— Знаю. Він мій студент.
Йосан самовдоволено посміхнувся, а Мінкі переводив погляд зі свого племінника на Сана і навпаки.
— Що ж, я сподіваюсь, це не той самий студент, який тобі докучає?
Погляд хлопця став більш серйозним і чіпким — він був адресований Йосану, який скуйовдив своє темне волосся.
— Сан…. Кхм, пан Чхве, я думаю, говорить про Уйона.
Молодий професор закотив очі.
— Чесно кажучи, ви обидва дуже відрізняєтесь.
Він повернувся до Мінкі.
— Але Йосан правий — його звати Уйон.
Мінкі кивнув.
— Як скажете. Але ти, Йосан, тримай дистанцію.
Йосан широко посміхнувся і з глузуванням в голосі запитав:
— А ви, типу….. таємно зустрічаєтесь?
Сан застиг від такої наглості.
— Дядя, я думав, та довгонога дама з автозагаром твоя дівчина. А в тебе ще і хлопець?
Мінкі дав щелбан своєму племіннику, і після гучного «ауч!» сказав:
— Ти до дорослих розмов ще не доріс, хлопче.
Хоч хлопець і намагався приховати своє збентеження, в нього погано виходило. Він кашлянув, намагаючись позбутися незручної атмосфери.
— Мінкі завжди так робив, коли ми були молодшими… Мило.
Сан м’яко посміхнувся, коли старий друг звернувся до нього з питанням:
— Сан, чим ти планував зайнятись в торговому центрі?
— Взагалі я хотів зайти за маффіном…. Чи двома… Ну і за кавою, звісно. Вона ніколи не завадить!
— Чудово. Не проти, якщо ми приєднаємось? Обіцяю, Йосан поводитиметься пристойно.
— Ей!
Сан розсмівся.
— Добре.
Компанія піднялась на поверх вище та зайшла до затишної пекарні.
— Мммм…. Господи який аромат… Треба буде частіше сюди заходити.
— Сан, можеш обрати столик, я знаю, що тобі взяти.
Сан здивовано подивився на хлопця.
— Невже?
— Звісно. Шоколадний маффін з вишнею і латте з солоною карамеллю, правда?
— Чекай, ти справді пам’ятаєш?
Мінкі посміхнувся.
— Важко забути хоч щось пов’язане з тобою.
Сан опустив погляд.
— Він, напевно, жартує… Так, точно, жартує.
— Мене зараз знудить.
— Ой, тільки не при мені. Буду чекати вас он за тим столиком.
Мінкі кивнув, і Сан направився до столика біля вікна.
— Як мені пощастило з професором.
Мінкі тяжко видихнув.
— Йосане, май совість. Інакше я розповім твоїй матері про твої пристрасті.
— Та ну, мама б зрозуміла мене….
Йосан одразу замовк під серйозним поглядом Мінкі. Схоже він не був налаштованим на жарти.
— Мовчу.
∞∞∞
Яскраві вивіски прикрашали нічне місто, автомобілі ревли, проїжджаючи повз, а дороги кишіли пішоходами. Компанія їхала в машині Мінкі, який люб’язно запропонував підкинути всіх додому.
— Пане Чхве, дякую, що сіли на заднє сидіння зі мною.
Хлопець зробив вигляд, ніби безмежно вдячний Сану.
— Це такий чуйний жест. Я не відчуваю себе третім зайвим.
— Радий чути, Йосане.
Сан посміхнувся і глянув на Мінкі в дзеркало заднього виду. Він помітив іскру в його очах. Схоже, його бавили натяки Йосана. І навіть…. подобалися йому? Раптом Йосан запитав Сана:
— А правда те, що ви з Уйоном переспали?
Мінкі ледь не врізався в машину, яка стояла попереду.
— Якого біса?!
Сан обурився до глибини душі, але зберіг спокійне обличчя. Настільки, наскільки це було можливо в цій безглуздій ситуації.
— Вибач, що?
— Ну, ходять чутки, що ви з ним….. того…
— Прекрасно. Зараз би вірити чуткам, Йосан.
— То….. це неправда?
— Звісно ж! Я ніколи і житті не буду вступати в такі зв’язки зі студентами.
Йосан гидко посміхнувся, зіщуривши свої очі:
— Що ж, побачимо….
— Йосан, що я тобі казав про дистанцію?
Голос Мінкі був холодний, як лід. В глибині душі Сан був вдячний йому.
— Захищає мене… Дякую, Мінкі.
— Добре-добре! І все ж…. Хто знає, що може трапитися, коли люди кохають один одного….
— Не смішно, Йосан.
Хлопець засміявся.
— А я взагалі-то абсолютно серйозно! Ми з Уйоном посварились вчора.
— Це через що?
Йосан зам’явся, але все ж відповів:
— У нього були деякі плани на пана Чхве і додаткові…. Плани могли здійснитися на столі, наприклад…. Ну чи на полу, біля стіни…. Як зручно.
— Все, стоп. Досить з мене твоїх фантазій. Ти ж все вигадав?
— Клянусь!
Сан закотив очі.
— І як в результаті пройшли додаткові?
— Я змусив ледарів вчитися.
Йосан обурено схрестив руки на грудях і почав дивитися на машини, що проїжджали повз.
— Це похвально. Ти чудовий викладач, Сан!
— Дякую.
∞∞∞
Сан переступив поріг своєї квартири, зачинив двері, кинув ключі на комод та сів на диван.
— Ух…. Який насичений день.
У нього трохи боліли ноги і ламало тіло.
— Мені точно треба зайнятись чимось по типу йоги…
Прийнявши душ, Сан заліз під важку ковдру. Він відповів на пару повідомлень Еліс, перевірив розклад завтрашнього дня, а потім поставив телефон на зарядку. Хлопець провалився в сон тільки-но його голова торкнулася подушки.