День почався на найкращим чином: Сан запізнювався на роботу.
— Дідько, дідько, дідько! Не можна було так пізно лягати, просто не можна!
Хлопець сварився собі під ніс, бігаючи по квартирі в пошуку ключів. Він швидко глянув на екран телефону — він показував 8:45.
— Твою ж! Доведеться витратитись на таксі!
Через кілька хвилин Сан вже сідав в авто, попросивши водія їхати швидше. Але у міських доріг були свої плани.
— Затори? Та ви знущаєтесь?!
Він нервово постукував пальцями по телефону в марній спробі заспокоїтися. Зрештою він переконав себе, що це не кінець світу — багато хто спізнюється на заняття. І всесвіт, ніби відчувши його смиренність, зглянувся. Рух транспорту прискорився і з’явилася примарна надія на те, що Сан все-таки буде на роботі вчасно.
∞∞∞
Рівно о дев’ятій професор увійшов до аудиторії, яку вже заполонили студенти. Він привітав сонних студентів, звірився зі своїми записами та розпочав лекцію. Сьогодні Сану пощастило — Пак Хорі, хоч і періодично свердлила його поглядом, сповненим невдоволення та ревнощів, мовчала. Уйон був надто зайняти боротьбою з сонливістю і не робив жодних дурних ремарок.
— Ви сьогодні шикарно виглядаєте, пане Чхве.
Ну, чи робив. Блондин самовдоволено посміхнувся йому, прийнявши вальяжну позу, чим помітно розлютив Хорі. Сан його проігнорував, продовжуючи роз’яснювати матеріал.
∞∞∞
Заняття закінчилося. Професор з усіма попрощався та залишив аудиторію, як і вся група студентів. На кілька хвилин затримавшись біля таблиць із розкладом, він почув голос Уйона.
— Знову привіт, професоре.
Хоч Сан ще не глянув на нього, він міг присягнутися, що обличчя хлопця прикрашає самовдоволена посмішка.
— Знову привіт, студенте.
З посмішкою відповів Чхве, обертаючись.
— В тебе погано виходить парирувати мої фрази, знав про це?
— В тебе погано виходить дотримуватись субординації. Знав про це?
Далі Сан не став слухати Уйона, вирушив на вихід з університету.
∞∞∞
— Я відчуваю, як мої душа і тіло вмирають від втоми.
Хлопець вийшов з душу, подумки подякувавши всьому на світі за гарячу воду і гелі із запахом ванілі. Тут несподівано пролунав дзвінок телефону. На екрані висвітлилося: «Еліс». Сан взяв слухавку.
— Привіт, професоре Чхве! Як у тебе справи?
Подруга, як завжди, була сповнена енергії та сил, чим знову захопила Сана.
— Привіт! Та таке, є студенти-дияволята, але в цілому мені подобається викладати. Втомлююсь, але це очікувано.
— Уф, бідолаха! Пропоную шопінг як терапію! Сходимо в якийсь торговий центр, купимо пару речей.
— Я б із задоволенням, але боюсь, на пару речей у мене грошей не вистачить.
— Забий! Подарую тобі щось, якщо захочеш.
Сан розсмівся і запротестував.
— З розуму зійшла? Не треба.
Через кілька хвилин додав:
— Що ж, можливо, я нічого і не куплю, але мені однозначно треба розвіятись.
— Правильно! Отже, за годинку в нашому улюбленому?
В голосі подруги чулося схвалення.
— Так, до зустрічі.
∞∞∞
В назначений час подруги зустрілись. Обсудили всі події нещодавніх днів, пройшлися кількома магазинами і взяли собі морозива. Вони неквапливо ходили, коли Сан помітив Мінкі з людиною, яку він найменше очікував побачити.
— Мінкі і Йосан?!
Еліс простежила за здивованим Сановим поглядом і охнула.
— Це твій красень друг дитинства? Не погано! А що з ним за хлопчина?
— Тихіше!
Сан не хотів, щоб його помітили, тому перейшов на шепіт:
— З ним Йосан, мій студент. Давай швидше підемо звідси!
— Що? Чому?
Краєм вуха Мінкі почув знайомий голос і обернувся на звук, припинивши розмовляти з Йосаном:
— Сан?
— От дідько….
Хлопець посміхнувся, намагаючись приховати збентеження.
— Привіт, Мінкі!
Хлопець міцно обійняв його. Для Сана це було несподіванкою. Він вже забув як відчуваються обійми його старого друга.
— Так спокійно та затишно…..
Через кілька хвилин вони відсторонилися один від одного. Про себе Сан знехотя відзначив, що хотів би залишитися в його руках трохи довше. Схаменувшись, хлопець представив Еліс і Мінкі один одному. Раптом у першої задзвонив телефон.
— Алло, слухаю. Що? Прямо зараз? Добре, скоро буду. Хлопці, вибачте, але мені треба бігти. Менеджер терміново викликає на зміну.
Сан і Мінкі розуміюче кивнули, а потім попрощались.
— Ох, зовсім забув познайомити тебе зі своїм племінником…
— Племінником? Йосан — твій племінник?
Йосан усміхнувся.
— Що, згадали нарешті про мене?
— Ти його знаєш?
В його голосі чулося непідробне здивування.
— Знаю. Він мій студент.