- Адріано, я маю дещо тобі сказати… - тихо сказала Віка і посміхнулася.
- Що?
- Ти справді дуже мені подобаєшся… Хочеш бути моєю дівчиною?
- Звісно! - вигукнула Адріана радісно.
Віка лише посміхнулася і поцілувала її вуста. Адріані здавалося, що вона розтане від щастя.
- Ти прекрасна.
- Ти теж.
- Що, думаєш, потанцювала з нею і тепер вона тебе захоче? - пролунав глузливий голос. Аліна.
- Іди геть.
- Ти їй не подобаєшся, ти жирна і не вмієш співати. - продовжувала Аліна, яку Адріана ніяк не могла знайти поглядом.
- Вона сказала, що подобаюся!
- Я пожартувала, невже ти повелася? - сказала Віка і зареготала разом з Аліною.
Від їхнього реготу Адріані ледь не заклало вуха. Цей глумливий звук був таким нестерпним, що їй хотілося просто зникнути.
- Прокидайтеся…
Адріана розплющила очі і побачила тренерку, що награвала мелодію на гітарі.
- Доброго ранку, соньки.
- Доброго ранку. - пробурмотіла Адріана, скидаючи з себе ковдру.
Звісно, це був сон.
- Привіт. - сказала Віка і посміхнулася їй.
- Привіт.
Руханка пройшла так само, як і минулого дня: сонна Адріана намагалася хоча б робити вигляд, що танцює, тим часом Аліна постійно витріщалася на Віку. Це була лише одна з причин, чому Адріані кортіло їй врізати.
- Я голодна, мов вовчиця. - сказала Віка.
- Хто придумав танцювати на голодний шлунок?
- Якби ти танцювала з повним шлунком, тебе б знудило. - зауважила Марина.
- Якби мене знудило на Аліну, я була б тільки за.
- Вона якась неприємна…- сказала Віка.
- Дойобується до всього і до всіх. - додала Адріана.
- Обговорювати людей позаочі негарно.
Адріана обернулася і побачила Аліну.
- Про вовка промовка. - сказала Марина незадоволено.
- До чого придовбешся цього разу?
- З тобою в мене багато варіантів.
«От же ж сволота» - подумала Адріана, однак втрималася, щоб не сказати це вголос - недалеко від них ішли тренери.
- До речі, в мене з’явилася ідея для нашого майбутнього проєкту. - сказала Віка. - Можемо робити відео і викладати на ютуб канал.
- Це дуже файна ідея! - сказала Адріана.
- У мене колись був ютуб канал, правда, я його закинула.
- А про що ти знімала?
- Просто лайфстайл, але виходило в мене не дуже.
- Думаю, цього разу вийде краще.
Після сніданку була лекція про демократію, оскільки третій день табору був присвячений саме їй. Адріані було дуже цікаво, на відміну від Марини, яка мала замріяний вигляд і час від часу зиркала на Єгора зачудованим поглядом. Адріана могла її зрозуміти, адже сама вкрашилася в людину, яку знала всього три дні.
- Адріано, яка коротка форма твого імені? - запитала Віка за обідом.
- Ада, але я не дуже люблю, коли мене так називають.
- Може тоді Ріана?
- Ну, співаю я точно не настільки добре. - сказала Адріана, сміючись.
- Нічого, ще трохи попрактикуєшся і будеш ого яка вокалістка.
- Та ну…
- Та так.
- Ну гаразд, переконала.
Адріані неймовірно подобалися ці розмови з Вікою за столом. Звісно, ще краще було б, якби Аліна не сиділа неподалік - її зиркання вже добряче дратувало Адріану. Вона розуміла, що у неї був краш на Віку, але ж можна без оцього безкінечного роздягання очима? Вона ж якось без цього обходилася.
Після обіду їхня команда мала працювати над сценкою, яку вони мали зіграти увечері.
- Хто готовий грати головні ролі, підійдіть до мене. - сказала дівчина, що взяла на себе керування підготовкою сценки.
Адріана не дуже любила бути в центрі уваги, тож підійшла лише тому, що це зробила Віка. Підійшла іМарина, яка мріяла стати акторкою та Єгор, який, як здогадувалася Адріана, підійшов з тієї ж причини, що вона сама - через свою крашанку. Чомусь їй здавалося, що симпатія Марини була взаємною.
На превеликий жаль Адріани, Аліна теж хотіла грати головну роль. «Хто б сумнівався» - подумала вона. Звісно ж, Аліна мусила любити увагу до власної персони, це дуже добре б доповнило її образ всіма незадоволеної нахаби.
- Гаразд, у нас є двоє чиновників, двоє людей, що збирають підписи на петиції і люди, до яких вони підходять. Хто кого хоче грати?
- Може, ми будемо збирати підписи? - прошепотіла Віка на вухо Адріані.
- Давай.
- Ми з Адріаною хочемо бути людьми, які збирають підписи.
- Ми з Єгором будемо чиновниками, якщо можна.
- Взагалі-то, я хочу бути чиновником. - заявила Аліна. «Ну звісно» - подумала Адріана сердито.
- Марина та Єгор перші сказали. - зауважила Даша - дівчина, яка командувала процесом.
- Ти їх бачила? Які з них чиновники?
- А що з нами не так? - обурився Єгор.
- А ти в дзеркало подивився і побачиш.
- Тут немає дзеркала.
- Аліно, у нас тут дружня атмосфера, не треба ображати інших. - сказала Даша.
- Я когось образила? Ну вибачте, що маю власну думку!
«Боже, яка ж вона падлюка» - подумала Адріана і закотила очі.
- Що очі закочуєш, товстухо? - гаркнула Аліна в її бік.
- Та ти вже всіх дістала.
- Аліно, вибачся перед Адріаною. І перед всіма нами за те, що псуєш нам процес. - сердито сказала Даша.
- А ти хто мені, мама?
- Все, ти не отримуєш роль.
- Ну звісно, не вгодила тобі то вже й на участь права не маю.
- Аліно, заткнися вже заради всього святого! - гаркнула Віка.
- Дівчата, все, давайте працювати. - зітхнула Даша.
Аліна окинула її лютим поглядом і попрямувала на вихід.
Решту дня Адріана постійно була з Вікою - спочатку під час роботи над сценкою, потім на обіді та на гуртку англійської. Вона раділа, що могла проводити так багато часу з дівчиною, яка їй подобалася, адже їй хотілося дізнаватися все більше і більше про неї, про її захоплення. Виявилося, що Віка чудово володіла англійською, а її мова була навіть трохи кращою, ніж у Адріани. Однак, це не засмутило Адріану - вона просто пишалася Вікою.
Ближче до вечора у них було командне заняття надворі.
- Зараз будемо робити таку собі вправу на довіру. - сказав тренер на ім’я Влад. - Зараз ви заплющите очі і ми поділимо вас на пари. Опісля ви по черзі будете водити одне одного за руку по території табору, той, кого водять, має бути з закритими очима.
Адріана понад усе сподівалася, що їй не доведеться бути в парі з Аліною.
Вона заплющила очі, сподіваючись на краще і готуючись до гіршого.
Тренер взяв її за руку і підвів до якоїсь людини. Вона взяла за руку людину, розплющила очі й ледь не гепнулася від несподіванки. - вона тримала за руку Віку.
- Оце пощастило. - сказала та і посміхнулася. Серце Адріани шалено тьохкало від дотику до долоні Віки та її слів про «пощастило». Хоча, що б Віка не казала, в Адріани це викликало захват.
- Не те слово.
- Хочеш щоб я тебе водила першою чи навпаки?
- Давай ти мене спочатку, а потім я тебе.
Адріана заплющила очі й простягнула свою долоню Віці.
- Довіряєш мені? - запитала та пошепки.
- Дивно, але так.
- Чому дивно?
- Бо ми тільки нещодавно познайомилися. - трохи знервовано відповіла Адріана. Вона боялася, що образила Віку. - Вибач, якщо це було образливо.
- Ні, зовсім ні. То що, ходімо?
- Гайда.
Спочатку Адріана трохи нервувала, не стільки через те, що не бачила, куди йде, скільки через те, що Віка вела її за руку. Її долоня була трохи більшою за Адріанину і тримала її так міцно, але водночас ніжно, що серце Адріани наче не билося, а шалено стрибало туди-сюди по її грудній клітці.
- Куди ти мене ведеш?
- Зараз ми прямуємо до басейну.
- Говориш, як екскурсовод. - сказала Адріана я засміялася.
- Сподіваюся, як класний екскурсовод?
- Як найкращий.
На мить Адріана злякалася, що це було занадто, однак Віка лише хихикнула.
- Ти така мила.
- Приємно це чути від тебе.
- Я якась особлива чи що?
- А що, якщо так?
Адріана пришвидшила крок - вона завжди робила так, коли хвилювалася. «Що, якщо вона все зрозуміє, а я їй не подобаюся? » - подумала вона і відчула, що втрачає ґрунт під ногами. Буквально.
- Адріано, стій!
Віка схопила її за талію, але Адріана все одно впала просто у воду, вдарившись головою об дно.
- Адріано… - почула вона крик. За кілька секунд чиїсь руки схопили її за тулуб і почали витягати назовні.
- Адріано, ти мене чуєш? - кричала Віка їй в саме обличчя, але її голова боліла так, що вона не могла розплющити очі.
- Чую, не кричи, будь ласка…
- Тобі боляче? Ти вдарилася? Адріано, я боюся…
- Все гаразд, не треба переживати. - пробурмотіла Адріана і нарешті спромоглася розплющити очі. Першим, що вона помітила, було налякане обличчя Віки, другим була її повністю мокра біла футболка. Не думала вона, що її спроможність червоніти збереглася в такому стані, але Адріана відчула, як її щоки аж запалали.
- Ти вдарилася? - повторила Віка.
- Та, є трохи. Але ти не хвилюйся, це нічого страшного.
Найменше Адріана хотіла, щоб Віка панікувала через неї. Ну гаразд, може трохи й хотіла, просто тому що це означало, що їй не байдуже.
- Тебе нудить? Голова паморочиться? - продовжувала питати Віка, й Адріана мимоволі посміхнулася від того, якою милою вона була.
- Зовсім трохи.
- Чесно?
- Чесно.
- Можеш сісти?
Адріана спробувала змінити своє положення на сидяче, однак її голова раптом запаморочилася і вона б точно гепнулася назад, якби Віка миттєво на схопила її за плечі.
- Так, тобі не треба вдарятися головою ще раз.
- Може, тоді мені стане краще? Знаєш, як у мультиках.
Віка посміхнулася, але за мить її вираз обличчя знову змінився на стурбований.
- Ти лежи тут, а я збігаю по когось з тренерів.
- Та не треба…
- Треба, треба. - сказала Віка і Адріана зрозуміла, що не зможе з нею сперечатися.
- Але ти їх не лякай, мені насправді не так вже й погано.
- Не буду лякати, але краще, щоб тебе медсестра оглянула. - сказала Віка і побігла в бік місця, де їх мали чекати тренери.
«Це ж треба так наїбнутися на рівному місці» - подумала Адріана. Однак, вона відчувала певну ейфорію від того, як Віка за неї злякалася. Може, її почуття таки взаємні? А може, вона просто така хороша і мила людина, і вона б так за будь-кого злякалася?
За кілька хвилин Віка прибігла назад разом з тренеркою і медсестрою.
- Симптомів струсу мозку немає, просто трохи забилася. Треба буде полежати в ліжку сьогодні ввечері про всяк випадок. - зробила висновок медсестра, оглянувши Адріану.
- Але я маю грати роль…
- На жаль, не вийде. - зітхнула медсестра.
- Але це ж нічого серйозного? - стурбовано запитала Віка.
- Так, але краще перестрахуватися.
Адріана просто сподівалася, що її роль не дадуть Аліні.
- Можна я залишуся з Адріаною в номері на випадок, якщо їй стане недобре чи ще щось таке? - попросила Віка.
- Так, звісно. - сказала тренерка.
- Але ж ти маєш грати роль. - здивувалася Адріана.
- Я скажу Даші, може, вона зіграє за мене. З мене однаково поганенька акторка.
- Гаразд, але я думаю, що з тебе файна акторка.
- Дякую. Встанеш?
- Та куди я дінуся. - сказала Адріана і обережно почала вставати. Віка простягнула їй руку, завдяки чому Адріані вдалося встати без особливих зусиль.
- Дякую, що вирішила залишитися зі мною.
- Це найменше, що я могла зробити.
- Тобто?
- Ну, це ж з моєї провини ти впала. - сказала Віка засмучено і опустила очі.
- Що?! Тут немає твоєї провини! Я ж сама гепнулася. - сказала Адріана здивовано.
- Але ж я тебе вела, а в тебе були заплющені очі.
- То й що? Ти сказала мені стояти, а я гепнулася.
- Вибач, просто ми говорили, і я не помітила, як ми дійшли до басейну. Я мала б тебе попередити… - сказала Віка.
Дідько… Адріана згадала, що саме сказала тоді біля басейну. Що Віка особлива… «От же ж язик у мене довгий» - сердито подумала вона.
- Все гаразд, тобі немає за що вибачатися. - запевнила її Адріана.
Коли дівчата зайшли до кімнати і перевдяглися в сухий одяг, Адріана лягла на своє ліжко, а Віка сіла на підлогу поруч.
- Можна я біля тебе посиджу?
- Та, звісно.
- Може, зіграти тобі на гітарі? - запропонувала Віка.
- Давай.
Віка взяла гітару, що лежала біля ліжка і почала грати приємну, спокійну мелодію.
- Заспіваєш мені щось?
- Гаразд.
And I know that you don’t but if i ask you if you love me
Hope you li-li-lie, lie to me
- Така красива пісня.
- Це теж 5 Seconds of Summer.
- Послухаю їх якось, хоча думаю, твоє виконання мені все одно буде подобатися більше. - сказала Адріана і посміхнулася.
- Та ну.
- Та так.
- Ти така мила.
- Ти кажеш це вже вдруге за сьогодні.
Раптом Віка різко припинила грати і подивилася на Адріану. Її щоки були червоними, і Адріана злякалася, що її слова звучали грубо, і вже думала вибачатися, коли Віка сказала:
- Те, що ти сказала тоді біля басейну, ти це серйозно?
Те, яким незвично тихим був її голос трохи стурбувало Адріану.
- Ти про що саме?
- Ну, оте «а що якщо так»…
Адріана відчула, що починає панікувати. Дідько, що сказати, щоб і не збрехати, і не сказати, як є? А раптом це невзаємно і вона питає, бо їй неприємно було від тих слів?
- А яку відповідь ти хочеш почути?
Так, вона справді не придумала щось краще.
- Тобто?
- Ну, ти хотіла би бути особливою для мене? - запитала Адріана і відчула, як її щоки стають гарячими.
- А що, якщо хотіла б? - сказала Віка.
- Тоді мені довелося б визнати, що я таки серйозно це сказала.
«Будь що буде» - подумала Адріана і ніяково посміхнулася.
- Ти не жартуєш?
- Звісно ні.
- Тобто, це флірт?
- Якщо ти хочеш це так називати, то так.
Серце Адріани шалено тьохкало, а долоні пітніли від страху, що Віка скаже, що вона їй не подобається і їй огидно від того, що вона з нею фліртувала. Однак Віка просто посміхнулася надзвичайно радісною посмішкою і тихенько сказала:
- Я хочу це так називати.
- Тоді хай так і буде.
Ще кілька хвилин вони сиділи в повній тиші. Точніше, Віка сиділа, а Адріана лежала.
- Як твоя голова?
- Паморочиться трохи, але думаю, не від падіння.
- То що це виходить, я знову винна в твоєму запамороченні? - жартома обурилася Віка.
- Того разу ти була не винна…
- Знову ти за своє.
- А що, тобі моє не подобається? - поцікавилася Адріана і хитро посміхнулася.
- Подобається.
- От і файно. До речі, сорі, що не поводила тебе за руку.
- Та нічого, ти ж не винна, що гепнулася в басейн. - сказала Віка і Адріана пирхнула.
- Дякую, що витягнула мене.
- Ну знаєш, я б не дозволила тобі втопитися на самому початку нашого знайомства.
- Ну не геть на самому початку…
- Гаразд, виправляюся: я б не дала тобі втопитися ніколи.
- Приємно це знати.
- Хочеш потриматися за руки? - раптом запитала Віка, і серце Адріани вкотре за день тьохнуло.
- Так, а ти хочеш?
- Якби не хотіла, то не пропонувала б.
- Тоді гаразд. - сказала Адріана, сподіваючись, що її серце не вилетить з грудей від захвату.
Вона опустила руку з ліжка так, щоб Віка могла її взяти.
- Твоя рука така мокра. - сказала Віка і засміялася.
- Трохи хвилююся просто. - зніяковіло відповіла Адріана.
- Ні-ні, все добре! Я просто не знала, що сказати, і змолола дурницю. - пробурмотіла Віка знічено.
- Ти не змолола дурницю!
- Ну гаразд. Але твоя рука також м’яка і ніжна і дуже мила.
- Дякую, моїй руці дуже приємно.
До вечері вони лежали-сиділи отак, тримаючись за руки, і серце Адріани не припиняло шалено битися від того, наскільки близько була Віка, від дотику до її шкіри та звучання її м’якого, ніжного голосу, який то розповідав їй смішні історії з життя, то співав - а капела, бо грати на гітарі одною рукою Віка на могла.
- У тебе дуже красивий голос. - тихенько сказала Адріана.
- Рада, що тобі він подобається.
- Думаю, нам вже час іти вечеряти.
- Згодна. - сказала Віка і встала. - Якщо тобі недобре, я можу принести тобі їжу сюди.
- Та все окей, не треба. - сказала Адріана і повільно підвелася. - Бачиш, не гепнулася.
- Якби ти почала падати, я б тебе зловила.
- Не сумніваюся.
Вечеря була смачною, однак Адріані шматок в горло не ліз через те, що клята Аліна сиділа просто навпроти неї. На жаль, інших вільних місць не було.
- Чула, що ти головою вдарилася. - сказала Аліна своїм огидним голосом. - Тепер ти ще тупіша мабуть, ніж була до того.
- Не тобі про тупість розводитися. - відрізала Адріана.
- Ооо, товстуха образилася?
- Відчепися від неї! - сердито гаркнула Віка.
- А то що? Не даси мені?
- Шо ти щойно сказала?! - обурилася Адріана. Та як вона сміє казати такі речі?!
- Я в будь-якому випадку не дам тобі.
- Ну то й їбіться між собою, дві тупорилі мавпи. - фиркнула Аліна, і Адріана відчула надзвичайно сильне бажання врізати їй по пиці так, щоб вона відлетіла в інший бік їдальні. Мабуть, Віка помітила прилив крові до її щік, тож взяла її за руку.
- Адріано, не зважай на цю дурепу.
- Дурепа тут тільки ти, Вікторіє. - заявила Аліна. - Ти могла би бути зі мною, але вчепилася за цю жирну потворну…
- ЗАВАЛИ ПИЗДАК!!! - заверещала Адріана на всю їдальню. У неї вже не було сил терпіти постійні випади цієї падлюки. Вона відчувала, як сльози збираються в її очах, тож встала з-за столу і побігла до виходу.
- Адріано, зачекай… - гукнула Віка і побігла за нею.
- Адріано, вона неправа…
- Думаєш, мені від цього менш неприємно? - прошепотіла Адріана, шморгаючи носом.
- Ні, вибач…
- Це ти вибач.
Адріана сіла на підлогу біля стіни, притиснувшись головою до колін.
- Можна обійняти тебе?
- Ага.
Віка притиснула її до себе, і Адріана миттю відчула аромат її волосся та футболки.
- Вона довбобо, просто заздрить тобі, бо ти надзвичайно вродлива і класна.
- Ти це кажеш просто щоб мене втішити чи справді так думаєш?
- Я схожа на брехло чи шо?
- Ні, вибач. Просто її слова підривають мою самооцінку. - пробурмотіла Адріана. Їй не дуже хотілося в цьому зізнаватися, але Віка чомусь викликала у неї довіру.
- Я розумію, те, що вона говорить - справжнє жахіття. Може, поговориш про це з кимось із тренерів?
- Не знаю, мені стрьомно.
- Думаю, вони мають щось з цим зробити. Вона ж просто знущається з тебе.
- Я не хочу бути слабкою. - тихенько сказала Адріана.
- Звертатися за допомогою - це не слабкість. - сказала Віка і обійняла її ще міцніше.
- Ти права, дякую за підтримку.
- Дякую, що ділишся зі мною своїми почуттями.
«Якби ж мені ще вистачало сміливості поділитися з тобою ще іншими почуттями…» - подумала Адріана, однак нічого не сказала. Вона не хотіла говорити про це зараз, не хотіла розчаровуватися чи навпаки, відчувати шалену ейфорію - вона просто хотіла обійматися з Вікою, вдихати її аромат, відчувати дотик її рук на своїй спині. В ту мить, коли Віка була так близько до неї, Адріана навіть думати ні про що не хотіла. Інколи і від думок треба відпочивати, а робити це в обіймах неймовірної, ніжної дівчини було найкращим із усіх можливих способів.