Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Сіріус зручно вмостився в кріслі, закинувши ногу на ногу. В руках він вертів келих із якимось напоєм, але, здається, зовсім не збирався пити. Його погляд був спрямований кудись убік, проте, почувши голос Андромеди, він одразу повернувся до неї.
— Як там Тедд? — поцікавився він, підвівши одну брову, хоча в його тоні відчувалася щира зацікавленість.
Андромеда, яка сиділа на дивані біля каміна, злегка усміхнулася. Її очі тепло блищали, коли вона згадувала чоловіка. Вона обережно поправила пасмо волосся, що вибилося з зачіски.
— Та все прекрасно, живемо, — відповіла вона. — А ти? Як твої справи зі спадщиною дядька Альфреда?
Сіріус пирхнув, зобразивши на обличчі глузливу усмішку. Він підняв келих, наче хотів вимовити тост, але лише знизав плечима.
— Мені перейшов дім на Гримо 12 і трохи грошей для життя. Вже бачу, як мама випалює його портрет на сімейному дереві, — сказав він із насмішкою. — Цей дім — суцільний морок, наповнений спогадами про родинні сварки, постійні докори і нездорову атмосферу. З спадщиною дядяка, мамині надії на моє повернення тепер точно померли.
Андромеда засміялася. Її сміх був легким і трохи іронічним. Вона нахилилася вперед, спираючись ліктями на коліна.
— То чому туди не переберешся?
Сіріус похитав головою й розчаровано зітхнув.
— Там мама, — відповів він, роблячи паузу й закотивши очі. — Хай живе, поки що. На квартиру мені поки що вистачає. Але, знаєш, цей дім… він більше нагадує гробницю. Суцільна темрява, портрети, які кричать, і постійне відчуття, що мама ось-ось знову почне читати лекції про чистоту крові. Навіть якби там не було мами, це місце задушило б мене.
Андромеда тихо кивнула, трохи задумавшись. Вона провела пальцем по краю своєї чашки, ніби малюючи уявні лінії.
— Твоя мама сама причепила це сімейне дерево, кожну гілочку викарбувала, як щось святе, а тепер із завзяттям випалює всіх, хто їй не до вподоби, — сказала вона із сумною усмішкою. — Іронія долі, чи не так? — А шкода, я там так гарно вийшла.
Сіріус розсміявся, нахилившись уперед, ніби вона сказала щось неймовірно дотепне.
— О, повір, це був один із небагатьох моїх портретів, які варто залишити. Але ж ні, вона вирішила, що ми зрадники крові. А знаєш, у чомусь вона права.
Андромеда підняла брову й уважно подивилася на нього.
— Ну, я згодна. Я — зрадниця крові. Вийшла заміж за магглонародженого. А ти просто змахався з дому та ще й на Ґрифіндор поступив.
Сіріус відкинувся назад і ледь не розсипав свій напій, удаючи шок.
— Нєє, ти не враховуєш, що я ще й спілкуюся з вовкулакою та, як би мама сказала, «бруднокровкою». Ти бачила Лілі? Як можна ненавидіти її за те, що вона не «чиста»?
Андромеда посміхнулася, але в її очах майнув смуток. Вона відклала чашку на стіл, на мить замислившись.
— Повністю погоджуюсь. Але ж мої те саме про Тедда кажуть. Або й гірше.
Сіріус на секунду замовк, дивлячись на вогонь у каміні. Його обличчя стало серйознішим, а голос — тихішим.
— Так, але вони не розуміють, — сказав він, трохи нахиляючись уперед. Його голос знизився, а погляд зупинився на полум’ї каміна. — Для них є тільки одна правда — їхня. У цьому домі я виріс, але ніколи не відчував себе частиною його суті. Як думаєш, вони колись зрозуміють, що це просто дурня??
Андромеда зітхнула й стисла долоні на колінах.
— Мабуть, ні, — тихо промовила вона. Її голос звучав тепло, але впевнено. — Вони втратили нас назавжди, і навіть не шкодують. Але знаєш, що? Мені вистачає Тедда. А тобі — твоїх друзів. У нас є своє життя, і воно краще за будь-яке їхнє дерево.
Сіріус уважно подивився на неї, його обличчя розм’якло. Він кивнув і торкнувся пальцями чола, ніби роздумуючи над її словами.
— Ти права, Енді. Наше життя тепер наше, і жодна родинна філософія цього не змінить.