Коли Адріана повернулася до кімнати, Аліна, схоже, була в душі, а Марина кудись пішла, бо на ліжку сиділа тільки Віка. Вона мала якийсь наче трохи засмучений чи розгублений вигляд, і Адріана вирішила негайно з’ясувати, що сталося.
- Все гаразд?
- Та, звісно. - пробурмотіла Віка. Адріану ця відповідь зовсім не переконала.
- Якщо тебе щось турбує, можеш мені розповісти.
- Дякую, буду знати.
Кілька хвилин вони сиділи в тиші, й Адріана не знала, що сказати. Точно, малюнки!
- Покажеш мені свої малюнки, будь ласка?
- Звісно. - сказала Віка й почала шукати фото малюнків у телефоні.
- Вау, така краса! Мені дуже подобається портрет цієї дівчини.
- Це моя подруга Дарина.
- Дуже гарно. Просто неймовірно. - сказала Адріана і посміхнулася.
- Дякую, я рада, що тобі подобається. - відповіла Віка і теж посміхнулася.
Решта малюнків Віки були не менш прекрасними, ніж перший. Адріана вигукувала «вау!» чи «яка краса!» щоразу, коли Віка показувала їй наступний шедевр.
- Ти страшенно талановита!
- Дякую. Може, тепер ти заспіваєш мені свої пісні?
- Про що розмовляєте? - запитала Аліна, що саме вийшла з ванної кімнати.
- Я намагаюся випросити у Адріани, щоб вона заспівала мені якусь свою пісню.
- Гаразд, заспіваю.
Адріана і так страшенно б нервувалася перед тим, як заспівати Віці, а тут ще й ця Аліна зі своїм зверхнім поглядом. Однак, вона не збиралася задкувати.
полем стелиться туман
темніє в очах
якщо побачиш її - тікай
що є сили
Вона старалася не дивитися ні на Аліну, ні на Віку - перша її дратувала, а друга викликала багато позитивних емоцій, від чого вона запросто могла забути слова пісні.
бо голос її чарівливий
може будь-кого у пастку заманити
і коли полюбиш її того вже не змінити
тікай, тікай що є сили
Адріана не думала ні про що, окрім пісні, вкладаючи себе всю в цей, так би мовити, виступ. Вона хотіла, щоб Віці сподобалося, щоб вона зловила краш на її голос.
- Ось і все. - сказала вона, закінчивши виступ.
- Сказати чесно? Співати ти не вмієш. - сказала Аліна, окинувши Адріану зверхнім поглядом.
- Мені сподобалося. - сказала Віка і посміхнулася.
- Дякую.
- Ти співаєш набагато краще. - сказала Аліна в бік Віки і посміхнулася їй.
- Будь ласка, роби мені компліменти, не принижуючи інших.
- Я просто кажу правду.
- Завали, гаразд? - не втрималася Адріана.
- Це скоріше тобі варто завалити, з твоїм-то голосом.
Адріані здавалося, що вона зараз просто вибухне від люті.
- Дівчата, не треба. - сказала Віка.
- Я піду ще погуляю. - буркнула Адріана.
Вона вийшла з кімнати і відчула, як в її очах з’являються сльози. Так, вона знала, що співала не дуже добре, але вона вже кілька років працювала над цим, дивилася купу відео тренерів з вокалу, співала щодня, просто щоб якась Аліна заявила, що вона не вміє співати?!
Вона сіла на диванчик в коридорі і закрила вже мокрі очі долонями. Яка ж ця Аліна противнюча!
- Адріано, як ти? - пролунав стурбований голос десь збоку від неї.
- Норм.
- Тоді чому ти плачеш? - запитала Віка.
- Я не плачу. - буркнула Адріана і підняла голову, забувши, що її очі таки були мокрими від сліз.
- Ага, я бачу твоє «не плачу» в тебе на щоках.
- Ну гаразд, трохи плачу. А що, не можна?
- Можна, звісно. Тебе засмутили слова Аліни? - запитала Віка.
- Трохи.
- Я можу щось для тебе зробити?
Адріана подивилася в зелені очі Віки - вони були стурбовані й засмучені. Вона була трохи здивована, що вона так їй співпереживала - вони ж знайомі лише відучора.
- Можеш обійняти мене? Якщо хочеш?
- Я хочу. - сказала Віка і пригорнула її до себе. - Вона помиляється, ти вмієш співати.
- Ти справді так думаєш?
- Звісно, я шо, на брехло схожа?
- Зовсім ні. - прошепотіла Адріана і притиснулася до Віки міцніше. Її футболка приємно пахла лаймом, мабуть, від дезодоранта, а м’яке волосся трохи лоскотало Адріані носа, але вона б не посміла чхнути в цю прекрасну мить.
- Може, будемо разом співати? Я тебе можу навчити грати на гітарі. - запропонувала Віка.
- Це було б чудово.
- Дівчата, обіймашки - це звісно круто, але гайда на урочисте відкриття табору! - гукнула тренерка, що проходила повз.
- Ой, я й забула, що нам вже час іти. - сказала Віка і хихикнула.
Адріана не переймалася тим, що так і не прийняла душ. Все, що мало значення для неї наступну годину - те, що Віка переживала за неї і обіймала її міцно та ніжно. Може, у неї все-таки є шанс? Адріані понад усе хотілося, щоб це було правдою.
На відкритті табору Адріана сиділа поруч з Вікою, тож не надто уважно слухала, що говорили тренери та директорка табору.
- Ця тренерка дуже крута, вона була тренеркою моєї команди торік. - прошепотіла Марина, киваючи головою в бік високої рудої жінки, що саме щось розповідала зі сцени.
- Вірю.
Після урочистостей всіх запросили на дискотеку.
- Дискотеки тут дуже круті, ходімо! - сказала Марина, і дівчата пішли за нею.
Наступна година минула, як одна мить: всі що є сили танцювали під гучну музику, і Адріана стрибала так, що заледве могла дихати.
- Боже, це так крутезно!! - закричала Віка крізь шум музики.
- А я шо казала?! - гукнула Марина.
- Я вже люблю цей табір! - закричала Адріана - їй вже було байдуже, що хто про неї подумає.
Коли настав час для повільної пісні, Адріана затамувала подих в очікуванні, що Віка запросить її на танець.
- Пані Марино, не бажаєте станцювати зі мною? - запитав Єгор, що саме підійшов до них.
- Бажаю.
Адріана лише зітхнула, дивлячись на Марину, що пішла танцювати з Єгором.
Може, їй варто ризикнути і зробити перший крок?
- Вікторіє, станцюєте зі мною? - запитала Аліна, підійшовши ближче до Віки.
- Дякую, я краще перепочину трохи.
- Та ну, це ж повільний танець. - пирхнула Аліна і схопила Віку за руку. - Ходімо.
Віка відсахнулася і сказала:
- Я справді втомилася.
- Кого ти дуриш? Не хочеш танцювати зі мною, то так і скажи! - гаркнула Аліна.
- Гей, тихіше там! - гукнув діджей.
- Так, я не хочу з тобою танцювати. - тихо сказала Віка і попрямувала до виходу. Адріана кинулася за нею.
- Все норм?
- Та, просто не хотіла там стояти без діла. - сказала Віка. На щастя, вона справді не здавалася надто засмученою. Раптом Адріана відчула в собі прилив сміливості.
- То можемо не стояти без діла.
- Тобто?
- Можемо станцювати. - пояснила Адріана. «Будь що буде» - подумала вона.
- Ми? Ти і я? - здивовано перепитала Віка.
- Так. Якщо ти хочеш, звісно. - сказала Адріана. Їй здавалося, що вона згорить від страху і ніяковості, якщо Віка не відповість або скаже «ні».
- Я хочу.
- Фух, а то я вже злякалася. - зізналася Адріана.
- Чому б я мала не хотіти? - поцікавилася Віка.
- А чому ти хочеш?
- Хіба потрібні причини?
- Не потрібні.
Адріана простягнула Віці руку, і та взяла її. Вона боялася, що вони прийшли запізно, але на щастя, пісня ще грала.
Віка поклала руки на її плечі, а Адріана обійняла її за талію.
- Хочеш почути зізнання? - прошепотіла Віка.
- Яке?
- Я не вмію танцювати повільні танці…
Не зовсім те, що вона сподівалася почути, але теж можна.
- Я теж не вмію. - прошепотіла Адріана.
- То й чорт з ним, ми можемо просто хитатися з боку в бік під музику.
- Це і є повільні танці.
- Якби це було так, чому б люди цьому вчилися?
- Гарне запитання.
На превеликий жаль Адріани, пісня завершилася досить скоро. Їй не хотілося відпускати талію Віки, вона прагнула обіймати її всю ніч, цілувати її вуста, як напередодні. Ні, не так само - вже впевнено, не через завдання у грі, а лише з власного і її бажання.
- Дякую за танець. - тихенько сказала Віка і підморгнула їй. Від цього серце Адріани тьохнуло так сильно, що вона злякалася, що знепритомніє. Ну чому Віка була настільки прекрасною, настільки привабливою?
- Тобі дякую.
Після дискотеки мало відбутися командне заняття, на якому, за розповідями Марини, всі мали поділитися враженнями про свій день. У Адріани їх було безліч, але про жодне вона не могла розповісти всій команді.
- Зараз ми кожне по черзі розповімо про свій день. Я почну. - сказала тренерка. - День був чудовим, я дуже рада бачити багато нових облич і також рада бачити людей, які приїжджали торік…
Адріана спостерігала за Аліною, яка мала надзвичайно сердитий вигляд. Ще б пак, Віка відмовилася з нею танцювати і натомість танцювала з Адріаною. Вона бачила краєм ока, як Аліна свердлила їх поглядом під час танцю, але вирішила не оглядатися на неї.
- День був класним, трохи втомилася після дороги, але воно точно було того варте, адже тут так багато крутих людей, з якими я маю надію подружитися. - сказала Віка і знову підморгнула Адріані. Та навіть не знала, їй радіти, що вона знову звернула на неї увагу чи сумувати через те, що вона, схоже, хоче з нею подружитися. Чи це нічого не означало? Адріана не хотіла про це думати в ту мить.
- Приєднуюся до того, що сказала Віка, мені сподобалося знайомство з усіма, а також дискотека, дуже класні пісні й надзвичайна атмосфера. - сказала Адріана.
«І дуже гарна Віка» - подумки додала вона.
Коли заняття закінчилося, була вже майже північ.
- Я вже так спати хочу… - пробурмотіла Віка, позіхаючи.
- Я теж.
- Ви дуже мило танцювали сьогодні. Ви зустрічаєтеся? - запитала людина з їхньої команди, що саме підійшла до них.
Серце Адріани почало шалено тьохкати від такого питання, а Віка розгубилася.
- Еее… Ні. - пробурмотіла Адріана. Віка нічого не сказала, і Адріана сподівалася, що вона не подумала щось на кшталт «як хтось міг подумати, що я зустрічаюся з нею».
- Нас вже за парочку сприймають. - пожартувала Адріана, сподіваючись трохи зняти напругу, що висіла в повітрі.
- Мабуть, ми маємо милий вигляд разом. - тихо сказала Віка і посміхнулася.
Адріана не знала, що сказати, тож промовчала. Зрештою, вона була занадто сонною, щоб спромогтися сказати щось путнє.
Коли вони зайшли до кімнати, першим, що Адріана побачила, була Аліна, що сиділа на ліжку Віки. Адріана вкотре за день відчула роздратування.
- Я піду зуби почищу. - сказала Віка і пішла до ванної кімнати.
Марина ще не прийшла, і Адріана здогадувалася, що вона десь зависала з Єгором.
- Що, потанцювала з нею і думаєш, що тепер вона тебе захоче? - тихо, але грубо сказала Аліна.
- Це більше на тебе схоже. - відрубала Адріана.
- Зарубай собі на носі: вона моя.
- Вона що, предмет?
Адріану завжди бісило оце формулювання, а від Аліни тим паче.
- Не знайшла, що сказати, тож доїбалася до слів? - зневажливо пирхнула Аліна.
Адріана хотіла сказати щось в’їдливе, але до кімнати саме зайшла надзвичайно щаслива Марина.
- Я обіймалася з Єгором, він такий милий! - радісно вигукнула вона.
- Рада за тебе. - сказала Адріана і натягнуто посміхнулася.
- Мені здається, він не по дівчатах. - сказала Аліна. «Ну не може вона свої п’ять копійок не вставити» - подумала Адріана.
- Чому? - здивувалася Марина.
- Бо він такий вигляд має.
- А що, вигляд має якийсь стосунок до орієнтації?
- Ой, сама розбирайся з тим своїм Єгором.
- Вона і не просила тебе про допомогу. - зауважила Адріана.
- А я тебе не питала.
- Знаєш, ти вже заїбала.
В Адріани вже не було сили терпіти Аліну.
- Що тут відбувається? - запитала Віка, що саме вийшла з ванної.
- Адріана просто не може вчасно заткнутися. - заявила Аліна.
- Ой, хто б казав.
- Дівчата, вже пізно, не кричіть. - зітхнула Марина. - Я не хочу через вас отримати нагоріхи від тренерів.
- Давайте вже лягати спати. - сказала Віка і залізла до ліжка.
Аліна полізла на свій другий поверх, і Адріана подумки зраділа, що хоча б вночі не бачитиме її пику.
Попри те, що в потязі спала вона погано, заснути відразу Адріані не вдалося через купу емоцій, які її переповнювали. Вона раз за разом прокручувала в голові кожен момент з Вікою - і вчорашній поцілунок, і обійми, і танець на дискотеці. Адріана хотіла відчувати цей захват знову і знову, вона хотіла могти повертатися в часі, щоб переживати ці миті заново, коли заманеться.
- Дівчата, вставайте! - гукнула тренерка і почала грати на гітарі, щоб пробудити їх.
Ну, не знала вона, що на Адріану гітара діяла заспокійливо.
- Доброго ранку. - пробурмотіла вона і вилізла з-під ковдри.
Віка теж встала, і серце Адріани забилося швидше від її милого вранішнього вигляду.
Цього разу на ній була проста футболка помаранчевого кольору та чорні шорти. Однак, навіть в найбільш звичайному одязі вигляд Віка мала просто розкішний, і Адріана могла б витріщатися на неї годинами. Звісно, вона не збиралася цього робити, але могла б.
- Доброго ранку. - сказала Віка, зайшовши до ванної, де Адріана саме чистила зуби.
- Доброго ранку й тобі. - відповіла Адріана, щоправда її рот був забитий зубною пастою, і Віка засміялася від того, як звучав її голос.
- Шо смієшся?
- А шо, не можна?
- Ну гаразд, можна.
Адріані до біса подобалися такі маленькі моменти з Вікою. Однак, цю вранішню ідилію зруйнувала Аліна, що саме влізла до ванної.
- Доброго ранку, красуне. - сказала вона і підморгнула Віці.
- Привіт, Аліно. - стримано відповіла та і вийшла з кімнати. Адріана не забарилася і пішла за нею. Вона бачила, що Віці не подобався цей кринжовий флірт Аліни, через що їй ще більше хотілося натовкти останній пику.
- Доброго ранку всім! Зараз будемо танцювати під крутецькі пісні, тож розімніться трошки! - гукнула тренерка, яка проводила так звану руханку.
- Було б дуже добре, якби перед цим нам дали хоч чаю випити. - буркнула Адріана.
- Почекай трохи, сніданок буде відразу після руханки.
- Я б на твоєму місці не дуже б об’їдалася. - сказала Аліна своїм огидним зневажливим тоном.
- Чому це? - роздратовано запитала Адріана.
- Бо ти жирна. Сорі нот сорі.
Адріана відчула укол люті. Та скільки можна?!
- Аліно, я дуже раджу тобі не ображати Адріану. - процідила крізь зуби Віка. Адріана вперше бачила її справді сердитою.
- І взагалі, яке ти право маєш оцінювати чиюсь вагу? - сказала Марина.
- Я маю право на власну думку. - відрубала Аліна. Адріані хотілося сказати їй міцне слівце, та музика почала грати, тож треба було танцювати, а не сратися зі всякими мерзотницями.
Краєм ока Адріана бачила, що Аліна не зводила погляду з Віки, вона просто-таки сканувала її очима, зокрема її зад і груди.
Адріані стало так огидно від цього і так образливо за Віку, що ще трохи, і її б знудило.
- Гайда на сніданок! - гукнула тренерка, коли закінчилася остання пісня.
На превелике щастя Адріани, сніданок минув без особливих викидів з боку Аліни.
«Хоч якась хвилинка спокою» - подумала вона, і в ту ж мить почула:
- Ти жереш так багато, що куди там свиням.
- Завали.
- Бо що? Правда очі коле? - глузливо запитала Аліна.
- Аліно, досить! - люто гаркнула Віка. Вона здавалася такою сердитою, що Адріані на мить стало страшно.
- А ти сюди яким боком?
- Таким, що я не буду мовчки дивилися, як ти ображаєш людей, бо тобі так хочеться! Адріана - чудова дівчина, і тобі варто справді завалити. - випалила Віка і почервоніла. На превеликий подив Адріани, Аліна справді завалила, хоч вигляд мала від того вкрай невдоволений.
Раптом до Адріани дійшло, що Віка щойно вступилася за неї та ще й назвала її чудовою дівчиною, і її серце почало шалено калатити від радості. Вкотре вона мала надію, що всі її почуття не відображалися на її обличчі.
Після сніданку за розкладом у них були заняття. Оскільки день був присвячений проблемам екології, тренери розповідали їм про важливість сортування відходів, а після теоретичної частини запропонували їм поділитися на команди і позмагатися, хто швидше зможе правильно розсортувати сміття.
- Будемо в одній команді? - запитала Віка, і Адріана кивнула.
- Можна ми з Єгором з вами будемо? - попросила Марина.
- Звісно.
Оскільки їм сказали, що в кожній команді має бути п’ять людей, до них приєднався ще Женя. Адріану страшенно тішило те, що Аліна була не в їхній команді.
- Раз, два, три, починаємо!
Адріана вже два роки сортувала сміття, тож дуже добре знала, що і як робиться, так само Марина, а от Віка і хлопці раніше ніколи цього не робили.
- Вибачте, я не дуже добре запам’ятала, що куди. - розгублено сказала Віка.
- Та все окей, я знаю, що робити. - запевнила її Адріана. - Дивися, одиничка і двійка - в пластик, так само четвірка, п’ятірка тільки тверда до пластику, а шуршики окремо, шістка і сімка не переробляються…
Коли час вийшов, все сміття їхньої команди було розсортоване, і Адріана не мала сумнівів, що воно було розсортоване правильно.
Вона не помилилася - їх оголосили переможцями гри. «Хай Аліна викусить» - задоволено подумала Адріана.
- Ура, ми перемогли! - вигукнув Єгор.
- Адріано, ти просто гуру сортування сміття! - вигукнула Віка, радісно посміхаючись.
Адріана була готова без кінця сортувати сміття все своє життя, аби лише бачити цю щасливу посмішку.
- Групові обіймашки? - запропонував Женя.
Вони обійнялися всі разом, але Адріана, звісно, старалася бути якомога ближче до Віки.
- Ми супер! - вигукнула Марина.
- Та, всі вже зрозуміли, що ти самозакохана, можеш трохи попуститися. - буркнула Аліна, яка саме проходила повз.
- Іди до сраки. - заявила Марина.
- Приєднуюся до цього побажання.- сказав Єгор.
Аліна лише окинула їх зневажливим поглядом і пішла собі.
- Дурепа та й все на цьому. - буркнула Адріана.
Під час обіду Адріана сіла максимально далеко від Аліни, щоб не чути її дойоби, які страшенно діяли їй на нерви.
- Мені дуже сподобалася лекція, раніше я над цим не дуже задумувалася, а тепер мені хочеться дбати про нашу планету. - сказала Віка.
- Дуже рада це чути, я планую започаткувати екологічний проєкт, але для цього мені треба команда.
Адріана дуже сподівалася, що після табору Віка захоче стати частиною її проєкту.
- Я б дуже хотіла взяти участь!
- Тоді запрошуємо тебе до… Ну, назву ми ще не придумали. - сказала Марина.
- Можна мені до вас? - запитав Єгор.
- Звісно!
Адріана задоволено посміхнулася. Вона дуже раділа, що у неї вимальовувалися плани з Вікою.
- А що саме ви хочете робити?
- Зробимо акаунти в соцмережах, де будемо постити інформацію про те, як бути екофрендлі, ще будемо влаштовувати всякі заходи, пов’язані з темою екології.
- Це супер круто! Я ще не дуже в цьому шарю, але буду рада вам допомагати, чим зможу. - сказала Віка і посміхнулася.
Адріана посміхнулася їй у відповідь і спіймала себе на думці, що Віка справді їй подобається. Хай вони знайомі ще зовсім недовго, вона їй вже подобається, і чомусь Адріана відчувала, що цього разу інтуїція її не підводить.