- Ти говорила з психологинею? - запитала Адріана Віку перед початком вечірнього заходу.
- Так, мені це справді допомогло.
- Дуже рада це чути.
Віка посміхнулася їй, і Адріана ледь не розтанула від радості. «Яка ж вона чудова» - подумала вона.
- До речі, давно хотіла запитати, де і як ти волонтериш? - запитала Віка.
- У притулку для тварин - граюся з ними, чищу їхні клітки тощо.
- А де цей притулок знаходиться?
- Недалеко від мого будинку на виставковому. До речі, де ти живеш?
Адріана сподівалася, що десь поруч.
- Недалеко від метро Театральна.
- Не зовсім поруч.
- Але і не занадто далеко. - сказала Віка і підморгнула. Адріана була страшенно рада бачити її в хорошому настрої попри те, що сталося.
- Чого так посміхаєшся?
- А що, не можна?
- Можна. - сказала Віка і теж посміхнулася.
- Сподіваюся, після табору ми будемо бачитися. - висловила надію Адріана.
- Звісно будемо, головне, щоб ти теж хотіла.
- Я дуже хочу.
Адріана не боялася бути чесною - вона відчувала, що Віка чесна з нею теж.
- Нам ще проєкт разом робити, тож точно будемо проводити час разом. - сказала Віка.
- Точно.
- Ой, вечірній захід за п’ять хвилин, пора бігти! - зойкнула Віка.
- Давай побіжимо, тримаючись за руки? - несподівано для самої себе наважилася сказати Адріана.
- Крута ідея! - сказала Віка і взяла Адріану за руку.
- Це так прикольно! - вигукнула Адріана, біжучи. Вона ледь встигала за Вікою і страшенно хекала, але це не заважало їй насолоджуватися моментом.
- Повністю згодна!
Коли дівчата добігли до потрібної зали, захід ще не почався, і, на їхнє щастя, для них знайшлося два вільні місця поруч.
Адріана спіймала себе на думці, що без Аліни в залі вона почувалася в сотню разів комфортніше і спокійніше - тепер ніщо не заважало їй радіти часу, що вона його проводила з Вікою.
- Віко, все гаразд? - запитала Адріана, коли вони йшли на дискотеку. Вона здавалася засмученою, і Адріана здогадувалася, чому, але не хотіла питати прямо.
- Все норм, просто не хочу йти на дискотеку…туди. - тихо сказала Віка.
Раптом Адріані в голову прийшла неймовірна ідея.
- Я розумію. Знаєш що?
- Що?
- Ми можемо влаштувати свою дискотеку.
- Де?
- На командному місці! - вигукнула Адріана трохи занадто збуджено.
- Ти така мила, коли захоплена чимось. - сказала Віка і тихенько хихикнула.
- Увімкнемо музику на телефоні, попросимо у тренерів ліхтарики і будемо танцювати.
- Це прекрасна ідея!
На превелике щастя Адріани, тренери дозволили втілити цей задум, і, на прохання Віки, один з них навіть погодився стояти на чатах на випадок, якщо раптом з’явиться Аліна. Адріана дуже сподівалася, що цього не станеться, однак краще перестрахуватися.
- Романтичного вам вечора. - сказав тренер і підморгнув. Адріана відчула, як її щоки запалали, і Віка теж почервоніла, при чому дуже сильно.
- Дякуємо.
Віка зачинила двері в кімнату, а Адріана увімкнула ліхтарики.
- Яка краса! - захоплено вигукнула Віка.
- Погоджуюся на всі сто відсотків.
- Яку музику ти хотіла б увімкнути?
- Почнемо з чогось швидкого, а закінчимо повільними піснями чи як? - запитала Адріана.
- Взагалі, я хотіла б щось повільне. - зізналася Віка. - Щось не дуже хочеться стрибати.
- Гаразд, я не проти. Давай зробимо плейлист із твоїх і моїх улюблених пісень?
- Чудова ідея!
Адріана швиденько зробила свою частину плейлиста і передала телефон Віці. Вона здогадувалася, що та додасть пісні 5 Seconds of Summer. Сама ж Адріана додала пісні SHINee та сольні пісні учасників цього гурту.
- Готово! - сказала Віка і натиснула «перемішати». Тренер дав їм колонку, щоб звук був кращим і гучнішим, тож кімната заповнилася ніжною мелодією, і дівчата почали танцювати.
I saw you looking brand new overnight
I caught you looking too but you didn’t look twice
Пісня здавалася дуже знайомою, і коли почався приспів, Адріана зрозуміла, чому.
- Це та пісня, яку ти мені співала, коли я головою вдарилася?
- Так, це Lie to me - одна з моїх улюблених. - сказала Віка.
- Надзвичайно красива пісня.
- Рада, що тобі теж подобається.
Вони повільно хиталися з боку в бік, і Адріана відчувала тепло від рук Віки, що обіймали її за плечі. Вона хотіла тонути в цьому теплі, в зеленому океані її очей, в її пухких вустах.
- Можна тобі дещо сказати? - запитала Адріана за декілька хвилин.
- Звісно. - прошепотіла Віка.
- Я просто не знаю, як ти відреагуєш, але відчуваю потребу в тому, щоб сказати це…
- Все буде гаразд, кажи, будь ласка.
Серце Адріани билося так швидко, що вона боялася, що Віка почує його. Вона вже не чула слова пісні, що грала тої миті - лише бухкання власного серця і дихання Віки.
- Ти мені дуже подобаєшся. - випалила Адріана наляканим голосом. - Не як подруга. - уточнила вона. «Боже, навіщо я це сказала?!» - встигла подумати Адріана за ту мить, що Віка мовчала. Та її вираз обличчя не був засмученим чи сердитим, вона здавалася просто здивованою.
- Ти не жартуєш? - знервовано запитала вона.
- Н-не жартую. - тихо сказала Адріана. «Якого біса мій голос тремтить?» - сердито подумала вона.
- Тобто я справді тобі подобаюся? Типу, ти хочеш зустрічатися зі мною? - продовжувала шоковано запитувати Віка.
- Вибач, мені не варто було цього говорити. - зробила крок назад Адріана.
- Ні ні, варто було. Бо ти теж мені подобаєшся. - сказала Віка трохи знічено. - Дуже-дуже подобаєшся.
- Тобто та дівчина, про яку ти казала - це я?
- Чому тебе це так дивує?
- Бо ти казала, що то невзаємно.
- Я досі не можу повірити, що взаємно.
- Чому? - здивувалася Адріана.
- Бо це здається занадто чудовим, щоб бути правдою. - сказала Віка.
- Мені теж. Вщипни мене, а раптом я сплю?
- Щипати не буду, але можемо переконатися, що ми не спимо, іншим способом.
- Яким це? - поцікавилася Адріана пошепки.
- Поцілунком. - так само пошепки відповіла Віка, і у Адріани побігли мурашки по шкірі від її глибокого, ледь хрипкого голосу.
- Тоді поцілуй мене.
Віка нахилилася до Адріани, все ще обіймаючи її за плечі. За мить м’які вуста Віки накрили Адріанині, і вона з головою поринула у цей ніжний, закоханий, солодкий поцілунок. Їхній другий поцілунок був значно кращим за попередній - він був більш сильним, більш пристрасним і, водночас, сповнений більшою ніжністю.
Можливо, це було тому, що тепер вони набагато краще знали одна одну, а може тому, що цього разу це було лише через їхнє спільне бажання. Адріана думала, що причина була і в тому, і в іншому.
- Я не дуже добре цілуюся, але…
Адріана не дала їй договорити.
- Не дуже добре? Якщо ЦЕ не дуже добре, що ж тоді добре?! - вигукнула Адріана.
- Тобі справді сподобалося? - здивувалася Віка.
- Звісно сподобалося! Твої вуста м’які, як зефір, а ще ти дуже мені подобаєшся, тому як мені могло не сподобатися?
- Так багато слова «подобається» в одному реченні….Мені подобається. - сказала Віка і засміялася.
- То ти хотіла би бути моєю дівчиною? - запитала Адріана, понад усе сподіваючись, що отримає ствердну відповідь.
- Понад усе на світі. - сказала Віка, посміхаючись своєю найпривабливішою у всесвіті посмішкою.
- Отже, ми тепер зустрічаємося. - констатувала факт Адріана.
- Виходить, що так.
Адріані здавалося, що її серце от-от просто вибухне від емоцій, що переповнювали її.
- Моє серце от-от вилетить з грудей від захвату. - зізналася вона.
- Тоді я його спіймаю.
- Яка ж ти!
- Яка я? - запитала Віка вкрадливо.
- Неймовірна. Це якщо одним словом. - сказала Адріана і поцілувала її в щоку.
- В щічку? Серйозно?
- Що тобі не подобається?
- Все подобається, але давай в губи.
- Ти як Женя тоді в потязі… - сказала Адріана і засміялася.
- Я дуже вдячна йому за наш перший поцілунок. - сказала Віка і теж засміялася.
- Але цей був ще кращим.
- Кожен наш поцілунок буде кращим за попередній.
- Погоджуюся.- сказала Адріана і стала навшпиньки, щоб поцілувати Віку.
І справді, третій поцілунок був ще кращим за другий. З кожним разом Адріана все менше хвилювалася і все більше відчувала ейфорію від близькості зі своєю дівчиною, від дотику до її ніжних вуст, від того, як долоні Віки торкалися її щік, тримаючи її обличчя.
- Ти просто неймовірно цілуєшся. - прошепотіла Віка, важко дихаючи після довгого поцілунку.
- Стараюся від тебе не відставати.
- Будемо далі танцювати?
- Може, просто поговоримо про щось? - запропонувала Адріана.
- Гаразд. Питай у мене шось. Або не питай. - сказала Віка і засміялася.
- Ти колись з кимось зустрічалася раніше?
- Ні, а ти?
- Так, два роки тому зі своєю подругою, але це було буквально на два тижні, а потім вона зрозуміла, що гетеро. - сказала Адріана.
- Це шо, Марина?! - зробила круглі очі Віка.
- Ніііі, боже, ні… - сказала Адріана і зареготала. - Інша подруга, ми вже не спілкуємося.
- Мабуть тобі було боляче тоді.
- Та, але зате я зрозуміла, що я точно не гетеро.
- Я дуже цьому рада. - сказала Віка і посміхнулася.
- То наш поцілунок у потязі був твоїм першим?
- Нуууу так.
- Вау, я б не наважилася на таке, якби то був мій перший раз.
- Ти просто сподобалася мені з самого початку, і я подумала «а чому б і ні» - зізналася Віка. - Я ні про що не шкодую.
- Повір, я теж. І ти теж сподобалася мені з самого початку.
- Я думала, таке буває лише у фанфіках.
- Я теж! - вигукнула Адріана.
- До речі, ти колись писала фанфіки? - запитала Віка.
- Одного разу разом з тою своєю подругою.
- Про що?
- Про те, як дві наші інші подруги нібито посади зустрічатися. - сказала Адріана і хихикнула.
- І вона ще каже, що гетеро?
- Я ж кажу! А ти пишеш фанфіки?
- Та, якось писала про себе і свою крашанку. - сказала Віка і засміялася. - Це був такиииий кринж.
- Я б почитала!
- А ти не будеш ревнувати?
- Ну тепер же я твоя крашанка, правильно?
- Ну, я думала ти моя дівчина.
- Звісно, я твоя дівчина! - сказала Адріана. - Можна тебе обійняти?
- Тобі завжди можна. - прошепотіла Віка, і Адріана обійняла її за талію.
- Я обожнюю твій аромат. - сказала Адріана, глибоко вдихаючи.
- А який він?
- Лаймовий і трохи солодкавий.
- А твій - кокосовий. - сказала Віка.
- Це у мене шампунь такий.
- Мені страшенно подобається.
Вони сиділи так іще кілька хвилин, міцно обіймаючи одна одну. Адріана була на сьомому небі від щастя і в неї ще ніколи не було такого сильного відчуття, що це триватиме довго, якщо не вічність. Навіть зі своєю колишньою вона не була настільки впевнена.
- Про що думаєш? - тихо запитала Віка.
- Про те, яка я щаслива, що ти моя дівчина. - зізналася Адріана, і Віка притиснула її до себе ще міцніше.
- Я теж про це думаю.
- Дівчата, дуже не хочу вас турбувати, але за кілька хвилин почнеться заняття. - пролунав голос тренера з-за дверей.
- Так, звісно! - гукнули Адріана та Віка одночасно і засміялися.
- У нас якась телепатія. - хихикнула Віка.
- Мені це дуже подобається.
- Мені теж.
Дівчата зайняли свої звичні місця на підлозі і, не змовляючись, взялися за руки.
- Ти не проти, якщо люди знатимуть?… - запитала Адріана.
- Якщо це не мої батьки, то не проти. - сказала Віка жартівливо, але Адріана відчула смуток в її голосі.
- Твої батьки гомофобні?
- На жаль, так.
- Мені дуже шкода.
- Та все норм, просто наші побачення будуть проходити де завгодно, але не в мене вдома.
- Сподіваюся, одного дня вони змінять своє ставлення.
- Я теж.
Поступово до кімнати почали заходити люди, але Адріана не відпустила руку Віки.
Деякі люди трохи здивовано дивилися на них, інші, здавалося, так і думали, але ніхто не сказав нічого гомофобного, що дуже порадувало Адріану.
Коли Марина зайшла до кімнати разом з Єгором і сіла поруч з Вікою та Адріаною, її очі стали розміром з п’ять копійок від здивування.
- Я все правильно розумію? - пошепки запитала вона.
- Так, все правильно. - сказала Адріана, щасливо посміхаючись, і Віка кивнула.
- Дуже радий за вас. - щиро сказав Єгор.
- Я теж дуже рада. - додала Марина.
- Дякуємо.
Коли настала черга Адріани розповідати про свій день, вона навіть не знала, що сказати, адже могла думати лише про те, що Віка тепер була її дівчиною.
- Цей день був дуже хорошим, заняття були цікаві…
Хвилини дві Адріана розводилася про не надто важливі речі, а потім подивилася на Віку і пошепки запитала:
- Можна я скажу про нас?
- Так, звісно.
- Ще я сьогодні посада зустрічатися з найкращою у всесвіті дівчиною. - сказала Адріана і підняла руку, якою тримала долоню Віки. Раптом вся команда почала аплодувати і радісно кричати привітання, і Адріана не могла повірити своєму щастю. Невже в цій команді не було жодного гомофоба? Адріана помітила, що Віка плаче і вона сподівалася, що від щастя. Зрештою, в неї самої в очах з’явилися сльози від радості.
- Я така щаслива, що тут всі люди толерантні…. - сказала Віка крізь сльози.
- Кохання є кохання. - сказала тренерка. - До речі, я теж зустрічаюся з дівчиною.
- ВАУ!!! - закричав Женя, і команда знову почала аплодувати.
Адріана подивилася в зелені очі Віки, що були мокрими від сліз, але такими щасливими, і в ту ж мить зрозуміла, що саме буде інакше в її житті після повернення з табору. В її житті тепер буде ця неймовірна, добра, ніжна дівчина з милим кучерявим волоссям і найпрекраснішою посмішкою у всесвіті. В її житті тепер буде кохання, і вона вже не могла дочекатися всіх милих моментів, що обов’язково ще будуть у неї з Вікою.