Я — стратег, а ти — хаотичний геній

— Ну і от потім Северус як почне мене матом поливати, я аж у шоці був, що він таке знає! — Сіріус перекидав волосся через плече, його обличчя сяяло від сміху. — Уявляєш, здавалося, він зараз вибухне!

— То все Лілі, — з усмішкою прокоментував Джеймс, запихаючи руки в кишені. — Все-таки Грифіндор і Слизерин — страшна річ у союзі. Вона на нього погано впливає. Це все, звісно, було вночі.

— І ти серйозно вважаєш, що це Лілі на нього впливає? — скептично підняв брову Сіріус. — Думаю, це ти його доводиш до сказу своїми витівками.

Джеймс тільки хмикнув, зупинившись на мить. Їхні голоси гучно відлунювали порожнім коридором. Нічна Хогвартська тиша була порушена лише їхньою розмовою та легким скрипом підлоги під їхніми кроками.

— Слухай, Блек, ти ж знаєш, у чому різниця між тобою і мною? — несподівано запитав Джеймс.

— О, давай, Поттер, здивуй мене, — саркастично відповів Сіріус, закинувши руки за голову.

— Я — стратег, а ти — хаотичний геній. — Джеймс лукаво підморгнув.

— Ага, звичайно, містер «стратег». Згадай, як твоя «стратегія» привела нас до Норіс у минулому році, — засміявся Сіріус, але сміх раптово обірвався, коли він помітив щось попереду.

Тут із повороту коридору з’являється дуже знайома кішка. Вона рухалася тихо, мов тінь, а її очі блищали в напівтемряві. І це, звісно, не Місіс Норіс.

— Джеймсе… Мені здається, чи ми зараз попались за порушення коменданської..? — шепнув Сіріус, його голос змінився на більш серйозний.

Очкарик зупинився й напружено дивився на кішку. Вона вже почала приймати людську форму, і за кілька секунд перед ними стояла сувора професорка Макґонеґел. Її погляд був настільки проникливим, що здавалося, вона могла бачити крізь них.

— Професор Макґонеґел… Доброї ночі? — невпевнено привітався Джеймс, намагаючись виглядати якнайбільш невинно.

— Блек, Поттер, ви думаєте, що Хогвартс — це нічний клуб? — строго запитала вона, склавши руки на грудях.

— О, ні, професоре, ми просто… мандрували. Вивчаємо коридори! — спробував виправдатися Сіріус, зображуючи щиру посмішку.

— Мандрували? Вивчали коридори? Уночі? — її брова піднялася настільки, що здавалося, вона могла пробити стелю. — Швидко за мною в мій кабінет.

Хлопці мовчки перезирнулися. — Ну що, стратег, твій хід? — шепнув Сіріус, трохи схилившись до Джеймса.

— Просто йди, Блек, — прошипів той у відповідь.

Не гаючи часу, вони покірно попленталися за нею, залишаючи свої спроби виправдатися на потім.