Адріана прокинулася від сонячного світла, що било їй в очі. Вона підняла голову і побачила руку Віки, що звисала з верхньої полиці в миттєво згадала всі події вчорашнього дня. Знайомство, жартівливий флірт, поцілунок… Боже, це що, був сон?! Адріана сподівалася, що ні, але з іншого боку, вона не розуміла, що тепер робити. Ну не може ж вона прости запропонувати зустрічатися дівчині, яку знає менше доби? Хто зна, може у них зовсім різні погляди на життя чи вподобання. Але й просто спілкуватися, наче нічого не було теж було б дивно. Хоча, може той поцілунок і не означав нічого? Може, для неї то було просто завдання з гри?
Адріана встала, і раптом отримала по носу ногою.
- Ай!
- Вибач!
Вона підняла голову і побачила Віку, що винувато дивилася на неї згори.
- Доброго ранку. - сказала та і посміхнулася трохи ніяково. - Тобі дуже боляче?
- Та ні, все нормально.
- Точно?
- Звісно точно. - сказала Адріана і посміхнулася у відповідь.
Віка злізла з верхньої полиці і Адріана мимоволі знову посміхнулася, цього разу від її розпатланого кучерявого волосся і зім’ятої футболки з кроликами.
- Чого так посміхаєшся?
- А що, не можна?
- Можна, але мені цікаво, чому. - наполягала Віка.
- Ти маєш дуже милий вигляд.
- Справді? Та в мене на голові якесь кубло мабуть!
- Дуже миле кубло. - сказала Адріана.
- Дякую. Можна тебе обійняти?
- Та, але чому?
Серце Адріани несамовито билося від самої думки про обійми з такою сонною, милою, вранішньою дівчиною. Все, як вона завжди мріяла.
- Бо мені цікаво, як це - обійматися з тобою.
- Ну, як це - цілуватися зі мною ти вже знаєш. - сказала Адріана і засміялася.
На її подив, така спокійна і навіть впевнена під час поцілунку Віка густо почервоніла і зніяковіло опустила очі.
- Вибач, якщо мені не варто було цього робити.
- Ні, я не проти! Тобто, все норм, це ж просто по приколу, це гра і все таке! - випалила на одному подиху Адріана.
- Ааа, так, звісно. - сказала Віка трохи розгублено. Тільки тоді до Адріани дійшло, яку дурню вона змолола. Просто по приколу? А може, для неї то було не просто так? «Бля, що робити» - подумала Адріана.
- Можеш мене обійняти.
Ну, не змогла вона вигадати щось краще.
- Та, звісно. - пробурмотіла Віка і трохи незграбно обійняла її за плечі. Вона була трохи вища за Адріану, але не настільки, щоб з нею було незручно обійматися. Адріана вдихнула аромат її волосся, що пахло чимось незрозумілим, але надзвичайно приємним, потайки сподіваючись, що не зіпсувала все тим своїм словесним проносом з приводу їхнього вчорашнього поцілунку.
- За півгодини прибуваємо, збирайте речі. - сказав чоловік, що виконував роль супровідника до табору.
Віка відпустила Адріану і похапцем почала збирати свої речі. Адріана теж почала збиратися, але набагато повільніше: у неї раптово зіпсувався настрій. Тепер вона шкодувала, що не виправилася, не сказала, що для неї той поцілунок не був просто завданням з гри. Хоча, можливо, це було на краще? Можливо, у них все справді почалося занадто рано і їм потрібно більше часу, щоб зрозуміти, що вони одна від одної хочуть?
- Доброго ранку! - гукнула їй Марина. Вона саме підійшла до неї, і мала напрочуд радісний вигляд, на відміну від Адріани.
- І тобі ранок добрий.
- Чому ти така похмура?
- А чому ти така весела?
- Бо я познайомилася з дуже класним хлопцем!
- З Женею? Він же ґей. - сказала Адріана.
- Та ні, з іншим. З отим, чорнявим.
- Я думала, Женя твій типаж.
- Так, але Єгор просто класнючий. - прошепотіла Марина Адріані на вухо. - Він пише пісні й грає на гітарі, обіцяв мені зіграти.
- Рада за тебе. - буркнула Адріана зовсім не радісно.
- Що з тобою?
- Та нічого, потім розповім. - сказала Адріана, киваючи головою в бік Віки, яка стояла до них спиною. Марина кивнула з розумінням.
- Зрозуміла.
Коли вони вийшли з потяга, Адріана вдихнула свіже гірське повітря і відчула певне полегшення. Хай там що буде далі, вона збиралася насолодитися цією поїздкою.
- Сідаємо в автобус. - сказала тренерка, яка зустріла їх на вокзалі.
- Ти не проти, якщо я сяду біля Єгора? - запитала Марина.
- Та ні, звісно.
Зайшовши до автобуса, Адріана сіла біля вікна і вже дістала навушники з рюкзака, коли почула знайомий голос:
- Можна біля тебе сісти?
- Так, звісно.
Віка сіла поруч з нею і трохи ніяково посміхнулася.
- Все гаразд? Ти маєш трохи засмучений вигляд.
- Все норм, просто не виспалася. - збрехала Адріана. Не могла ж вона сказати, що переживала через те, що намолола їй сьогодні зранку.
- Я теж. Не знаю, чому, але я ніколи не можу нормально спати в потягах.
- Хочеш послухати музику? - запитала Адріана.
- Та, а в тебе є навушники? А то я свої забула вдома.
- Ось вони.
Адріана показала на навушники, що лежали у неї на колінах.
- Ой, я їх не помітила.
- Тримай.
Адріана простягнула Віці один з навушників і увімкнула музику.
- Гарна пісня. Що це за гурт?
- SHINee.
- Мені подобається.
Адріана заплющила очі і посміхнулася. Вона трохи хвилювалася, що Віці може не сподобатися музика, яку вона слухає, тож тепер раділа, що їй сподобалося.
Решту дороги вони слухали разом музику, час від часу обмінюючись коментарями з приводу пісні, яка особливо сподобалася.
- Приїхали! - гукнула тренерка, і всі пішли на вихід.
- Скинеш мені назви цих пісень? - попросила Віка.
- Та, звісно.
- Тут так гарно! - вигукнула Віка, коли вона зайшли на територію табору.
- Не те слово. - погодилася Адріана.
Коли всі зайшли до приміщення пансіонату, де вони мали жити, тренери почали розподіляти їх по кімнатах.
Адріана та Марина заздалегідь писали листа, щоб їх поселили разом, тож Адріана знала, що одною з її сусідок буде Марина. Вона дуже сподівалася, що третьою сусідкою буде Віка, і коли їх імена назвали разом, подумки вона пищала від радості.
- Ми в одній кімнаті будемо, це ж треба. - сказала Віка і посміхнулася. Однієї лише її посмішки було цілком достатньо, щоб серце Адріани перевернулося в її грудях і почало шалено тьохкати. Вона, звісно, завжди легко ловила краші, але щоб так моментально, фактично з першого погляду… Ні, такого в її житті ще не було.
- Дуже круто.
Звісно, вона не збиралася показувати всю свою радість.
- Зможемо вечорами пліткувати. - посміхнулася Марина. - Якщо ви, звісно, не будете зайняті чимось іншим.
Адріана вловила тонкий натяк у словах Марини і була ладна просвердлити її грізним поглядом, але схоже, Віка не подумала про те саме, що й вона.
- Ну, на плітки час у нас точно знайдеться.
Адріана навіть не знала, радіти їй чи сумувати.
Тим часом до них підійшла дівчина з русявим волоссям. Адріана здогадувалася, що це була її четверта сусідка, адже тренерка називала ще одне ім’я.
- Привіт, мене звати Аліна.
- Я Віка, а це Адріана та Марина. Схоже, ми сусідки.
- Схоже на те.
Адріана не зовсім розуміла, чому, але ця Аліна їй не дуже сподобалася. Може, це був її солодкавий, аж бісячий голос, може, це був дещо зверхній вираз обличчя. А може, вона просто була не в гуморі.
- Ходімо до нашої кімнати. - сказала Марина, і решта дівчат пішли за нею.
- Мені дуже подобається твій аутфіт. - сказала Аліна Віці. - До речі, ти лесбійка?
- Ні, бі.
- А, мені чомусь здалося, що лесбійка. Я теж бі, до речі.
- Схоже, я тут одна єдина гетеро. - засміялася Марина.
- Ти це вже вчора казала. - сказала Адріана.
Їй чомусь було не смішно.
Вони зайшли до кімнати номер 210. Приміщення було невелике, але й не замале. Біля стін стояли два двоповерхових ліжка, навпроти дверей був балкончик.
- Хто яке ліжко займе?
- Я хочу бути знизу. - сказала Віка. - Адріано, ти будеш на одному ліжку з Мариною?
- Та, думаю. - сказала Адріана трохи розчаровано.
- Гаразд, Аліно, тобі норм буде на другому поверсі?
- Звісно, я люблю бути зверху.
«Боже, ну й кринжові у неї жарти» - подумала Адріана, ледь стримуючись, щоб не закотити очі. Може, сам жарт і не був дуже кринжовим, але у виконанні Аліни… Вона просто її дратувала.
- Я теж буду на другому поверсі. - сказала Марина. Адріана зраділа, що буде на першому поверсі, як і Віка, тож вони зможуть бути близько одна до одної.
- За десять хвилин сніданок! - гукнула тренерка, що заглянула до їхньої кімнати.
- Вже біжимо! - гукнула Адріана. Що-що, а прийом їжі вона б нізащо не пропустила.
По дорозі на сніданок Віка розмовляла з Аліною про якийсь серіал, який Адріана не дивилася. Сказати, що її це дратувало - нічого не сказати. Вона вже вигадала собі ідеальний план зближення з Вікою, а тут ця Аліна вилізла незрозуміло звідки…
- Адо, чому таке лице сумне? - тихенько запитала Марина.
- Зараз розповім. - сказала Адріана і сповільнила крок, щоб відстати від Віки та Аліни. - По-перше, я трохи проїбалася в потязі зранку, але то таке. А по-друге, ця Аліна мене бісить.
- Тим, що спілкується з Вікою, з якою ти хотіла спілкуватися, щоб почати з нею мутити?
- Як ти здогадалася?
- Ну, я все-таки твоя краща подруга.
- І то правда.
Коли вони зайшли до їдальні, Аліна сіла поруч з Вікою. Ну звісно. Єдине, що радувало Адріану - це те, що їй вдалося сісти навпроти Віки.
- Смачного. - сказала Марина і заходилася їсти свою яєчню.
- Смачного.
- Скажи вона сексі? - сказала Аліна, показуючи Віці когось на своєму екрані. Подумки Адріана сподівалася, що то була її дівчина і Аліна не замутить з Вікою.
- Ви це про кого? - запитала вона.
- Та так, одна акторка. - недбало кинула Аліна.
- Крістен Стюарт. Може, ти чула про серіал «Сутінки»? - сказала Віка.
- Та, чула таке.
- Це ми його обговорюємо. Ти не дивилася?
- Ні.
- Може, якось подивимося разом.
Серце Адріани тьохнуло від картини, що вималювалася в її голові після слів Віки. Вони сидять на дивані у неї вдома і дивляться разом серіал, Віка обіймає її за плечі… «Дідько, я норм так вкрашуюся в неї» - подумала Адріана. Ну і що тепер з цим робити?
- Земля викликає Адріану. - сказала Віка. - Ми вже йдемо, ти теж?
- Та. - на автоматі сказала Адріана, хоча ще не доїла свій сніданок.
Після сніданку тренери їхньої команди повели їх до кімнати, де вони мали провести перше групове заняття.
- Привіт усім, зараз ми просто будемо знайомитися. - сказала невисока білява тренерка. - Пограємо у гру: я кидаю комусь з вас м’ячик, і ця людина має назвати своє ім’я та кілька слів про себе, свої захоплення тощо. Далі ви кидаєте, кому хочете і так по колу.
Кілька хвилин Адріана неуважно слухала, що розповідали про себе інші. Її голова була зайнята думками про Віку та Аліну і хвилюванням від того, що Віка стояла дуже близько до неї. Так близько, що Адріана боялася поворухнутися, щоб не зачепити її.
Адріана знову повернулася в реальність, коли Віка почала говорити.
- Мене звати Віка, мені шістнадцять, я малюю і трохи граю на гітарі, цікавлюся психологією і люблю читати.
«Малює, грає на гітарі… Класно.» - подумала Адріана. Так, вона вважала Віку класною, навіть не знаючи багатьох деталей.
- Адріано, лови. - сказала Віка і кинула їй м’ячик. Адріана відчула, як її щоки стали гарячими від того, що Віка кинула м’ячик саме їй з усіх присутніх.
- Мене звати Адріана, мені теж шістнадцять, я волонтерю, люблю вчити англійську і пишу пісні.
Адріана хотіла б додати «і постійно втюрююся в дівчат», але промовчала.
- Дуже класно, Адріано, тепер кидай м’ячик комусь.
Вона кинула м’ячик Марині, та розповіла про себе і кинула м’ячик Єгору.
- Мене звати Єгор, мені шістнадцять, я пишу пісні, граю на гітарі та люблю котів.
Адріана майже відчула захоплення Марини, адже вона теж обожнювала котів, як і сама Адріана.
Після того, як всі розповіли про себе, тренери запропонували нову гру.
- Ви хаотично ходите кімнатою, потім ведучий каже, наприклад, торкніться чогось білого, і ви торкаєтеся чогось білого.
Вони почали грати, і Адріана намагалася ходити хаотично, але не дуже далеко від Віки. Через півхвилини ведучий сказав: «Торкніться чогось чорного», і Адріана просто торкнулася своїх джинсів, а Віка - своєї футболки. Власне, не тільки вона.
Аліна теж торкнулася її футболки, але не за рукав чи спину, а майже за груди, точно як Адріана вчора. Раптом їй стало страшенно неприємно. Чому вона взялася за футболку саме так? Чомусь Адріана сумнівалася, що то ненавмисне.
- Знову ходіть. - сказав ведучий.
Адріана сподівалася, що Віці не було так неприємно, як їй, а з іншого боку, вона не хотіла, щоб їй було приємно.
- Торкніться чогось м’якого.
На мить Адріана розгубилася - що в цій кімнаті було м’яким? Тоді вона подивилася на Віку, і зрозуміла, що: її волосся.
- Можна я торкнуся твого волосся? Воно наче м’яке. - пробурмотіла Адріана.
- Звісно.
Адріана простягнула руку до її голови і обережно торкнулася її пухнастого кучерявого волосся. Воно справді було м’яким і надзвичайно приємним на дотик. Адріана сподівалася, що її захват від цього відчуття не дуже відображався на її обличчі.
- Можна я теж торкнуся твого волосся?
Адріана сумнівалася, що її волосся було таким м’яким, як волосся Віки, але кивнула.
Віка підійшла ближче і торкнулася короткого волосся Адріани на потилиці.
Від цього дотику по її спині побігли мурашки, а руки почали пітніти. Вони зустрілися очима, погляд Віки ніби пропалював дірку в очах Адріани, але вона не могла відвести погляд.
- Знову ходіть.
Адріані не хотілося, щоб це закінчувалося, але вона відпустила волосся Віки і почала ходити по кімнаті разом з купою людей.
Після гри був обід, на якому Віка вже сиділа поруч з Адріаною. На жаль, Аліна теж сиділа поруч, але принаймні, Віка говорила з Адріаною більше.
- Покажеш мені свої малюнки?
- Та, як тільки пообідаємо.
- Мені теж покажеш. - сказала Аліна.
«Ну не може вона свої п’ять копійок не вставити» - сердито подумала Адріана.
Словами важко передати, як Аліна її бісила, особливо після того випадку під час гри. Адріана розуміла, що не мала особливих причин так сердитися на Аліну, адже вона зовсім не знала, яка вона людина. Однак вона чомусь відчувала сильну неприязнь до неї і нічого не могла з цим зробити.
- До речі, заспіваєш мені якусь зі своїх пісень? - попросила Віка.
- Та я погано співаю. Можу дати почитати.
- У тебе приємний голос, думаю, не так вже погано ти й співаєш.
- Дякую.
Адріана відчувала, що її щоки знову червоніли. «Мабуть, вона здогадується, що у мене краш на неї» - подумала вона.
Після обіду вони мали кілька годин вільного часу, тож пішли гуляти територією табору.
- Отут ми торік розпалили вогнище і співали під гітару. - сказала Марина - вона вже їздила в цей табір минулого літа. Власне, так Адріана про нього і дізналася.
- Сподіваюся цього року теж таке буде, я взяла гітару. - сказала Віка.
- Впевнена, ти чудово граєш. - посміхнулася Аліна. «Я взагалі-то хотіла це сказати!» - подумки обурилася Адріана.
- Дякую!
- Отут я торік цілувалася з одним хлопцем, шкода, він цього року не приїхав…
Адріана не дуже слухала Марину, адже уявляла різні сценарії подальшого розвитку подій, пов’язаних з її крашем на Віку.
Може, це таки взаємно? А може, їй сподобалася Аліна? Чи може, їй жодна з них не подобається? Адріана взагалі не розуміла, що буде далі.
- Тут у нас басейн, біля нього бувають дискотеки.
- А в ньому можна купатися? - запитала Віка.
- Так, звісно.
- Я хотіла б побачити тебе в купальнику. - сказала Аліна.
«Шо блять?!» - подумала Адріана. Якого вона каже їй таке, вони ж ледь знайомі!
- Що?
- Та, думаю ти сексі в купальнику.
- Дякую. - пробурмотіла Віка явно знічено, і Адріану охопила лють. Вона зрозуміла з виразу обличчя Віки, що їй було не дуже приємно, і їй хотілося сказати щось з цього приводу, але вона боялася зірватися.
- На отому майданчику у нас теж бувають дискотеки і вранішня зарядка, коли хороша погода. - сказала Марина, показуючи в бік чималого майданчика.
- Тут є вранішня зарядка? - здивувалася Віка.
- Та, але не така, як в школі - ми танцюємо під музику.
- Це круто!
Після невеликої екскурсії табором дівчата пішли до кімнати, щоб прийняти душ.
- Один душ на чотирьох…так собі. - зітхнула Адріана.
- Можемо йти парами. - пожартувала Аліна.
- Ні, дякую красно. - буркнула Адріана. Жарти Аліни її страшенно бісили.
- Можна я піду перша? Мені треба мити голову. - сказала Марина.
- Та, звісно.
Адріана не була в захваті від того, щоб залишитися з Вікою та Аліною наодинці, але не могла ж вона залізти в душ разом з Мариною.
- Зіграєш на гітарі? - запропонувала вона Віці.
- Звісно.
Віка взяла до рук гітару і почала грати незнайому Адріані мелодію.
I remember the day you told me you were leaving
I remember the makeup running down your face
and the dreams you left behind, you didn’t need them
Like every single wish we ever made
Адріана слухала, затамувавши подих. Голос Віки був глибоким і ніжним, а її пальці граційно перебирали струни гітари. Адріані здавалося, що вона грала не не інструменті, а на її серці.
Коли Віка закінчила грати, Адріана почула оплески.
- Ти просто неймовірна! - вигукнула Аліна і кинулася обіймати Віку.
- Дякую, дякую. - сказала Віка, її вираз обличчя був трохи зніченим. Адріана боялася, що це тому, що Аліна їй подобалася.
- Ти дуже красиво граєш і співаєш теж, це твоя пісня чи кавер? - запитала Адріана.
- Кавер на гурт 5 Seconds of Summer.
- Мені дуже сподобалося.
- Дякую, я дуже рада це чути. - сказала Віка і посміхнулася своєю такою милою посмішкою. Адріана вже вкотре відчула, як її серце почало шалено битися, а щоки червоніти.
- Я завжди хотіла собі дівчину-гітаристку. - сказала Аліна раптом.
Адріана помітила, що Віка на мить розгубилася.
- Мило. - сказала вона.
- Навчиш мене грати? - продовжувала Аліна.
«Як же вона мене вибішує» - подумала Адріана.
- Звісно, давай. А ти колись грала?
- Ні…
Аліна сіла ближче до Віки, і та простягнула їй гітару. Адріана відчула, що якщо негайно не звалить з кімнати, то просто схопить ту гітару і вріже Аліні по пиці.
- Я піду пройдуся. - сказала вона і хутко пішла до дверей. Вона боялася, що ці двоє почнуть цілуватися чи ще щось, але дивитися на них вона теж не могла. Їй хотілося, щоб це її Віка вчила грати на гітарі.
Адріана вийшла надвір і увімкнула в навушниках гучну пісню. Вона завжди слухала гучну музику, коли сердилася.
«Та йде воно все…як буде, так і буде» - подумала вона і копнула ногою камінчик, що валявся на землі.