Адріана поговорила з тренеркою щодо ситуації з Аліною, і та влаштувала розмову, під час якої Аліна попросила пробачення і пообіцяла бути «обачнішою зі словами». Звісно, Адріана здогадувалася, що їй зовсім не шкода і вона це зробила лише, щоб тренерка відчепилася.
- Якщо ти думаєш, що тепер у тебе з Вікою все буде, як по маслу, то ти дуже помиляєшся. - прошепотіла вона їй на саме вухо, коли тренерка пішла.
- Ні, це ти помиляєшся, якщо думаєш, що можеш мене залякати. - відрубала Адріана.
- Як пройшла розмова? - прошепотіла Віка, коли вони стояли в черзі на сніданок.
- Все, як я очікувала: вона попросила пробачення при тренерці а потім заявила…
Раптом Адріана зрозуміла, що саме заявила Аліна. «Я ж не можу їй так і сказати, тоді вона здогадається, що подобається мені» - налякано подумала вона і відчула, як її долоні починають пітніти.
- Заявила що?
- Що я помиляюся, якщо думаю, що у мене з тобою буде все добре. - пробурмотіла Адріана. - Не знаю, що вона мала на увазі.
- Ну, я думаю, я їй подобаюся і вона ревнує мене до тебе. - сказала Віка.
- А вона тобі подобається? - запитала Адріана і відразу пошкодувала. - Сорі, тупе питання.
- Та нічого. Ні, мені подобається інша дівчина.
Серце Адріани тьохнуло від цих слів. Невже це вона про неї? Хоча, може це справді інша дівчина?
- А хто це, якщо не секрет?
- Вибач, не дуже хочу про це говорити - я не думаю, що це взаємно.
Адріана відчула слабкість в кінцівках і укол розчарування. Схоже, це таки була не вона…
- Гаразд, звісно, я розумію.
До самого вечора у неї був кепський настрій попри те, що Аліна справді її більше не чіпала. Чесно кажучи, це більше насторожувало Адріану, ніж радувало.
На дискотеці Адріана хотіла танцювати повільний танець з Вікою, однак не запросила її - який сенс, якщо їй подобається інша?
Віка теж здавалася засмученою, і Адріана не знала, що псувало їй настрій більше: той факт, що Віка сумує чи той факт, що вона сумує через іншу дівчину.
- Я піду пройдуся. - пробурмотіла Віка і пішла геть. Адріана вирішила не йти за нею, зрештою, вона їй цього і не пропонувала. Раптом вона звернула увагу на те, що Аліна теж кудись ділася.
- А це вже підозріло… - пробурмотіла Адріана собі під носа і пішла до виходу. Вона не знала, куди пішла Віка і тим паче, куди пішла Аліна, однак інтуїція повела її до асфальтованого майданчика, на якому за хорошої погоди проводилися дискотеки. Того дня було вітряно і накрапав дощ, тож коли Адріана побачила силует Віки, вона трохи здивувалася, що та пішла надвір. Набагато менше її здивувало те, що поруч з Вікою стояв ще хтось. Звісно ж, це була Аліна, і Адріану напружило те, що вона стояла так близько до Віки.
- Я цього хочу, і я завжди отримую бажане. - пролунав хрипкий голос Аліни.
- Відчепися від мене, ясно?! - закричала Віка і спробувала розвернутися, щоб піти геть, але Аліна схопила її за плечі. За мить їхні силуети злилися в одне і Адріана зрозуміла, що Аліна намагається поцілувати Віку.
«Це вже нікуди не годиться!» - подумала вона і побігла до них. Вона здогадувалася, на що та падлюка Аліна була здатна, і вона просто мусила допомогти Віці.
- Забирайся від неї!! - закричала вона, підбігши до Аліни та схопивши її за куртку.
Та не забарилася і вмазала кулаком їй в обличчя.
- Не заважай мені, курво.
Адріана схопилася за носа і зрозуміла, що з нього тече кров. Та їй було байдуже, вона не збиралася дати цій паскуді зробити… будь-що, що вона задумала.
- Адріано, ти як?! - закричала Віка нажахано, але не встигла підійти до неї, оскільки Аліна схопила її за плечі знову.
- Я СКАЗАЛА ЗАБИРАЙСЯ ВІД НЕЇ!! - люто гаркнула Адріана не своїм голосом, схопила Аліну за волосся і потягла геть від Віки. Та розвернулася і вдарила її коліном у живіт, від чого Адріана аж зігнулася навпіл.
- От же ж мерзота… - загарчала Адріана здушено.
- Не підходь до мене! - закричала Віка і вдарила ногою в коліно Аліну, яка підійшла до неї і знову намагалася поцілувати.
- Стерво їбане, хочеш мене розлютити?!
- Іди геть!!
- Не піду, доки не отримаю своє!! - гаркнула Аліна, схопила Віку за плечі і повалила її на землю.
Раптом до Адріани дійшло, що її найгірші побоювання от-от можуть здійснитися.
- НЕ ЧІПАЙ ЇЇ, ЗРОЗУМІЛА?! - заверещала Адріана і схопила Аліну за комір. Та розвернулася і знову вдарила її в обличчя, і Адріана відчула смак крові на губах. Вона мусила визнати, що у Аліни був непоганий удар кулаком.
- Адріано, біжи по допомогу!! - закричала Віка, і Аліна заткнула їй рота.
Адріана не могла залишити її наодинці з Аліною - вона чудово розуміла, що навіть двох хвилин цій паскуді вистачить, щоб нашкодити Віці.
Вона накинулася на Аліну з-за спини і почала відтягувати її від Віки, однак та не забарилася з відповіддю і вдарила її в груди так сильно, що Адріана кілька митей не могла дихати.
- НЕ СМІЙ ЇЇ БИТИ!! - розлючено закричала Віка і штовхнула Аліну на підлогу. - Адріано, ти як?!
- Все ок, тікай…
- Я ще не закінчила з тобою! - загарчала Аліна і заламала Віці руки за спину. Адріана розуміла, що бійку з нею програє - Аліна була добряче вищою за неї. Однак вона мусила допомогти Віці, тож вирішила схитрувати. Адріана відбігла на декілька метрів від них, прикинувшись, що тікає і зателефонувала тренерці.
- Ми на майданчику, біжіть сюди просто зараз. - прошепотіла вона в телефон.
- Що сталося?
- Просто біжіть сюди!
Адріана кинула слухавку і побігла назад до Віки. Аліна тримала її руки за спиною і цілувала її в шию. Адріана була готова вдарити її з усієї сили, однак Віка зробила це першою, вирвавшись з рук Аліни та вдаривши її кулаком в обличчя. Та завила від болю і схопила Віку за волосся, однак вона знову вирвалася і штовхнула її на асфальт.
- Адріано, тікай!
- Без тебе не тікатиму!
Віка кинулася до Адріани, Аліна - за нею.
- Що тут відбувається?! - закричала тренерка, яка саме прибігла.
- Аліна домагалася Віки! - крикнула Адріана у відповідь.
- Вони мене побили! - натомість заявила Аліна.
- Це був самозахист!
- Я нічого тобі не зробила!
- Дівчата, тихо! Зараз же йдемо до медсестри, у вас обох кров на обличчях! А потім - до директорки.
Раптом Адріана відчула біль в обличчі, животі та грудях, який вона раніше не звертала уваги.
Вона сподівалася, що Аліні було не менш боляче - та паскуда заслужила.
По дорозі до кабінету медсестри жодна з них не сказала ні слова. Адріана переживала за Віку, за її самопочуття після цього всього. Вона сама почувалася препаскудно, хоча до неї ніхто і не домагався.
- Боже, що сталося?! - шоковано запитала медсестра, коли вони зайшли до неї.
- Я так розумію, бійка. - сказала тренерка.
- Дівчата, що ж ви так… - бідкалася медсестра, надаючи їм першу допомогу.
- Це вона почала! - сказала Аліна.
- Я просто намагалася не дати тобі…
- Не треба, Адріано. - перебила її Віка якимось дивним голосом, що звучав, наче чужий.
Адріана замовкла на півслові. Вона розуміла, чому Віка не хотіла про це говорити.
- Зараз ідемо до директорки.
Адріана встала і мовчки попленталася за тренеркою. Вона не знала, чи захоче Віка розповісти про те, що Аліна намагалася зробити, і чи повірить тренерка в її брехні Адріана теж не знала.
- Що сталося?
- Можна я почну? - тихо сказала Віка, опустивши очі.
- Звісно.
- Я вийшла подихати, і Аліна підійшла до мене і почала… фліртувати зі мною, я відшила її, тоді вона схопила мене за плечі і почала цілувати. Тоді підійшла Адріана і, знаючи що я не хотіла цього поцілунку, відтягнула Аліну від мене…
Директорка уважно слухала Віку, і Адріані було приємно, що вона не ставила питань на кшталт «ви шо лесбійки як так».
- Аліно, це правда?
- Ні, цього не було. Я вийшла погуляти, зустрілася з Вікою, ми просто розмовляли, а Адріана почала мене бити, бо ревнувала.
- Віка свідчить про інше. - зауважила директорка.
- Вона бреше!
- Ні, на бреше. - втрутилася Адріана. - Тренерка може підтвердити, я б не дзвонила їй, якби перша напала на Аліну.
- Це слушне зауваження. - погодилася тренерка.
- Це дуже серйозні звинувачення. Думаю, завтра потрібно буде говорити з поліцією. - зітхнула директорка.
- Я нічого не робила! - заявила Аліна.
- Завтра дізнаємося. - відрубала директорка і встала з-за столу. - А зараз ідіть спати.
- Можна Аліна буде в якійсь іншій кімнаті? - тихенько попросила Віка.
- Так, звісно.
Коли вони зайшли до кімнати, Марини там не було - командна зустріч ще не закінчилася.
Віка сіла на підлогу біля свого ліжка. Вираз її обличчя був настільки пригніченим, що Адріана ледь стримала сльози. Ну чому це мало статися саме з нею?
- Якщо тобі потрібно поговорити…
- Не потрібно.
Адріана кивнула з розумінням. Віка закрила обличчя руками, її плечі тремтіли, і Адріана зрозуміла, що вона плаче.
- Якщо ти хочеш побути на самоті, я можу…
- Ні, будь ласка, залишся зі мною. - прошепотіла Віка крізь сльози.
Адріана сіла поруч з нею. Вона не знала, як поводитися в такій ситуації, тож вирішила просто бути поруч.
- Якщо тобі щось потрібно, я тут для тебе.
- Дякую, Адріано.
Ще кілька хвилин Віка плакала, а Адріана сиділа поруч з нею, не наважуючись запитати, чи вона хотіла б, щоб вона її обійняла чи взяла за руку. Адріана сумнівалася, що зараз їй хотілося б, щоб хтось її торкався.
- Я піду помиюся. - пробурмотіла Віка і пішла до ванної.
Адріана залишилася сама зі своїми думками та болем від розбитого носа і синців. Вона дістала телефон, щоб подивитися на своє обличчя, і вжахнулася -
її ніс був розпухлим, як і нижня губа, а під лівим оком був добрячий синець.
- Най її качка копне… - пробурмотіла Адріана собі під носа. Вона дуже сподівалася, що Аліну визнають винною після того, як вона та Віка напишуть заяву в поліцію. Віка ж напише її, так?
- Привіт, чому тебе не було на зустрічі? - запитала Марина, що сама зайшла до кімнати. - Боже, Адріано, що з тобою сталося?!
- Не кричи, будь ласка.
- Ти з кимось побилася?
- Так, але не можу розповісти більше. - пробурмотіла Адріана.
- Це справа лап Аліни, так?
- Нууу…
- Хай начувається. - прошипіла Марина. Вона була дуже спокійною і доброю людиною, але коли хтось ображав її друзів…
- Благаю, хоч ти в це не влазь. - зітхнула Адріана.
- За таке треба в поліцію заяву писати, в тебе ж все лице потовчене!
- Завтра напишу, не переймайся.
- Я знала, що вона падлюка, але щоб настільки…До речі, де вона?
- В іншій кімнаті, не знаю де саме.
- Добре, що її переселили. Сподіваюся, скоро переселять в поліцейський відділок. - сказала Марина.
- Теж на це сподіваюся.
- Віко, а тебе чому не було на зустрічі? - запитала Марина, коли Віка вийшла з ванної.
- Можна я не буду про це зараз говорити?
- Та, звісно.
Марина пішла чистити зуби, а Віка знову сіла біля свого ліжка.
- Ти як? - пошепки запитала Адріана.
- Все нормально, не треба переживати. - пробурмотіла Віка, однак Адріана знала, що все зовсім не нормально. - А ти як?
- Та зі мною все гаразд, а що? - здивувалася Адріана.
- Не треба прикидатися, що не знаєш, чому я це питаю.
- Гаразд, обличчя трохи болить, але нічого страшного.
- Дякую, що врятувала мене. - прошепотіла Віка. - Не знаю, що сталося б, якби не ти. Точніше знаю…
- Ну, тепер ми квити. - пожартувала Адріана, але одразу пошкодувала. - Вибач, зараз не до жартів.
- Твої жарти підіймають мені настрій. - сказала Віка і ледь посміхнулася. Адріана була страшенно рада, що їй вдалося сказати щось, що хоча б трішки, але розвеселило Віку після того жаху, який їй довелося пережити.
- Можна тебе про дещо попросити? - прошепотіла Віка.
- Та, звісно.
- Мені ніяково тебе про це просити, але може, ти могла б… сьогодні поспати зі мною в ліжку?
Віка опустила очі, і Адріана помітила, яким червоним було її обличчя. За інших обставин її серце б тьохнуло від радості, але не тоді.
- Звісно, без проблем. - сказала Адріана.
- Вибач, якщо це занадто, просто мені страшно. - зізналася Віка.
- Не занадто. - запевнила її Адріана.
Віка лягла на своє ліжко, і Адріана лягла поруч з нею, намагаючись ігнорувати своє шалене серцебиття. Ліжко було невеликим, тож лежали вони зовсім близько одна до одної. Настільки близько, що Адріана відчувала подих Віки на своєму обличчі.
- Дякую тобі. - прошепотіла Віка, втикнувшись носом в плече Адріани.
- За що? - здивувалася та.
- За те, що ти поруч. І просто за те, що ти є.
- Тоді я теж тобі дякую за це.
- Мені шкода, що через мене ти знову травмувалася… - пробурмотіла Віка.
- По-перше, того разу це було не через тебе. По-друге, цього разу це теж було не через тебе.
- Ну, ти захищала мене.
- Але побила мене Аліна, а не ти. - зауважила Адріана.
- Гаразд, переконала.
- Якщо хочеш, можу обійняти тебе. - наважилася сказати Адріана.
- Я була б не проти. - пробурмотіла Віка і ледь посміхнулася.
Адріана просто обійняла її за плечі і пригорнулася до неї, вдихаючи аромат її дезодоранту з лаймом, який так сильно їй подобався.
- Твої долоні такі теплі. - прошепотіла Віка, міцніше притискаючись до Адріани.
- Ти теж тепла.
- Ти чудова, Адріано.
- Ти ще чудовіша. - прошепотіла Адріана, ледь не мліючи від цих слів. Якби вона не була настільки сонною, її серце вже, мабуть, вистрибнуло з грудей від того, наскільки близько була Віка, від її аромату і кучерявого волосся, що ніжно торкалося щік Адріани.
- Добраніч. - прошепотіла Віка сонним голосом.
- Солодких снів. - так само пошепки відповіла Адріана.
Вона не хотіла думати про щось, окрім тепла, що йшло від тіла Віки. І окрім її долонь на власній спині.
- Ні, Адріано, не треба, будь ласка! - пролунав наляканий шепіт поруч з Адріаною, і вона розплющила очі.
- Ні!!! - закричала Віка за мить.
- Віко, що сталося?!
- Адріано, ти тут?!
- Так, звісно, я тут, все гаразд. - заспокоїла її Адріана.
- Вибач, мені приснилося жахіття… - знічено прошепотіла Віка і притиснулася до неї.
- Все гаразд, не треба вибачатися.
- Вона ж не прийде сюди?
Адріана відразу зрозуміла, про кого Віка говорила.
- Звісно ні, хай тільки спробує.
- Я просто не хочу, щоб з тобою щось сталося. - прошепотіла Віка, міцніше притискаючи Адріану до себе.
- Не станеться, обіцяю.
Звісно, Адріана не могла бути аж настільки впевненою, однак вона розуміла, що Віку треба заспокоїти.
- Вибач, якщо це дивно, що ми спимо в одному ліжку і тепер ти мусиш мене заспокоювати… - пробурмотіла Віка.
- Не бачу нічого дивного, мені все подобається. - сказала Адріана і швиденько додала: - Ну, окрім того, що тобі приснилося жахіття.
- Дякую.
Віка, схоже, відразу заснула, а от Адріана ще добру годину лежала і думала про занадто багато речей, як для ночі.
Як Віка почуватиметься наступні дні, і як почуватиметься вона сама? Що буде з Аліною? Чи справді Віці подобається інша дівчина, і якщо так, то хто вона? Хтось з табору чи якась її знайома, яку Адріана не знає? Їй справді хотілося сподіватися, що все милі моменти з Вікою не були лише виявом її бажання дружити, адже Адріана чудово знала, що Віка їй подобається, що вона та сама людина, з якою вона б зустрічалася. Але якщо вона таки подобається Віці, чому вона думає, що це невзаємно?
«Так, все, досить думати, треба спати» - подумки наказала вона собі і за кілька хвилин провалилася у неспокійний, поверхневий сон.
- Дівчата, вставайте! - пролунав бадьорий голос тренерки, за яким послідувала мелодійна гра на гітарі.
- Вже йду. - пробурмотіла Адріана, і її серце тьохнуло від того, що зовсім поруч лежала Віка, що тільки розплющила очі.
- Привіт, Адріано. - сказала вона своїм м’яким, ледь хрипким спросоння голосом.
- Доброго ранку.
Адріана посміхнулася Віці і повільно встала з ліжка, щоб дати їй встати теж.
- Як ви почуваєтеся? - запитала тренерка трохи стурбовано.
- Нормально. - стримано відповіла Віка, і Адріана кивнула.
- Я теж.
- Після сніданку подзвонимо в поліцію і будемо розбиратися, що сталося.
Переляк з’явився на обличчі Віки лише на секунду, але Адріана помітила.
- Та, звісно. - сказала Віка голосом, що здавався якимось чужим.
Адріана боялася, що Віці може стати зовсім кепсько після поліції, адже їй доведеться давати свідчення. Та і їй самій доведеться… Адріана зовсім не хотіла ще раз згадувати про всі події того вечора, а як не хотіла Віка, вона й уявити не могла. Однак вона була готова на це піти, аби лише Аліна отримала по заслузі за те, що зробила.
На руханці Аліни не було, і Адріані стало цікаво, чи це було тому, що їй заборонили там з’являтися. Вона сподівалася, що так.
- Адріано, що з тобою сталося? - налякано запитав Женя по дорозі до їдальні. Адріана здогадувалася, що її лице мало препаскудний вигляд.
- Довга історія. - пробурмотіла вона. Їй зовсім не хотілося посвячувати сторонніх осіб в усе це.
- Зрозумів. Ну, якщо захочеш поговорити, я можу послухати. - сказав хлопець і пішов собі.
- Дякую.
- Дівчата, є одна проблема. - сказала тренерка, підбігши до них.
- Яка?
- Аліна втекла з табору.
- ЩО?! - здивувалася Адріана.
- Так, вона зникла, ми не знаємо, де вона, але вже подзвонили в поліцію, щоб її шукали.
- Але вона може повернутися в будь-який момент? - запитала Віка трохи перелякано.
- Теоретично так… - сказала тренерка. - Але не треба переживати, просто закрийте двері в свою кімнату і не ходіть поодинці.
Адріана бачила, що Віці страшно, але не знала, як її підтримати так, щоб не зробити ще гірше.
- Гаразд, так і зробимо. - сказала Адріана.
За сніданком Віка не зронила ні слова, як і Адріана. А от інші учасники команди жваво балакали.
- Ви чули, що Аліна і Адріана побилися? - сказав один з хлопців.
- Та ти шо?!
- Та, я чув з кабінету директорки.
- А ще що чув?
- Аліна намагалася…
- НЕ ВАШЕ ДІЛО! - люто перебила їх Віка і вскочила з-за столу.
- Серйозно? Знайшли, про що пліткувати. - обурено сказала Адріана і пішла за Вікою.
- Віко, ти як?
- А як я можу бути? - сказала Віка і схлипнула.
- Вибач, тупе запитання.
- Ні, це ти вибач.
- Я можу щось зробити для тебе? - запитала Адріана. Вона хотіла допомогти, але не знала, як.
- Якщо я попрошу тебе обійняти мене, це буде дуже по-дурному?
- Ні, це буде дуже розумно.
- Тоді обійми мене, будь ласка.
Адріані не потрібно було повторювати двічі.
Вона підійшла до Віки, встала навшпиньки (бо Віка була вищою за неї) і обійняла її за плечі.
- Тобі необов’язково стояти навшпиньки, можеш обійняти мене за талію. - сказала Віка, і Адріана опустила свої руки.
- Я розумію, тобі дуже важко зараз, але я з тобою, і ми з цим справимося. - прошепотіла Адріана, притискаючи Віку до себе.
- Ти не мусиш проходити через це зі мною. - сказала та.
- Але я хочу, якщо ти дозволиш.
- Ти справді серйозно?
- Я що, схожа на брехло? - повторила Адріана фразу Віки, і та засміялася.
- Не схожа.
Решта дня пройшла відносно спокійно, вони розмовляли з поліцією, Аліну ще не знайшли. На дискотеці Адріана чекала повільного танцю, щоб таки запросити Віку знову.
- Віко, хочеш потанцювати зі мною? - трохи знічено запитала Адріана, коли діджей оголосив початок повільного танцю.
- Звісно. - сказала Віка і посміхнулася своєю такою сяючою посмішкою.
Адріана поклала свої руки їй на талію, а Віка поклала свої на її плечі, як і минулого разу.
- Ці танці вже як наша традиція. - сказала Адріана.
- Мені подобається така традиція. - прошепотіла Віка.
Адріані хотілося, щоб цей танець тривав вічність, щоб руки Віки завжди лежали на її плечах і ніжно обіймали їх, щоб її власні руки завжди обіймали талію Віки, щоб ця насолода ніколи не закінчувалася. Однак, танець тривав всього три хвилини, залишаючи Адріану бажати більшого.
Вона чомусь не сумнівалася, що далі все буде. Може, не зовсім так, як вона собі це уявляла, може, все буде далеко не ідеально, може, навіть важко, але буде. Адріана довіряла своїй інтуїції, і вона казала їй, що у них з Вікою ще багато повільних танців попереду.