли перші краплі дощу починають барабанити по металевому підвіконню. Злива швидко дужчає, небо засвітлюють молнії. На першому гуркоті грому вони обоє здригаються.

Скільки б жахів не було у їх житті, в якому чудовиська — звична рутина, Раккун-сіті завжди залишається поруч — у їх підсвідомість. Місто, що в’їлося у підсвідомість натовпами зомбі і холодним, набридливим дощем. Леон піднімається з ліжка, зачиняє вікно, стишуючи звуки зливи, і обертається до неї, кидаючи втомлений погляд з-під довгого пасма волосся.

— Можливо, мені все ж варто носити обручку? — Кеннеді ледь помітно всміхається краєчком вуст, але зберігає серйозність.

Клер насуплює брови, розуміючи, про що він думає. Гарвардвіль і Анджела Міллер, яка занадто серйозно і болюче сприйняла його знаки уваги. Леон тоді вперша за кілька років зніяковів — чесно кажучи, він навіть не намагався з нею фліртувати — події розгорталися занадто швидко і серйозно, Анджела пережила багато болючих моментів. Він співчував їй, але це все завершилось зовсім не тим, на що агент розраховував.

Редфілд знає, він досі відчуває себе винним — перед ними обома. Вона видихає, посміхаючись і простягаючи долоню йому назустріч у прохання повернутсиь до неї, в обійми.

— Це погана ідея, — тихенько промовляє Клер, знову притискаючи його до себе і майже торкаючись вустами його вилиці.

Він не відповідає, але жінка розуміє, що Леон чекає на продовження. Редфілд звертає погляд до його лівої руки, де на його безіменному пальці немає навіть світлої смужки.

Першого разу він загубив каблучку у Перу, коли бився з якоюсь подобою безформенних монстрів, що стікали слизом. Леон вимазався з голови до ніг, каблучка зісковзнула з пальця і полетіла вниз, в ущелину, а Кеннеді стрибнув слідом, навіть не розмірковуючи. Пізніше він ледь вижив після прочуханки від Клер, яка була поруч з ним у тій місії і бачила все на власні очі.

«Але ж ця обручка особлива, я більш такої ніде не дістану», — вперто виправдовувався він, потираючи обдерті об скали і скалічені штурханами Клер кінцівки.

Воно і правда було таким — рідкісна і незвичайна знахідка під час ліквідації однії з баз Амбрелли. Вони тоді ще тільки зустрічалися. Тонкі смужки платини без надлишків — і ледь помітна лінія червоного гравіювання по внутрішній стороні — замість ключ-карт доступу до найбільш захищених поверхів лабораторії. Він надів каблучку на її палець в той момент, як таймер відраховував останні хвилини до самознищення.

Після випадку у Перу Кеннеді надів обручку на ланцюжок. Але і це виявлилось не найкращою ідеєю — виконуючи завдання у Європі, він ледь не вдушився, коли повтора випадково зачепилася покрюченими пальцями за підвіску і протащила його таким чином кілька метрів.

Клер знову розплющує очі, зморгуючи спогади, і чує, як їх дихання поступово вирівнюється в такт, приглушуючи шум дощу у її вухах. 

— Мені не потрібна каблучка на твоєму пальця або зашморг на твоїй шиї, щоб знати, що ти мій, — м’яко промовляє вона — і це не спроба привласнити його собі, лише константа їх життя.

Абсолютно начхати, що там думають інші.